Вільні економічні зони

Але також  слід зазначити той факт, що в  історії відомі такі випадки, коли зони не виправдовували сподівань своїх  засновників. Основними причинами  таких невдач були:

• Невдалий вибір місця для зони (наприклад, слабко розвинені регіони з поганими дорогами та авіаційними сполученнями);
• Недостатня увага до інфраструктури (наприклад, телекомунікації та забезпечення електроенергією);
• Слабкі організаційні зв’язки між керівництвом зони та різними державними органами, підтримка яких необхідна для розвитку зони;

Запорукою успішного  розвитку ВЕЗ є не тільки якість початкового планування чи уточнень основних економічних оцінок проекту, важливішого значення набуває здатність  керівництва зони пристосувати її до змінного середовища, розробити гнучкий та ефективний механізм оцінок та розв’язання проблем. Враховуючи всі ці фактори можна сформулювати наступні довгострокові переваги:

• Модернізуючий вплив на господарство приймаючої країни;
• Можливість інструментувати з політичними інструментами, які не використовувалися в інших секторах економіки;
• Полегшення переходу від закритої до відкритої економік [2, с.10-14].

Кожна держава, яка створює на своїй території  ВЕЗ, визначає законом порядок утворення, ліквідації та механізм функціонування ВЕЗ. Зони покликані, в першу чергу, сприяти прискоренню економічного зростання, освоєнню нових технологій, насиченню внутрішнього ринку високоякісними товарами тощо. Отже, можна сформулювати основні цілі створення ВЕЗ.

Рис.1.2. Класифікація цілей створення ВЕЗ

Джерело: складено автором на основі [20].

До економічних цілей відноситься:

• Залучення іноземного та національного капіталу завдяки спеціальним пільговим економічним механізмам, стабільній законодавчій базі та спрощенню різних організаційних процедур;
• Використання переваг міжнародного географічного розподілу праці і міжнародного обігу капіталу для розширення експорту готових виробів, раціонального імпорту та створення імпортозамінного механізму виробництва;
• Ліквідація монополії зовнішньої торгівлі через надання доступу до різних форм зовнішньоекономічної діяльності всім підприємствам і організаціям СЕЗ;
• Зростання валютних надходжень в бюджет країни та регіонів.

Науково-технічні цілі, в свою чергу, передбачають:

• Залучення передових зарубіжних та вітчизняних технологій;
• Прискорення інноваційних та запроваджу вальних процесів;
• Залучення зарубіжних вчених та спеціалістів;
• Підвищення ефективності використання потужностей та інфраструктури конверсійних комплексів.

Щодо соціальних цілей, то тут варто виділити:

• Прискорення розвитку інших регіонів за рахунок концентрації у межах зон обмежених національних ресурсів;
• Підвищення зайнятості населення, створення нових робочих місць , боротьба з безробіттям;
• Задоволення потреб населення у високоякісних товарах народного споживання, насичення внутрішнього ринку;
• Створення прошарку висококваліфікованої робочої сили за рахунок вивчення та впровадження на практиці світового досвіду у сферах організації, управління, фінансів; виховання культури менеджменту, яка орієнтується на світові стандарти щодо технології управління.

Але поряд  з макроекономічними цілями створення СЕЗ вирішує і локальні завдання окремих регіонів:

1. сприяє розвитку відсталих у економічному відношенні регіонів;
2. забезпечує більш повну зайнятість робочої сили у СЕЗ та прилеглих регіонах;
3. залучає іноземні інвестиції;
4. організовує у СЕЗ такі виробництва, продукція яких могла б йти на експорт, не ущемляючи місцеві підприємства;
5. спільна підготовка фахівців;
6. спільна діяльність у галузі рекреації, туризму тощо.

