Управління розподілом і використанням прибутку малого підприємства

Аналогічно збитки є також  тимчасовими. Якщо підприємство працює зі збитком у конкретній галузі, то зрештою воно неї залишить. Тому що підприємство залишить галузь, то ціни виростуть, і збитки в галузі в  кінцевому рахунку зникнуть. У  довгостроковому періоді часу жодна  фірма не може сподіватися на прибуток більшу, ніж нормальна.

На кожнім підприємстві формуються чотири показники прибутку, які істотно  розрізняються по величині, економічному змісту і функціональному призначенню. Базою всіх розрахунків служить балансовий прибуток — основний фінансовий показник виробничо-господарської діяльності підприємства. Для цілей оподатковування розраховується спеціальний показник — податковий прибуток, а на його основі — прибуток, що оподаткується, та прибуток, що не оподаткується. Частина балансового прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після внесення податків і інших платежів у бюджет, називається чистим прибутком. Вона характеризує кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства.

 

Рис. 1.2. Схема формування прибутку господарчого суб’єкта.

 

Валовий (балансовий) прибуток являє собою суму прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, іншого майна підприємства і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях:

 

Пв = Прп + Прф + Ппз    (4)

 

де Пв — валовий прибуток;

Прп — прибуток від реалізації продукції;

Прф — прибуток від реалізації основних фондів, іншого майна підприємства;

Ппз — прибуток від позареалізаційних операцій [26].

Балансовий прибуток включає  три основних елементи: прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання  робіт, надання послуг; прибуток (збиток) від реалізації основних засобів, їхнього  іншого вибуття, реалізації іншого майна  підприємства; фінансові результати від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) — це фінансовий результат, отриманий від основної діяльності підприємства, що може здійснюватися в будь-яких видах, зафіксованих у його статуті і не заборонених законом. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виторгом від реалізації продукції (без податку на додаткову вартість і акцизів) і витратами на виробництво і реалізацію, що включаються в собівартість продукції:

 

Прп = Вд — ПДВ — А  — В    (5)

 

де Вд — валовий доход  від реалізації продукції (робіт, послуг);

ПДВ — податок на додаткову  вартість;

А — акцизи;

В — витрати на виробництво  і реалізацію продукції (робіт, послуг).

При визначенні прибутку від  реалізації основних фондів і іншого майна підприємства для цілей  оподатковування враховується різниця (перевищення) між продажною ціною  і первісної (чи залишкової) вартістю цих фондів і майна (збільшеної на індекс інфляції). При цьому залишкова  вартість майна обчислюється стосовно до основних фондів, нематеріальним активам  і швидкозношувальним предметам. Прибуток від реалізації основних фондів і іншого майна підприємства складає:

 

Ін. ф. м. = Вр. ф. м. — Сф. і. * Jінф. (6)

 

де Вр. ф. м — виторг від реалізації основних фондів і  майна;

Сф. і. * Jінф. — вартість основних фондів, скоректована на індекс інфляції.

По реалізації продукції, що має натурально-речовинну форму, розрахунок прибутку ведеться виходячи з виторгу і повної собівартості продукції, обумовленими на обсяг реалізованої продукції в натуральному вираженні:

Прибуток від реалізації продукції

=

Прибуток у нереалізованих залишках річної продукції на початок року

+

Прибуток від випуску  товарної продукції звітного періоду

+

Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець періоду

 

 

Рис. 1.3. Прибуток від реалізації продукції.

 

Прибуток від виконання  чи робіт чи надання послуг розраховується аналогічно прибутку від реалізації продукції.

Прибуток (збиток) від реалізації основних засобів і іншого майна  підприємства являє собою фінансовий результат, не зв’язаний з основними  видами діяльності підприємства. Він  відбиває прибуток (збиток) від іншої  реалізації, до якого відноситься  продаж на сторону різних видів майна, що числиться на балансі підприємства [19].

До складу доходів (витрат) від позареалізаційних операцій включаються:

• доходи, одержувані від пайової участі в діяльності інших підприємств;
• від здачі майна в оренду;
• доходи (дивіденди, відсотки) по акціях, облігаціям і іншим цінним паперам;
• а також інші доходи (витрати) від операцій, безпосередньо не зв’язаних з виробництвом продукції (робіт, послуг) і її реалізацією, включаючи суми, отримані і сплачені у виді санкцій і відшкодування збитків.

Прибуток від позареалізаційних  операцій складає:

 

Пви = Дв — Впз    (7)

 

де Дв — доходи від  позареалізаційних операцій;

Впз — витрати на позареалізаційні операції [14].

Фінансові результати від  позареалізаційних операцій — це прибуток (збиток) по операціях різного характеру, що не відноситься до основної діяльності підприємства і не зв’язаним з реалізацією продукції, основних засобів, іншого майна підприємства, виконання робіт, надання послуг. До складу позареалізаційних прибутків (збитків) включається сальдо отриманих і сплачених штрафів, пені, неустойок і інших видів санкцій, а також інші доходи:

• прибуток минулих років, виявлених у звітному році;
• доходи від дооцінки товарів;
• надходження сум у рахунок погашення дебіторської заборгованості, списаної в минулі роки;
• позитивні курсові різниці по валютних рахунках і операціям в іноземній валюті;
• відсотки, отримані по коштах, що числиться на рахунках підприємства.

