Вільні економічні зони

Шеньчжень знаходиться  під безпосереднім господарським  керівництвом Комітету, функції поточного  управління надані муніципалітету. В  інших зонах при муніципалітетах  створені Комітети з управління СЕЗ. На Хайнані діє відповідний орган у народному уряді провінції. Зонами техніко-економічного розвитку керують Комітети з управління, що діють на правах органів місцевих урядів (як правило, їх очолюють віце-мери міст, де знаходяться зони).

Зони мають специфічні відмінності в основному в  господарській області, в політичному  ж плані їх статус схожий зі статусом внутрішніх районів. У них діють  місцеві Збори народних представників, народний уряд, партійні та профспілкові організації.

Охорона громадського порядку підпорядкована загальним законодавством. На території зон розташовані військові частини. Під час перетину кордону зон здійснюється адміністративний контроль. Жорсткість його не скрізь однакова.

Підставою для проживання і роботи в зонах є вид на проживання, видається муніципальним відділом внутрішніх справ. Організаційними центрами господарської діяльності кожної із зон стали так звані "Компанії розвитку", на які покладено загальне керівництво капітальним будівництвом, координація переговорів між китайським та іноземними партнерами. Вони діють у контакті з провінційними та міською владою. Мають, головним чином у Гонконзі і Макао, закордонні представництва, які займаються роботою по залученню інвесторів.

Великі ВЕЗ можуть мати різні внутрішні структурні підрозділи, які концентрують зусилля за рішенням визначених завдань. Так, промисловий район Шекоу є найбільш передовою частиною СЕЗ Шеньчжень, де зосереджені високотехнологічні підприємства. Ним керує рада керівників району, що складається з працівників місцевих органів управління.

У СЕЗ формуються також  митні зони (зони вільної торгівлі), що знаходяться поза митним кордоном КНР (всього в КНР 13 таких зон). У  них можуть створюватися підприємства для експортної переробки, склади. Ввезення товарів із цих зон всередину Китаю допускається лише з особливого дозволу [16].

 

2.3. Переваги функціонування  вільних економічних зон в  КНР

Створення спеціальних  економічних зон має дуже велике значення для будь-якої країни. Китай  не є виключенням. Серед основних переваг функціонування СЕЗ  у КНР можна вділити наступні [8]:

• Запозичення технологій за допомогою іноземних інвестицій з метою підвищення якості продукції та зміцнення конкурентоспроможності продукції;
• Використання каналів збуту іноземних інвесторів і адаптація до вимог і правил міжнародного ринку з метою збільшення експорту і доходів в іноземній валюті;
• Сприяння залученню передових технологій та вивчення світової економічної інформації;
• Вивчення сучасного досвіду господарювання і управління підприємствами та підготовка управлінських кадрів;
• Розширення каналів для об'єднання Китаю із зовнішнім світом, відкриття світу вікна для знайомства з Китаєм.

Особливий статус СЕЗ  КНР дозволив їм досягти значних  успіхів порівняно з внутрішніми  районами Китаю. В зонах на багато швидше , ніж в середньому по всій країні, зростає зайнятість населення, рівень проживання та  кваліфікація робочої сили. Зони стали унікальними за масштабами школою управління економікою.

У 1980-ті рр. СЕЗ дозволили КНР, не відмовляючись від планової економіки, отримати досвід взаємодії зі світовим ринком. Вони стимулювали перебудову організації зовнішньоекономічної діяльності країни та реформу економічної системи. Зараз, на думку деяких вчених-економістів КНР, СЕЗ в значній мірі втратили свою авангардну роль, а практика та методи їх роботи потребують їх оновлення.

Тут доречно буде сформулювати основні цілі китайських СЕЗ, а саме [1]:

• залучення іноземного капіталу, передової техніки і технології,

оволодіння досвідом управління, підготовка національних кадрів;

• збільшення експортної валютної виручки;
• стимулювання державної реформи, ефективне використання природних ресурсів;
• стимулювання розвитку економіки країни загалом, передача передової

зарубіжної технології і досвіду управління у внутрішні райони країни;

• мобілізація фінансових можливостей китайської еміграції;
• забезпечення прискореного розвитку тих регіонів країни, де знаходяться спеціальні зони всіх типів.

КНР – це країна, яку  варто брати за приклад, коли мова йде про вільні економічні зони. Китайський досвід свідчить про можливість перетворення невеликих поселень у міста з розвиненою інфраструктурою і передовими експортно-орієнтованими виробництвами. Саме ці території внесли значне поліпшення в економічне і соціальне становище районів їх знаходження, у них на багато швидше зростає зайнятість і поліпшується рівень життя населення. Завдяки цьому Китай зміг вийти на світовий ринок і завоювати стійке положення, виробляючи конкурентноздатні товари, об’єднавши соціалістичну спрямованість політики держави з ринковою економікою.