Вільні економічні зони можуть також відігравати значну роль у вирішенні більш конкретних завдань:

• їх можна вважати джерелом нових товарів та техніки;
• вони можуть виробляти нові знання і виконувати освітню функцію;
• їх можна використовувати як випробувальний полігон перед широкомасштабними впровадженням окремих реформ;
• їх можна використовувати як механізм для зосередження досить обмежених ресурсів (технічних, фінансових, управлінських тощо) та їх концентрованого спрямування на досягнення певної мети;
• ВЕЗ можна вважати засобом сприяння розвитку певного регіону [2, c. 27-29].

Відповідно до цілей  свого функціонування ВЕЗ можуть мати різні назви. Багатоманітність ВЕЗ у світі можна обумовити  процесом їх еволюції, зростанням рівня економічного розвитку держави, посиленням експортного і науково-виробничого потенціалу, поліпшення рівня розвитку інфраструктури – транспорту , соціально-побутової сфери тощо. Однак в цілому головним завданням створення вільних економічних зон слід вважати активізацію зовнішньоекономічного співробітництва і розвиток інтеграційних процесів у період переходу до відкритої і конкурентоспроможної економіки на світовому ринку.

Створення вільних економічних  зон і територій пріоритетного  розвитку – це пріоритетний шлях іноземним інвестиціям і пріоритетним технологіям, сприяє активізації підприємницької діяльності і, значить – зростанню обсягів виробництва і як наслідок більш повне задоволення внутрішньодержавного  попиту.

 

2. Типологія вільних економічних зон  

У світовій практиці існують  різні підходи до організації  вільних економічних зон. Іноді трапляються випадки, коли досить важко класифікувати ту чи іншу зону, тому що вона має риси багатьох зон. Тому поділ зон на певні типи має умовний характер, але дозволяє розмежувати за основними ознаками одну від другої.

У світі нараховується  більше тридцяти різновидів ВЕЗ. В матеріалах ООН можна знайти наступні їх види: митні, безмитні, торгівельні, зовнішньоторгівельні, безмитні торгівельні, особливі економічні, спеціальні вільні, вільні, виробничі, промислово-торгівельні, експортні, техніко-впроваджувальні, науково-технічні та багато інших.

Але, не зважаючи на цю різноманітність, всі ці види – це господарські анклави, в яких діє безмитний або пільговий режим ввезення та вивезення товарів. Вони відсторонені у торговельному та валютно-фінансовому відношенні від решти території певної країни, мають тісний зв’язок зі світовим ринком та активне залучення іноземного капіталу.

Опираючись на досвід функціонування ВЕЗ, можна привести наступну класифікацію, яка включає такі види – комплексні, ЗВТ, промислово-виробничі зони, сервісні, парки технологічного розвитку, туристичні та інші. Деякі з них мають ще свої підвиди [20, c. 19-22]. 

1. Комплексні спеціальні економічні зони виробничого характеру: 

• зони вільного підприємництва – певна частина суверенної національно-державної території, яка має встановлені законом пільгові економічні умови для національного та іноземного підприємництва, у яких законодавчо запроваджуються особливі митний, податковий, фінансово-банківський, візовий та інші режими, що створюють привабливі умови для іноземного інвестування, прискореного освоєння нової техніки і технології, нарощування експорт, потенціалу тощо.;
• Спеціальні економічні зони (СЕЗ)- територія, в межах якої відповідним законом певної країни встановлюється і діє спеціальний правовий режим господарської діяльності та спеціальний порядок застосування і дії законодавства цієї країни;
• території особливого режиму;
• особливі економічні зони

ВЕЗ такого типу доцільно створювати на порівняно обмежених  територіях, які мають сприятливе географічне положення на перехрестях  міжнародних транспортних систем. Саме в цих зонах створюються умови  для широкого залучення іноземного капіталу, адже тут можна створити для цього необхідну інфраструктуру.

