Валютно-курсова політика

Отже, зміст основних принципів функціонування світової валютної системи, сформованої у процесі міждержавних переговорів шляхом укладання відповідних міжнародних угод, визначених структурною валютною політикою, має безпосередній вплив на загальну спрямованість і можливості практичної реалізації поточної валютної політики кожної країни, визначаючи її можливості щодо вибору механізмів курсоутворення, управління золотовалютними резервами, регулювання платіжного балансу та операцій на валютному ринку. Втім, саме поточна валютна політика з її впливом на валютний ринок країни має особливе значення для ефективної організації зовнішньоекономічної діяльності та досягнення стратегічних цілей розвитку національної економіки (насамперед стратегічних завдань монетарної політики центрального банку) шляхом регулювання валютних відносин.

Досягнення зазначених завдань забезпечується через дві  ключові форми практичної реалізації валютної політики, якими є валютне регулювання та валютний контроль.

Валютне регулювання — це діяльність держави в особі уповноважених нею органів, що передбачає проведення законодавчих, економічних та організаційних заходів, котрі визначають порядок здійснення операцій з валютними цінностями на території країни. Фактично валютне регулювання охоплює цілий комплекс важелів, які дають змогу державі регламентувати всі види операцій з валютними цінностями, здійснювані суб’єктами ринку.

При цьому до складу валютних цінностей належать не лише власне іноземна валюта у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а й банківські метали (золото, срібло, платина, метали платинової групи), платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи).

Основними завданнями валютного регулювання є:

1. захист національної валюти, що передбачає мінімізацію зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на її купівельну спроможність;
2. установлення оптимального режиму обмінного курсу національної валюти, спроможного збалансувати інтереси експортерів та імпортерів задля ефективної участі країни у міжнародному поділі праці;
3. регламентація порядку використання іноземної валюти суб’єктами валютного ринку країни, що визначає динаміку його кон’юнктури, а відтак і стан обмінного курсу;
4. захист прав власності на валютні цінності, що є необхідною умовою ефективного руху валютного капіталу та розвитку валютного ринку країни;
5. визначення статусу національної валюти, що передбачає встановлення відповідного режиму її конвертованості для забезпечення стратегічних завдань розвитку національної економіки та її участі у світовому господарстві.

Залежно від  виду використовуваних державою інструментів валютне регулювання може бути прямим або опосередкованим.

Пряме валютне регулювання являє собою сукупність законодавчих та нормативно-правових актів, а також адміністративних дій органів державної влади, що визначають порядок проведення операцій з валютними цінностями.

Опосередковане  валютне регулювання передбачає використання економічних важелів впливу на поведінку суб’єктів валютного ринку шляхом створення у них економічної зацікавленості у проведенні тих чи інших валютних операцій.

В Україні головним виконавчим органом валютного регулювання, що видає нормативні акти у сфері валютної політики держави та використовує сукупність інструментів для впливу на валютні операції суб’єктів ринку, є Національний банк України.

Валютне регулювання  — одна із форм державного впливу на учасників зовнішньоекономічної діяльності з метою дотримання інтересів  національної економіки, що забезпечується через відповідне валютне законодавство. У зв’язку з цим основним засобом, що забезпечує ефективність здійснюваного валютного регулювання, є валютний контроль.

  Валютний контроль — це сукупність заходів, спрямованих на забезпечення виконання встановлених державою законів, норм і правил проведення валютних операцій. Згідно з чинним законодавством України всі валютні операції за участі резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю.

Основні завдання валютного контролю такі:

• визначення відповідності здійснюваних валютних операцій чинному законодавству та наявності необхідних для цього ліцензій;
• перевірка виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою, а також зобов’язань щодо продажу валюти на внутрішньому валютному ринку;
• перевірка обґрунтованості здійснюваних платежів в іноземній валюті;
• перевірка повноти та об’єктивності обліку і звітності за валютними операціями суб’єктів господарювання;
• перевірка зобов’язань щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України.

Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах повноважень, визначених чинним законодавством.

В Україні відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів  «Про систему валютного регулювання  і валютного контролю» основними  державними органами, що мають повноваження у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є такі: 1) Національний банк України; 2) Кабінет Міністрів України; 3) Державна податкова адміністрація України; 4) Державний комітет зв’язку та інформатизації України; 5) Державна митна служба України. Крім того, окремі завдання з валютного контролю покладаються й на уповноважені банки.

  1. Національний банк України є головним органом валютного контролю, який: а) здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів; б) забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з чинним законодавством.

  2. Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання має такі повноваження: визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу; бере участь у складанні платіжного балансу; забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей; забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду; визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових одиницях.

  3. Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.

  4. Державний комітет зв’язку та інформатизації України здійснює контроль за дотриманням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.

  5. Державна митна служба України здійснює контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

  6. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки. При цьому слід зазначити, що уповноваженими банками згідно з чинним законодавством вважаються ті комерційні банки, які офіційно зареєстровані на території України та мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій.

