Засади здійснення амортизаційної політики

 

 

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………... 3 РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади здійснення амортизаційної політики.

     1.1. Механізм відтворення основних засобів……………………………..5

     1.2. Економічна сутність амортизації та її види…………………………11

     1.3. Методи розрахунку амортизації основних засобів ……………18

РОЗДІЛ  2. Аналіз  амортизаційної політики на ЗАТ НВЦ "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод".

     2.1. Загальна характеристика підприємства ЗАТ НВЦ "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод"…………………………….………………26

     2.2. Аналіз фінансових результатів на підприємстві …………………31

     2.3. Аналіз амортизаційної політики на підприємстві…………………47

РОЗДІЛ  3.  Шляхи та напрямки удосконалення амортизаційної політики.

3.1.Поліпшення амортизаційної політики в Україні. …………………52

Висновки……………………………………………………………………56

 Список використаної літератури…………………………………………58

ДОДАТКИ

 

                                       Вступ

 

Однією з  найважливіших сфер економічних  відносин в державі є процес відтворення виробничого апарату. На шляху побудови ринкових відносин у нашій державі, поряд з формуванням ринку капіталу, цілеспрямованого регулювання потребує процес відтворення основних засобів, оскільки вони великою мірою визначають ефективність суспільного виробництва, темпи впровадження науково – технічного прогресу, зростання національного доходу і добробуту населення. Усунувшись від прямого втручання в діяльність підприємств, держава зберігає за собою головну регулюючу функцію – встановлення  певних правил, обов’язкових для всіх без винятку учасників ринку.

Невід’ємними  складовими державного управління є  адміністративні та економічні методи. Однак, якщо перші передбачають прямий централізований вплив на об’єкт, яким управляють, і є обов’язковими, то економічні методи реалізуються на основі поєднання прямих та непрямих регуляторів. Їх співвідношення в окремі періоди різні. Перехід від централізованої економіки до економіки ринкового типу передбачає ширше залучення непрямих економічних регуляторів бюджетно – податкової, грошово – кредитної, амортизаційної політики.

Данна курсова робота  направлена на дослідження та визначення оптимальних методів амортизації та визначення найсуттєвіших проблем управління основними засобами.

Актуальність теми полягає у необхідності здійснення підприємствами такої амортизаційної політики, що призведе до ефективного використання основних засобів та до зменшення витрат, і тим самим до збільшення прибутку.

 Амортизація в певній мірі виконує стимулюючу функцію, передбачаючи найбільш повне використання основних засобів: чим довший період функціонування обладнання, тим більше виробляється продукції і тим швидше буде перенесена вартість основних засобів. Це дозволить зменшити їх моральний знос і знизити втрати підприємства, що дуже важливо в умовах ринку.

 Основною  метою даної курсової роботи  є розкриття сутності амортизаційних  відрахувань, механізму відрахування та практичних проблем управління відтворенням основних засобів на підприємстві..

Проблема, досліджувана в даній роботі є актуальною для виробничих галузей економіки держави, і особливо для підприємств харчової промисловості.

 

                                          Розділ 1

 Теоретичні  засади здійснення амортизаційної  політики.

    

            1.1.Механізм відтворення основних засобів

    

Безперервний  процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних засобів. Необхідною умовою відновлення засобів праці є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію.

Амортизація основних засобів [1] – це процес перенесення авансової раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її повного відшкодування.

Згідно нового Податкового кодексу [2]  пп. 14.1.3 п. 14.1 ст. 14 Розділу І Податкового кодексу під амортизацією розуміють систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Для відшкодування вартості зношеної частини основних засобів кожне підприємство здійснює амортизаційні відрахування, тобто певних сум грошей відповідно до розмірів фізичного спрацювання і технічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують при продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що слугує для відновлення основних засобів.

