Управління фінансовими ризиками

     Таким чином, на основі визначених  вище принципів та критеріїв  нейтралізації фінансових ризиків  можна обґрунтувати основі цілі  та завдання такої нейтралізації,  що є типовими для моделі  управління фінансовими ризиками суб'єктів господарювання в умовах невизначеності ринкового середовища. такі цілі і завдання можуть передбачати досягнення наступних ефектів, у тому числі:

     розробка та обґрунтування загальної  стратегії нейтралізації фінансових  ризиків, а також стратегії нейтралізації конкретного виду ризику, у тому числі (1) стратегія уникнення ризику та (2) стратегія утримання ризику (страхування фінансових ризиків; диверсифікація фінансових ризиків; хеджування фінансових ризиків);

     інформаційне та методологічне забезпечення прийняття управлінських фінансових рішень в рамках інших функціонально - організаційних блоків [наприклад, управління грошовими потоками (див. тема 3) або фінансове планування (див. тема 11)], у тому числі шляхом розробки альтернативних сценаріїв розвитку підприємства та оцінки ймовірності їх виконання;

     координація та інтеграція із  антикризовим фінансовими управлінням  суб'єктом господарювання з метод  попередження неплатоспроможності,  формування фінансової кризи  та банкрутства суб'єкта господарювання та ряд інших.

     Методологічним забезпеченням виконання  визначених вище завдань нейтралізації  фінансових ризиків на рівні  фінансове - математичних моделей  виступає сукупність специфічних  методів та систем, основні з  яких розглядаються у наступних питаннях теми.

   3.3. Поняття стратегії уникнення ризику.

   Забезпечення  нейтралізації фінансових ризиків  суб'єкта господарювання на основі стратегії  уникнення ризику передбачає прийняття  управлінських фінансових рішень на основі порівняльного аналізу фінансово-математичних моделей альтернативних сценаріїв (наприклад, різних варіантів здійснення окремої господарської операції) з метою визначення безризикового сценарію із наступним прийняттям його у я кості основного. Однак слід відмітити, що існування безризокового сценарію здійснення тієї чи іншої господарської операції в умовах невизначеності ринкового середовища виглядає досить проблематичним, у зв'язку з чим прийнято говорити про відносну безризиковість. Так, наприклад, у якості безризикових активів на ринку цінних паперів прийнято вважати державні цінні папери.

     Зважаючи на вище викладене,  для суб'єктів господарювання  управління фінансовими ризиками  на основі стратегії уникнення  пропонується здійснювати за  наступною схемою, що являє собою  сукупність послідовно здійснюваних ітерацій:

    1. визначення, обґрунтування та затвердження  максимально прийнятного рівня  фінансового ризику суб'єкта господарювання - Rm (існування безризикових альтернативних  сценаріїв, як вже відзначалося, є проблематичним);

    2. зведення кількісних оцінок рівня фінансового ризику п альтернативних сценаріїв, що розглядаються RI, і з [1; п];

    3. співставлення рівня фінансового  ризику по і-му альтернативному  сценарію із максимально прийнятною  величиною фінансового ризику Rm;

    4. відхилення альтернативних сценаріїв, рівень фінансового ризику для яких перевищує максимально прийнятну його величину;

    5. вибір із решти альтернативних  сценаріїв варіант із найменшим  рівнем фінансового ризику.

     Загалом, для оцінки інвестиційної  привабливості окремої господарської операції з позицій її ризиковості на основі стратегії уникнення фінансових ризиків можна використати наступну фінансово-математичну модель:

    Risk >Rm господарська операція є  інвестиційне непривабливою, оскільки  фінансовий р- к R ризик, що вона генерує, - Risk - перевищує максимально прийнятний рівень ризику для суб'єкте господарювання R.

    Risk =Rm 3 позицій ризиковості господарська  операція є інвестиційно нейтральною,  оскільки фінансовий ризик, що  вона Risk - R генерує, - Risk - ідентичний m максимально прийнятний рівень ризику для суб'єкта господарювання Rm, a остаточне управлінське рішень залежить від інших факторів.

    Risk >Rm господарська операція є  інвестиційне привабливою, оскільки  фінансовий Risk < R ризик, що вона  генерує, - Risk - менший за максимально прийнятним рівень ризику для суб'єкте господарювання R.

