Валютно-курсова політика

Втім, центральний  банк може вдаватися до свідомих заходів  щодо навмисного девальвування національної валюти, потреба в якому пов’язана  не з об’єктивними процесами динаміки внутрішніх цін, а з необхідністю штучними заходами стимулювати експорт. У цьому разі йдеться про валютний демпінг, тобто знецінення національної валюти з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими за світові.

Протилежним до девальвації методом реалізації валютної політики є ревальвація. Ревальвація — це підвищення курсу національної валюти відносно іноземної та міжнародних валютних одиниць. Об’єктивною передумовою для ревальвації є нижчі темпи інфляції у даній країні порівняно з іншими. У результаті купівельна спроможність національної грошової одиниці виявляється заниженою порівняно з іноземними, що вимагає підвищення офіційного обмінного курсу національної валюти.

          Ревальвація в умовах золотомонетного стандарту означала підвищення металевого вмісту грошових одиниць і застосовувалась як метод грошової реформи для стабілізації обігу банкнот і відновлення розміну їх на золото. В умовах Бреттон-Вудської валютної системи ревальвацію змушені були проводити країни зі стійким активним сальдо платіжних балансів, оскільки офіційні курси їхніх валют виявлялися заниженими порівняно із реальною купівельною спроможністю.

Порівняно з  девальвацією в сучасних умовах ревальвація  є більш рідкісним явищем. Вона значно більшою мірою вигідна  для імпортерів і не вигідна для експортерів, оскільки ціни на продукцію останніх на світових ринках стають вищими. Імпортерам же придбання іноземної валюти для оплати товарів, які ввозяться в країну, обходиться дешевше, що підвищує їхню норму прибутку. Те ж саме стосується і вигідності придбання валюти для обслуговування зовнішніх боргів.

Терміни «девальвація»  і «ревальвація» можуть використовуватись і для визначення тривалого і стійкого зниження або підвищення обмінного курсу національної валюти відповідно. У даному разі девальвація і ревальвація відображають об’єктивний ринковий процес, що визначає зміну обмінного курсу національної валюти під впливом динаміки попиту і пропозиції на валютному ринку. За таких обставин центральний банк часто-густо змушений діяти з урахуванням цих ринкових сил, змінюючи офіційний обмінний курс відповідно до обставин, що склалися.

Розглянемо, наприклад, проблему девальвації гривні. Як антикризовий захід валютно-курсової політики, девальвація може бути позитивним заходом: внаслідок зниження обмінного курсу товари та послуги експортуватимуться за привабливими цінами, що матиме позитивний вплив на вирішення проблем платіжного балансу країни. Більше швидка та глибока девальвація може видатися кращою, ніж поступова Але девальвація є дуже ризиковим політичним кроком для держави. Це доречно пояснює Кіршнер: «З погляду економіки, девальвація чи ревальвація грошової одиниці - це крок до відновлення зовнішньої рівноваги, не можна казати, що один напрям зміни курсу валюти кращий за інший. Але на практиці, девальвація (і знецінення) асоціюється зі слабкістю, тоді як сильна грошова одиниця забезпечує престиж її емітенту» [с. 15]. Девальвація гривні в Україні у 2008 році була глибокою, що, на мій погляд, має позитивні передумови до створення цінових переваг для товарів українського експорту. Поданий нижче графік ілюструє поточні цінові переваги глибоко девальвованої гривні у порівнянні з валютами наших великих торговельних партнерів - Росії та ЄС. 

  Рис. 2. Динаміка курсів гривні та рубля та євро до долара США

  Джерело: НБУ, Bloomberg

  Але девальвація, здійснена НБУ, викликала значну суспільну недовіру, що не в останню  чергою пов'язане з незрозумілістю та непрозорістю політики НБУ, з недостатньою координацією з іншими органами державної  влади. Для послаблення недовіри до заходів грошово-кредитної політики інституціям, які здійснюють ці заходи, доцільно розробляти одночасно більш стратегічні політичні рекомендації. Наприклад, одночасно з девальвуванням гривні доцільно було б розробити механізм заходів зі сприяння реструктуризації заборгованості приватних та корпоративних позичальників за валютними кредитами. Дії НБУ повинні бути прозорими та обгрунтованими, що забезпечуватиме довіру до державної політики.

  У вересні 2010 року на міжбанківському, а потім  і на готівковому ринках України національна валюта почала девальвувати. Хоча розміри падіння гривні до долара наразі невеликі - не більше 1%, але українці стривожилися. Причин для припинення піврічного зміцнення гривні і початку її ослаблення є декілька.Одна з них - вихід на міжбанк у перші дні вересня для купівлі доларів "Нафтогазу", який до 7 числа кожного місяця має розрахуватися з російським "Газпромом" за поставлений газ. Раніше у 2010 році ця українська компанія купувала валюту безпосередньо у Нацбанку, оминаючи міжбанківський валютний ринок.

