Валютно-курсова політика

Серед недоліків  дисконтної політики можна також  відзначити деяку суперечливість її внутрішніх і зовнішніх аспектів впливу на економічні процеси. Так, центральний банк мусить знижувати процентні ставки задля стимулювання банківського кредитування національної економіки і зростання виробництва. Водночас зниження ринкової норми процента не стимулює припливу капіталів і може спричинити дефіцит платіжного балансу. Підвищення ж процентних ставок попри можливий приплив капіталів з-за кордону має дестимулюючий вплив на вітчизняне виробництво. У зв’язку із зазначеними обставинами центральний банк повинен використовувати дисконтну політику лише у комплексному поєднанні з іншими інструментами валютного регулювання.

Національний  банк у2008році двічі збільшував облікову ставку: з 1 січня 2008 р. її розмір був  установлений на рівні 10% річних, а з 30 квітня 2008 р. – 12% річних;У  зв’язку  з  цим,  коли  на  світовому  ринку почали  розгортатися  кризові  явища,  приплив довгострокового  капіталу  в  Україну  суттєво зменшився,  а відплив короткострокового капіталу – збільшився.  Це  призвело  до  того,  що  позитивне сальдо  фінансового  рахунку  платіжного  балансу  за результатами 2008  р. (14,7  млрд.  дол.  США) виявилося на 40% меншим, ніж у 2007 р., а зведене сальдо  платіжного  балансу  набуло  від’ємних значень.2008року  від’ємне сальдо  поточного рахунку платіжного  балансу збільшилося до  мінус 11,9 млрд. дол. США.  Зменшення припливу довгострокового капіталу  та  відплив короткострокового капіталу  у ІV  кварталі 2008 р. призвело до від’ємного зведеного сальдо платіжного балансу (-3,1 млрд. дол.).

У 2009 році відповідно  до  зниження  інфляційного  тиску  Національний  банк  коригував  свої відсоткові ставки. Зокрема: протягом  червня –  серпня 2009  року  двічі  знижував  облікову  ставку (з 15.06.2009 розмір облікової ставки знижено з 12% до 11%, а з 12.08.2009 року – до 10,25%).У 2010 році НБУ двічі коригував облікову відсоткову ставку початок періоду08.06.2010 по 07.07.2010-9,5% річних, та з 08.07.2010 по09.08.2010 8,5%, з 10.08.2010 і по сьогоднішній день облікова ставка становить 7,75% річних.

Загальний обсяг  депозитів у 2009 році  знизився на 8,4% – до 327,7 млрд. грн. Відплив коштів відбувся головним  чином  з  депозитів  в  національній  валюті, обсяг  яких  знизився  на  13,3% –  до  173,6  млрд.  грн.,тоді як кошти в іноземній валюті зменшилися лише на 2,1% – до 154,2 млрд. грн. Зумовлені  значними  девальваційними  очікуваннями,  зазначені  особливості  динаміки валютної  структури  депозитів  мали  наслідком  зростання  рівня  доларизації  економіки упродовж 2009 року з 30,62% на початок року до 31,68% на кінець. Вплив економічної кризи на  прибутковість підприємств та  зниження  їх  оборотних коштів  виступали головними чинниками формування  низхідної динаміки  коштів юридичних осіб майже впродовж усього 2009 року: депозити юридичних осіб  знизилися за рік на 18,2% – до 116,3 млрд. грн. Зменшення їх обсягу відбулося як за рахунок коштів в національній  (на  19,0%),  так  і  в  іноземній  (на  16,9%)  валютах.  Натомість  депозити фізичних  осіб  у 2009  році  знизилися  всього  на  1,9% –  до  211,4  млрд.  грн.  Зменшення загального обсягу депозитів населення відбулося за рахунок зниження їх обсягів в національній валюті (на 8,5%),  тоді  як  вклади  в  іноземній  валюті збільшилися (на 4,7%). Невпевненість  економічних  суб’єктів  щодо перспектив  економічного  розвитку,  а  також труднощі  із  достроковим переведенням  у  ліквідну форму  коштів  із  строкових рахунків  в період піку кризи  позначилися  на  строковій  структурі депозитів.  Питома  вага  строкових  депозитів  у загальному  обсязі  депозитів  знизилася  з 70,0%  на початок 2009 року до 63,5% на кінець, у тому числі питома  вага  довгострокових  депозитів зменшилася з 44,4% до 24,4%.

2. Девізна політика — це інструмент валютної політики, що впливає на обмінний курс національної валюти через купівлю-продаж державними органами іноземної валюти (девіз). Власне, саме поняття девізи означає платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків (звідси і назва політики). Девізна політика проводиться у формі валютних інтервенцій.

Валютна інтервенція — пряме втручання центрального банку в операції на валютному ринку з метою впливу на обмінний курс національної валюти через операції з купівлі-продажу іноземних валют.