   3.4. Страхування як форма нейтралізації фінансових ризиків.

   Прийняття суб'єктом господарювання певної величини фінансового ризику на утримання  як форми нейтралізації таких  ризиків ставить проблему попередження ймовірних негативних наслідків для операційної, інвестиційної та фінансової діяльності такого суб'єкта господарювання - реалізації активної стратегії нейтралізації фінансових ризиків, так, активна стратегія нейтралізації фінансових ризиків на противагу пасивній стратегії (стратегії уникнення ризиків) реалізується на основі сукупності спеціальних методів та фінансових технологій, зокрема: диверсифікація фінансових ризиків; хеджування фінансових ризиків та, безпосередньо, страхування фінансових ризиків, в межах чого можна виділити (1) самострахування та (2) комерційного страхування (страхування фінансових ризиків із залученням страхових компаній).

     під самострахування слід розуміти  створення певних фондів коштів  з метою фінансового покриття потенційних збитків (а також негативних фінансових результатів, додаткових витрат фінансових, матеріальних та інших ресурсів) суб'єкта господарювання - страхового відшкодування. Для цього абсолютна величина фінансових ресурсів для покриття фінансових ризиків, прийнятих на утримання безпосередньо суб'єктом господарювання, розподіляється у просторі та часі і за рахунок певних відрахувань створюється спеціалізований фонд (або кілька фондів) коштів. Типовими варіантами таких фондів коштів є (1) резервний капітал як складова власного капіталу підприємства (див. 1-ий розділ балансу); (2) забезпечення наступних витрат та платежів (див. 2-ий розділ балансу); (3) резервні фонди. Розглянемо їх більш докладно.

     Резервний капітал підприємства  представляється як одна з форм створення фонду, цільовим призначенням якого є покриття можливих у майбутньому потенційних збитків від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, викликані дією сукупності об'єктивних та суб'єктивних факторів. відповідно до чинного законодавства України (див. Стаття 14 Закону України „про господарські товариства"), формування резервного капіталу є обов'язковим для усіх видів господарських товариств, при цьому джерелом його створення визначено чистий прибуток суб'єкта підприємницької діяльності. Особливості формування та використання резервного капіталу визначається суб'єкта господарювання визначається його статутними документами із врахування відповідних обмежень, зафіксованих у нормативне правових актів України, так, розмір резервного капіталу господарського товариства повинен складати не менше 25% статутного капіталу і має формуватися за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку підприємства у розмірі не менше 5% його абсолютної величини. Загалом, як вже зазначалося вище, резервний капітал має виключно цільовий характер і може використовуватися для наступних цілей, зокрема: (1) покриття збитків від господарської діяльності; (2) виплата боргів при ліквідації підприємства; (3) виплата дивідендів по корпоративних правах; (4) інші цілі, визначені статутними документами та нормативно-правовими актами.

     Аналогічно за функціонально-організаційним  навантаженням до резервного  капіталу суб'єкт господарювання  може створювати резервні фонди  спеціального призначення у грошовій та матеріальній формі, наприклад, підприємства створюють резерви під дебіторську заборгованість для попередження негативного впливу у випадку непогашення контрагентом своїх грошових зобов'язань (грошовий резервний фонд) або формування резервного залишку сировини на складі для забезпечення безперервності виробничого процесу (матеріальний або натуральний резервний фонд). дозволяється (див. національні стандарти бухгалтерського обліку) також формування спеціалізованих резервних фондів для забезпечення виконання фінансових зобов'язань перед третіми особами - Розділ 2 Балансу „Забезпечення наступних витрат та платежів." так, підприємство може створювати, зокрема, такі спеціалізовані резервні фонди, зокрема: (1) резервний фонд по гарантійним зобов'язанням; (2) резервний фонд виплат персоналу; (3) резервний фонд по додатковому пенсійному забезпеченні; (4) резервний фонд на здійснення реструктуризації; (5) резервний фонд по обтяжливими та крупними контрактами та інші.