На розвиток СЕЗ Китаю  зробили сприятливий вплив як об'єктивні фактори: дешевизна і  надлишок робочої сили, сприятливе географічне положення (вихід до моря, наявність портів), близькість Гонконгу, Макао і Тайваню, на Хайнань – наявність сприятливих природних ресурсів для розвитку туризму, металургії, тропічного землеробства, так і суб'єктивні: курс на реформи і відкритість, взятий з 1978 р., юридичні гарантії для іноземного капіталу, економічні пільги, приплив ресурсів з усієї країни для розвитку зон.

Проте нічого не буває  ідеального, в організації та функціонуванні китайських СЕЗ теж існують певні недоліки. Ще й досі під час проведення реформ спостерігається адміністративне втручання, що знижує їх ефективність, недостатньо раціональна структура вкладень іноземного капіталу та їх нерівномірний розподіл по регіонах тощо.

 

До інших проблем, які  поставали в історії функціонування спеціальних економічних зон  Китаю є:

• Переважна більшість вкладів (близько 80% іноземних інвестицій) у СЕЗ вкладено особами китайського походження, перш за все з Гонконгу. Інвестиції транснаціональних корпорацій, здатних на створення великомасштабних, технічно сучасних підприємств поки що направляються головним чином в інші райони Китаю.
• Невисокий рівень впроваджувань іноземних технологій, низька кваліфікація китайської робочої сили і брак фахівців. Зростання витрат на оренду землі та робочої сили, що впливає на темпи залучення іноземного капіталу. (Створення та утримання спільних підприємств у СЕЗ обходиться в середньому в 5 разів дорожче, ніж у внутрішніх районах КНР.);
• Бюрократичні перепони при створенні та функціонуванні СП;
• Дефіцит сировини та енергії;
• Відсутність єдиного закону щодо ВЕЗ.
• Зловживання з боку інвесторів: китайські організації занижують вартість держмайна, переданого новостворюваним СП, іноземні підприємці до 90% коштів вкладають у вигляді обладнання (часто застарілого або низькоякісного) за завищеними цінами; процвітає надексплуатація працівників СП, більше 60% підприємств ухиляються від сплати податків.

В останні декілька років  з’явилося таке явище, як відтік капіталів з ВЕЗ в інші райони КНР. Влада СЕЗ сподіваються зупинити цей процес, створюючи більш сприятливе інвестиційне середовище шляхом розширення рамок ринкового регулювання, розвитку інфраструктури тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ВІЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ В  ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ КИТАЮ

3.1. Динаміка  функціонування китайських ВЕЗ  на сучасному етапі 

Сьогодні спеціальні економічні зони розташовані в усіх регіонах Китайської Народної Республіки. Це, перш за все, сприяє розширенню внутрішніх та освоєнню нових зовнішніх ринків, посиленню міжрегіональних господарських зв’язків. Китайського уряд намагається перешкодити імпорту в країну застарілих технологій, але, в той же час, стимулює створення спільних підприємств іноземними підприємцями разом з вітчизняними на території країни. У найбільших високотехнологічних ТНК, таких як Motorola, IBM, Hewlett-Packard, Microsoft, Nokia, Cisco, AT&T та інших сьогодні працює та навчається десятки тисяч китайських інженерно-технічних працівників і вчених.

Одним із найголовніших  зовнішніх чинників, який визначає перспективи соціально-економічного розвитку країни і посилення її економічного впливу в світі, є вступ Китаю  у СОТ (листопад 2001 р.).  Вступ КНР у світову організацію торгівлі викликало поступове зняття митних бар’єрів та обмежень для зарубіжних партнерів при імпорті їх продукції до країни. Головним результатом такого вступу виявилося різке зростання обсягу зовнішньої торгівлі – з 510 млрд. дол. У 2001 р. до 851 млрд. дол. у 2003 р., що зайняло 4-е місце у світі після США, ЄС та Японії, подальше збільшення прямих іноземних інвестицій – з 46,9 млрд. дол. у 2001 р. до 53,5 млрд. дол. у 2003 р. і валютних резервів країни – з 212,2 млрд. дол. у 2001 р. до 403,3 млрд. дол. у 2003 р. Китаю також вдалося не лише здійснювати інтеграцію у світову економіку, а й отримати певні переваги для розвитку внутрішньої економіки [9].

Обсяг іноземних інвестицій до Китаю постійно зростає,

Більше того, переважну їх частину складають прямі інвестиції. Впродовж періоду з 2006 по 2010 рік обсяги щорічних надходжень в економіку перевищать 100 млрд.дол. Істотним позитивним фактором від вступу Китаю у СОТ є те, що на даний час понад 400 провідних світових компаній організували в країні свої підприємства.

У відкритих районах з пільговим  режимом господарської діяльності розміщені технопарки, розробляються  новітні технології за участю іноземного капіталу, функціонує експортоорієнтовані  виробництва, активно працюють торговельні підприємства. Практично всі «відкриті» міста можна назвати комплексними зонами. На облаштування цих територій були витрачені величезні кошти, приблизно 15 - 17 млн. дол. США на кожну з зон.

