Управління капіталом сільськогосподарських підприємств

      Формування джерел фінансових ресурсів підприємства передбачає, що підприємство переходить до наступного кроку тільки тоді, коли вичерпані всі можливості попереднього. Тобто підприємство не намагається збільшувати свої боргові зобов'язання істотно збільшуючи тим самим їх вартість, з таких причин:

• по-перше, зростання вартості позикових коштів, а отже, збільшення платежів за користування позиковими ресурсами негативно позначиться на вартості всього підприємства;
• по-друге вибравши всю доступну кількість позикових ресурсів, підприємство, якщо йому будуть потрібні додаткові кошти для реалізації інвестиційних можливостей, ризикує опинитися у ситуації нестачі фінансових коштів.

      З цих причин підприємство повинно  не допускати істотного збільшення ціни використовуваних позикових коштів і переходити до стадії збільшення власного капіталу, не чекаючи, коли загальна сума платежів за використання позикових фінансових ресурсів наблизиться до розміру чистого прибутку.

      Оскільки  при кожному новому циклі підприємство виходить на вищий рівень свого розвитку, то гранична частка позикових фінансових ресурсів у загальному обсязі фінансових ресурсів (при досягнення якої зростання величини позикових коштів припиняється) щоразу вище за попередню.

      Пропонований  підхід до структури джерел фінансування полягає в циклічній динаміці описуваного процесу, у наявності  обмежень, що виникають у процесі розвитку підприємства й граничного значення частки позикового фінансування. Таким чином, методика оптимізації і визначення цільової структури джерел фінансування являє собою цикл із певних етапів.

      Довгострокова динаміка підприємства, яка розвивається, складається із наведених нижче циклів і може бути охарактеризована таким чином.

      Перший  етап передбачає вибір критерію оптимізації  й визначення цільової структури  джерел фінансування.

      Метою першого етапу є визначення керівництвом підприємства частки позикових коштів, яку воно намагається максимізувати. Сільськогосподарські підприємства у своїй більшості не мають чітко визначеної програми оптимізації структури джерел фінансових ресурсів. Використання капіталу відбувається спонтанно, тобто підприємство не визначає наперед, з якими джерелам фінансових ресурсів воно буде працювати впродовж певного періоду. Тому при виборі критерію оптимізації підприємства мають розробляти чітко визначену на певний період структуру джерел фінансування, документально зафіксовану власниками підприємства. Якщо структура джерел фінансування на підприємстві визначена, то підприємство вільно працює з інвесторами. У процесі використання позикових коштів відбувається порівняння осягненої структури джерел фінансових ресурсів з цільовою структурою. При досягненні цільової структури вважається, що процес формування структури джерел фінансових ресурсів на підприємстві закінчено. За умови, що цільова структура не досягнута, відбувається виявлення обмежень (законодавчих, галузевих, ринкових).

      Обмеження визначаються сукупністю зовнішніх  умов, у яких функціонує підприємство. Узагальнення існуючих підходів дає  змогу виділити такі типи обмежень на структуру джерел фінансових ресурсів господарюючих суб'єктів: законодавчі; галузеві; обмеження, висунуті суб'єктами ринку капіталу.

      Законодавчі обмеження поділяються на:

• обмеження, пов'язані зі строками залучення і використання різних видів фінансових ресурсів;
• обмеження, пов'язані з особливостями оподаткування.

      Обмеження, пов'язані зі строками залучення й використання різних видів фінансових ресурсів, повинні задовольняти формальну умову фінансової заможності підприємства, тому що в протилежному випадку проти нього може бути порушено справу про банкрутство.

      Отже  господарюючий суб'єкт має уважно ставитися до строків сплати різних зобов'язань, бо інакше його діяльність може бути припинена за рішенням суду відповідно до Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (набув чинності 01. 01. 2000 р.). Говорячи про затримку платежів, мова йде про технічні затримки платежів, або про навмисне рішення використати кошти саме цього джерела фінансування, оскільки це визначено доцільності позиції підприємства.

