Відновлювальна  функція дозволяє повністю або частково відшкодувати втрати внаслідок страхового випадку, виплатити обумовлену законодавством або договором грошову суму. Ощадна функція дозволяє акумулювати грошові кошти за їхнім цільовим призначенням використання. Контролююча функція обумовлює надходження коштів страхового фонду на суворо визначені цілі, в певних випадках і певному колу суб'єктів.

      Учасниками  процесу в сфері соціального  страхування є держава, страховики та страхувальники. Держава розробляє й приймає законодавство з питань соціального страхування. Страховики, якими є фонди соціального страхування, контролюють його виконання. Страхувальники, в ролі яких виступають роботодавці, а в окремих випадках і застраховані особи, виконують покладені на них обов'язки й несуть відповідальність [24, 244].

      В Україні є три форми фондів соціального страхування: Фонд страхування  від нещасних випадків, Фонд страхування  на випадок безробіття, Фонд страхування від непрацездатності, кожний із яких відокремлено, в межах своїх повноважень здійснює перевірки правильності нарахування, своєчасності й повноти перерахування та надання страхових внесків тощо.

      Фонд  страхування від нещасних випадків – це некомерційна самоврядна організація, що діє на основі статуту, який затверджує її правління. Нагляд за діяльністю Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснює наглядова рада. Метою нагляду є забезпечення виконання Фондом соціального страхування від нещасних випадків його статутних завдань і цільового використання коштів цього Фонду.

      Фонд  страхування на випадок безробіття є цільовою централізованою структурною  ланкою, членами якої є всі застраховані особи. Цей Фонд виступає як некомерційна самоврядна організація, кошти якої не включають до складу Державного бюджету України. Фонд є правонаступником Державного фонду сприяння зайнятості населення, що ліквідувався. Обов'язком Фонду страхування на випадок безробіття є контроль за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття, правильністю призначення роботодавцем і виплати застрахованим особам допомоги з часткового безробіття.

      Фонд  страхування від непрацездатності провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, і забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Цей Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів і є некомерційною самоврядною організацією. Гарантом надання Фондом матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам, його стабільної діяльності є держава.

      Управління  страховими фондами здійснюють на паритетній основі держава й представник суб'єктів соціального страхування. Державний нагляд у сфері обов'язкового державного соціального страхування здійснює спеціально вповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади.

      Роль  і значення страхування багатогранні. Страхування має важливе значення в забезпеченні постійного функціонування господарчих суб'єктів і нормальної роботи громадян-підприємців. Треба відзначити, що системи органів державного страхування як самостійної системи органів державного управління на сучасному етапі не існує.

      Відносини в галузі страхування, які регулюють  норми фінансового права, залежно  від суб'єктів, що беруть у них  участь, можна класифікувати на такі види:

1. відносини між державою в особі Уряду України й органами виконавчої влади з нагляду за страховою діяльністю;
2. відносини між органами виконавчої влади з нагляду за страховою діяльністю та органами-страховиками з приводу встановлення правил формування й розміщення страхових резервів, надання ліцензій, організації страхової діяльності тощо;
3. відносини між державними органами й страховиками з приводу обмеження монополізму на страховому ринку;
4. відносини між державними контрольними органами й страховиками [24, 246].

      Залежно від правового режиму, суб'єктного  складу, методів регулювання страхові фонди поділяють на децентралізовані (які створюють самі господарчі суб'єкти для ліквідації непередбачених збитків і витрачають на їхній розсуд) і централізовані (формують цільовий фінансовий резерв держави).

      Виділяють кілька різновидів страхових фондів на певних рівнях:

1. децентралізовані страхові фонди підприємств;
2. відомчі страхові фонди, які створюють на рівні міністерств, відомств тощо;
3. резервний фонд бюджету для здійснення непередбачених витрат, що не мають постійного характеру, порядок використання коштів із якого визначає Кабінет Міністрів України;
4. сукупний фонд централізованих резервів державного страхування, який створюють за рахунок децентралізованих надходжень.

      2.5. Зміст та основні  принципи організації  фінансів підприємницьких  структур

      Фінанси підприємницьких структур – одна з основних підсистем фінансової системи держави. Це відносно самостійна й особлива сфера функціонування фінансів, яка має свою специфіку організації та принципи реалізації притаманних їй функцій. Специфіка фінансів підприємств і організацій полягає в тому, що за їхньою допомогою мобілізуються кошти й створюються фонди фінансових ресурсів не для подальшого перерозподілу, як це має місце в підсистемі державних фінансів, а для обслуговування процесу виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг

      Фінанси підприємницьких структур, обслуговуючи процес створення нової вартості, яка знаходить своє відображення у вартості валового внутрішнього продукту, здійснюють первинний його розподіл на фонди нагромадження, споживання, відновлення матеріальних елементів процесу виробництва. При створенні підприємницької структури для організації процесу виробництва, виконання робіт або надання послуг фінанси виступають як самостійний елемент економіки, тобто при цьому створюється фонд фінансових ресурсів у формі статутного. За рахунок цих коштів накопичуються фонди для придбання основних засобів, фонди обігових коштів, оплати праці. Можуть утворюватися також страхові та резервні фонди [9].

