Система пенсійного забезпечення населення і шляхи її реформування

      Зрозуміло, що остаточним результатом трансформації пенсійної системи має бути забезпечення належного рівня життя населення похилого віку на засадах соціальної справедливості, гармонізації відносин між поколіннями та сприяння економічному зростанню.

      Реформування  пенсійної системи має здійснюватись на системних засадах, перевірених досвідом інших країн та адаптованих до українських умов, а саме:

• соціальної справедливості, прийнятності, розуміння та підтримки реформи широкими верствами населення;
• свободи вибору та підвищення зацікавленості і відповідальності громадян за свій добробут у старості;
• економічної обґрунтованості та фінансової спроможності і стійкості пенсійної системи; сприяння зростанню національних заощаджень;
• захищеності від політичних ризиків.

     Удосконалення пенсійних систем в контексті цивілізаційного розвитку здійснюється практично у всіх країнах світу, а передовсім з високорозвинутими суспільними відносинами.

     У світовій практиці дедалі ширше використовують багаторівневу систему пенсійного забезпечення, що має три складові — солідарну (перший рівень), обов'язкову накопичувальну (другий рівень) та добровільну накопичувальну (третій рівень). Поєднання цих складових зберігає соціальні гарантії і забезпечує фінансову стабільність пенсійної системи. Якщо солідарна система у фінансовому плані дуже вразлива до демографічних чинників, то накопичувальна, навпаки. Солідарна складова враховує інтереси малозабезпечених верств населення, накопичувальна - громадян з високим рівнем доходів.

     Побудова  багаторівневої пенсійної системи для України є найбільш прийнятним варіантом. Тому, враховуючи соціально-економічні та політичні реалії в Україні, Уряд пропонує шлях поступового запровадження багаторівневої пенсійної системи:

І етап - 2001 - 2002 роки: Рівень 1 – реформована солідарна система;

ІІ  етап - 2003 - 2004 роки: Рівень 2 – загальнообов‘язкова накопичувальна пенсійна система;

ІІІ етап - 2005 - 2009 роки: Рівень 3 - добровільна недержавна система пенсійних заощаджень.

      І етап - 2001 - 2002 роки: Суть реформування солідарної системи полягає у збереженні, з одного боку, базових принципів соціальної рівності, однакового для всіх захисту від бідності в похилому віці, а з іншого — у ліквідації соціальних відмінностей, пільг і привілеїв. За таких умов солідарна система буде в змозі забезпечити на старість мінімальний достаток усім, хто працював. Тому, реформа першого рівня (солідарної системи) передбачає:

• Охоплення  системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування усіх працюючих громадян;

• Запровадження нової формули нарахування пенсій, що передбачає залежність майбутнього розміру пенсії від величини заробітку та страхового стажу;

• Збереження права виходу на пенсію в 55 і 60 років, з одночасним наданням можливості більш  пізнього виходу на пенсію з підвищенням розмірів пенсій;

• Розмежування джерел фінансування пенсій, призначених  за різними пенсійними програмами;

• Фінансування з Державного бюджету дефіциту коштів в рамках солідарної системи, у разі його виникнення. Ведення та обслуговування такої системи здійснюватиме Пенсійний фонд України.

• перехід з 1 липня 2002 року до обчислення розмірів трудових пенсій на підставі персоніфікованого обліку пенсійного страхування;

• виділення  з 1 січня 2002 року з Державного і місцевих бюджетів коштів на інформаційно-організаційне забезпечення пенсійної реформи.

     ІІ  етап - 2003 - 2004 роки: Створення другого рівня пенсійної системи означатиме запровадження в нашій країні системи загальнообов’язкового накопичувального пенсійного страхування, що дозволить:

• збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу;
• посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже посилити зацікавленість громадян у сплаті пенсійних внесків;
• зменшити “податковий тиск” на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов’язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду, що здійснюватиметься із заробітку працівника;
• успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи; створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки;
• розподілити ризики виплати низьких розмірів пенсій між першим та другим рівнем пенсійної системи.

     Впроваджуватись другий рівень повинен лише після формування необхідних економічних передумов та створення ефективної системи державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури.

     ІІІ етап - 2005 - 2009 роки: Третій рівень пенсійного забезпечення передбачено створювати у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення. Основу такої системи будуть становити недержавні пенсійні фонди, що дозволить громадянам в більшій мірі впливати на розмір своєї майбутньої пенсії. Розмір пенсії в такій системі залежатиме від розміру страхових внесків та терміну, протягом якого ці внески накопичувались і розміру отриманого на них інвестиційного доходу. [5]

     Цей пакет заходів є основним, але  не вичерпним. У процесі його реалізації треба постійно аналізувати досягнуті  результати і вносити необхідні корективи.

     Трирівнева  пенсійна система дозволить розподілити  між трьома її складовими ризики, пов’язані  із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна  система) та з коливаннями в економіці  і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію, що є принципово важливим та вигідним для них.

     Успішне реформування пенсійної системи  вимагає створення економічних передумов, а саме:

• зростання  виробництва, зміцнення фінансового  стану підприємств і відповідне нарощування фінансових можливостей  пенсійної системи;

• розширення продуктивної зайнятості населення, мінімізація прихованого безробіття, тіньової зайнятості, захист трудових і соціальних інтересів громадян України на іноземних ринках праці;

• підвищення розміру заробітної плати та збільшення її питомої ваги у ВВП;

• розширення бази сплати пенсійних внесків за рахунок охоплення пенсійним страхуванням усіх категорій юридичних і фізичних осіб;

• припинення практики списання та реструктуризації заборгованості перед Пенсійним  фондом;

• скасування пільг у сплаті пенсійних внесків і заборону запровадження нових пільг у виплаті пенсій без визначення джерел їх фінансування;

• переведення  фінансування виплат пенсій сільським  пенсіонерам і пільговим категоріям їх одержувачів з Пенсійного фонду  на Державний бюджет, корпоративні та професійні пенсійні фонди.

     Реформування  пенсійної системи - складний, багатогранний  і комплексний процес, який має  істотно змінити баланс політичних, економічних та соціальних інтересів населення, систему державних фінансів, функціонування ринків праці та капіталу. Відповідний успіх цієї справи значною мірою залежатиме від узгодженості дій у суміжних напрямах ринкового трансформування економіки.

     Реформування  пенсійної системи має бути підкріплене  адекватними змінами в оподаткуванні, які заохочували б роботодавців і найманих працівників до накопичення та інвестування пенсійних заощаджень. З цією метою необхідно: знизити ставки оподаткування доходів фізичних осіб, що сприятиме підвищенню доходів населення та їх легалізації і збільшенню пенсійних внесків; звільнити від оподаткування частину доходів фізичних та юридичних осіб, яка спрямовуватиметься в накопичувальну пенсійну систему;  звільнити від податку на прибуток інвестиційні доходи, одержані від вкладення пенсійних коштів та ін.

      Важливою  умовою функціонування накопичувальної пенсійної системи є створення інфраструктури та механізмів ефективного інвестування пенсійних коштів, їх надійного захисту від ризиків втрати і знецінення.

      Створення ефективної системи інвестування пенсійних коштів слугуватиме потужним двигуном розвитку інвестиційних процесів, зростання економіки та фінансового зміцнення накопичувальної пенсійної системи, забезпечення її фінансової стійкості.

      За  розрахунками експертів, в економіку  України протягом 10 років може бути залучено близько 5 млрд. дол. пенсійних коштів. В економічно розвинутих країнах саме пенсійні фонди здійснюють значну частину інвестицій. У Чилі кошти пенсійних фондів становлять 40% ВВП. У Польщі протягом двох років в економіку було інвестовано близько 1 млрд. дол. США пенсійних коштів. В Угорщині за рахунок інвестування пенсійних накопичень досягнуто зниження середньої ставки банківських кредитів з 20 до 10%. [16, ст.42]

     Необхідною  умовою пенсійного реформування є підготовка суспільства, його свідомості до сприйняття нової пенсійної системи. Реформа може бути успішною лише за умови усвідомлення всіма верствами населення її необхідності і необоротності, а головне, позитивного впливу на умови життя і добробут людей. Необхідно надати громадянам вільний доступ до інформації про принципи, засади та цілі реформування пенсійної системи; широку роз'яснювальну роботу щодо необхідності пенсійної реформи і переваг нової пенсійної системи.

     Для посилення організаційного забезпечення пенсійної реформи необхідно: налагодити узгоджену діяльність законодавчої та виконавчої влади у цій сфері; покласти персональну відповідальність за здійснення пенсійної реформи на Прем'єр-міністра України; створити Координаційний центр з питань здійснення пенсійної реформи; підвищити роль Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції у створенні макроекономічних передумов здійснення пенсійної реформи; посилити відповідальність Міністерства праці та соціальної політики за організацію і координацію діяльності з підготовки нормативно-правової бази, безпосереднє впровадження багаторівневої пенсійної системи, здійснення інформаційно-роз'яснювальної роботи, контроль за додержанням вимог законодавства при призначенні пенсій, укладення міжнародних угод щодо соціального захисту громадян; покласти на Міністерство фінансів коригування фінансової бази пенсійної системи, забезпечення її збалансованості і стійкості; посилити контроль за інвестуванням пенсійних коштів, діяльністю банків і небанківських фінансових установ та функціонуванням ринків цінних паперів з обслуговування пенсійних програм; зміцнити кадровий потенціал та матеріально-технічну базу Пенсійного фонду.

     При доопрацюванні і прийнятті відповідних законопроектів та підготовці нових, що стосуються пенсійного забезпечення, необхідно враховувати рекомендації Міжнародної організації праці щодо засад функціонування майбутньої пенсійної системи та забезпечити гармонізацію норм національного законодавства із законодавством Європейського Союзу. Зокрема - врахувати Директиви Європарламенту та Ради Європи щодо координації законодавчих і нормативних актів з регулювання діяльності професійних пенсійних фондів.

     Впровадження  нової пенсійної системи - це багатоаспектна робота, розрахована на тривалу перспективу. І у разі вдалого проведення пенсійної реформи в Україні ми отримаємо наступне співвідношення пенсії до заробітку:

Солідарна система: 32%

+

Обов’язкова накопичувальна система: 20%

+

Добровільна накопичувальна система: 30%

=

82% - співвідношення пенсії  до заробітку. 

      Як  свідчить світовий досвід, при проведені пенсійної реформи слід дотримуватися таких правил:

1. пенсійна реформа має фінансуватись за рахунок надлишку коштів у Державному бюджеті, а не за рахунок позик. Варто зробити точні фінансові прогнози, визначити джерела фінансування і не створювати великої заборгованості;
2. передовсім потрібно вирішити проблеми солідарної системи. Створення надлишку коштів у реформованій солідарній системі є для України найкращим джерелом покриття витрат на проведення пенсійної реформи;
3. загальнообов’язкову накопичувальну систему можна запроваджувати в дію лише за наявності сприятливого інвестиційного середовища, а також після проведення реформ у системах обліку і регулювання;
4. раптові зміни в управлінні пенсійним забезпеченням і регулюванні фондового ринку не проходять легко. Для цього треба ретельно підготуватись, провести випробування і дослідження;
5. управляти пенсійними фондами слід на користь їхніх учасників. Активи пенсійних фондів ніколи не можна розглядати як дешеве джерело кредитних коштів для Уряду або інвестиційного капіталу для прискорення економічного розвитку. [7, c.31]