ЗМІСТ 
 

Вступ

      Актуальність  теми. Призначення фінансів – забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина.

      Фонди фінансових ресурсів, які обслуговують економічні процеси, є досить різноманітні як за методами створення, напрямками використання, рівнем відображення інтересів, так і за суб'єктами економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевою метою відповідного виду діяльності.

      Фінансова система держави є відображенням  форм і методів конкретного використання фінансів в економіці і відповідною до задіяної моделі економіки та значною мірою визначається нею. Так, у державі тоталітарного типу фінансова система с спрощеною і дещо примітивною. Не всі її ланки достатньо розвинені.

      У державах із ринковою економікою фінансові  системи досягають своєї завершеності, однак у розрізі деяких держав можуть суттєво відрізнятися. У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фондів тощо.

      Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них є загальна ознака – це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації  та напрямками використання, однак тісно пов'язані між собою, мають прямий і зворотний вплив на економічні й соціальні процеси в державі, а також на формування и використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих ланок.

      Найважливіша  роль належить фінансам на рівні господарських структур. Тут створення й використання фондів фінансових ресурсів спрямовані на підвищення ефективності господарської діяльності, тобто одержання високої норми прибутку на вкладений капітал. Досягнення визначеної мети імовірне при залученні фондів фінансових ресурсів на впровадження нових технологій, кращому використанні основних фондів через застосування методів прискореної амортизації, забезпечення великих резервів для підтримки зростання ефективності виробництва, підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності. Звісно, підвищення якості продукції потребує додаткових затрат фінансових ресурсів, але вони дають значний виробничий ефект і швидко скуповуються.

      Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

      Об'єктом  дослідження курсової роботи є фінансове законодавство України.

      Предметом дослідження курсової роботи є фінансова система України, її інститути та правові засади функціонування.

      Метою курсової роботи є дослідження фінансової системи України.

      Мета  роботи передбачає виконання таких  завдань:

• визначити теоретичні засади дослідження фінансової системи України;
• дослідити інституційну будову фінансової системи України;
• охарактеризувати правові та організаційні основи фінансової системи України.

      Теоретичну  базу дослідження склали праці відомих українських вчених, таких як: Василик О.Д., Воронова Л.К.., Орлюк О.П., Романенко О.Р., Чернадчук Т.О. та ін.

      Методологічну основу курсової роботи складають діалектико-матеріалістичний, формально-логічний, системно-структурний, порівняльний та інші методи наукового пізнання.

      Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

      Структура роботи. Курсове дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної джерел. 

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження  фінансової системи  України

      1.1. Поняття фінансів  як правової категорії

      Забезпечення  реалізації внутрішніх і зовнішніх функцій держави неможливо без наявності й використання фінансових ресурсів. Саме за рахунок акумуляції коштів у власності держави, формування спеціальних фондів створюють можливість і врешті-решт існування самої держави.

      Розуміння сутності й призначення фінансів, особливостей їхнього функціонування пов'язано з природою й функціями держави, здійсненням розширеного відтворення, наявністю товарно-грошових відносин. Формуючись у сфері матеріального виробництва, основна маса грошових доходів згодом трохи трансформується, перетворюється, рухається в межах різних правових режимів. У цих умовах утворюється своєрідний об'єктивний двосторонній зв'язок фінансів і держави. З одного боку, природа фінансів, їхні форми, розміри фондів визначають можливості держави, завдання й напрями її діяльності, гарантують фінансове забезпечені перспективи державного розвитку. З іншого боку, за допомогою фінансів держава активно впливає на всі сторони процесу відтворення. З їхньою допомогою відбувається розподіл результату відтворення – сукупного суспільного продукту, перерозподіл і доведення його складових частин до кінцевого споживача. За рахунок фінансових ресурсів стимулюють розвиток виробництва, підтримують об'єктивні та раціональні пропорції розвитку суспільного виробництва, держави в цілому [24, 4].

      Наявність фінансів об'єктивно пов'язано з  потребою вилучення, формування та розподілу  державою частини сукупного суспільного  продукту. Цим визначено й призначення  фінансів – розподіл і перерозподіл сукупного суспільного продукту в грошовій формі. Саме це притаманно ознакам фінансів, їхньому місцю й ролі, особливостям прояву, формам закріплення і регулювання державою.

