Валютно-курсова політика

Механізм застосування даного інструменту валютної політики передбачає, як правило, продаж нестабільних валют і купівлю більш стійких  валют, а також валют, необхідних для проведення міжнародних розрахунків та інтервенцій.

Спрямованість диверсифікації валютних резервів визначається становищем окремих національних валют на міжнародних ринках і їхньою роллю у світовій валютній системі. Якщо до Першої світової війни провідна роль у системі міжнародних розрахунків належала англійському фунту стерлінгів, то за умов золотого стандарту саме ця валюта нарівні із золотом переважала у складі офіційних резервів центральних банків різних країн (до 80 %). Після Другої світової війни панівне становище у світовій валютній системі перейшло до долара США, що визначило його роль як головної резервної валюти. Із зростанням економічного потенціалу країн Західної Європи та Південно-східної Азії у загальній сумі світових валютних резервів частка долара має тенденцію до зниження на користь євро та японської єни. Утім, з урахуванням того, що значення єни в міжнародних операціях, які безпосередньо не пов’язані з прямими угодами з Японією, досить незначне, спрямованість конкурентної боротьби за провідне місце у валютних резервах перебуватиме у площині протистояння євро і долара США. Саме перспективи розвитку європейської та американської економічних систем визначатимуть у найближчій перспективі структуру офіційних валютних резервів різних країн на користь євро чи долара.

Загалом активність центрального банку у використанні даного інструменту валютної політики обумовлюється цілим рядом чинників. По-перше, це рівень валютних ризиків, що визначається поточною кон’юнктурою світових фінансових ринків та перспективами коливань обмінних курсів іноземних валют. Чим вища нестабільність фінансових ринків, а відтак і обмінних курсів, тим більшою є потреба у диверсифікації валютних резервів. По-друге, на величину, склад і структуру валютних резервів, а отже і необхідність їх диверсифікації, значний вплив справляє стан платіжного балансу країни: його активне сальдо визначає можливості збільшення резервів, а пасивне — обумовлює потребу їх використання на погашення зовнішніх боргів. По-третє, від того, наскільки активно використовує центральний банк девізну політику як інструмент валютного регулювання, залежать обсяги інтервенцій на внутрішньому валютному ринку та, відповідно, величина і структура необхідних для цього валютних резервів.

Отже, диверсифікацію валютних резервів можна більшою мірою розцінювати як допоміжний засіб регулювання валютних відносин, належне використання якого забезпечує ефективність інших основних інструментів реалізації валютної політики.

Структура  золотовалютних  резервів  в Україні  на  кінець  серпня 2008 року була такою: валюта на рахунках – 17 млрд. 250 млн. доларів США, в цінних паперах – 20 млрд. 600 млн. доларів США, спеціальні засоби  займу  –  2 млн.  доларів США. У  структурі  золотовалютних резервів України частка золота складала на 1 вересня 2008 року всього

1,35%. Тобто, всього  на 1 вересня 2008 року золотовалютних  резервів в Україні було 38 млрд. 381 млн. доларів США. В зв’язку загостренням фінансової кризи золотовалютні резерви активно використовувались для підтримання стабільності національної. Таким чином станом на 1 січня 2009 року обсяг золотовалютних резервів становив 31,5 млрд. доларів США. золотовалютних резервів – тобто зменшення відбулось на 6 мільярдів доларів США. Проте, чи є 31,5 млрд. доларів насправді? 11 млрд. доларів з них попали в США як депозити Національного Банку України у банк «Леман Бразерс», який уже збанкрутував. Даний банк тримав 157 млрд. доларів активів в Америці, а американський уряд не дав на спасіння цього банку жодного центу, бо цей банк брав гроші в Росії, України, Китаю як депозити. Тому з грошима, які вкладені у банк «Леман Бразерс» можна попрощатись. Наступні 8 млрд. доларів витрачено на придбання облігацій Федерального казначейства США, 2 млрд. доларів - на державні облігації інших країн «великої сімки» і майже 10 млрд. доларів, за рекомендаціями Вашингтону, пішли у комерційні банки США. Тобто, ці гроші пішли на інвестування економіки США. А оскільки фондовий ринок США практично «рухнув», то з ним «рухнули» і ці 10 млрд. доларів. Тому і Національний Банк України не хоче дати відповідь на те, в яких активах знадиться зараз золотовалютний резерв України», - каже БЮТівець Дмитро Шлемко.