      Найбільшою  мірою вплив саме цієї особливості  законодавства стосується позикових коштів, і особливо залучених коштів, через найменш чітке (порівняно з іншими видами позикових коштів) визначення строків їх використання. Ряд законодавчих особливостей формування структури джерел фінансування пов'язаний з оподаткуванням. На жаль, в Україні до цього часу відсутній Податковий кодекс, і ми не можемо чітко визначити вплив оподаткування на формування структури джерел фінансування підприємств.

      До  категорій обмежень, які висуваються  суб'єктами ринку капіталу до підприємства, може бути включене обмеження, пов'язане з відсутністю кревної історії підприємства-позичальника. Прагнучи залучити кошти комерційних банків, нове підприємство або підприємство, яке раніше не вдавалося до кредитування, може зіткнутися або з відмовою у наданні кредиту, або з підвищеними відсотковими ставками.

      Подібні обмеження існують також і  для власного капіталу, але в дещо іншому вигляді. Найбільш істотним є  обмеження на суму існуючого власного капіталу підприємства та капіталу, який потенційні власники готові надати підприємству.

      У процесі свого розвитку підприємство знімає з себе обмеження, одержуючи  можливість залучати додаткові фінансові  ресурси (як власні, так і позикові). За своєю суттю ці обмеження (як для  позичених, так і для власних  коштів) є частковим, тобто обмеженнями, пов'язаними з особливостями етапів розвитку господарюючого суб'єкта. У вигляді часткових обмежень можуть виступати обмеження, висунуті суб'єктами ринку капіталу, галузеві обмеження, пов'язані з виробничою кооперацією та інші.

      Таким чином, існування загальних обмежень накладає на процес формування структури джерел фінансових ресурсів підприємства певні обмеження, які різною мірою є активними для підприємств різних галузей, різних форм власності й різних розмірів.

      При цьому, прагнучи до обраної оптимальної структури джерел фінансових ресурсів, підприємство стикається з різними обмеженнями, які впливають на як на співвідношення різних джерел фінансування безпосередньо, так і на максимально можливі обсяги коштів, які підприємство може залучити з одного джерела. Через те, що істотність цих обмежень знижується внаслідок успішного розвитку підприємства (не обов'язково пов'язаного із зростанням масштабів діяльності), є доцільним віднести їх до класу часткових обмежень.

      У тому випадку, коли ці обмеження повністю або частково будуть задоволені, відбувається подальше залучення додаткових коштів. Тобто на другому етапі відбувається залучення позичених коштів, після чого їх частка досягає певного рівня.

      Частка  позикових джерел фінансування може бути охарактеризована як максимальна для підприємства в даний момент, але яка знаходиться нижче за максимально можливу, наприклад, середньогалузеву. Підприємство може залучити лише такі кошти, які перевищують прибутковість інвестиційних проектів підприємства.

      Важливим  є те, що дія обмежень поширюється  як на позичені кошти, так і на власний  капітал. Стосовно позичених коштів дія обмеження виявляється у  вигляді існування граничного рівня  позичених коштів у загальному обсязі використовуваних ресурсів. Стосовно власного капіталу дія часткового обмеження  полягає в тому, що величина власних коштів, сформованих на етапі створення підприємства (пайовий капітал тощо), розглядається власниками підприємства як та гранична сума, яку вони готові інвестувати на даному етапі його розвитку.

      Маючи певну позитивну історію розвитку, це підприємство стає більш привабливим  для інвесторів, що виявляється в  їх бажанні інвестувати в нього  додаткові кошти.

      Підприємство  матеріалізує це бажання, насамперед, збільшенням власного капіталу (наприклад, за рахунок додаткових внесків учасників), що підвищує його кредитоспроможність і дає йому змогу залучити додаткові позикові фінансові ресурси. Це викликає подальше збільшення частки позикового фінансування.