     На відміну від самострахування,  коли джерелом формування фінансових ресурсів для покриття потенційних збитків являються виключно внутрішні ресурси суб'єкта господарювання, страхування фінансових ризиків із залученням страхової компанії передбачає передачу всього фінансового ризику суб'єкта господарювання або його частини за певну плату (страхову премію) на утримання спеціалізованій фінансовій установі - страховій компанії. За такого варіанту джерелом покриття збитків суб'єкта господарювання в результаті настання несприятливих умов (страхового випадку) являють фінансові ресурси страхової компанії. Загалом, на ринку страхових послуг пропонуються такі види страхування фінансових ризиків: (1) страхування кредитів (товарних, експортних тощо); (2) страхування інноваційних ризиків; (3) страхування депозитних ризиків; (4) страхування відповідальності; (5) страхування на випадок не досягнення планового рівня рентабельності та інші (див. курс „Страхові послуги").

   3.5. Диверсифікація та її вплив на величину фінансових ризиків.

   Особливим напрямком управління фінансовими ризиками (у частині їх нейтралізації), прийнятих суб'єктом господарювання на утримання, являється диверсифікація фінансових ризиків (financial risks diversification) -фінансово-математична модель оптимізації прийняття управлінських фінансових рішень з метою зменшення сукупного фінансового ризику за рахунок його усереднення між складовими, що характеризуються різним рівнем фінансового ризику. Загалом, під диверсифікацією необхідно розуміти специфічну фінансово-математичну технологію обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо розподілу сукупного ризику суб'єкта господарювання шляхом розширення сукупності носіїв такого ризику. Слід відмітити, що нейтралізація фінансових ризиків на основі диверсифікації тісно пов'язана із портфельним аналізом (portfolio analysis), при цьому може використовуватися як для диверсифікації фінансових ризиків, що пов'язані з конкретними активами (наприклад, цінні папери), так і ризиків, носіями яких є господарські операції (наприклад, джерела позикового фінансування), таким чином, можна говорити про наступні форми диверсифікації: (1) диверсифікацію активів; (2) диверсифікація джерел капіталу; (3) диверсифікація продукції; (4) диверсифікація боргових зобов'язань; (5) диверсифікація фінансових вкладень та інші.

     У сучасній практиці корпоративних  фінансів використовуються два  основні критерії диверсифікації -фінансово-математична форма узгодження  рівня фінансового ризику суб'єкта  господарювання та абсолютної  величини цільового показника.  У випадку використання в процесі диверсифікації фінансових ризиків прибутковості (рентабельності) як цільового показника можна обґрунтування наступні критерії (обмеження оптимізації):

     по-перше, максимізація рентабельності

    (цільового показника диверсифікації) за

     фіксованого максимального рівня фінансового ризику -

    f (R) - функція цільового показника;

     б - усереднене значення фінансового  ризику, отримане в результаті  диверсифікації;

     бt - максимальний рівень фінансового  ризику, рівень якого прийнятний  для суб'єкта господарювання в даних конкретних умовах;

     по - друге, мінімізація рівня  фінансового ризику за фіксованого  мінімального рівня рентабельності (цільового показника)

   3.6. Стратегія хеджування ризиків.

   Одним із напрямків нейтралізації фінансових ризиків являється активна стратегія нейтралізації із використанням похідних цінних паперів - хеджування фінансових ризиків (risk hedging). У сучасній практиці корпоративних фінансів похідні фінансові інструменти (derivatives) використовуються для страхування ризиків, що пов'язані із потенційною зміною цін на певні активи, зокрема, іноземної валюти, сировини та матеріалів і т.

     Механізм хеджування фінансових  ризиків зміни цін на базові  активи полягає в обґрунтуванні  управлінських фінансових рішень  щодо стратегії здійснення зустрічних  торгових операцій з купівлі - продажу базових активів на основі сукупності похідних фінансових інструментів. До основних таких інструментів прийнято відносити наступні:

     форвардні контракти (forwards);

     ф'ючерсні контракти (futures);

     опціони (options);

     своп - контракти (swaps);

     варанти (varants)

     та деякі інші .

     Аналізуючи особливості формування  стратегій хеджування фінансових  ризиків на основі згаданих  вище похідних цінних паперів,  необхідно наголосити на наявності  фунціонально-організаційних відмінностей у порядку використання похідних інструментів для цілей нейтралізації ризиків зміни цін на базові активів та отримання спекулятивного прибутку. відповідно, ідентифікація та структурування господарських операцій суб'єкта господарювання із похідними цінними паперами як складових елементів стратегії хеджування передбачає дотримання певних ознак та критеріїв, у тому числі: