Засади здійснення амортизаційної політики

На макроекономічному  рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди.  На мікроекономічному рівні під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є у розпорядженні підприємств.

Необхідно зосередити свою увагу на тому, що управління амортизаційною політикою являється найважливішою сферою діяльності будь-якого суб'єкта ринкового господарства. Передусім це зумовлено швидкими змінами у технології виробництва, у якій основу складають сучасні обладнання. Для розв'язання існуючої проблеми в амортизаційній політиці, необхідно опиратися на сам термін «амортизація», а потім вже починати з відповідних рахунків проведених за період визначеного моменту часу. І це не випадково, тому що багато хто із фахівців цього напрямку і досі не мають навіть єдиної точки зору щодо визначення поняття «амортизація» яке представляє собою основу амортизаційної теорії економічного розвитку.

В дискусії про економічну сутність амортизації  виділяють три основні позиції, а саме:

одна  група вчених вважає, що амортизація - це просто грошовий вираз зносу основних засобів;

прихильники другої позиції вважають амортизацією не що інше, як процес перенесення вартості зносу основних засобів на собівартість продукції;

третя група вчених стверджує, що амортизація - це прийом або метод бухгалтерського обліку.

Причому така різноманітність поглядів є  характерною не лише для початкового  періоду розвитку теорії амортизації, а й для сучасного періоду. Наприклад, Кантор Е.Л. відмічає, що «процесс переноса возмещения износа называется амортизацией» і вважає основним завданням амортизації – «возмещение износа основных средств». А Борисенко З.Н. в свою чергу висловлює зовсім протилежну думку «неверно отождествлять амортизацию с возмещением износа основных производственных средств. Возмещение износа происходит не в процессе формирования амортнзационного фонда, а при последующем его использовании для замены устаревшего оборудования и в ходе капитального ремонта и модернизации».

Пелих А.С. дає наступне визначення амортизації «механизм переноса части стоимости основных средств на вновь созданный продукт носит название амортизации и позволяет ко времени полного износа накопить денежные средства для воспроизводства». При цьому він вважає, що "амортизация в денежной форме выражает износ основних средств и отчисляется на издержки производства на основе нормы. Ці два визначення суперечать одне одному. Спочатку автор представляє амортизацію як певний механізм. Любий механізм складається з конкретних елементів, які мають свої специфічні особливості, призначення та виконують в його складі свої функції. До таких складових елементів, слід віднести знос, зношення, амортизаційні відрахування, амортизаційний фонд. В другому ж визначенні ототожнюється поняття амортизації з поняттям амортизаційних відрахувань, а вони є зовсім різними, хоча і тісно пов'язані між собою. Амортизаційні відрахування — це та частина вартості засобів праці, яка переноситься на вироблену продукцію, це складова амортизаційного механізму, яка показує ступінь зношення засобів праці. Не є економічно обгрунтованим і ототожнення амортизації з амортизаційним фондом. Амортизаційний фонд - це фінансовий результат накопичення послідовно здійснюваних амортизаційних відрахувань. Він утворюється лише після реалізації готової продукції, а амортизація представляє собою процесі перенесення частинами вартості основних засобів на виготовлену продукцію, тобто вона є передумовою утворення амортизаційного фонду. Отже утворення амортизаційного фонду та амортизація — це різні поняття.

В статті «Теоретичний аспект аналізу амортизації як основи формування амортизаційної політики». В. Й. Бакай дає визначення амортизації як: «Амортизація - це складний економічний механізм, що кількісно відображає втрату знаряддями праці вартості основних засобів, які амортизуються, протягом строку їх корисного використання (експлуатації), і поступове перенесення й на новостворений продукт з наступним нагромадженням коштів для відтворення (придбання) основних засобів». Головна відмінність запропонованого визначення від інших є те, що амортизація, насамперед, це економічний механізм. А більшістю авторів вона розглядається як процес, який має під собою значно вузьке твердження, ніж механізм.

Досить  не зрозумілим вважається і те, що більшість  фахівців зводять амортизацію до відшкодування зносу основних фондів, причому значно змішуючи ці поняття. Але це зовсім не так, тому що ці обидва поняття різні між собою за змістом та характеристикою. Тому слід виділяти ототожнення таких процесів, як знос та амортизація.