      Альтернативною  для підприємства може бути те, що воно може не залучати додаткового власного капіталу, а замість цього здійснювати фінансування свого розвитку за рахунок позикових ресурсів. Але в цьому випадку перевантаженість позиченими коштами відбудеться раніше, ніж у випадку попереднього збільшення власних коштів. Отже, підприємству вигідніше спочатку залучити капітал власників, а потім звертатися до позикового фінансування.

      Особливо  необхідно відзначити, що в довгостроковому  періоді частка позикового фінансування у загальному обсязі фінансових ресурсів підприємства буде знижуватися. Причиною цього є те, що підприємство переходить у заключну фазу свого життєвого циклу. Це виражається в зниженні ділової активності, скороченні виторгу від реалізації продукції і виявляється з одного боку, у відсутності можливості платити відсотки за позиченими коштами , а з іншого боку, у виникненні знятих раніше часткових обмежень і небажанні власників позичених коштів надавати їх підприємству.

      Тобто підприємство, у якого не сформульовані  вимоги до структури джерел фінансування, інакше кажучи, не визначена їх цільова (оптимальна) структура, може використати зазначену модель як інструмент формування структури джерел фінансових ресурсів.

      Таким чином, додержуючись розглянутої моделі визначення оптимальної структури  джерел фінансових ресурсів, підприємство, незалежно від того, є в нього зафіксована цільова структура джерел фінансових ресурсів, чи ні, може сформувати оптимальну для себе структуру джерел фінансових ресурсів на найвищому рівні. Тобто буде визначено оптимальне співвідношення власного капіталу й позичених коштів. При цьому в основу цієї моделі закладені основні теоретичні положення сучасної фінансової школи, що робить її актуальною дає змогу враховувати фактори зовнішнього середовища, які впливають на процес формування джерел фінансових ресурсів підприємства, а також брати до уваги цілі підприємства в галузі фінансування і наявність різних обмежень. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

      Під час виконання даної курсової роботи ми переконалися, що капітал  підприємства є наріжним каменем розвитку системи підприємництва. З його допомогою можна стимулювати або стримувати розвиток будь-якого суб'єкта господарювання.

      Ефективність  діяльності останнього значною мірою  залежить від рівня розвитку та вдосконалення  системи управління капіталом.

      Управління  капіталом суб'єктів господарювання тісно пов'язане із прийняттям управлінських  рішень, оскільки його величина та динаміка є важливими критеріями при встановленні їх оптимальності.

        Капітал завжди виступає необхідним  атрибутом діяльності - від моменту створення підприємства до його ліквідації або реорганізації. Важливою характеристикою будь-якого підприємства є ефективність його управлінської системи.

      У процесі проведеного теоретичного дослідження було визначено наступне:

• з урахуванням існуючих підходів до тлумачення поняття «капітал», поданих в економічній літературі, та його характерних ознак, капітал підприємства трактується як сукупність економічних благ у грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, які залучаються в економічний процес діяльності суб'єкта господарювання з метою їх відтворення та отримання доходу;
• капітал підприємства характеризується багатоманітністю образів, в яких він виступає. При цьому найважливішим вважається його поділ на власний і позиковий - у процесі формування, та основний і оборотний – у процесі використання;
• як власні, так і позикові джерела капіталу мають переваги і недоліки. Підприємство, яке використовує тільки власний капітал, має високу фінансову стійкість, але обмежує свій розвиток, не використовуючи можливості приросту прибутку на позиковий капітал. При частковому ж використанні позикового капіталу виникає ризик погіршення фінансового стану підприємства, але виникає можливість приросту розширення обсягів господарської діяльності підприємства, підвищення його ринкової вартості;
• управління капіталом передбачає вплив на його обсяг і структуру, а також джерела формування з метою підвищення ефективності його використання.

      Налагоджений  механізм управління капіталом передбачає: