Розподільчу функцію фінансів реалізують на декількох  рівнях:

1. внутрішньогосподарський – характеризує розподіл грошових ресурсів усередині підприємства (формування фондів матеріальних витрат, заробітної плати, прибутку);
2. внутрішньогалузевий – забезпечує розподіл коштів усередині галузі, між підгалузями. Насамперед йдеться про розподіл коштів основних галузей матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, будівництво);
3. міжгалузевий – розподіл грошових ресурсів між основними галузями. В цих умовах формують основні пропорції суспільного відтворення;
4. міжтериторіальний – гарантує надходження коштів окремим регіонам держави, залежить від адміністративно-територіального поділу держави й забезпечує утворення місцевих бюджетів.

      Контролюючу функцію фінансів органічно пов'язано  з розподільчою. Вони, фактично, є  єдиним механізмом. Здійснюючи розподіл грошових фондів, держава одночасно контролює їхні розміри, співвідношення, пропорції. Контролюючою функцією фінансів відслідковують увесь процес розподілу й руху грошових ресурсів. Диференціація контролю за стадіями дозволяє прийняти потрібне рішення, здійснити коригування на проміжних етапах руху грошових фондів і уточнити, поліпшити процес розподілу.

      1.2. Фінансова система  та принципи її  побудови

      Фінанси як систему відносин визначено сукупністю категорій, понять. Однією з найзагальніших, фундаментальних, системоутворюючих категорій є фінансове господарство, фінансова система. Певною мірою йдеться про схожі поняття. В сучасній юридичній літературі найчастіше характеризують фінансову систему, фінансове господарство розглядають тезово, стосовно фінансової діяльності держави.

      На  початку XX століття в фінансово-правовій літературі їх визначали переважно  як синоніми, насамперед досліджували фінансове господарство. Наприклад, С.І. Іловайський розглядав фінансове  господарство як "...сукупність явищ, що належать до планомірної організованої діяльності примусових союзів, спрямованих на спеціальну мету придбання й витрачання господарських благ, потрібних для виконання всіх завдань цих союзів". Трохи нижче він відзначав і особливості фінансового господарства, до яких відносив:

      а) примусово-колективний характер господарства;

      б) регулювання доходів витратами;

      в) перевага над приватним господарством  як за розмірами, так і за тривалістю існування;

      г) придбання господарських благ специфічними примусовими засобами;

      д) зміст як галузі управління.

      Фінанси, складаючи цілісну, однорідну систему, припускають певну внутрішню  видову диференціацію. Обумовлено її детальним, спеціальним аналізом внутрішніх складових  частин фінансів, які різняться специфічними особливостями й режимами. В цих умовах однорідні, єдині за формами й методами, відносини визначають як фінансовий інститут. Наявність єдиних за природою та змістом, але різних за формою фінансових інститутів обумовлено різноманіттям сфер застосування фінансів, напрямами їхньої реалізації.

      Сукупність  взаємозалежних, взаємодіючих фінансових інститутів становить фінансову  систему держави. Фінансову систему  часто характеризують за двома аспектами [25, 15]:

      а) як сукупність фінансових інститутів, які опосередковують формування й використання грошових фондів;

      б) як сукупність державних органів  і установ, які здійснюють фінансову  діяльність.

      Другий  аспект буде розглянуто під час аналізу  компетенції органів фінансової діяльності, органів фінансового  контролю. Зміст же фінансової системи розкривають через систему фінансових інститутів.

      Фінансова система містить такі ланки:

1. бюджетна система;
2. кредитна система;
3. обов'язкове державне страхування;
4. фінанси підприємств.

      Можна стверджувати, що кожна ланка фінансової системи є самостійним її елементом, проте ця самостійність відносна всередині єдиного цілісного. Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки (господарських суб'єктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб.

      Фінансові системи мають певні характерні риси:

• кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання,
• кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування,
• між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому,
• фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли відлагоджена та законодавчо закріплена діяльність кожної її ланки,
• залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи [9].

      Отже, фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян. 

 

Розділ 2. Інституційна будова фінансової системи  України

      2.1. Бюджетна система  України та принципи  її побудови

      Ст. 2 Закону України "Про бюджетну систему України" в редакції від 29 червня 1995 року, який діяв до прийняття Бюджетного кодексу України, визначала поняття бюджетної системи України як поєднання Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також зведеного бюджету з подальшою деталізацією складових зведених бюджетів різного рівня. Показово, що в ст. З цього ж Закону було закріплено поняття бюджетного устрою як організації і принципів побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язку між окремими ланками бюджетної системи. Чинне бюджетне законодавство не дає подібного визначення.

      Ці  положення є відображенням конституційних норм, що містяться в статтях 132 і 133 Конституції України, і визначають засади територіального устрою України, систему адміністративно-територіального устрою. Фактично відповідно до ст. 133 Конституції України й побудовано склад бюджетної системи України, яка включає:

1. Державний бюджет України;
2. місцеві бюджети:

      а) бюджет Автономної Республіки Крим;

      б) обласні бюджети;

      в) районні бюджети;

      г) бюджети районів у містах;

      д) бюджети місцевого самоврядування:

• бюджети територіальних громад сіл;
• бюджети територіальних громад селищ;
• бюджети територіальних громад міст і їх об'єднань.