  Задля підвищення обмінного курсу національної валюти центральний банк продає іноземну валюту, а для його зниження — скуповує іноземну валюту на ринку. Отже, центральний банк забезпечує підтримання стабільності кон’юнктури на внутрішньому валютному ринку країни у такий спосіб: коли має місце надлишкова пропозиція іноземної валюти, центральний банк скуповує її, щоб не допустити необґрунтованого зміцнення національної грошової одиниці, і навпаки, коли надходжень валютних коштів на внутрішній ринок недостатньо центральний банк продає іноземну валюту, з тим щоб не допустити зниження обмінного курсу національної валюти.

  Валютні інтервенції можуть проводитися також і для стимулювання експортних операцій. Задля цього перед центральним банком як мета валютної політики може ставитися завдання забезпечити штучне заниження курсу національної валюти. Завдяки цьому експортери в обмін на виручену ними іноземну валюту отримують більше коштів у національній валюті та збільшують власну норму прибутку або ж, підтримуючи цю норму на незмінному рівні, забезпечують реалізацію своїх товарів за кордоном за нижчими цінами, підвищуючи свою конкурентоспроможність.

Механізм проведення валютних інтервенцій передбачає залучення до відповідних операцій на валютному ринку певного кола комерційних банків, що виконують роль свого роду первинних дилерів на ринку, поширюючи ефект від валютних інтервенцій центрального банку через власні операції зі своїми клієнтами та з іншими банками на загальну динаміку обмінного курсу. У більшості випадків об’єктом купівлі-продажу національної валюти в обмін на іноземну в процесі валютних інтервенцій є долар США, а сьогодні зростає також і роль євро.

Основними джерелами коштів для проведення валютних інтервенцій є офіційні золотовалютні резерви країни. Зміна їхнього рівня може відображати масштаби державного втручання у процес формування обмінних курсів на валютному ринку. У зв’язку з цим інформація про обсяги інтервенцій у багатьох країнах вважається секретною, з тим щоб конфіденційність дій центрального банку обмежила можливості спекулятивного втручання у динаміку валютних курсів.

Крім  того, важливим джерелом коштів для  проведення валютних інтервенцій можуть бути короткострокові взаємні кредити, що надаються центральними банками один одному в національних валютах згідно з відповідними міжбанківськими угодами. У зв’язку з цим необхідно зазначити, що участь у валютних інтервенціях можуть брати центральні банки кількох країн. Наприклад, з метою недопущення значного зниження курсу американського долара відносно японської єни активну участь у відповідних валютних інтервенціях нарівні із Федеральною резервною системою США неодноразово брав Банк Японії.

Залежно від впливу на динаміку внутрішніх економічних процесів валютні інтервенції центрального банку поділяються на: стерилізовані та нестерилізовані. Стерилізованими називаються валютні інтервенції, за яких зміна іноземних активів центрального банку компенсується відповідною зміною його внутрішніх активів. Наприклад, для того щоб уникнути внаслідок продажу національної валюти на валютному ринку країни надмірного непередбачуваного зростання грошової маси, а отже і сплеску інфляції, центральному банку потрібно здійснити зворотну операцію з внутрішніми активами, у ролі яких можуть бути державні цінні папери. У цьому разі необхідно реалізувати на ринку на відповідну суму державні цінні папери, з тим щоб вилучити надлишкову грошову масу. Нестерилізованими називаються валютні інтервенції, за яких зміна валютних резервів центрального банку веде до зміни грошової маси в країні.

Уперше валютні інтервенції почали проводитися ще в ХІХ ст. центральними банками Росії та Австро-Угорщини. З відміною золотого стандарту валютні інтервенції проводилися низкою країн насамперед з метою зниження курсів національних валют і стимулювання зовнішньоторговельної експансії. У рамках Бреттон-Вудської валютної системи валютні інтервенції проводилися центральними банками з метою підтримання фіксованих валютних курсів відносно долара США. З переходом до плаваючих курсів у Ямайській валютній системі інтервенції використовуються більшою мірою для згладжування різких курсових коливань різних валют.

Водночас необхідно  зазначити, що використання девізної політики має і певні обмеження. Це пов’язано передусім із тим, що валютна інтервенція може мати лише тимчасовий характер, позаяк розміри офіційних золотовалютних резервів є, як правило, обмеженими. А це означає, що продаж іноземної валюти з резервів має обов’язково чергуватися з її купівлею. Інакше резерви надто швидко будуть вичерпані. Це означає, що валютні інтервенції можуть бути ефективними лише у разі незначних коливань кон’юнктури на внутрішньому валютному ринку та порівняно незначних обсягах нерівноваги платіжного балансу. Нестабільність цінової динаміки на внутрішньому ринку також може перешкоджати досягненню цілей девізної політики.

Отже, валютні  інтервенції не можуть бути ефективним інструментом валютної політики в періоди валютних криз і нестабільної фінансової ситуації в країні. Проте вони є досить дієвим засобом впливу на обмінний курс національної валюти у процесі поточного регулювання центральним банком валютних відносин, особливо коли перебіг господарських процесів у країні відзначається достатнім рівнем стабільності.