Основою амортизації являється зношення основних засобів. Поняття зношення і зносу не є ідентичними. Знос - це втрата засобами праці своїх властивостей чи характеристик внаслідок певних обставин (експлуатації, впливу науково-технічного прогресу і т.п.), тобто це об'єктивно існуюче явище. Зносу підлягають всі засоби праці як діючі, так і не діючі, незалежно від їх участі в процесі виробництва (виробничі і невиробничі). Зношення - це економічний процес, відображення зносу в економічній дійсності. Зношення представляє собою процес втрати засобами праці своєї вартості. Причиною зношення може бути як фізичний так і моральний знос.

На  сучасному етапі суспільного  і технічного розвитку особливої  актуальності набуває соціальний знос засобів праці, який визначається ступенем розбіжності соціальних характеристик засобів праці з їх суспільно нормальним рівнем. Такі розбіжності можуть виникати внаслідок двох причин: якщо внаслідок кричного зносу об'єкта основних засобів змінились його соціальні характеристики (знизилась безпечність, збільшились шкідливі викиди і т.п.) або якщо змінився сам рівень суспільно нормальних соціальних характеристик (підвищились вимоги дотримання умов техніки безпеки, зменшились норми максимально допустимих концентрацій шкідливих речовин). В першому випадку соціальний знос являється елементом фізичного зносу, а в другому - морального. Соціальна форма як фізичного, так і морального зносу разом складає єдине поняття соціального зносу. Таким чином, поняття "соціальний знос засобів праці" має відносну самостійність і відіграє суттєву роль при аналізі соціально-економічних процесів, які відбуваються при оновленні виробничого потенціалу.

Розглядаючи економічну природу амортизації  доцільно виділити три концепції  амортизації: класичну, економічну та фіскальну.

Класична  концепція базується на принципах теорії вартості та об'єктивних закономірних процесах обігу засобів праці. В її основі лежить ідея постійної заміни основних засобів, їх відтворення в любій новій натуральній формі, яка б відображала досягнення науково-технічного прогресу, а не забезпечення повернення авансованої вартості на створення засобів праці. Характерною рисою є відсутність технічної прив'язки зановостворених основних засобів з їх попередньою натуральною формою. Згідно цієї концепції амортизація повинна забезпечити відтворення основних засобів по вартості, яка б відображала сучасні суспільно-необхідні затрати праці на їх створення. Амортизаційний фонд формується в залежності від потреб відтворення засобів праці. Тому нарахування амортизаційних відрахувань, в даному випадку, здійснюється з відтворювальної вартості основних засобів, базою для визначення якої являється балансова вартість. Остання приводиться у відповідність грошовим потребам відтворення засобів праці у новій натуральній формі шляхом періодичних переоцінок. Це може бути як дооцінка так і уцінка.

На  перший погляд, негативним моментом класичної  концепції амортизації можна  вважати те, що у випадку зменшення  початкової вартості основних засобів, внаслідок морального зносу (проведення уцінки) буде мати місце недонарахування амортизації. Таке явище не дає змоги акумулювати в амортизаційному фонді такий обсяг фінансових ресурсів, який би за своєю величиною відповідав розміру раніше авансованих грошових коштів. Це в свою чергу змушує виробника до прискорення обороту основних засобів та інтенсифікації процесу їх відтворення, що характеризується вже позитивно. Отже, класична концепція амортизації передбачає необхідність відтворення зношених засобів праці за однаковою відновлювальною вартістю.

Економічна (бухгалтерська) концепція амортизації грунтується не на потребах відтворення, а на необхідності перенесення частини вартості основних засобів на вартість продукції, виробленої за їх допомогою у такій величині, яка б точно відображала втрату вартості засобів праці в процесі виробництва та внаслідок морального зносу. Економічна концепція менш вимоглива стосовно критеріїв ефективності використання амортизаційного фонду. Її завданням є покриття затрат понесених на виготовлення продукції.

Фіскальна (податкова) концепція амортизації  передбачає звільнення від оподаткування частини прибутку на суму нарахованої амортизації. Норми амортизаційних відрахувань та методика їх нарахування встановлюється податковим законодавством. Як правило, в такому випадку норми амортизаційних відрахувань перевищують економічно обгрунтовані норми. Даній концепції більш притаманний регулюючий характер.

Шляхом  збільшення норм амортизаційних відрахувань  можна посилити внутрішній інвестиційний  потенціал та покращити фінансове  становище підприємств. А внаслідок  їх зменшення будуть збільшенні надходження до державного бюджету. Таким чином, нарахування амортизації в податкових цілях регулює відносини підприємств з бюджетом у відповідності з державною політикою економічного розвитку.