2. Зони вільної торгівлі (ЗВТ), підвидами яких є:

• вільні митні зони – це обмежена ділянка митної території країни, де встановлюється особливий режим підприємницької діяльності. Відповідно до митних кодексів різних країн іноземні товари розміщаються і використовуються у вільній митній зоні без стягування митних пошлін, податків, а національні товари розміщаються і використовуються на умовах, застосовуваних до вивозу відповідно до митного режиму експорту;
• вільні порти – порт, що користується правом безмитного ввезення і вивозу товарів або має сприятливі митні правила;
• транзитні – портові зони в прибережних державах, які використовуються в якості складів-розповсюджувачів для сусідніх країн, які, в свою чергу, не мають виходу до моря. В зоні її транзитні товари не обкладаються митом, не проходять митний контроль тощо.

3. Промислово-виробничі зони:

• Експортні промислові зони. Ці зони, головним чином, орієнтовані на зовнішню торгівлю;
• Імпортно-промислові зони та зони по заміщенню імпорту. Вони забезпечує країну, яка приймає, сучасними товарами, а місцеві підприємства – передовими технологіями.

4. Сервісні зони, які включають в себе:

• зони банківських і страхових послуг - це  зони,  в    яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення  банківських та  страхових  операцій  в  іноземній  валюті  для  обслуговування нерезидентів [18];
• офшорні зони – зони, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високий рівень та законодавчі гарантії банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання.;
• рекреаційні – це території (акваторії), призначені для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів..
5. Парки технологічного розвитку, які створюють на основі науково- технічного потенціалу, який присутній у даній країні, але безумовно з допомогою іноземного капіталу та на основі використання зарубіжного досвіту.

Але таке чітке розмежування існує переважно в теорії. На практиці ж характерне сполучення різних форм діяльності ВЕЗ [24, c. 10-11].

За винятком зон вільної  торгівлі, вузькоспеціалізовані зони в наш час зустрічаються дуже рідко.

За типами організації  ВЕЗ поділяються на експортно-орієновані (анклавні)  зони та зони імпортозаміщення.

Спираючись на зарубіжні  джерела стосовно цього аспекту, які відображаюсь сучасний стан розвитку ВЕЗ у світі, можна навести  такі типи ВЕЗ (Додаток А). Особливість цієї класифікації полягає в тому, що тут приведені приклади до кожного з типів ВЕЗ і відрізняє зони відповідно до цілей їх створення [7, с.10].

Щодо розмірів, то за цією характеристикою ВЕЗ можна розподілити  на:

• Крупномасштабні. Прикладом в цій категорії можна виділити вільну зону Манауса в Бразилії (3,6 млн. кв. км) та ВЕЗ Китаю по декілька десятків тисяч квадратних кілометрів;
• Середньомасштабні – ВЕЗ, площа яких сягає декілька десятків квадратних кілометрів;
• Дрібномасштабні, так звані «міні-зони», площа яких налічує декілька десятків тисяч гектарів. Вони часто обмежені територіями окремих підприємств. Прикладами таких ВЕЗ є зони в Угорщині, підприємства «макьюладорас» у Мексиці, країнах Карибського басейну та інші. 
  

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН В  КНР

 

2.1.Передумови формування ВЕЗ в Китаю

Політика відкритої економіки – стратегічний курс Китаю, який розрахований на тривалу перспективу. Цей стратегічний курс являє собою:

• Лібералізацію інвестиційного клімату;
• Створення ринкової інфраструктури;
• Залучення сучасних технологій;
• Розширення повноважень місцевих органів влади.

Політика відкритої  економіки В Китаї виходить з  наступного поетапного курсу:

1. вільні економічні зони;
2. відкриті приморські міста;
3. відкриті приморські райони;
4. внутрішні райони країни.

  Вже впродовж більше 30 років в Китаї функціонують вільні економічні зони (в КНР їх зазвичай називають спеціальними). Розвиток СЕЗ приносить значні результати: все більше і більше зон з’являється в Китаї, що в черговий раз доводить, що наявність СЕЗ є досить позитивним явищем для розвитку його економіки.