Амортизаційні відрахування здійснюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних засобів, розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних засобів здійснюють централізовано за формулою:

Н ав =  (БВ  – ЛВ ) / ( А н * БВ ) * 100      (формула 1.1)

 

де  ЛВ  – ліквідаційна вартість  основних фондів;   

 А н – амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

 

При встановленні норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних  середніх строків функціонування засобів  праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко – економічного їх старіння.

При цьому найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду ( доцільного строку використання ) конкретних видів  засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох факторів, що впливають на строк доцільного використання, зокрема загальної фізичної довговічності і економічності капітального ремонту засобів праці, умов їх експлуатації, строків настання техніко – економічного старіння, можливих темпів оновлення, доцільності застосування методу прискореної амортизації тощо.

В міру розвитку техніки, удосконалення  технології і організації виробництва  змінюються тривалість та характер використання окремих видів основних засобів, виникає об’єктивна необхідність скорочення нормативних строків їх функціонування. У зв’язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично переглядають, уточнюють. Можливі розробка і запровадження нових норм амортизаційних відрахувань або ж лише коефіцієнтів зміни  (збільшення, зменшення ) діючих норм.

Оцінка наявності та руху основних засобів торговельного підприємства проводиться по окремих інвентарних об'єктах основних засобів в натуральному та вартісному вимірі.

Натуральні показники  характеризують кількість одиниць, що входять у склад кожного виду основних засобів, їх параметри – по тужність, продуктивність, вантажність, рік введення в експлуатацію та інше.

Натуральні показники  використовуються для оцінки технічного стану та морального зносу основних засобів, оцінки продуктивної потужності та пропускної спроможності.

Кожна одиниця основних засобів має також визначену грошову вартість. Вартісні показники оцінки основних засобів дозволяють вести облік загального обсягу, відображати знос основних засобів та враховувати його при оподаткуванні, здійснювати фінансування відтворення основних засобів, оцінювати ефективність їх використання.

Для оцінки основних засобів використовується первісна, відновна та залишкова вартість.

Первісна вартіcть - це вартість засобів в момент їх створення або придбання.

Первісна вартість відображає суму витрат підприємства на їх створення та введення в дію: витрати на зведення будівель, споруд; придбання машин та обладнання (включаючи витрати на доставку та монтаж), страхування. За первісною вартістю основні засоби враховуються на балансі підприємства, тому її називають також балансовою вартістю.

Відновна  вартість основних засобів - це вартість їх відтворення у сучасних умовах. Вона визначається у процесі переоцінки. Тобто вона являє собою суму витрат, яку зазнало б підприємство при формуванні аналогічних основних засобів в певний проміжок часу. Зміна вартості основних засобів відбувається під впливом зміни цін на сировину та матеріали, зміни трудових витрат на їх виробництво, а також під впливом інфляційних процесів в економіці. Виникаюча розбіжність між первісною та відновлювальною вартістю основних засобів ускладнює їх оцінку та регулювання процесів відтворення, призводить до викривлення показників оцінки ефективності використання.

Для забезпечення об'єктивності оцінки проводиться періодична переоцінка основних засобів за відновлювальною вартістю. До 1997 року рішення про проведення переоцінки основних засобів приймалось на державному рівні, з затвердженням централізовано визначних диференційованих коефіцієнтів індексації основних засобів (залежно від їх виду та строку введення в експлуатацію). В результаті проведення переоцінки всі основні засоби підприємства отримували єдину оцінку з повноти вартості їх відтворення на момент індексації. Переоцінці підлягала і сума нарахованої амортизації.

Починаючи з 1998 року відповідно до Закону "Про оподаткування  прибутку" підприємства отримали право  на самостійну щорічну переоцінку основних засобів виходячи з офіційно опублікованого індексу інфляції.

Залишкова вартість основних засобів характеризує їх реально існуючу вартість, яка ще не перенесена на вартість продукції (робіт, послуг). Кількісно вона дорівнює різниці між первісною вартістю та сумою накопиченого на момент оцінки зносу основних засобів в зв'язку з їх спрацюванням. Розмір останнього дорівнює сумі нарахованих амортизаційних відрахувань.

