Особливості здійснення підприємницької діяльності в сучасних умовах господарювання

Автор: Пользователь скрыл имя, 27 Января 2012 в 05:00, курсовая работа

Описание работы

Метою курсової роботи є дослідження підприємництва як специфічна форма розвитку економічної системи, її рушійна сила.
Завданнями роботи є:
- визначення сутності та функцій підприємництва;
- окреслення принципів та передумов здійснення підприємництва;
- дослідження середовища здійснення підприємницької діяльності;
- виявлення видів і сфер підприємницької діяльності;
- опис основних організаційно-правових форми підприємництва в Україні;
- пояснення основних засад державної політики підтримки та сприяння розвитку підприємництва.

Содержание

Вступ
Розділ 1. Підприємництво як феномен ринкової економіки.
Сутність та функції підприємництва.
Принципи та передумови здійснення підприємництва.
Середовище здійснення підприємницької діяльності.
Розділ 2.Особливості здійснення підприємницької діяльності в сучасних умовах господарювання.
2.1 Види і сфери підприємницької діяльності.
2.2 Основні організаційно-правові форми підприємництва в Україні
Розділ 3. Державна підтримка та сприяння розвитку підприємництва.
Висновки
Список використаної літератури

Работа содержит 1 файл

Курсова_підприємництво.doc

— 314.00 Кб (Скачать)

      За  ознакою “організаційно-правова форма господарювання” розглянемо класифікацію детальніше.

      Правовий  статус підприємства визначає, хто та в якому розмірі несе відповідальність по зобов’язаннях підприємства, кому належить право укладати угоди від імені фірми та хто вирішує питання її господарської діяльності.

      Вибір організаційно-правової форми підприємства залежить від багатьох чинників:

      1) кількість учасників суб’єкта господарювання;

      2) порядок утворення статутного  фонду (майна) підприємства, потреба  у фінансових коштах;

      3) потрібний рівень прав та відповідальності;

      4) спосіб розподілу прибутків і  збитків;

      5) форма управління підприємством;

      6) можливість зміни власника;

      7) вимоги господарського права.

      З урахуванням названих чинників підприємець  вибирає організаційно-правову форму  господарювання. Основні організаційно-правові  форми підприємств наведені на рис. 2.2.

      За  міжнародною класифікацією всі підприємства в різних країнах поділяють на одноособові та об’єднання підприємців. Згідно з чинним законодавством в Україні такі об’єднання підприємців називають господарськими товариствами. За характером об’єднання в європейських країнах розрізняють персональні товариства (об’єднання осіб) та товариства на капіталі (об’єднання капіталів). Згідно із законодавством США  персональні товариства називають партнерствами, а товариства на капіталі – корпораціями.

      З метою уніфікації правового регулювання  діяльності фірм в державах Європейського Союзу виділяються два види компаній: 1) компанія публічного типу - відповідає відкритому акціонерному товариству; 2) компанія приватного типу - відповідає товариству з обмеженою відповідальністю, закритому акціонерному товариству. 

      Рис 2.2 Класифікація підприємств за організаційно-правовою формою господарювання 

      За  ступенем відповідальності розрізняють  повне, командитне товариство, товариство з обмеженою, додатковою відповідальністю, акціонерне товариство відкритого та закритого типу. Чинним законодавством України застосована європейська термінологія щодо видів товариств.

     Підприємництво  здійснюється у певних організаційно-правових формах, які підприємець обирає вільно, але не довільно. Останнє зумовлено такими об'єктивними обставинами [14, 235]:

  • вимогою відповідності форми організації підприємництва чинному законодавству;
  • змістом обраної підприємницької діяльності;
  • наявністю чи відсутністю достатньої кількості капіталу для реалізації підприємницького проекту тощо.

     Підприємницька  діяльність здійснюється через певні  організаційні структури – підприємства.

     Підприємство  – господарська ланка, якій властиві такі риси [14, 236]:

  • наявність єдиного майна, необхідного для здійснення певного економічного процесу, що відособлює його економічно;
  • технологічна зумовленість факторів виробництва (для виробництва хліба потрібні інші засоби виробництва і працівники, аніж для виробництва швейних виробів);
  • певне місце у системі суспільного поділу праці (спеціалізація, кооперація, комбінування, інтеграція);
  • певне місце в соціумі.

     За  формою організації підприємств  розрізняють [14, 236]:

  • індивідуальне (одноосібне володіння);
  • товариство (партнерство);
  • корпорація.

     Індивідуальні підприємства є власністю однієї особи, котра покладає на себе не тільки фінансовий ризик, а й виключну відповідальність за управління. Підприємець є водночас і власником, і працівником, і бухгалтером, і управлінцем.

     Переваги  індивідуальних підприємств [14, 236]:

  • економічна свобода вибору сфери діяльності, обсягів виробництва, напрямів використання доходу тощо;
  • оперативність;
  • безпосередня зацікавленість у продуктивній праці, ефективному розподілі та використанні доходу;
  • низькі організаційні витрати.

     Недоліки  індивідуальних підприємств [14, 236]:

  • обмежені фінансові можливості застосування досягнень НТП, новітніх форм організації праці;
  • обмежена можливість організації відпочинку тощо.

     Товариства (партнерства) – форма організації  підприємництва, що ґрунтується на спільному (пайовому) формуванні громадянами чи юридичними особами статутного капіталу, на розподілі прав та відповідальності залежно від частки у статутному фонді та місця у структурі управління товариством (рис. 2.3).

     

     Рис.2.3 Види господарських товариств [14, 237] 

     Юридична  особа – це ділове підприємство, що має власний статут, рахунок  у банку і занесене у державний  реєстр, тобто пройшло процедуру  офіційного заснування.