  Серед перелічених  органів провідне місце в системі  функцій щодо реалізації державою валютного регулювання та валютного контролю належить Національному банку України. Саме на нього як головний орган реалізації монетарної політики держави покладено широке коло повноважень з валютного регулювання економіки.  

  До складу цих повноважень чинним законодавством віднесено, зокрема, такі:

• здійснення валютної політики виходячи з принципів загальної економічної політики України;
• складання разом з Кабінетом Міністрів України платіжного балансу;
• контроль за дотриманням ліміту зовнішнього державного боргу України;
• визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків;
• видача обов’язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;
• нагромадження, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
• видача ліцензій на здійснення валютних операцій та прийняття рішень про їх скасування;
• установлення способів визначення і використання обмінних курсів іноземних валют, виражених у валюті України;
• установлення єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядку контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;
• забезпечення публікації банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

  Отже, у  межах своєї компетенції органи валютного регулювання та валютного контролю в Україні провадять контроль за здійснюваними на території країни резидентами і нерезидентами валютними операціями, а також забезпечують регулятивний вплив держави на стан валютного ринку.

2. Інструменти валютно-курсової політики та ефективність іх впливу на валютно-курсову політику НБУ

  Процес  реалізації валютної політики у кожній країні забезпечується практичним використанням центральним банком певної сукупності інструментів.

  Інструменти валютної політики — це ті прийоми, важелі, методи, які використовуються для впливу на валютні відносини суб’єктів ринку з метою реалізації завдань валютного регулювання і валютного контролю в країні.

  Усі інструменти  валютної політики залежно від способів їх використання та особливостей впливу на валютні операції можна умовно поділити на: економічні та адміністративні (рис. 1).

Рис1. Інструменти реалізації валютної політики

І. Економічні інструменти валютної політики передбачають використання різних засобів стимулювання економічної зацікавленості суб’єктів ринку у здійсненні тих чи інших валютних операцій з метою впливу на динаміку обмінного курсу та інші макроекономічні параметри розвитку національного господарства. До складу основних економічних інструментів реалізації валютної політики центрального банку належать: 1) дисконтна політика; 2) девізна політика; 3) диверсифікація валютних резервів; 4) регулювання режиму валютного курсу; 5) девальвації і ревальвації валют.

1. Дисконтна політика — це система заходів центрального банку щодо встановлення і періодичної зміни облікової ставки за кредитами, що надаються комерційним банкам, з метою впливу на динаміку валютного курсу, стан платіжного балансу і рух капіталів, а також динаміку кредитних вкладень, грошової маси і цін. Отже, реалізація дисконтної політики центрального банку має як внутрішній, так і зовнішній аспект.

  Зовнішній аспект дисконтної політики передбачає вплив на динаміку валютного курсу через стимулювання припливу або ж відпливу капіталів, чому активно сприяє зміна ринкової норми процента, позаяк капітали переміщуються між країнами у пошуках найбільш ефективних з погляду прибутковості сфер їх застосування.

  За таких  обставин підвищення процентних ставок на ринку збільшує попит на національну валюту як об’єкт інвестування, що веде до підвищення її курсу внаслідок припливу іноземних капіталів.

  У разі зниження офіційної облікової ставки та відповідної  реакції ринкових ставок процента має місце відплив короткострокових капіталів у ті країни, де рівень банківських ставок перебуває на вищому рівні, що зумовлює зниження курсу національної валюти.

  Отже, збільшуючи облікову ставку, центральний банк сприяє зміцненню національної валюти, а знижуючи — її послабленню (рис. 11.2).

Рис. 11.2. Механізм впливу дисконтної політики центрального банку на динаміку обмінного курсу

Внутрішній аспект впливу дисконтної політики на валютний курс визначається зміною грошової маси та впливом останньої на динаміку внутрішніх цін та кон’юнктуру валютного ринку в країні. Так, зниження облікової ставки центрального банку може сприяти розширенню можливостей з рефінансування комерційних банків, а отже і здешевленню їхніх кредитних ресурсів та збільшенню масштабів кредитних вливань в економіку. Відповідно до цього збільшення грошової маси може обумовити здешевлення національної валюти порівняно з іноземною на внутрішньому валютному ринку. Так само і зростання рівня внутрішніх цін може спричинити послаблення національної валюти стосовно іноземних через паритет купівельної спроможності.

Ефективність  дисконтної політики як інструмента  валютного регулювання має певні  обмеження. Так, зокрема, якщо відплив  капіталів з країни обумовлений  політичною й економічною нестабільністю, то підвищення процентних ставок не здатне зупинити цей процес. Справді, в умовах кризи довіри до уряду й банківської системи, високого ризику вкладення капіталів, нестійкого курсу національної валюти та відсутності належних гарантій збереження іноземних інвестицій механізм дисконтної політики не здатний активно впливати на динаміку обмінного курсу. З іншого боку, досить складно з належним рівнем достовірності прогнозувати вплив конкретної зміни облікової ставки центрального банку на зміну кредитних вкладень в економіку і рух міжнародних капіталів, що не дає змогу достатньо оперативно й гнучко використовувати даний інструмент валютної політики для впливу на стан валютного ринку.