Органи  місцевого самоврядування самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети; самостійно розпоряджаються коштами місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання; використовують вільні бюджетні кошти, додатково отримані в процесі виконання місцевих бюджетів; мають право випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, а також отримувати кредити в банківських установах; можуть виступати гарантами під надання кредитів підприємствам і установам, що належать до комунальної власності; мають право розміщувати належні їм кошти в банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від доходів і зараховувати їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету.

      Центральне  місце в управлінні фінансами  в системі органів виконавчої влади займає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою. Міністерство фінансів України має розгалужену регіональну структуру, яка включає: Міністерство фінансів Республіки Крим, обласні та міські (м. Києва і Севастополя) фінансові управління, районні та міські (міст республіканського та обласного підпорядкування) фінансові відділи.

      Регіональні фінансові органи мають систему  подвійного підпорядкування. Вертикально  вони підпорядковані відповідному фінансовому  органу вищого рівня (наприклад, районні фінансові відділи – обласному фінансовому управлінню). Горизонтально фінансові органи підпорядковані місцевим органам державного управління, тобто входять до складу відповідних державних адміністрацій.

      Основні функції Міністерства фінансів:

• вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розроблення заходів щодо їх реалізації;
• організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою України;
• організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання через установлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;
• організація функціонування ринку цінних паперів;
• здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом;
• забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фінансовими інституціями;
• організація і здійснення фінансового контролю в країні.

      Удосконалення діяльності Міністерства фінансів України  і перетворення його в координатора економічних реформ у країні призвело до значного розширення його функцій, зокрема таких, як:

• розроблення макроекономічної стратегії та макроекономічного прогнозування;
• розроблення податкової та фіскальної політики;
• забезпечення стабільності державних фінансів;
• розроблення митної політики й організація митної справи;
• організація і контроль за страховою діяльністю;
• сприяння розвитку місцевого самоврядування і реформування міжбюджетних відносин та ін. [7]

      До  складу Міністерства фінансів України  входять два обособлені підрозділи: Державна контрольно-ревізійна служба і Державне казначейство.

      Державна  контрольно-ревізійна служба спеціалізується  на здійсненні фінансового контролю.

      Органи  Державної контрольно-ревізійної служби виконують такі функції:

• організовують роботу контрольно-ревізійних підрозділів на місцях щодо проведення ревізій і перевірок, узагальнюють наслідки ревізій і перевірок, у випадках, передбачених законодавством, повідомляють про них органам законодавчої та виконавчої влади;
• проводять ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану та збереження коштів та матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, в державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів;
• проводять ревізії та перевірки правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій що діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету;
• контролюють повноту оприбуткування, правильність витрачання і збереження валютних коштів;
• здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками;
• розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок;
• здійснюють методичне керівництво і контроль за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів; узагальнюють досвід проведення ревізій та перевірок і поширюють його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо удосконалення контролю.

      З ініціативи державної контрольно-ревізійної служби ревізія або перевірка підприємства, установи, організації може проводитись не частіше ніж один раз на рік. Але за дорученням правоохоронних органів ревізія чи перевірка може бути проведена в будь-який час.

      Державне  казначейство створене з метою ефективного управління коштами Державного бюджету України, підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів у Державному бюджеті. Основними завданням Казначейства є:

• організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за ним;
• управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, установлених на відповідний період;
• фінансування видатків Державного бюджету України;
• ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;
• управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;
• розподіл між Державним бюджетом України та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;
• здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів;
• розроблення нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.

      Основне завдання Державної податкової адміністрації  України полягає у реалізації податкової політики держави. На податкову  адміністрацію покладені такі основні  функції:

• розроблення проектів податкового законодавства;
• контроль за правильністю обчислення податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати;
• облік платників податків та надходжень платежів до бюджету;
• накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства;
• проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків;
• міжнародне співробітництво у сфері оподаткування [20, 32].

      Державна  податкова адміністрація України  здійснює свої повноваження безпосередньо  та через утворені регіональні державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва і Севастополя), районах у містах, міжрайонні, об'єднані державні податкові інспекції, а також спеціалізовані державні податкові інспекції. Вищою ланкою ДПА є Головна державна податкова адміністрація. Вона розробляє проекти податкового законодавства і організовує податкову роботу та діяльність податкових органів у країні. Безпосередню податкову роботу ведуть податкові інспекції в районах і містах (без районного поділу). Вони здійснюють облік усіх платників, що перебувають на даній території і контролюють їх розрахунки з бюджетом.

      Рахункова палата Верховної Ради України є  постійно діючим вищим органом державного фінансового контролю, основними завданнями якого є організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідної та видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів державних цільових фондів за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням; контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргів України; визначення ефективності та доцільності використання державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів.

      Рахункова палата виступає в ролі експертного  органу Верховної Ради України, даючи  відповідні заключення і рекомендації з питань фінансової діяльності органів  управління.

      Національний  банк України є основною фінансовою інституцією у сфері грошового ринку. Основне завдання Національного банку – регулювання грошового обігу й організація ефективного функціонування кредитної системи.

      Національний  банк проводить також значну роботу щодо обслуговування уряду. Він виконує  агентські послуги з розміщення державних цінних паперів і обслуговування державного боргу, організовує касове виконання бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави, здійснює валютне регулювання.

      Міжбанківська валютна біржа проводить торги  з купівлі-продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі, характеризують ринковий курс валют, тобто той, який складається під впливом попиту і пропозиції, як на національну, так і на іноземні валюти. Вплив Національного банку на ринковий курс національної валюти здійснюється завдяки участі його у торгах через скупку тієї чи іншої валюти або валютні інтервенції.

      Державна  комісія з цінних паперів та фондового  ринку організовує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить  реєстрацію випуску цінних паперів  та регулює їх кругообіг; забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами. Комісія здійснює контроль за діяльністю суб'єктів ринку цінних паперів – емітентів, інвесторів, фінансових посередників, фондових бірж – відповідно до чинного у цій сфері законодавства [20, 33].

      Фондова біржа проводить операції цінними  паперами. Основне її призначення  – організація функціонування вторинного ринку. Однак, з одного боку, через  неї може здійснюватись і первинне розміщення цінних паперів, а з іншого – і вторинний ринок може функціонувати поза біржею. У зв'язку з цим розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

      Як  центр торгівлі цінними паперами, фондова біржа є індикатором  ділової активності й проводить  котирування акцій підприємств. Цим створюється система незалежної і досить об'єктивної оцінки діяльності акціонерних товариств. Тому бюлетені фондових бірж відіграють велике значення у функціонуванні фінансової системи та економіки країни.

      Фінансові посередники на ринку цінних паперів виконують роль сполучної ланки між емітентами цінних паперів та інвесторами. З одного боку, за дорученням емітентів вони проводять випуск та розміщення цінних паперів на фінансовому ринку. З іншого боку, вони проводять операції з купівлі цінних паперів на підставі угод з інвесторами. Діяльність фінансових посередників засновується на їх інформованості та глибоких знаннях ринку цінних паперів.

      Пенсійний фонд створений з метою акумуляції та раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і проведення їх виплат. Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду [20, 34].

      Інші  фонди соціального страхування виконують аналогічні функції відносно відповідного цільового фонду.

      Отже, від імені держави організаційну роботу з виконання чинного законодавства проводять фінансові органи. 

Висновки

      Отже, правове регулювання фінансових відносин, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які певного часу поширюється дія правової норми; регламентують права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.