Таким чином, враховуючи наявність різних точок зору, розкритих в економічній літературі, та узагальнюючи велику кількість поглядів на окремі сторони амортизації, можна відмітити наступні її риси:

1. Амортизація  являється найбільш важливішим  моментом кругообігу основних  засобів.

2. Одні  автори ототожнюють поняття "амортизації" з поняттям "амортизаційні відрахування”. Але ж амортизація представляє собою процес перенесення вартості засобів праці на заново створений продукт, а амортизаційні відрахування являються вартісним вираженням втраченої вартості основних засобів в процесі виробництва продукції та внаслідок їх морального зносу.

3. Завдячуючи амортизації як економічному процесу, втрачена вартість основних засобів в процесі виробництва продукції, не втрачається, а зберігається, акумулюючись в амортизаційному фонді.

4. Теорія амортизації не повинна протиставляти одну концепцію амортизації іншій. Кожна з них є важливою з точки зору забезпечення ефективної заміни засобів праці.

Методи нарахування  амортизації умовно можна поділити на два види:

• методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів. До них відносяться прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;
• метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єктів основних засобів. До нього відноситься виробничий метод нарахування амортизації.

 

 

 

1.3.Методи розрахунку  амортизації основних засобів

 

В країнах з  розвиненою економікою підприємства мають  можливість самостійного вибору методу амортизації та розробки на цій підставі власної амортизаційної політики [20].

Амортизаційна політика підприємства — це цілеспрямована діяльність підприємства з вибору та застосування одного з можливих (законодозволених) методів амортизації з метою максимізації обсягу власних фінансових ресурсів протягом амортизаційного періоду.

П(С)БО 7 «Основні засоби», передбачає використання таких  методів амортизації. До них належать:

• метод прямолінійного списання;
• метод зменшення залишкової вартості;
• метод прискореного зменшення залишкової вартості;
• кумулятивний метод;
• виробничий метод;

 

Методи нарахування  амортизації умовно можна поділити на два види:

методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів. До них відносяться  прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;

метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єктів основних засобів. До нього відноситься  виробничий метод нарахування амортизації.

Відмінність застосовуваних методів амортизації полягає  в різному рівні нарахованих  амортизаційних відрахувань, а також  у способі їх розподілу. Залежно  від виду основних засобів, умов експлуатації, моральної зношуваності підприємством на власний розсуд застосовується найбільш економічно доцільний метод амортизації. Наприклад, метод прямолінійного списання характерний рівномірним розподілом вартості основних засобів протягом усього періоду експлуатації. Цей метод найдоцільніше застосовувати для пасивної частини основних засобів, таких, як будівлі, споруди, меблі тощо.

Застосування  методу прискореного зменшення залишкової вартості найбільш економічно виправдане стосовно активної частини, зокрема  машин, механізмів, верстатів, іншого виробничого обладнання. Справа в тому, що при використанні цього методу амортизаційні відрахування в перші роки експлуатації, коли об'єкт основних засобів експлуатується найбільш інтенсивно, досить високі, але з часом знижуються. В результаті цього значна частина вартості основних засобів амортизується вже в перші роки експлуатації об'єкта. Те ж саме стосується і кумулятивного методу.

Метод зменшення залишкової вартості характерний тим же: з часом амортизаційні відрахування мають тенденцію до зменшення. Його використання з урахуванням умов та інтенсивності експлуатації, морального зносу, інших факторів. Така самостійність цілком виправдана: для кожного підприємства перелічені фактори будуть різні, тому і термін експлуатації одного і того ж об'єкта основних засобів на різних підприємствах буде відрізнятися.

 

Розглянемо  особливості використання кожного  з методів [13]:

 

1. Прямолінійний  метод

Прямолінійний метод амортизації за ПБО-7 полягає  у тому, що «річна сума амортизації  визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об’єкта основних засобів.

Нарахування амортизації  проводиться щомісячно.”

Порядок нарахування  амортизації при застосування прямолінійного методу можна подати у вигляді  двох простих формул:

Річна сума амортизації визначається так:

А = Ca : Т (Формула 1.2)

 

 

 

де А –  річна сума амортизаційних відрахувань, грн.;