      Підставами  розмежування бюджетів на місцеві й бюджети місцевого самоврядування є повноваження певних органів влади щодо їх прийняття та виконання й особливостей формування дохідної частини. Доходи місцевих бюджетів містять переважно закріплені доходи (ст. 66 Бюджетного кодексу), тобто ті, що надходять за рахунок розподілу загальнодержавних податків і зборів. Бюджети місцевого самоврядування містять як подібні доходи (ст. 64), так і значне коло надходжень власного характеру, доходів, що формуються за рахунок власних джерел відповідних територіальних громад: місцевих податків і зборів; плати за землю; податку з власників транспортних засобів, податку на промисел; коштів від відчуження майна; плати за оренду майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності (ст. 69). Бюджети місцевого самоврядування – базові бюджети [24, 111].

      На  відміну від Закону України "Про  бюджетну систему України", де визначення складу бюджетної системи та зведеного  бюджету містилося в одній  статті (ст. 2), в чинному Бюджетному кодексі – це дві статті: ст. 5 "Структура бюджетної системи України" і ст. 6 "Зведений бюджет". Незважаючи на те, що ст. 6 містить шість частин, фактично їх об'єднують у дві складові цієї статті: поняття зведеного бюджету та склад відповідних зведених бюджетів (України, Автономної Республіки Крим, області, району, міста з районним поділом), побудований за однотипною схемою.

      Зведений  бюджет є сукупністю бюджетних показників усіх бюджетів, що існують на відповідній  території. Зведені бюджети використовують для аналізу й прогнозування економічного та соціального розвитку держави, територіальних громад. Зведені бюджети існують на рівні держави, Автономної Республіки Крим, області, району, міста з районним поділом. Частини 2-6 ст. 6 Бюджетного кодексу побудовано за єдиною схемою, згідно з якою дають визначення відповідного зведеного бюджету як сукупності показників бюджетів, що існують на території дії зведеного бюджету. Наприклад, зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим і зведених бюджетів областей і міст Києва й Севастополя. Відповідним чином визначено й інші зведені бюджети.

      Зведені бюджети існують з метою:

      а) розрахунку соціальних і фінансових нормативів, норм для складання проектів бюджетів;

      б) аналізу ефективності бюджетних витрат;

      в) з'ясування підстав надання трансфертів.

      Зведені бюджети не затверджують, вони мають  розрахунково-інформаційний характер.

      Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають  бюджетну систему, становить один календарний  рік, який починається 1 січня кожного року й закінчується 31 грудня того ж року. Сам закон про Державний бюджет України має бути прийнято до 1 грудня року, що передує плановому. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду [24, 112].

      Бюджетний період для Державного бюджету України  за особливих обставин може бути інший. Такими особливими обставинами є:

1. введення воєнного стану;
2. оголошення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях;
3. оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації, необхідність усунення природних або техногенних катастроф.

      У випадку, якщо Державний бюджет України  прийнято на інший бюджетний період, місцеві бюджети можуть бути прийняті на такий само період.

      Отже, бюджетна система України – це заснована на економічних відносинах, державному устрою і врегульована правовими  нормами сукупність видів бюджетів, які діють на території України.

      2.2. Поняття та функції  державного кредиту

      Державний кредит – складова фінансової системи  держави. Інститут державного кредиту  є інститутом Особливої частини  фінансового права, на який поширюють  свою дію норми Загальної частини. Йдеться про методи правового  регулювання, характерні також для  відносин у сфері державного та муніципального кредиту, особливості фінансово-правових норм, статус суб'єктів фінансових відносин, що виникають у сфері залучення коштів шляхом оформлення зовнішніх або внутрішніх позик та повернення таких коштів. Як і в будь-якій іншій сфері фінансової діяльності, у сфері державного кредиту актуальним є питання організації і проведення фінансового контролю, роль якого є визначальною у цій сфері, оскільки йдеться про необхідність обов'язкового повернення залучених коштів та сплату процентів за придбаним кредитом.

      Державний кредит як метод мобілізації державою додаткових грошових коштів – явище  складне й неординарне. Цей процес супроводжується певним ризиком  як на стадії виникнення даного виду правовідносин (тобто чи зацікавляться кредитори можливістю вкласти свої гроші в державні цінні папери), так і з точки зору доцільності використання запозичених коштів та можливості їх повернути, сплативши передбачену винагороду. Йдеться про наслідки, адже показником ефективності таких операцій є державний борг. Економічний зміст і юридична природа державного кредиту водночас передбачають надходження до державного бюджету, оскільки суми державних позик становлять його доходну частину, та разом з тим ці кошти не дають нових прибутків і повинні погашатися. Власне характерні ознаки добровільності, терміновості, платності і поворотності відмежовують кошти, акумульовані шляхом державного кредиту, від доходів держави.

      Суми  державних позик – державні кошти, оскільки держава може їх вільно використовувати і повністю ними розпоряджатися, однак за своїм фінансовим і економічним характером вони істотно відрізняються від постійних доходів, оскільки пов'язані з певними видатками: відшкодуванням вартості державного цінного папера; виплатою процентів за державними позиками тощо. Отже, одержані державою суми державних позик згодом тягнуть за собою видатки з державного бюджету на погашення державного боргу. Як і інші сфери фінансової діяльності держави, відносини у галузі зовнішніх та внутрішніх запозичень є предметом постійного контролю з боку уповноважених фінансових органів та органів загальної компетенції.