     Повне товариство – об'єднання громадян та (або) юридичних осіб з метою  здійснення спільної господарської діяльності на основі угоди (договору) між ними. Повне товариство не є юридичною особою, його члени зберігають повну самостійність, але несуть повну солідарну відповідальність за зобов'язаннями не тільки майном підприємства, а й своїм власним майном.

     Ця  форма застосовується там, де переважає  частка інтелектуальної праці (брокерські, аудиторські, адвокатські фірми).

     Товариство  з обмеженою відповідальністю ґрунтується  на відповідальності, яка обмежується  тільки капіталом підприємства, і  підприємець не відповідає своїм майном. Ця форма менш ризикова для підприємця і тому більш поширена.

     Змішане товариство (командитне) – об'єднання  кількох фізичних і (або) юридичних  осіб для спільної діяльності на основі договору. Воно складається із дійсних  членів (комплементарів), які несуть повну (необмежену) відповідальність за зобов'язаннями товариства, та членів-вкладників (командитистів), які відповідають за зобов'язаннями товариства тільки своїми внесками.

     Переваги  товариств над одноосібними підприємствами [14, 237]:

  • зростання фінансових можливостей;
  • більша довіра з боку кредитних установ;
  • зниження ризику банкрутства;
  • зростання ефективності внаслідок обміну досвідом та розподілу функціональних обов'язків.

     Недоліки  товариств [14, 237]:

  • загострення суперечностей між інтересами учасників товариства;
  • розбіжності щодо вироблення єдиної стратегії;
  • розбіжності у прийнятті управлінських рішень.

     Корпорація (акціонерне товариство) – форма  об'єднання капіталів учасників  акціонерного товариства (AT). Вона засвідчує внесення капіталу у формі акцій і дає право акціонеру на отримання доходу та участь в управлінні товариством. Акціонерні товариства бувають закритого (ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ). Різниця між ними в тому, що перші не випускають акцій, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) – випускають акції, які вільно купують та продають.

     Переваги  акціонерних товариств [14, 237]:

  • значно кращі умови залучення фінансових ресурсів;
  • менший ризик банкрутства (за обмеженої відповідальності);
  • порівняно більша стійкість;
  • ефективний менеджмент та маркетингове обслуговування.

     Недоліки  акціонерних товариств [14, 237]:

  • організація та ліквідація AT вимагає значних витрат;
  • розбіжності в інтересах учасників AT утруднюють досягнення ефективного управління;
  • складна організаційна структура управління породжує бюрократизацію.

     У сучасній ринковій економіці активізується  роль об'єднання підприємств (рис. 2.4). 

     

     Рис. 2.4 Типи об'єднань підприємств [14, 238] 

     Картель – угода (гласна або негласна) між незалежними підприємствами щодо проведення єдиної цінової політики, розподілу ринків збуту, узгодження умов обміну патентами, ліцензіями тощо. Виробнича діяльність картельною угодою не регламентується.

     Синдикат  – форма об'єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію, що передбачає збереження виробничої самостійності при втраті права на самостійний збут продукції. Створена спільна структура займається реалізацією товарів, а доходи розподіляються за часткою кожного підприємства у реалізованій продукції.

     Трест – форма об'єднання, яка передбачає втрату юридичної та економічної  самостійності як у виробництві, так і в реалізації. Трест несе повну відповідальність усім своїм  майном за результати господарської  діяльності всіх підприємств, що входять  до його складу. Частка кожного підприємства визначається пакетом акцій, пропорційно цій частці розподіляються і доходи.

     Концерн – об'єднання багатьох промислових, фінансових, торговельних підприємств, які формально зберігають свою самостійність, але фактично підпорядковані фінансовому контролю та керівництву головної фірми, котра несе відповідальність за господарську діяльність об'єднаних підприємств у межах пакетів акцій кожного з них.

     Конгломерат – багатогалузеве об'єднання, яке  виникає на основі інтенсивної експансії головної фірми у чисельні, мало пов'язані між собою галузі економіки шляхом скуповування пакетів акцій інших підприємств.

     Риси  конгломерату [14, 238]:

  • відсутність галузевого ядра;
  • зміна власника підприємства за незмінних виробничих програм;
  • незмінність товарів та послуг, що пропонуються на ринку;
  • провідна роль банків та інших фінансово-кредитних установ, які здійснюють стратегію поглинання та підпорядкування через інтенсивну спекулятивну діяльність.

     Диверсифікати – багатогалузеві корпорації, об'єднані системою участі, виробничою кооперацією, патентно-ліцензійними угодами, спільними виробничими та науково-дослідними програмами, єдиною системою фінансування.

     Риси  диверсифікату [14, 239]:

  • наявність галузевого ядра;
  • об'єднання суміжних галузей;
  • впровадження принципово нових видів діяльності та їхніх результатів – товарів і послуг;
  • допоміжна роль банків та інших фінансово-кредитних установ.

     Фінансово-промислові групи (ФПГ) – організаційна форма  об'єднання великих промислових  фірм із банківськими структурами, в якій кожний член-учасник самостійно вирішує власні завдання, але не нехтує при цьому інтересами групи. Координаційну діяльність може здійснювати банк або промислове підприємство.

     Функції ФПГ [14, 239]:

  • акумуляція фінансових ресурсів;
  • створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності;
  • належний контроль за ефективним використанням фінансових ресурсів;
  • сприяння розвитку науково-дослідницьких розробок;
  • міжгалузевий перерозподіл ресурсів.

Информация о работе Особливості здійснення підприємницької діяльності в сучасних умовах господарювання