      З початком виробничого процесу за допомогою фінансів шляхом списання на затрати в грошовій формі вартості використаних основних засобів, обігових коштів у формі вартості сировини, матеріалів, енергії, транспортних витрат, витрат на управління тощо визначається собівартість виробленої продукції, виконаних робіт або наданих послуг. На собівартість відносяться також відрахування до Пенсійного фонду. Фондів зайнятості, соціального страхування, конверсії та деякі платежі до бюджету.

      При формуванні собівартості продукції, робіт  і послуг рух фінансів проходить  самостійно, вони не беруть участі в технологічному процесі виробництва, проте за допомогою фінансів здійснюється вартісна оцінка цього процесу. Так, у цей час формується амортизаційний фонд, фонд оплати праці, оцінюється розмір витрат обігових коштів, відрахувань до централізованих фондів цільового призначення, інші витрати відповідно до чинного законодавства. При визначенні ціни на вироблену продукцію, виконані роботи та надані послуги за допомогою фінансів розраховується розмір чистого доходу в формі прибутку. Це дуже важливий момент у функціонуванні фінансів підприємницьких структур. Розмір накопичень, що закладається в ціну, визначає в ринкових умовах суспільне визначення корисності та необхідності виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг, а також ефективність самого процесу виробництва, можливість його розширення й удосконалення.

      Визначення  розміру прибутку в ціні товарів, робіт і послуг має важливе  значення не лише для самої виробничої структури, а й для держави  в цілому, оскільки від розміру  прибутку залежить розмір платежів до бюджету, а в кінцевому підсумку – фінансові можливості держави [9].

      Важливим  етапом у функціонуванні фінансів підприємницьких  структур є формування фондів фінансових ресурсів при розподілі виручки  від реалізованої продукції, виконаних робіт та наданих послуг. Так, на цьому етапі створюється фонд амортизаційних відрахувань, поповнюється фонд обігових коштів, формується остаточна величина фондів споживання та розширення виробництва. Здійснюються відрахування до централізованих фондів цільового призначення (Пенсійного, Фондів соціального страхування, зайнятості, конверсії, інноваційного). Проводяться розрахунки з бюджетом за платежами з прибутку та іншими платежами, розрахунки з фінансово-банківськими установами за одержані кредити й допомогу тощо.

      Підприємства  та організації, що займаються виробничою діяльністю, можуть мати ресурси у  формі пайових внесків членів трудового колективу, такі, що надходять  від продажу майна, акцій та інших  цінних паперів. Фінансові ресурси  можуть надходити також у формі кредитів, страхових відшкодувань за ризиками, що настали, бюджетних субсидій та кредитів [9].

      Проте це вже вторинний перерозподіл, що здійснюється за допомогою фінансів.

      При функціонуванні фінансів підприємницьких  структур встановлюються відповідні економічні відносини та взаємозв'язки при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів як у межах одного підприємства між підприємством і його працівниками при розподілі прибутку, залученні коштів працівників через продаж акцій та інших цінних паперів, так і між окремими підприємствами при наданні комерційних кредитів, організації спільних виробництв, розрахунків за штрафами тощо, а також між підприємствами і банками при одержанні кредитів, розрахунках за користування кредитами. Взаємозв'язки та взаємовідносини виникають між підприємствами і державою при сплаті платежів до бюджету, одержанні фінансування й дотацій із бюджету.

      Зазначені відносини і взаємозв'язки визначають сутність і зміст фінансів підприємницьких  структур. Вони є основним об'єктом наукового аналізу та подальшого удосконалення фінансового механізму в державі в цілому. Від того, наскільки досконалою є система фінансових відносин у підприємницьких структурах при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, залежатиме фінансове становище держави.

      Фінанси підприємницьких структур – це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються  й використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях  економіки. Організація та функціонування фінансів підприємницьких структур ґрунтується на відповідних принципах. До них належать: комерційний розрахунок, господарська та фінансова незалежність, фінансова відповідальність, матеріальна зацікавленість [9].

      Отже, фінансова система України як предмет дослідження фінансового права) складається з таких основних ланок: державний бюджет та місцеві фінанси, фінанси державних підприємств, установ та організацій, спеціальні цільові фонди та кредит. 

Розділ 3. Правові  та організаційні  основи фінансової системи України

      Ефективне функціонування кожної із складових  фінансової системи можливе за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії. Разом з тим  рух грошових коштів повинен бути скоординованим через управління фінансовими  потоками, що забезпечується фінансовим апаратом.

      Фінансовий  апарат – це сукупність фінансових установ, на які покладено управління фінансовою системою держави.

      Загальне  керівництво фінансовою діяльністю в Україні, як і в будь-якій іншій  державі, здійснюють органи державної влади і управління.

      Розподіл  функцій в управлінні фінансами  між органами державної влади  і управління:

      Верховна  Рада України, як вищий орган законодавчої влади, ухвалює закони, у тому числі  з фінансових питань, основні напрями  бюджетної політики на наступний бюджетний період, затверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього; здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України; приймає рішення щодо звіту про його виконання; визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики.

      Президент України, як глава держави, створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби; підписує закони, ухвалені Верховною Радою України; має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

      Кабінет Міністрів України, як вищий орган  у системі органів виконавчої влади, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організовує розроблення проекту закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, надає Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення про використання коштів Резервного фонду Кабінету Міністрів України [20, 28].