  Ще одним  чинником зміцнення долара до гривні називають недавню кадрову перестановку в НБУ. Оскільки новий перший заступник  глави Нацбанку Сергій Арбузов є  вихідцем з донецького регіону, у  деяких банкірів виникла підозра, що він представляє інтереси експортерів, для яких вигідне ослаблення гривні.

  Через це деякі фінансисти вирішили перевести  вільну гривню у долар, що посилило дисбаланс на міжбанківському ринку. Проте головною причиною девальвації  гривні стало, поза сумнівом, зменшення  припливу в країну валюти у вигляді експортної виручки та одночасне збільшення попиту на неї з боку імпортерів і населення.

  За серпень  Нацбанк купив на міжбанку 120 мільйонів  доларів, що набагато менше, ніж у  попередні місяці. За останні дні  для підтримки гривні він витратив більше валюти, ніж придбав за місяць - лише 7 вересня НБУ продав 100 мільйонів доларів.

  Погіршення  ж ситуації для вітчизняних експортерів  і поліпшення для імпортерів обумовлені тим, що гривня за рахунок високої  інфляції знецінюється набагато швидше, ніж долар і євро.За даними Держкомстату, інфляція в Україні у серпні 2010 року до серпня 2009 року склала 8,8%, і в наступні місяці цей показник буде швидко рости, тоді як у США, липень до липня, споживчі ціни підвищилися за рік лише на 1,2%.

  До того ж, ситуація в Україні різко погіршилася. "Економічна правда" припускала, що інфляція у серпні складе 1%, але ціни злетіли ще вище - на 1,2%. Це забагато для останнього літнього місяця, і це рекорд за останні чотирнадцять років.

  Причому Держкомстат робить заміри цін у торгівельній мережі 20-го числа, а ціни на багато продуктів стрибнули в кінці серпня, що не було враховано у показнику серпневої інфляції. Отже, у вересні продовольча інфляція напевно буде істотною.

  Звісно, таке стрімке зростання споживчих  цін стало ще одним поштовхом для девальвації національної валюти. Причому вже мало хто сумнівається, що до кінця 2010 року інфляція в Україні зросте дуже сильно.

  Крім того, в останні місяці скоротилася  експортна виручка через зупинку  експорту зернових: в українських портах простоюють десятки суден, завантажених хлібом.

  У таких  умовах влада поспішила озвучити заяви, покликані зменшити нервозність  населення у зв'язку з початком падіння гривні.

  Першим  заговорив віце-прем'єр з економічних  питань Сергій Тігіпко. На його думку, зараз нема підстав для девальвації гривні. "Гривня має посилитися, бо ми маємо постійно зростаючі валютні резерви і програму з МВФ", - сказав урядовець.

  Його підтримав  голова НБУ Володимир Стельмах. Він був не таким категоричним, але пообіцяв, що значної девальвації національної валюти не буде. "Ми вирівнюємо хвилі. За підсумками року вийдемо на 8, можливо, нижче 8 гривень", - запевнив він.

  Однак якщо до обіцянок Тігіпка, можливо, хтось  ще прислухається, то довіряти Стельмаху  доволі важко. Раніше головний банкір повністю дискредитував себе, даючи ті чи інші курсові орієнтири, які потім обов'язково не дотримувалися.

  У вересні 2008 року НБУ запевняв усіх у стабілізації курсу на позначці 5-5,1 гривні за долар. У жовтні зростання курсу мало зупинитися на рівні 6 гривень за долар. У листопаді максимальним курсом був оголошений поріг 6,5 гривні за долар, а на початку грудня Нацбанк пообіцяв зупинити девальвацію на рівні 7,5 гривні за долар.

  І, звичайно, усі пам'ятають, як у листопаді 2008 року Стельмах закликав українців не купувати долари і євро, оскільки гривня, за його словами, залишається недооціненою валютою, про що свідчать розрахунки курсу через індекс "Біг Мак".

  "У нас  валюта повинна бути 2,22 до євро. Прошу, зупиніться! Пройде не більше  року, і все буде зовсім по-іншому. Економіка стабілізується, відновляться  наші міжнародні позиції, і  ви втратите", - переконував тоді українців глава Нацбанку.

  Ті співвітчизники, які повірили Стельмаху і не поміняли гривню на долар або євро, зрозуміло, програли. Валютний курс вже у грудні 2008 року піднявся до 10 гривень за долар, і лише у 2009-2010 роках гривня дещо зміцнилася, але не до обіцяного рівня. Тому і зараз українцям не варто довіряти главі НБУ, а разом з ним - і віце-прем'єру.

  Довго утримувати стабільний курс гривні в умовах великої  інфляції неможливо, не кажучи про ймовірність  другої хвилі світової кризи та припинення програми кредитування МВФ через невиконання урядом у майбутньому взятих зобов'язань.

  ІІ. Адміністративні  інструменти валютної політики передбачають сукупність заходів з нормативно-правового регулювання різноманітних аспектів функціонування валютного ринку країни та діяльності його учасників. Основним напрямом адміністративного регулювання валютних операцій є політика валютних обмежень.

  Валютні обмеження — це сукупність регулятивних заходів, які передбачають установлення законодавчих або нормативних правил щодо заборони, лімітування і регламентації операцій резидентів і нерезидентів з валютою і валютними цінностями

  Валютні обмеження — один із найважливіших  інструментів реалізації валютної політики держави. Його ключовим завданням є формування правового поля реалізації суб’єктами валютного ринку валютних операцій передусім шляхом регламентування порядку їх здійснення через систему законодавчих і нормативних актів.

  В Україні  основними законодавчими актами, що регламентують діяльність валютного  ринку і валютні операції економічних агентів, є насамперед Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а також закони України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», крім того, нормативну базу, що формує систему валютних обмежень, утворює сукупність відповідних постанов Національного банку України.

  Окрім формування правового поля для організації  операцій резидентів і нерезидентів з валютними цінностями на території країни, важливими завданнями валютних обмежень є: 1) підтримання обмінного курсу національної валюти на заданому рівні; 2) вирівнювання платіжного балансу; 3) збільшення обсягів офіційних золотовалютних резервів. Реалізація цих завдань передбачає посилення адміністративного впливу держави в особі центрального банку на порядок здійснення тих чи інших валютних операцій шляхом лімітування можливостей їх здійснення суб’єктами ринку. Потреба у таких заходах може бути зумовлена неефективністю чи недієвістю традиційних економічних інструментів реалізації валютної політики центробанку в разі порушення нормального перебігу економічних процесів (наприклад, у періоди валютних криз, виникнення значного диспаритету у зовнішній торгівлі, зростання обсягів зовнішньої заборгованості тощо).

  Регламентація окремих видів операцій з валютними  цінностями на внутрішньому валютному ринку країни може здійснюватися за такими основними напрямами:

1. визначення порядку використання іноземної валюти на території країни, що передбачає, як правило, запровадження різного роду обмежень на використання іноземної валюти як засобу розрахунків і платежів;
2. регулювання строків здійснення платежів за експортними та імпортними операціями, що може стати важелем впливу на величину валютних потоків, що надходять та вивозяться з країни;
3. установлення вимог щодо обов’язкового продажу всієї або частини валютної виручки експортерів-резидентів на внутрішньому валютному ринку країни;
4. обмеження прав фізичних осіб чи суб’єктів господарювання володіти і розпоряджатися іноземною валютою (запроваджується здебільшого за умов установлення валютної монополії держави на зовнішньоекономічну діяльність);
5. запровадження обмежень на отримання резидентами зовнішніх кредитів;
6. регулювання вивезення капіталів за кордон, а також репатріації прибутків вітчизняними експортерами та зарубіжними інвесторами;
7. обмеження прав банків на здійснення строкових (форвардних, ф’ючерсних, опціонних) операцій з придбання валюти, що слугує засобом запобігання спекулятивному тиску на динаміку обмінного курсу національної валюти;
8. визначення порядку здійснення зарубіжних інвестицій резидентами та умов інвестування капіталів усередині країни зарубіжними інвесторами;
9. регламентація способів використання валютних рахунків в уповноважених банках, а також порядку відкриття резидентами рахунків у банківських установах за кордоном.

  Конкретний  перелік і обсяг запроваджуваних  валютних обмежень залежать від економічної ситуації в країні, розвитку зовнішньоекономічної сфери, ступеня інтегрованості національної економіки у світову економічну систему, стабільності ситуації на внутрішньому валютному ринку країни. Відповідно до цих моментів спрямованість валютних обмежень, запроваджуваних урядом і центральним банком країни, може змінюватися від більш жорсткої до більш ліберальної форми регламентації операцій з валютними цінностями, і навпаки.

  У міжнародній  сфері економічних відносин валютні  обмеження можуть використовуватися як інструмент структурної валютної політики. У цьому випадку валютні обмеження можуть набувати форми валютної блокади.