Увагу ще хочеться зупинити на найпершій  та, умовно кажучи, найважливішій СЕЗ Китаю, а саме Шеньчжень. За роки існування цієї зони було розроблено понад 90 нових технологій і продуктів, деякі з яких завоювали міжнародне визнання, таких як, на приклад, китайська інтегрована комп’ютерна система „Чжучжень” або портативний рентгенівський пристрій „Xenton”. Промислове виробництво у СЕЗ зросло у 200 разів і середньорічний темп такого збільшення з використанням останніх науково-технічних досягнень складає сьогодні більше 55 % [6].

На кінець 2004 р. у КНР налічувалося понад 180 різних венчурних інвестиційних компаній, 90% з яких – урядові, 8% – іноземні, а інші 2% – спільні. Загальна сума їхніх капіталовкладень перевищила 30 млрд. юанів (понад 3,5 млрд. дол.) [14].

Протягом 28 років в Шеньчжені  зберігалася тенденція стрімкого і здорового розвитку економіки. У 1980 - 2007 рр. середньорічний приріст ВВП тут досяг 26,9 %, надходжень до місцевого бюджету - 36,9 %, обсягу експорту - 34,3 %. У 2007 році обсяг ВВП міста склав 680 100 000 000 юанів, що забезпечило йому четверте місце серед основних міст внутрішніх районів Китаю. У 2007 році сукупна сума експорту досягла 168 500 000 000 дол США, таким чином, Шеньчжень вже 15 років поспіль є лідером у країні [26].

За умов стрімкого  зростання економіки Шеньчжень  дотримується наукового підходу до розвитку, докладаючи зусиль до створення сучасної виробничої системи з високою конкурентоспроможністю. За 28 років тут в основному сформована обробна промисловість та сфера послуг. Тут окреслилися 4 опорні галузі – високотехнологічна, фінансова, логістична та культурна.

Високотехнологічна індустрія  стала першою за величиною опорною  галуззю в Шеньчжені. У червні 2008 року з санкції Державного комітету у справах розвитку і реформ КНР  Шеньчжень став місцем експериментального проведення реформи, спрямованої на створення інноваційного міста. У 2007 році валова продукція високотехнологічної індустрії тут досягла 759 900 000 000 юанів, з них 58 % – продукція з правами інтелектуальної власності.

Сьогодні Шеньчжень  продовжує встановлювати рекорди  в багатьох сферах. У перші роки після заснування спеціальної економічної зони, крім інтенсивного розвитку торгівлі на основі переробки імпортної сировини, Шеньчжень приступив до розвитку високотехнологічної галузі і точно визначив за мету – створення сучасного мегаполісу, що варто зауважити в нього дыже добре виходить.

При цьому Шеньчжень  незмінно проводить політику розширення відкритості зовнішньому світу, бере активну участь у міжнародному співробітництві і сміливо залучає  інвестиції з-за кордону. З 1993 року Шеньчень 15 років поспіль лідирує серед великих і середніх міст Китаю за обсягом експорту товарів. В даний час 148 з 500 найбільших світових корпорацій вклали капітали в економіку Шеньчженя, загальна сума використаних прямих зарубіжних інвестицій тут вже досягла 37400 млн.дол.США [26]. У 2009 році загальний розмір ВВП Шеньчженя вже перебільшив 800 млрд. юанів, що складало 57% від загального розміру ВВП Сянгана.

СЕЗ Шеньчшень досягла  значних результатів [11]: за 20 років «Хуавей» з маленької компанії перетворилася на найбільшу компанію з виробництва бездротового комунікаційного обладнання 3-го покоління, випередивши компанії «Ерікссон», «Сіменс», «Нокія» і «Алкатель». Десять років тому мало хто чув про компанію «Тенсент», але в даний час ринкова вартість даної компанії, що підтримує сервіс миттєвого обміну повідомленнями «QQ», перевищила 300 млрд. юанів, що дозволило їй увійти до ряду інтернет-компаній світового рівня. Десять років тому компанія BYD завдяки власній виробничій лінії з випуску якісних і недорогих акумуляторів для мобільних пристроїв виграла у конкуренції з японськими опонентами і стала основним виробником комплектуючих у сфері інформаційних технологій. Також вона є відомим виробником автомобілів, за ринковою вартістю випередив Перший автомобільний завод (First Automobile Works) і Шанхайську автомобільну промислову корпорацію (Shanghai Automotive Industry Corporation), і вважається пріоритетним партнером для іноземних автомобільних підприємств. У наступні 10 років сотні інноваційних підприємств Шеньчженя можуть стати відомими в країні компаніями. Крім того, Шеньчжень наздоганяє Сянган у сфері фінансів, яка раніше була гордістю Сянгана. У період з 2000 по 2004 роки Шеньчженська фондова біржа входила тільки до першої тридцятки рейтингів, у період з 2005 по 2008 – роки в першу двадцятку, в 2009 році вона перемістилася на шосте місце. У тому ж році Шеньчжень вперше взяв участь у конкурсі глобальних фінансових центрів, організованому Лондонським фінансовим центром. За підсумками цього конкурсу Сянган зайняв 3-е місце, Шеньчжень – 5-е місце.