Вільні економічні зони

Понад 30 років тому Китай ввійшов в стадію реформ та відкритості, але на практиці було досить важко зрозуміти, як саме потрібно реформувати та відкривати країну. Саме політик і реформатор Ден Сяопін наполягав на реформах відкритості, адже замкнутість ніякої користі не приносила, а старі шляхи виявилися неефективними для розвитку країни. Відкритість та вихід на міжнародну арену давали можливість здійснювати реформування та розвивати державу за допомогою міжнародних ресурсів та на основі попереднього досвіду різних країн.

Першим кроком на шляху  відкритості стало рішення виділити зони з географічними перевагами в якості експериментальних територій. Таким чином, на березі Південно-Китайського  моря з’явилася перша спеціальна економічна зона. 

Вже не однократно згаданий курс розвитку Китаю, який побудований на принципі відкритості всьому світові, який втілювався у життя під керівництвом Дена Сяопіна, визначив у 1978 р. 3-й пленум ЦК КПК 2-го скликання. Ден Сяопін не раз зазначав, «щоб досягти переваги порівняно з капіталізмом, необхідно сміливо засвоювати і залучати всі досягнення цивілізації у створенні людського суспільства», а також «без реформ і відвертості виходу немає» [17, с. 256]. Рішення про створення спеціальних економічних зон у Шеньчжені, Чжухаї, Шаньтоу і Сямені урядом було прийняте у 1980 р. (таблиця 1.1). Загальна площа чотирьох СЕЗ налічувала 526,26 кв. км. Управлінський режим в цих зонах значно відрізняється від внутрішніх районів. Комплексна система СЕЗ в основному включає підприємства на спільному капіталі, підприємства спільного господарства та підприємства лише на іноземному капіталі. Крім того існують і інші економічні форми [10]. Пізніше були відкриті 14 морських портів і приморських економічних районів освоєння у дельті р. Чжуцзянь та інші, також була затверджена СЕЗ Хайнань.

У 1982 р. було розроблено державну програму інновацій в соціально-економічній сфері з метою подолання науково-технічного відставання від розвинених країн світу. Згідно з цією програмою закріплювалося створення наукових парків. З 1985 р. почав активно залучатися венчурний капітал.

Таким чином можна  побачити, що у період 1980-90 рр. у країні активно проводилися ринкові  реформи, які супроводжувалися відкритістю  для міжнародного співробітництва, забезпеченням юридичних гарантій для іноземного капіталу і значними економічними пільгами. З питань функціонування СЕЗ прийнято понад 30 нормативно-правових актів.

 

6 червня 1979 року	Партком провінції Гуандун  виявив бажання до створення спеціальних  експортних зон в містах Шеньчжень, Чжухай, Шаньтоу.
15 червня 1979 року	ЦК КПК і Держрада КНР офіційно затвердили створення спеціальних  експортніх зон  в Шеньчжені та Чжухаї
30 березня 1980 року	Провінція Гуандун запропонувала  змінити Спеціальні експортні зони на спеціальні економічні зони.
26 серпня 1980 року	На 15-й сесії ПК ВСНП 5-го з’їзду було офіційно оприлюднено  створення СЕЗ в містах Шеньчжень, Чжухай, Шаньтоу  та Сямен.

Таблиця 1.1 Етапи організаційного оформлення ВЕЗ у Китаї

Джерело: складено автором  на основі [10]

Надзвичайно велику роль у такому стрімкому розвиткові особливих економічних територій у Китаї сприяли такі переваги, як:

• наявні природні ресурси;
• надлишок дешевої робочої сили;
• зручне географічне становище;
• безліч морських портів;
• близькість потужних економічних партнерів, таких як Японія, Південна Корея, Гонконг, Сінгапур і Тайвань тощо.

Але тут перед СЕЗ  постали дві проблеми:

1. Чим займатися СЕЗ?
2. В чому полягають труднощі та ризики для СЕЗ? 

Відповідь перше питання  була очевидною – СЕЗ повинна  не тільки залучати іноземні капітали, а й переймати зрілий досвід та методи, які запроваджувалися в міжнародній практиці, формувати на виділеній території мікроекономічні системи, які б відповідали міжнародним стандартам, і таким чином, забезпечувати економічне зростання.

Що стосується конкретних методів, то в СЕЗ зарплата налічувалась з урахуванням реального об’єму та результатів роботи. Крім того, в СЕЗ була введена відкрита політика у сферах курсу валют, обкладення податками та зіставлення національного капіталу з ринковою економікою.

Що стосується другої проблеми, то тут важливо зазначити  те, що впровадження відкритості після  тридцятирічної замкнутості призвело до того, що багато хто стали жертвами обману. Численні випадки обманів  були зареєстровані зі сторони іноземних  інвесторів та бізнесменів. Але це не потрібно вважати надзвичайною проблемою, адже на початку шляху таких випадків не уникнути. Більше того, для отримання навичок та досвіду подібні уроки необхідні.