У 2009 році на валютному  ринку зберігався підвищений попит  на іноземну валюту, який формувався під  впливом девальваційних очікувань, зменшення валютних надходжень в Україну, значних обсягів платежів за імпортними контрактами. Для стабілізації валютного ринку Національнийбанк України активно проводив інтервенції на міжбанківському валютному ринку, у тому числіцільові аукціони з продажу іноземної валюти населенню для виконання ним кредитнихзобов’язань. Незважаючи на отримання Україною кредитів від МВФ у сумі 6.1 млрд. дол. США урамках другого та третього траншів за програмою "Стенд–бай", розподілу СПЗ у сумі понад2 млрд. дол. США та отримання кредитів Світового банку у сумі 399 млн. дол. США, міжнародні резерви скоротилися на 16% і на 01.01.2010 р. становили 26.5 млрд. дол. США.Mіжнародні резерви, усього (за оперативними даними) в серпні 2010 р. склали 32 млрд 691,9 млн дол. Про це повідомляє прес-служба НБУ. Інтервенції НБУ на валютному ринку України (сальдо) становили 125 млн дол. Обсяг операцій на готівковому ринку України (купівля та продаж іноземних валют за гривню у доларовому еквіваленті) становив - 3 млрд 834,5 млн дол., у т.ч.: обсяг валюти, купленої банками у населення - 1 млрд 718,3 млн дол. та обсяг валюти, проданої населенню - 2 млрд 116,2 млн дол. Нагадаємо, офіційні резервні активи НБУ в липні 2010 р. склали $430 млрд 875,71 млн. Резерви в іноземній валюті склали $29 млрд 767,21 млн, резервна позиція в МВФ - $0,03 млн., золото - $1 млрд 021,4 млн.

На думку директора  Інституту трансформації суспільства  Олега Соскіна, коли НБУ рапортує, що у нього збільшилися золотовалютні  резерви, то це не актуальне збільшення, оскільки це гроші, які прийшли, як короткострокові під розміщення облігацій, з іншого боку, це кошти, які пришли від офшорних, напівлегальних компаній.

«Ніяких структурних  економічних рухів на ринках не відбувається. Ні на ринку земельної нерухомості, ні на іпотечному, ні на ринку розвитку капіталу, ні на ринку робочої сили. Все це, навпаки, завмерло або зменшилося. При цьому немає і прямих іноземних інвестицій. Приходять, так звані, короткострокові портфельні інвестиції. При цьому, НБУ дозволяє деяким корпораціям розміщувати свої облігації через гривневий механізм. Офшорні компанії приходять до України з гарячими доларовими активами, які скуповуються на міжбанку, і тому здається, що є надлишок долара. А насправді його немає», - відзначив Олег Соскін.

  4. Регулювання режиму валютного курсу — діяльність центрального банку, спрямована на встановлення порядку визначення і зміни обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют.

Обмінний  курс — це вартість грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях іншої країни, групи країн або в міжнародних розрахункових одиницях. Необхідність визначення обмінного курсу обумовлена такими основними чинниками: по-перше, торгівлею товарами, послугами, рухом капіталів і кредитів як об’єктивними передумовами обміну національних валют; по-друге, потребою порівняння цін світових і національних ринків, а також економічних показників різних країн, виражених у національних валютах; по-третє, необхідністю періодичної переоцінки суб’єктами ринку своїх зарубіжних активів.

Установлення  режиму валютного курсу перебуває  у виключній компетенції держави, яка доручає відповідні регулятивні заходи валютної політики центральному банку. Центральні банки можуть застосовувати два основні різновиди режиму валютних курсів: фіксований валютний курс і плаваючий валютний курс.

Фіксований  валютний курс — це курс, що офіційно встановлюється державою і підтримується нею на певному незмінному рівні. Плаваючий валютний курс — це курс, що формується під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.

Фіксовані валютні  курси існували у рамках Бреттон-Вудської валютної системи, згідно з угодами  якої країни — члени МВФ (про це йшлося вище) були зобов’язані підтримувати фіксовані курси своїх національних валют відносно долара США. За останнім, у свою чергу, була офіційно закріплена ціна золота (35 дол. за одна трійську унцію). Криза Бреттон-Вудської валютної системи, спричинена постійними відхиленнями офіційного та ринкового курсів валют, обумовила запровадження плаваючих валютних курсів, які мають можливість порівняно вільно коливатися під впливом ринкового попиту і пропозиції.

  Фіксований  курс забезпечує належний рівень стабільності динаміки міжнародних торговельних і фінансових операцій. Водночас фіксований курс потребує значних обсягів офіційних валютних резервів, а також підпорядковує економічну політику держави виключно одній меті — підтриманню стабільності валютних відносин і рівноваги платіжного балансу, що може суперечити іншим стратегічним цілям монетарного регулювання. Плаваючий валютний курс, навпаки, не зобов’язує державу нагромаджувати значних валютних резервів, обмежує можливості спекулятивного впливу на валютний ринок та істотно розширює свободу дій центрального банку у використанні інструментів грошово-кредитної політики. Водночас плаваючі курси роблять непередбачуваними результати зовнішньоекономічної діяльності, а вирівнювання платіжних балансів може спричиняти спад виробництва, інфляцію та інші негативні явища в економіці.

