Умови та порядок емісії, розміщення та обслуговування акцій

Акції випускаються компанією для збільшення капіталу обігових коштів та під реальні інвестиційні програми, включаючи поглинання компаній. Курс акцій залежить не лише від  вартості підприємства, а й від очікуваних прибутків, потенціалу підприємства та тієї інформації, яка відома учасникам фінансового ринку про його перспективи.

Додаткова емісія акцій призводить до зменшення частки власності акціонерів, її перерозподілу  та ризику втрати контролю над підприємством. Саме тому власники йдуть на це неохоче. Прийнявши рішення скористатись цим інструментом, власники намагаються визначити необхідний для розвитку підприємства обсяг емісії, який водночас дозволив би зберегти контроль над компанією. Поширена практика, коли акції продають, розбивши їх на невеликі пакети, які не дають змоги контролювати підприємство. Проте такий варіант не до вподоби великим іноземним компаніям, які погоджуються інвестувати кошти в підприємства лише за умови можливості контролювати чи, принаймні, блокувати рішення, прийняті загальними зборами. Важливо знайти компроміс між інтересами власника та інвестора.

На відміну  від залучення коштів за допомогою  боргових інструментів головною перевагою  фінансування за рахунок емісії акцій є те, що компанія не має відтоку капіталу на виплату відсотків. Розмір дивідендних виплат може з року в рік змінюватися згідно з рішенням загальних зборів акціонерів.

Приватне  розміщення акцій. Відбувається, зазвичай, серед приватних інвесторів (наприклад фондів прямого інвестування, стратегічних інвесторів, пенсійних та інвестиційних фондів, страхових компаній). Для України більш актуальними поки що залишаються фонди прямого інвестування і стратегічні інвестори.

Фонди прямого інвестування. Завдання фондів прямого інвестування полягає в тому, щоб отримати прибуток, купуючи акції підприємств якомога дешевше, і реалізуючи їх через певний час якнайдорожче. Продаючи акції фондам, компанія, по-перше, отримує гроші, необхідні для фінансування її розвитку, а по-друге, отримує доступ до досвіду і знань фахівців, що працюють у таких структурах. Адже вони в першу чергу зацікавлені у зростанні прибутковості компанії та її престижу.

Оскільки фонди  прямого інвестування працюють з  компаніями вибірково, зупиняючись лише на найбільш перспективних, співробітництво з відомим фондом позитивно впливає на імідж компанії і свідчить про її добрі перспективи.

Звичайно, у  роботі з подібними організаціями  є свої недоліки. Фонди орієнтуються на порівняно високу прибутковість  на інвестиції, що робить таке фінансування дорогим. Іншим істотним недоліком є тривалість процесу ухвалення рішення про купівлю акцій, що зумовлено наявністю стандартних процедур, обов’язкових для виконання під час його прийняття.

Стратегічний  інвестор. Стратегічні інвестори поступово приходять на український ринок і демонструють готовність вкладати кошти у розвиток компаній. Переважно це інвестори з Росії, яким близький і зрозумілий менталітет українців, а ризики прийнятні. Російський ринок досить насичений, і ціни на акції постійно зростають. Тому найближчим часом стратеги дедалі більше звертають увагу на Україну, де є потенціал для розвитку. Сьогодні вони роблять перші обережні кроки в цьому напрямку. Щоправда, підприємств, з якими згодні працювати інвестори, поки не багато, та й вимоги до українських компаній вони ставлять досить високі.

Для того, щоб  додаткова емісія вважалася успішною, підприємству потрібно розмістити всі  емітовані акції. У зв’язку з  цим, додаткова емісія в більшості  випадків здійснюється під реального інвестора. Це не дивно, з огляду на відсутність в Україні повноцінного фондового ринку. Переваги при купівлі акцій стратегічним інвестором дуже серйозні. Адже це, як правило, великі компанії, що працюють у тому ж або пов’язаному бізнесі, що й емітент. Їхньою основною метою є вихід на український ринок або розширення своєї присутності на ньому. Ця група інвесторів, на відміну від фондів прямого інвестування, як правило, зацікавлена не в одержанні прибутку від перепродажу акцій, а в довгостроковому розвитку підприємства. Відповідно, термін такого інвестування не обмежений заздалегідь. Крім того, компанія, що залучає фінанси, отримує стабільного партнера, відомого на ринку, що володіє знаннями і досвідом роботи у визначеній індустрії, а також, ймовірно, має доступ до дешевших фінансових ресурсів, у тому числі на ринках інших країн.

Публічне  розміщення акцій. У класичному розумінні первинне розміщення акцій (IPO) є цілком публічним процесом: акції може придбати будь-який зацікавлений — від інвестиційного фонду до фізичної особи. Але деякі українські емітенти депозитарних розписок або компанії, котрі продають акції в процесі приватних розміщень, позиціонують продаж своїх паперів як повноцінний процес IPO. Справді, окремі компанії випускають ADR третього, вищого рівня: такі похідні папери за вимогами до емісії та виходу на біржу трохи нагадують IPO.

Продаючи акції, компанія не бере на себе додаткових зобов’язань (як у випадку з кредитами) і  не опиняється перед необхідністю щокварталу виплачувати відсотки, як це відбувається після емісії облігацій. По-друге, обсяг коштів, залучених за рахунок IPO, зазвичай є значно більшим, ніж суми, отримані від кредитів або облігацій.

Нарешті, головна причина хорошого ставлення інвесторів до компаній, що виходять на IPO, — відкритість емітента. Адже первинне розміщення на світовому фондовому ринку змушує власників компанії привести фінансову звітність і корпоративне управління у відповідність до міжнародних стандартів. Простіше кажучи, компанія оприлюднює інформацію про свої фінансові показники й власників.

Крім того, при публічному розміщенні підвищується статус компанії як у  займаному нею секторі економіки  і в країні загалом, так і на міжнародних ринках. Для такої  компанії зменшується й вартість кредитних ресурсів — лістинг на всесвітньо відомих фондових майданчиках є сигналом для західних банків про прозорість і серйозність планів компанії. IPO також дає власникам можливість отримати ринкову оцінку компанії. У країнах колишнього СРСР (особливо в Росії) дотепер існує думка, що вже сама присутність компанії на міжнародному фінансовому ринку захищає бізнес.

Існує визначена  процедура виходу на ІРО². Для підготовки акцій до публічного розміщення необхідне залучення широкого кола консультантів щодо фінансових, юридичних і податкових питань. Це потребує значних фінансових витрат. Необхідно також передбачити витрати на проведення щорічного аудиту і оприлюднення його результатів - як того вимагає законодавство. При цьому зберігається ризик втрати бізнесу внаслідок скупки акцій конкурентами. Зрештою, на сьогодні у ситуації нерозвиненого фондового ринку варіант залучення значних коштів шляхом публічної емісії акцій залишається віддаленою перспективою.

Існують і традиційні інструменти залучення капіталу , такі як кредит чи випуск облігацій. Але кожен засіб залучення інвестицій має свої вади та переваги. Немає  універсального фінансового інструменту залучення коштів, прийнятного для всіх компаній у будь-яких ситуаціях. Підприємство, яке потребує залучення капіталу, має бути готовим до певних витрат і втрат, незалежно від інструменту, який використовуватиметься. Проте правильно обравши спосіб залучення капіталу, можна ці видатки оптимізувати та, до того ж, набувши іміджу позичальника, з яким можна вести справи, вийти на західні ринки.

На відміну, наприклад, від банківського кредиту, випуск цінних паперів - інструмент для  залучення довгострокових інвестицій. Проте, перш ніж наважитись його використовувати, потрібно реально зважити усі  переваги та недоліки, визначити можливості підприємства, його привабливість для інвесторів, для яких критерії, за якими оцінюють підприємство, не обмежуються лише фінансовими показниками.

Сьогодні інвестори починають придивлятися до ринків, які швидко розвиваються (до яких належить і Україна): з одного боку, це великі перспективи, з другого - надто великі ризики. Водночас власники вітчизняних підприємств також не надто розраховують на зовнішнє інвестування, надаючи перевагу кредитам чи залученню у виробництво власних коштів. А випуск акцій у більшості випадків використовується з метою перерозподілу власності. Це не дивно, зважаючи на те, що задіяти усі можливості емісії цінних паперів досить складно: практично відсутні публічні випуски акцій, ринок не обслуговує в необхідних обсягах інтереси приватних інвесторів, занадто висока вартість операцій з цінними паперами.

2. Випуск акцій українськими підприємствами, перспективи залучення коштів через ІРО та РР.

Переважна більшість українських компаній поки що воліє користуватися традиційними джерелами фінансування — власними ресурсами або ж банківськими кредитами.

Лише  в останні роки порівняно небагато українських підприємств почали достатньо активно користуватися ще одним інструментом боргових запозичень — емітувати облігації. І зовсім невелика група — близько 40 компаній, за даними Ваnk of New York, починаючи з 1998 року здійснили випуск американських депозитарних розписок — АDR. Але це, як зазначає український діловий тижневик "Контракти", дуже великі промислові підприємства. Такі як гірничо-збагачувальний комбінат "Суха Балка" з Кривого Рогу, Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат та ін.

Але висока вартість кредитних ресурсів, з одного боку, і можливості динамічно розвивати бізнес, що в останні роки з'явилися у багатьох компаній, — з другого, змушують власників бізнесу і топ-менеджерів задумуватися над іншими можливостями залучення фінансових ресурсів. Як один з варіантів розглядається можливість проведення ІРО. Проте на практиці цей процес є не таким швидким.