 

2.2. Детермінанти розвитку китайських ВЕЗ

Наразі у Китайській Народній Республіці функціонують 6 спеціальних економічних зон, 14 відкритих портів, а також інші зони вільної торгівлі, райони і території, які мають спеціальний податковий і торговий статус. Спеціальні економічні зони є найбільш економічно розвинутими регіонами країни. Чотири з шести СЕЗ розташовані на південно-східному узбережжі.

Отже, китайськими спеціальними економічними зонами є наступні:

1. Шеньчжень;
2. Чжухай;
3. Шаньтоу;
4. Сямень;
5. провінція Хайнань;
6. Пудун.

 Три з них: Шеньчжень,  Чжухай і Шаньтоу створені в провінції Гуандун рішенням Постійного Комітету Всекитайських Зборів Народних Представників (ПК ВЗНП) у серпні 1980 р. Трохи пізніше, в жовтні того ж року, в результаті подібного рішення в провінції Фуцзянь з'явилася зона Сямень. П'ята зона – провінція Хайнань – виникла за рішенням 1 сесії ВЗНП 7-го скликання у квітні 1988 року.

Насправді, в інших  провінціях і містах також створені або створюються зони техніко-економічного освоєння, де реалізується спеціальна економічна політика. Але їм не надається статус державних. В період з 1984 р. по 1993 р. були створені 32 зони техніко-економічного розвитку на підставі окремих рішень Держради КНР. За статусом ці зони техніко-економічного розвитку близькі до СЕЗ. Після цього було вирішено більше не створювати нових зон.

 Далі слід розглянути 5 вище зазначених китайських  спеціальних економічних зон  більш детально.

Провінція Гуандун [22] розташована на південному сході Китаю, в субтропіках. Її площа становить 177,9 тис. кв. км, а населення – 86,42 млн. чол. Столицею провінції є місто Гуанчжоу.

Провінція має берегову континентальну лінію в 3368 км і багата морськими біологічними ресурсами. Ведеться видобуток нафти на морському  шельфі. З інших корисних копалин  найбільше значення мають родовища рідкоземельних металів: германію, вісмуту, талія, ніобію, танталу, селену.

У Гуандуні знаходяться  три спеціальні економічні зони КНР:

• Шеньчжень, перша вільна економічна зона Китаю, була створена в маленькому селі Шеньчжень в 1979 р. Менш ніж через 10 років Шеньчжень перетворилася насучасне місто з населенням в 2 млн. чол., а в 1990 р. там вже діяло понад 3000 підприємств з участю іноземного капіталу, причому близько 2000 з них були частково іноземними, а 354 – повністю іноземними. СЕЗ Шеньчжень включає 17,5 тис. підприємств із загальним обсягом інвестицій в 22,4 млрд. дол. США, з яких 85% припадає на Гонконг. Основні галузі інвестування: ядерна енергетика, електроніка, машинобудування, інфраструктура, фінанси, високі технології. Обсяг експорту промислової продукції в 1999 р. –  7,5 мрлд. дол. США [14].
• Чжухай. СЕЗ Чжухай налічує близько 4980 підприємств з іноземними інвестиціями. Вкладення, в першу чергу, направлені у сферу послуг, важку промисловість, електроніку, портове і дорожнє будівництво тощо. 80% капіталу – це інвестиції з Гонконгу, Макао, Тайваню та Сінгапуру [14].
• Шаньтоу. СЕЗ Шаньтоу налічує понад 3000 проектів за участю іноземного капіталу в області нафтохімії, портової та інших інфраструктур, виробництва одягу, взуття та електроніки. Об’єм іноземних інвестицій складає 3,5 млрд. дол. США, з яких 95% надходять від китайських співвітчизників з Гонконгу, Тайвані, Сінгапурі [14].

Велике значення для  економічного розвитку провінції Гуандун  має її географічне сусідство  з Гонконгом і Макао, зараз  це Спеціальні адміністративні райони КНР Сянган і Аомень.

В даний час Гуандун  міцно утримує перше місце серед провінцій КНР за обсягом ВВП. Також провінція займає провідні позиції в країні з виробництва побутової електротехніки: кольорових телевізорів, кондиціонерів, холодильників, персональних комп'ютерів, а також високоякісного одягу і взуття.

Велика роль провінції  Гуандун також і в зовнішньоекономічних зв'язках КНР. Тут завжди високі показники  експорту та імпорту, при цьому більше половини експорту та імпорту провінції  дали підприємства з іноземними інвестиціями. По залученню прямих іноземних інвестицій Гуандун теж займає лідируюче положення, отримуючи в останні роки 28–29% від їх загальнокитайського обсягу [23].