До них також відноситься дохід від пайової участі в статутному капіталі інших підприємств, що представляють собою частина чистого прибутку, що надходить засновникам у заздалегідь обговореному чи розмірі у вигляді дивідендів по акціях, якими володіє засновник. Доходами від цінних паперів є відсотки по облігаціях і короткострокових казначейських зобов’язаннях. Підприємство має право на одержання доходу по цінних паперах акціонерних товариств, якщо вони придбані не пізніше, ніж за 30 днів до офіційно оголошеної дати їхньої виплати. По державних цінних паперах право і порядок одержання доходів визначаються умовами їхнього випуску і розміщення.

По засобах, наданим у  борг, підприємство одержує доходи за умовами договору між кредитором і позичальником.

Доходи від здачі майна  в оренду формуються з одержуваної орендної плати, що орендар платить орендодавцю. Прибуток від використання орендованого майна є обов’язковою частиною орендної плати і залежить від його вартості, рентабельності підприємства, терміну оренди. У залежності від умов договору орендна плата може включати амортизаційні чи відрахування їхню частину, якщо орендар бере на себе визначені зобов’язання по відновленню основних фондів. Прибуток включається в орендну плату як відсоток вартості майна [3].

Крім того, до позареалізаційних результатів відносяться витрати і втрати:

• збитки по операціях минулих років;
• нестача матеріальних цінностей, виявлених при інвентаризації;
• негативні курсові різниці по валютних рахунках про операціям в іноземній валюті;
• некомпенсовані втрати від стихійних лих з урахуванням витрат по запобіганню і ліквідації стихійних лих і т. п.

Чистий прибуток утвориться після сплати з валового прибутку податків та інших обов’язкових платежів. Чистий прибуток залишається у повному розпорядженні підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

2. . Принципи розподілу прибутку малого підприємства.

 

Головна вимога, яка пред’являється сьогодні до системи розподілу прибутку, що залишається на підприємстві, полягає  в тім, що вона повинна забезпечити  фінансовими ресурсами потреби  розширеного відтворення на основі встановлення оптимального співвідношення між засобами, що направляються на споживання і накопичення.

При розподілі прибутку, визначенні основних напрямків його використання насамперед враховується стан конкурентного середовища, що може диктувати необхідність істотного  розширення і відновлення виробничого  потенціалу підприємства. Відповідно до цього визначаються масштаби відрахувань  від прибутку у фонди виробничого  розвитку, ресурси яких призначаються  для фінансування капітальних вкладень, збільшення оборотних коштів, забезпечення науково-дослідної діяльності, упровадження нових технологій, переходу на прогресивні  методи праці і т. п. Загальна схема  розподілу прибутку підприємства приведена  на рис. 1.4.

 

Чистий прибуток

=

Резервний фонд

+ +

Фонд накопичення

+

Фонд споживання

 

 

Рис. 1.4. Розподіл чистого прибутку підприємства.

 

Для кожної організаційно-правової форми підприємства законодавчо  установлений відповідний механізм розподілу прибутку, що залишається  в розпорядженні підприємства, заснований на особливостях внутрішнього пристрою і регулювання діяльності підприємств відповідних форм власності.

На будь-якому підприємстві об’єктом розподілу є балансовий прибуток підприємства. Під його розподілом розуміється направлення прибутку в бюджет і по статтях використання на підприємстві. Законодавчо розподіл прибутку регулюється у виді податків і інших обов’язкових платежів. Визначення ж напрямків витрат прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в компетенції самого підприємства [8].

Держава не встановлює яких-небудь нормативів розподілу прибутку, але  через порядок надання податкових пільг стимулює напрямок прибутку на капітальні вкладення виробничого  і невиробничого характеру, на благодійні цілі, фінансування природоохоронних — заходів, витрат по змісту об’єктів і установ невиробничої сфери  тощо.

Законодавство обмежує розмір резервного фонду підприємства, регулює порядок формування резерву по сумнівних боргах. Порядок розподілу і використання прибутку підприємства фіксується в його статуті і визначається положенням, що розробляється відповідними підрозділами економічних і фінансових служб і затверджується керівним органом підприємства.

Із загального (валового) прибутку сплачується податок. Величина, що залишилась, є чистим прибутком. З неї виплачуються борги і  проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві  частини. Перша — прибуток, який розподіляється між власниками майна (капіталу) підприємства (акціонерами), спрямовується на заохочувальні  виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби.

До другої частини належить прибуток, який залишається на підприємстві (нерозподілений прибуток), і використовується на інвестиційні потреби та створення  резервного фонду.

Останній є фінансовим компенсатором ймовірних відхилень  від нормального обігу грошей або додаткової їх потреби. Напрямки і суми використання чистого прибутку визначаються власниками підприємства [22].

Прибуток повного товариства розподіляється між учасниками у  відповідностями з установчим договором, у якому визначаються частки його учасників. Визначення часткою в  договорі має значення не тільки при  розподілі прибутку, але і для  рішення питання про покриття збитків.

Кожен учасник, одержавши  частину прибутку повного товариства, враховує її в складі свого балансового  прибутку як позареалізаційний доход  і з загальної суми балансового  прибутку у встановленому порядку  обчислює податок, що вносить у бюджет.

Чистий прибуток товариства розподіляється між резервним фондом, фондом накопичення, фондом споживання, а прибуток, що залишився — уже  між засновниками.

В установчому договорі можуть бути передбачені й іншої умови  розподілу прибутку. При недостатності  прибутку вкладники можуть одержати менший відсоток прибутку на свій внесок, але й у цьому випадку договором  можуть бути передбачені інші умови (наприклад, виплата відсутньої частини  прибутку вкладникам у наступному році і т. д.).