  У зв’язку з цим режим валютного  курсу, що встановлюється в більшості країн, здебільшого рідко передбачає використання його фіксованого або плаваючого видів у чистому вигляді, а більшою мірою дає змогу використовувати можливості різного їх поєднання у формі змішаних режимів валютних курсів. До таких режимів, зокрема, відносять:

  по-перше, для фіксованого курсу можуть використовуватись два його основні  різновиди: 1) режим змінних паритетів, коли центральний банк підтримує фіксований курс національної валюти, проте періодично проводить девальвації чи ревальвації і встановлюється новий офіційний фіксований курс; 2) режим «валютної ради», що передбачає обов’язкове покриття будь-якого приросту грошової маси виключно приростом резервів іноземної валюти (при цьому курс національної валюти прив’язується до однієї з провідних іноземних валют або певного валютного кошика).

  по-друге, для плаваючого валютного курсу  можуть установлюватися такі різновиди: 1) режим «керованого плавання», за якого центральний банк проводить періодичні інтервенції для підтримання рівноваги на валютному ринку; 2) режим валютного коридору, відповідно до якого коливання обмінного курсу допускаються центральним банком у рамках заздалегідь визначених верхньої і нижньої меж; 3) режим «повзучої прив’язки», за якого відбувається щоденна зміна валютного курсу (як правило, зниження) на заздалегідь заплановану й опубліковану величину; 4) режим похилого коридору, що об’єднує механізми власне валютного коридору і «повзучої прив’язки». Загалом вибір центральним банком режиму валютного курсу залежить не лише від конкретних завдань валютної політики щодо впливу на валютний ринок, а й від більш широких аспектів, котрі охоплюють стан економіки, грошового обігу, інфляції, платіжного балансу, місце національного господарства у системі світових господарських зв’язків, обсяг нагромаджених у країні золотовалютних резервів тощо.

       Вибір керованого плаваючого курсу найбільш повно відповідає сучасному стану економіки України. Сьогодні Національному банку України відводиться значна роль в організації валютного ринку, проведенні ефективної відсоткової політики та порядку здійснення валютних операцій. Слід зауважити, що можливості створення ефективного валютного ринку дещо обмежені через його малі розміри, недостатньо розвинутий ринок цінних паперів тощо. Крім того, в умовах нинішньої нееластичності торгових цін виникає потреба в значному коригуванні валютного курсу, що може негативно позначитися на процесах руху іноземного капіталу. Сьогодні, в Україні відбулася зміна режиму валютного курсу. За погодженням з МВФ, здійснено перехід від режиму валютного коридору до фіксованого плаваючого курсоутворення. За таких умов, НБУ повинен встановлювати офіційний курс гривні у відповідності до середньозваженого курсу міжбанківського ринку, але може впливати на курсоутворення, головним чином через ринкові інтервенції. Це посилює залежність курсоутворення від ринкових чинників.

5. Девальвація і ревальвація валют є інструментом валютної політики, сутність якого полягає у діяльності центрального банку країни, офіційно спрямованої на зміну обмінного курсу національної валюти в бік зниження чи підвищення.

Девальвація — це зниження обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Її об’єктивною основою є завищення офіційного валютного курсу порівняно з реальною купівельною спроможністю національної грошової одиниці. Якщо, скажімо, темпи інфляції в одній країні вищі, ніж в іншій, то купівельна спроможність її валюти буде нижчою, а отже і обмінний курс потребує зниження, позаяк відображає вже меншу кількість товарів і послуг, які можна придбати за цю валюту.

В умовах золотого стандарту девальвація означала зниження державою офіційного золотого вмісту національної грошової одиниці. З припиненням розміну банкнот  на золото девальвація стала виключно інструментом валютної політики.

Девальвація сприяє експорту за рахунок збільшення норми  прибутку в національній валюті, що позитивно впливає на сальдо платіжного балансу і сприяє припливу валютної виручки в країну. Водночас девальвація обумовлює подорожчання імпорту, що може призвести до розвитку інфляційних процесів і, крім того, робить дорожчим процес обслуговування зовнішнього боргу країни, оскільки для погашення заборгованості за іноземними кредитами потрібно купувати, відповідно, іноземну валюту, для чого, у свою чергу, потрібно витрачати більше національної валюти.