Гуандун є одним з  найбільших фінансових центрів КНР. На території провінції, в Шеньчжені, знаходиться одна з двох китайських бірж цінних паперів. Саме в Гуандуні, насамперед у містах Шеньчжені і Гуанчжоу, в експериментальному порядку відпрацьовувалися багато важливих елементи китайської економічної реформи.

За рівнем середньої  заробітної плати найманих працівників Гуандун значно перевершує загальнокитайський рівень, поступаючись лише Шанхаю і Пекіну.

Сямень (провінція Фуцзянь ). СЕЗ Сямень включає в себе 4150 підприємств з іноземним капіталом на суму 15 млрд. дол. США, з яких 80% надходить з Тайваню. Основні галузі інвестування – це електроніка, текстиль, харчова промисловість, хімічна промисловість тощо [14].

Провінція Хайнань. СЕЗ Хайнань налічує 7320 підприємств, сукупний обсяг заявлених інвестицій якої складає 22,3 млрд. дол. США.

Пудун (Шанхай). Район Пудун розташований на схід від центральної частини Шанхая. Він був створений за ініціативою Ден Сяопіна. З 1990 р. на розвиток Пудуна центральним і шанхайським урядами виділено в цілому 60 млрд. юанів (7,2 млрд. дол). З самого початку заснування району Пудун особливу увагу було звернено на залучення іноземних інвестицій, для яких було встановлено пільговий режим за зразком спеціальних економічних зон. До теперішнього часу в районі Пудун діють близько 4200 підприємств з іноземною участю. На них припадає 30% ВВП і більше 60% експорту району.

Щодо  інвестицій, то у Пудун вони надходять  з 67 країн. За обсягом інвестицій лідируючі позиції займають США, Японія, Гонконг та Німеччина. Більше 120 транснаціональних корпорацій заснували тут свої підприємства. Серед них такі великі, як Дженерал Моторс, Форд, Дженерал Електрик, Шарп, Міцубісі, Сіменс та інші.

СЕЗ Пудун налічує 5405 проектів у таких сферах, як автомобілебудування, електроніка, приладобудування, телекомунікації,високі технології, енергетика. І все це на суму інвестицій у $ 27,3 млрд. [3, с.56].

Також належну увагу слід приділити  так званим «відкритим» містам. У 1984 р. було прийнято рішення про «відкриття» 14 міст-портів на узбережжі Жовтого, Східно-Китайського і Південно-Китайського морів. Фактично це території з 20-ти млн. населенням охоплюють весь приморський пояс країни.

Ці 14 міст, відкриті для світового ринку та інтернаціоналізації виробництва, с початку давали 23% всього промислового виробництва Китаю, а їх частка в експорті країни становила 40%, як видно, цей вид СЕЗ було створено в індустріально розвиненій смузі Китаю [5, С.139].

Приморські  «відкриті» міста орієнтовані на розвиток прибережних і внутрішніх регіонів Китаю. Тут діють значні податкові пільги

(наприклад, прибутковий податок  для підприємств високих технологій  дорівнює 15%,прибутковий податок  на дивіденди, відсотки, рентні  платежі, роялті з відкритих  міст для іноземних інвесторів  – 10% та ін.) [5, с.141].

«Відкриті» порти отримали значні свободи в проведенні економічної політики. Їм можна, наприклад, приймати законодавчі акти,регулюють потік іноземного капіталу, в тому числі і частини додаткових пільг чи обмежень прибуткового податку, орендної плати за землю тощо.

«Відкриті» міста-порти дають 40% експорту і майже 100% вантажообігу морських портів. Продуктивність тут на 2/3 вище загальнокитайського рівня. [15, с.142].

Щодо особливостей СЕЗ Китаю, то тут слід навести наступні:

• Самостійний економічний розвиток на основі принципів ринкового регулювання;
• Опора на іноземні капіталовкладення. Цей принцип декларується, але реалізувати повною мірою його поки не вдалося;
• Головним сучасний галузевим пріоритетом залишається промисловість;
• Експортна орієнтація виробництва, широке залучення імпортної сировини.

　Вищим органом адміністративного управління зонами є Канцелярія Держради КНР у справах СЕЗ. Вона розробляє основні політичні установки і контролює їх виконання, здійснює загальне керівництво іншими відомствами в тій частині їх діяльності, яка відноситься до ВЕЗ.

У провінції Гуандун  під керівництвом Канцелярії діє  Комітет з управління СЕЗ, що здійснює поточне керівництво зонами, включаючи  розробку планів розвитку, розгляд  і затвердження інвестиційних проектів, їх реєстрацію, регулювання питань праці та заробітної плати, освіти, культури, охорони здоров'я, підтримання громадського порядку.