      Особливості фінансів визначають кількома положеннями:

1. Фінанси тісно пов'язано з природою і функціями держави, визначено її формами й завданнями державного розвитку на конкретному етапі.
2. Фінанси становлять специфічні, однорідні відносини між державою, юридичними й фізичними особами з приводу формування, розподілу та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів.
3. Фінанси нерозривно пов'язано з існуванням товарно-грошових відносин.
4. Фінанси пов'язано з розподілом і перерозподілом частини сукупного суспільного продукту [24, 5].

      Наявність фінансів дозволяє державі формувати  фонди грошових ресурсів суспільного призначення як у централізованій, так і в децентралізованій формах. У процесі формування та використання централізованих грошових фондів держава впливає й на утворення, й на витрачання децентралізованих коштів, встановлює та гарантує спеціальні правові режими їхнього існування.

      Зауважимо, що предметом фінансового публічно-правового  регулювання є не фінанси взагалі  як вичерпна сукупність усіх коштів у  державі, а тільки публічні фінанси, тобто ті, власником яких є держава  й територіальні громади. Саме тому публічний аспект фінансів і відмежовує предмет регулювання, проводить межу між публічними та приватними фінансами, коли останні охоплюють диспозитивні відносини й не є предметом фінансового права.

      Навряд  чи потрібно в цьому випадку зупинятися на великих історичних екскурсах щодо динаміки розвитку цієї категорії. Однак, досить примітний генезис самого терміна "фінанси". Фінанси (finis – латинською), починаючи з XIII-XIV століття, міцно пов'язують із поняттям, що означає розрахунок, закінчення терміну платежу, погашення грошового зобов'язання, виплату суми грошей. Трохи пізніше специфічний акцент дав німецький корінь цієї категорії, що означає "хитрий, спритний, підступний", що, мабуть, мало неабияке значення під час виконання грошових зобов'язань у той час. І тільки в XVI-XVII столітті (спочатку переважно французьке значення терміна) категорія фінансів стала позначати господарську діяльність держави, її фінансові ресурси. Той зміст фінансів, що сьогодні асоціюється з цією категорією, міцно узвичаївся до початку XIX століття.

      Саме  з цього часу фінанси стають багатоаспектною  категорією, яка охоплює економічне, соціальне, правове значення. Природно, що насамперед це система відносин (економічних, соціальних, правових), але, мабуть, доречно звернути увагу й  на прикладне значення фінансів. Правова категорія фінансів безперервно виявляється в тих формах, які на сьогодні прийняті й використовуються законодавством. Тому потрібно розрізняти фінанси як систему відносин, що регулюють рух державних коштів, і як систему понять, категорій, закріплених і використовуваних законодавством (дохід, прибуток, собівартість, ціна тощо). В цьому випадку доречна аналогія з філософськими категоріями "зміст" і "форма". Фінанси як система правових відносин визначають зміст явища. Законодавче ж закріплення їх показує наскільки в даний момент ці відносини усвідомлені, зрозумілі, сприйняті, в якій формі їх закріпив законодавець.

      Фінанси як правову категорію можна використовувати  в двох аспектах:

1. широкому (міжгалузевому);
2. вузькому (фінансово-правовому).

      В першому значенні фінанси (чи окремі їхні аспекти, боки) використовують багато галузей права й мають загальногалузеве значення. Наприклад, поняття ціни, вартості, доходу тощо – це відносини, що регулює і цивільне, і фінансове, і адміністративне, і трудове право та інші галузі. В другому випадку йдеться про публічне значення фінансів, виключно грошових фондів держави й територіальних громад. У цій ситуації загальногалузеві поняття, категорії набувають спеціально-галузевого характеру й значення, виражають специфічні, однорідні фінансово-правові відносини. Загальногалузеві категорії доходу, вартості, ціни набувають фінансово-правового значення.

      Фінанси, що становлять відносини між людьми з приводу формування, розподілу  й використання грошових фондів, тісно пов'язано з грошима, коштами, що, однак, не дозволяє поставити між ними знак рівності. Фінансові відносини, будучи переважно грошовими відносинами, не адекватні їм, адже за їхніми межами залишаються відносини, що регулюють сплату штрафів (адміністративне право), відносини купівлі-продажу (цивільне право), відносини щодо виплати заробітної плати, пенсій (трудове право) та інші відносини, пов'язані з рухом грошей, які не є фінансовими.