Крім того, при  публічному розміщенні акцій української компанії підвищується статус як у її секторі економіки і в країні загалом, так і на міжнародних ринках. Для такої компанії зменшується й вартість кредитних ресурсів — лістинг на всесвітньо відомих фондових майданчиках є сигналом для західних банків про прозорість і серйозність планів компанії. IPO також дає власникам можливість отримати ринкову оцінку компанії. У країнах колишнього СРСР (особливо в Росії) дотепер існує думка, що вже сама присутність компанії на міжнародному фінансовому ринку захищає бізнес.

Раніше вітчизняні компанії не могли виходити на ІРО, так як не відповідали необхідним критеріям для розміщення на Нью-Йоркській, Франкфуртській чи Лондонській біржах. Основною перешкодою була відсутність  проведеного аудиту за останні три роки компанією з «великої четвірки».

Основними перешкодами, які стримують збільшення іноземних  інвестицій в Україну, є слабка правова  база, корупція, протекціонізм, недостатня розвиненість інфраструктури та фінансових ринків. Проблема лише в тому, що раніше вітчизняні компанії не могли виходити на ІРО, так як не відповідали необхідним критеріям для розміщення на Нью-Йоркській, Франкфуртській чи Лондонській біржах. Основною перешкодою була відсутність проведеного аудиту за останні три роки компанією з «великої четвірки».

Що стосується проведення приватизації через первинне публічне розміщення акцій на організованому ринку, то це можливо, як з точки зору політичної ситуації, так і з точки  зору спроможності уряду її реалізувати. Такий механізм, хоч і є новим для України і технічно більш складним, ніж прямий продаж, добре зарекомендував себе у Польщі, Угорщині, балтійських країнах. Окрім інших переваг, дає можливість залучити кошти населення до приватизації та переваги ринкового механізму визначення ціни на об’єкт, що приватизується. Варто згадати, що визначена на фондовому ринку ціна на 1.74% пакета акцій Криворіжсталі дуже точно співпала з ціною, визначеною на приватизаційному аукціоні.

Первинних розміщень  акцій українських компаній на західних фондових біржах поки що було лише чотири (Ukrproduct, Cardinal Resources, XXI Century Investments, «Астарта») Загальна сума залучених даними компаніями коштів перевищує $200 млн.³ Всі компанії, крім останньої провели ІРО на AIM Лондонської фондової біржі. Остання вважається найпривабливішим майданчиком в Європі, оскільки на ній зосереджена величезна кількість інвесторів, що дає можливість залучати справді великий капітал. Тому вихід навіть на її альтернативний майданчик, що зазвичай цікаво для компаній — новачків на світових фондових біржах, — найімовірніша перспектива розвитку українського бізнесу, що бажає провести IPO. Вимоги щодо розкриття інформації на AIM значно нижчі, ніж на LSE, сам процес розміщення займає лише 3-4 місяці і не такий дорогий, як розміщення на LSE. Крім того, AIM не наполягає на вільному обігу (free-float) в обсязі щонайменше 25% акцій компанії, як цього вимагає LSE.

В 2006 році компанія KP Media (раніше відома як KP Publications), один з лідерів українського ринку  друкованих ЗМІ, Інтернету (Кореспондент, Афиша), провела первинне публічне розміщення акцій (IPO). Компанія розмістила 20% своїх акцій на торговельному майданчику ПФТС.

Проте якщо Лондон — найближча перспектива українських  компаній, то Нью-Йоркська фондова біржа, ще не скоро побачить акції вітчизняних компаній: драконівські вимоги до емітентів навряд чи дозволять українцям у близькому майбутньому вийти на цей ринок.

Крім AIM, вітчизняних  емітентів може зацікавити публічне розміщення акцій (IPO) на Варшавській  чи Віденьській фондових біржах, а також на Московській міжбанківській валютній біржі (ММВБ) і  в системі ПФТС (Україна).

Попри невелику кількість  реально проведених первинних публічних розміщень акцій сам термін ІРО став останнім часом дуже вживаним у лексиконі власників або ж топ-менеджерів багатьох компаній, банків та великих фінансово-промислових груп. Як повідомляє тижневик "Контракти", і Сергій Тарута (Індустріальний союз Донбасу), і Віктор Пінчук (Інтерпайп) повідомляли про те, що вони розглядають можливість виходу на міжнародні ринки фінансових запозичень. Про твердий план провести у 2007 році первинне публічне розміщення акцій ВАТ "Концерн Галнафтогаз" повідомив директор Універсальної інвестиційної групи Андрій Худо, який виступає фінансовим консультантом компанії