Управління капіталом сільськогосподарських підприємств

      Враховуючи  подану в табл. 1.1 класифікацію капіталу варто більш детально зупинитися на власному.

      Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку [22,с.91]. Інші науковці розглядають власний капітал як абстрактну вартість майна, що не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власників підприємства [26,с.237].

      Нерідко під власним капіталом розуміють  частину в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань [25,с.311]. Джерелами утворення власного капіталу є:

• внески власників підприємства у вигляді грошових коштів та інших активів;
• накопичення сум нерозподіленого прибутку (реінвестування прибутку в капітал), що залишається на підприємстві;
• конвертування зобов’язань;
• дооцінка необоротних активів;
• одержання активів у формі дарчого капіталу.

      За  рівнем відповідальності власний капітал  поділяється на: статутний капітал; пайовий капітал; додатковий капітал; резервний капітал; нерозподілений прибуток (непокритий збиток); неоплачений капітал; вилучений капітал.

      Під статутним капіталом розуміють  зафіксовану в установчих документах загальну вартість активів, які є  внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Формування статутного капіталу за рахунок внесків засновників (учасників) фіксується в засновницьких документах підприємства. Сума статутного капіталу, а також рішення про його збільшення або зменшення обов’язково реєструється в Державному реєстрі господарських одиниць. Сума статутного капіталу за балансом підприємства та сума, зареєстрована в Державному реєстрі, повинні бути тотожними.

      Пайовий капітал створюють підприємства, засновані на власності об’єднаних громадян. Формується пайовий капітал  за сукупністю пайових внесків членів для спільного ведення підприємницької діяльності. Пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарсько-фінансової діяльності.

      Додатковий  капітал утворюють додатково  вкладений капітал та інший додатковий капітал. Додатковий вкладений капітал – це сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. Додатковий капітал збільшується на суму емісійного доходу.

      Інший додатковий капітал збільшується на суму дооцінки необоротних активів, на суму безкоштовно отриманих підприємством активів від інших юридичних або фізичних осіб, на суму внесків учасників без зміни в установчих документах та інших видів додаткового капіталу.

      Резервний капітал – це сума резервів, створених  відповідно до чинного законодавства та установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства. Резервний капітал призначається для покриття непередбачених витрат, збитків, сплати боргів підприємства при його ліквідації. Залишки невикористаних коштів резервного капіталу переходять на наступний рік.

      Нерозподілений  прибуток є складовою власного капіталу. Це прибуток, що залишається у підприємства після виплати доходів власникам  та формування резервного капіталу. Непокритий збиток являє собою суму збитку, яка не покрита одержаним прибутком.

      Сума  заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу називається  неоплаченим капіталом.

      Вилучений капітал – це фактична собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Акціонерне товариство має право викупити у акціонера оплачені ним акції з метою їх наступного анулювання, перепродажу чи розповсюдження серед своїх працівників. Викуплені акції мають бути реалізовані протягом року. В цей період розподіл прибутку акціонерного товариства здійснюється без врахування викуплених власних акцій.

      Основною  метою управління капіталом підприємства є задоволення потреби у придбанні  необхідних активів і оптимізації  його структури з позицій забезпечення умов ефективного його використання [12,с.136]. Таким чином, з урахуванням цієї мети процес управління капіталом підприємства базується на основі наступних принципів.

      Перший  принцип передбачає врахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства. Процес формування обсягу і структури капіталу підпорядкований завданням, які забезпечують його господарську діяльність не тільки на початковій стадії функціонування підприємства, але і в найближчій перспективі. Забезпечення перспективності формування капіталу підприємства досягається шляхом включення всіх розрахунків, які пов’язані з його формуванням, у бізнес-план проекту створення нового підприємства.

      Другий  принцип базується на забезпеченні відповідності обсягу капіталу, який залучається, до обсягу активів підприємства, що формуються. Загальна потреба в капіталі підприємства базується на його потребі в оборотних і позаоборотних активах. Ця загальна потреба в капіталі, який необхідний для створення нового підприємства, включає дві групи майбутніх витрат: достартові витрати та стартовий капітал.

      Достартові  витрати призначені для створення  нового підприємства – це відносно невеликі суми фінансових засобів, які  необхідні для розробки бізнес-плану  і фінансування, що пов’язане із цим дослідженням. Зазначені витрати  носять разовий характер, хоч і потребують відповідних затрат капіталу, але в складі загальної потреби в ньому займають незначну частину [20,с.75].

      Стартовий капітал призначений для безпосереднього  формування активів нового підприємства. Наступне нарощування капіталу розглядається як форма розширення діяльності підприємства і пов’язане з формуванням додаткових фінансових ресурсів. Для визначення загальної потреби в капіталі з метою створення нового підприємства використовують, як правило, прямий та непрямий методи розрахунку.

      Прямий  метод розрахунку загальної потреби  в капіталі базується на визначенні необхідної суми активів, які дозволяють новому підприємству розпочати господарську діяльність. Даний метод розрахунку виходить з алгоритму: загальна сума активів дорівнює загальній сумі капіталу, що інвестується. Розрахунок потреби в активах для новоствореного підприємства здійснюється в трьох варіантах:

• мінімально необхідна сума активів;
• необхідна сума активів, що забезпечує достатні розміри страхових запасів з окремих його видів;
• максимально необхідна сума активів [3,с.158].