      Слід  відзначити історичний характер фінансів, їхнє співвідношення з грошима, що й дозволяє сформувати основу розмежування цих категорій. Фінанси, беручи участь у регулюванні обміну й споживання, були пов'язані з виникненням і розвитком товарно-грошових відносин. Вони існували на рівні примітивних форм, брали вже участь у стихійних, епізодичних випадках обміну. А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, аналізуючи розвиток вартості, виділяли чотири її форми, що відображають певні якісні етапи. Перша (проста, одинична чи випадкова) форма вартості характеризувала нерегулярний, стихійний обмін товарів. Природно, що ні про які гроші чи специфічні еквіваленти тут не йшлося. Друга (еквівалентна) форма вартості характеризувала стійкі форми обміну, означала появу потреби в певних еквівалентах вартості. Третя (загальна) форма вартості передбачає появу єдиного, загального еквівалента, але це знов-таки ще не гроші. На цій стадії могли використовувати хутра, бруски заліза тощо. Але дійсно загальним еквівалентом у цей період стає худоба. Досить згадати скарбницю давньоруських князів (скотарницю) чи її скарбника (скотарника). Та й саме загальне поняття заможності, багатства – "капітал" теж пов'язано з цим етапом (caput – лат. – голова), коли голова худоби асоціювалася з добробутом особи. І тільки четверта (грошова) форма вартості зумовить формування й використання саме грошових фондів. Таким чином, фінанси "старіші" грошей.

      Фінансові відносини пов'язано не тільки з  грошима. Певною мірою до них належить і група натуральних відносин. Звісно, вони нерозривно пов'язані чи похідні від грошових, але не адекватні їм. Наприклад, чинне законодавство закріплювало можливість сплати податку в натуральній формі (фіксований податок із сільськогосподарських виробників), хоча за своєю природою податок – це грошові надходження. Фінансові відносини охоплюють і відносини забезпечення обов'язку щодо сплати податку (реалізація майна платника податків). Природно, що ці відносини або опосередковують грошові, або пов'язані з визначеними труднощами, мають тимчасовий характер. Однак і це відзначає неадекватність фінансів і грошей. Об'єктивну потребу фінансів обумовлено існуванням держави, наявністю товарно-грошових відносин. Грошові ж фонди утворюють матеріальний зміст фінансів, але не їхню сутність. Фінанси становлять відносини, що регулюють формування, розподіл і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів [24, 8].

      Найважливіші  ознаки, властивості, риси, що розкривають  сутність фінансів, знаходять своє вираження в їхніх функціях. Фінанси, функціонуючи як інструмент розподілу  частини сукупного суспільного  продукту, разом з тим контролюють і розподіл його на частини, співвідношення цих частин, канали витрачання фондів. Ним і обумовлено наявність двох функцій фінансів: розподільчої та контролюючої. У деяких підручниках, наукових монографіях звертають увагу на інші функції (перерозподільну, стимулюючу, дестимулюючу, накопичувальну тощо), однак вони виступають, фактично, як окремі сторони реалізації розподільчої функції, деякі особливості її здійснення.

      Розподільча функція фінансів гарантує забезпечення державою суб'єктів відносин потрібними грошовими ресурсами, підтримку суспільних пропорцій. Об'єктом регулювання виступає частина сукупного суспільного продукту, що надходить державі. Суб'єктами відносин – держава, територіальні громади, юридичні й фізичні особи. Під час розподілу формують і підтримують пропорції між частинами сукупного суспільного продукту, національного доходу, забезпечують розвиток розширеного відтворення, задовольняють інтереси держави, підприємств, громадян. Цю функцію здійснюють у процесі первинного й вторинного розподілу. В першому випадку утворюють первинні фонди базового рівня (доходи фізичних осіб, прибуток підприємств і організацій тощо), сукупність яких і становить національний дохід держави. Однак, на цьому етапі створюють тільки передумови формування державних грошових фондів, розміри яких остаточно визначать тільки після сплати податків, обов'язкових зборів і платежів. Останні процеси й складають зміст вторинного розподілу чи перерозподілу. Цьому етапу властиві певні особливості, пов'язані з формуванням так званих вторинних доходів держави. Якщо на стадії первинного розподілу прибуток державних підприємств відразу ж надходить власнику – державі, то на стадії вторинного розподілу кошти змінюють власника. Наприклад, отримавши на стадії первинного розподілу доходи, на стадії вторинного розподілу фізичні особи, сплачуючи податки, саме й забезпечують зміну власності на частину коштів, передаючи їх державі.