У  цілому  в 2008  р.  попит  на  іноземну  готівку  перевищив  її  пропозицію  на 6,1 млрд. дол. США (в  еквіваленті)  порівняно  із 4,4 млрд. дол. США у 2007 р. Незважаючи  на  досить  значні  обсяги інтервенцій Національного банку України з продажу іноземної валюти у ІV кварталі минулого року, обсяг міжнародних  резервів  у  цілому  за 2008 зменшився всього на 2,8%  і на 01.01.2009 становив 31 543,2 млн. дол. США (в еквіваленті). Національний банк України за станом на кінець грудня 2008  р.  забезпечив  дотримання  кількісного критерію ефективності за чистими міжнародними резервами (не  менше 26,7  млрд.  дол.  США) програми “Стенд-бай”,  яка  підтримується Міжнародним валютним фондом. Фактичне значення цього показника за станом на 1 січня 2009 року становило 27,8 млрд. дол. США. На  валютному  ринку  для  зниження  девальваційного  тиску  на  гривню Національний банк  у жовтні – грудні  проводив  активні інтервенції з продажу іноземної валюти,  обсяг яких  упродовж  цього періоду становив 10,3  млрд.  дол.  США.  Чисте від’ємне  сальдо валютних  інтервенцій Національного банку України  у 2008  р.  становило  -3,9  млрд.  дол. США. Нормалізації  ситуації  на  валютному  ринку  сприяли  і  нормативні  зміни  в механізмах його функціонування.  Зокрема,  у  листопаді –  грудні 2008  р. Національний  банк  посилив механізми  банківського контролю  за  операціями  клієнтів  з репатріації за  межі  України іноземних інвестицій, обмежив право банків  здійснювати арбітражні операції  з купівлі та продажу іноземної валюти,  запровадив  проведення  інтервенцій через механізм  валютних аукціонів, уніс зміни до порядку курсоутворення (згідно з якими офіційний курс гривні до долара США має визначатися на рівні курсу, установленого на міжбанківському валютному ринку України). У результаті  вжитих  заходів у грудні  на  валютному ринку спостерігалося  поступове зменшення дефіциту  іноземної валюти.  Так на  міжбанківському сегменті  середньоденні обсяги  пропозиції  іноземної валюти  порівняно з листопадом  збільшилися на 10,6%  за зменшення попиту  на 4,5%.  На  готівковому сегменті  в  грудні  середньоденні  обсяги пропозиції  іноземної  валюти  збільшилися  на 39,7%  за  скорочення  попиту  на  неї  на 56%. Крім  того,  обсяг  чистого  попиту  на  іноземну  валют зменшився  до 49  млн.  дол.  США порівняно із 2 342 млн. дол. США в листопаді.

Упродовж  практично  всього 2009  року  на  валютному  ринку  відчувався  дефіцит іноземної  валюти,  фундаментальним  чинником  якого  було  зниження  порівняно  з 2008 роком валютних надходжень як за експортними операціями, так і  за зовнішніми кредитами та  депозитами  нерезидентів.  Крім  того,  на  ситуацію  впливало  зменшення  валютних надходжень на користь резидентів України за одночасного збільшення переказів  іноземної валюти нерезидентам за раніше отриманими кредитами. готівковий курс з продажу банками дол. СШАофіційний курс середньозважений курс МВРУ

За  таких  умов,  з  метою  мінімізації  девальваційного  тиску  на  гривню  та  стабілізації ринкових  очікувань  Національний  банк  України  у 2009  році  активно  проводив  валютні інтервенції  на  міжбанківському  ринку  та цілеспрямовано підтримував платежі за  зовнішніми борговими зобов’язаннями.  До  того  ж з лютого 2009 року Національний банк України ініціював проведення цільових  аукціонів з продажу іноземної валюти населенню для підтримки його  кредитних зобов’язань в іноземній  валюті,  на  яких  протягом  року  було продано 1,4 млрд. дол. США (в еквіваленті). Загалом у 2009  році  від’ємне  сальдо  валютних  інтервенцій Національного  банку  України  збільшилося  до  10,4 млрд. дол. США порівняно з 3,9 млрд. дол. у 2008 році.

За 9 місяців 2010 року додатнє сальдо валютних інтервенцій  склало 2,8 млрд. дол. США.

3. Диверсифікація золотовалютних резервів — це інструмент валютної політики центрального банку, який передбачає регулювання  
структури офіційних валютних резервів шляхом включення до їхнього складу іноземних валют різних країн. Під валютними резервами розуміють належні державі офіційні запаси іноземної валюти, що перебувають у центральному банку, в банківських установах інших країн та міжнародних валютно-кредитних організаціях.

Безпосередньою  формою розміщення валютних резервів можуть бути: а) готівка (банкноти і монети); б) залишки на депозитних рахунках у зарубіжних банках; в) цінні папери, номіновані в іноземній валюті.

Основними цілями диверсифікації валютних резервів є:

1. захист від валютного ризику, тобто ризику втрат коштів унаслідок коливання обмінних курсів різних валют;
2. забезпечення міжнародних розрахунків, у тому числі і розрахунків за зовнішньою заборгованістю країни;
3. проведення валютних інтервенцій на ринку, для чого у складі резервів мають бути відповідні обсяги необхідних видів іноземних валют.