З метою оцінки та аналізу розрізняють:

• бухгалтерську залишкову вартість основних засобів, яка враховує вплив на вартість основних засобів діючого (державно визначеного) механізму її амортизації;
• реальну залишкову вартість, яка враховує втрату споживчої вартості основних засобів в результаті фізичного та морального зносу.

Потреба в амортизації  основних засобів обумовлена тим, що термін використання основних засобів в діяльності підприємства має певні обмеження в зв'язку з поступовим зношуванням основних засобів та втратою їх споживчої вартості (корисності).

Прийнято виділяти два  види зносу - фізичний та моральний.

Під фізичним зносом основних засобів розуміють втрату ними техніко - експлуатаційних властивостей внаслідок їх використання або впливу на них природних сил.

На швидкість  та розміри фізичного зносу основних засобів впливають їх надійність та довговічність, рівень використання, особливості матеріалів, що застосовуються в їх виробництві, технології виробництва, рівень використання в діяльності торгівельного підприємства, якість технічного догляду та ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

  Моральний знос (техніко-економічне старіння основних засобів) - це процес знецінення діючих засобів праці до настання їх повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Причиною морального зносу є створення принципово нових або більш продуктивних та економічних основних засобів, впровадження нових технологій та матеріалів у виробництво тощо.

Фізичний знос (спрацювання) поділяють на усувний (тимчасовий) та неусувний (нагромаджувальний).

Перша частина  фізичного зносу періодично усувається шляхом капітального ремонту основних засобів.

Друга не може бути усунена таким  шляхом. З часом неусувний фізичний знос нагромаджується та зумовлює такий  стан основних засобів, при якому подальше їх використання є неможливим. Настає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни об'єктів основних засобів на нові.

Моральний знос (техніко-економічне старіння) також  може бути повним та частковим.

Частковий моральний  знос може бути усунений шляхом проведення модернізації основних засобів, під якою розуміють внесення певних конструктивних змін в об'єкти основних засобів з метою покращення їх техніко-економічних характеристик.

Настання повного  морального зносу обумовлює потребу  в заміні об'єктів основних засобів підприємства.

Залежно від результатів зміни споживчої вартості основних засобів виділяють:

- просте відтворення,  при якому досягається збереження  споживчої вартості основних засобів;

- розширене  відтворення, при здійсненні якого  споживча вартість та кількість  основних засобів підприємства зростає.

Просте відтворення  відбувається шляхом проведення капітального ремонту та заміни застарілих об'єктів  основних засобів, розширене -шляхом проведення нового будівництва, реконструкції та технічного оновлення, модернізації основних засобів. Вибір форми відтворення здійснюється в процесі управління інвестиційною діяльністю торговельного підприємства.

Проміжок часу, протягом якого відбувається процес формування, використання та відновлення  споживчої вартості основних засобів, характеризується поняттям цикл відтворення основних засобів.

Якщо цикл відтворення  основних засобів більш тривалий, ніж обіг основних засобів, то підприємство отримує додатковий дохід за рахунок використання накопиченої амортизації.

 Якщо ж  в разі неефективного використання цикл відтворення коротший за обіг засобів, то підприємство не має фінансових джерел для відновлення основних засобів (в зв'язку з незавершенням амортизаційного періоду) і несе збитки через списання залишкової вартості основних засобів на фінансові результати діяльності.

 

                 1.2. Економічна сутність амортизації та її види.

 

Зміст амортизаційної політики підприємства та держави складає  взаємодія економічних категорій  та важелів, які виявляють свою дію  через сутність і функції амортизації. Це досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозподілу національного доходу як на мікроекономічному, так і на макроекономічному рівні, тобто на рівні підприємств та на загальнодержавному рівні.