      Такий розрахунок дозволяє диференціювати загальну потребу в капіталі від мінімальної  до максимальної меж.

      Непрямий  метод розрахунку загальної потреби  в капіталі базується на використанні показника „капіталоємність продукції”. Даний показник дає уявлення щодо розміру капіталу, який використовується, із розрахунку на одиницю виробленої (реалізованої) продукції. Він розраховується в розрізі галузей економіки шляхом ділення загальної суми капіталу, що використовується (власного і залученого), на загальний обсяг виробленої (реалізованої) продукції. При цьому загальна сума капіталу, що використовується, визначається як середня в даному періоді.

      Даний метод дає лише приблизну оцінку потреби в капіталі, оскільки показник середньогалузевої капіталомісткості продукції суттєво коливається в розрізі підприємств під впливом ряду факторів:

• розмір підприємства;
• прогресивність технології, яка використовується;
• прогресивність устаткування, що використовується;
• ступінь фізичного зносу устаткування;
• рівень використання виробничої потужності на підприємстві та інші.

      Таким чином, враховуючи ці фактори, розрахунок загальної потреби в капіталі для створення нового підприємства (П_К) на основі показника капіталомісткості продукції здійснюється за такою формулою [24,с.381]:

,    (1.1)

      де  К_П – показник капіталомісткості продукції (середньогалузевий або аналоговий);

      ОР  – запланований середньорічний обсяг  виробництва продукції;

      ПР_К – передстартові витрати та інші одноразові витрати капіталу, які пов’язані зі створенням нового підприємства.

      Третій  принцип процесу управління капіталом  базується на забезпеченні оптимальної  структури капіталу. Структура капіталу – це співвідношення власних і  позикових фінансових засобів, які використовує підприємство у процесі господарської діяльності.

      Структура капіталу впливає на рівень рентабельності активів і власного капіталу, тобто  на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємства; визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності, тобто рівень основних фінансових ризиків, а також формує співвідношення ступеня прибутковості та ризику в процесі розвитку підприємства.

      Практика  показує, що не існує єдиних рецептів ефективного співвідношення власного й позикового капіталу не тільки для однотипних підприємств, але навіть і для одного підприємства на різних стадіях його розвитку та при різній кон’юнктурі товарного й фінансового ринків. Разом з тим, існує ряд об’єктивних і суб’єктивних факторів, врахування яких дозволяє цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови найбільш ефективного його використання на кожному конкретному підприємстві [5,с. 145].

      Найпершим фактором, на який варто звертати увагу, є галузеві особливості операційної  діяльності підприємства. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва продукції через високу частку позаоборотних активів (вони є найменш ліквідними), мають більш низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим нижчий період операційного циклу, тим більшою мірою (за інших рівних умов) може бути використаний підприємством позиковий капітал.

      Другим  фактором впливу на формування структури капіталу виступає стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, що перебувають на ранніх стадіях свого життєвого циклу та виробляють конкурентоспроможну продукцію, можуть залучати для свого розвитку більшу частку позикового капіталу, хоча для таких підприємств вартість цього капіталу може бути вище середньоринкової (на підприємствах, що перебувають на ранніх стадіях свого життєвого циклу, рівень фінансових ризиків вищий, що враховується їхніми кредиторами). У той же час підприємства, що перебувають у стадії зрілості, у більшій мірі повинні використовувати власний капітал.

      Наступними  факторами впливу на співвідношення власного і позикового капіталу є  кон’юнктура товарного та фінансового  ринків. Чим стабільніша кон’юнктура товарного ринку, а відповідно й попит на продукцію підприємства, тим вищим та безпечнішим стає використання позикового капіталу [6,с.165].

      При істотному зростанні вартості позичкового капіталу його використання призведе до різкого зниження рівня фінансової рентабельності, а в ряді випадків – і до збиткової операційної діяльності. Крім того, кон’юнктура фінансового ринку впливає на вартість залучення власного капіталу із зовнішніх джерел – при зростанні рівня позичкового відсотка зростають і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал.

      Вагомий вплив на структуру капіталу має  рівень рентабельності операційної  діяльності. При високому значенні цього показника кредитний рейтинг підприємства зростає й воно розширює потенціал можливого використання позикового капіталу. Однак у практичних умовах цей потенціал часто залишається невикористаним у зв’язку з тим, що при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольняти додаткову потребу в капіталі за рахунок більш високого рівня капіталізації отриманого прибутку).

      Коефіцієнт  операційного левериджу теж впливає на управління капіталом господарюючого суб’єкта. Зростання прибутку підприємства забезпечується спільним проявом ефекту операційного й фінансового левериджу. Тому підприємства зі зростаючим обсягом реалізації продукції, але низьким рівнем коефіцієнта операційного левериджу, можуть у набагато більшому ступені (за інших рівних умов) збільшувати коефіцієнт фінансового левериджу, тобто використати більшу частку позикових коштів у загальній сумі капіталу).

      Як  правило, кредитори при оцінці кредитного рейтингу підприємства керується своїми критеріями, що не збігаються іноді  із критеріями оцінки власної кредитоспроможності  підприємством. У ряді випадків, незважаючи на високу фінансову стабільність підприємства, кредитори можуть керуватися іншими критеріями, які формують негативний його імідж, а відповідно знижують і його кредитний рейтинг. Це негативно впливає на можливість залучення підприємством позикового капіталу.