Система пенсійного забезпечення населення і шляхи її реформування

3. Стан системи пенсійного забезпечення в Україні та необхідність її реформування.

3.1 Історичний аспект  та основні суб’єкти  пенсійного забезпечення 

      Перш  ніж говорити про сучасний стан системи  пенсійного забезпечення в Україні, необхідно розглянути її історичний аспект.

     У СРСР пенсійну систему було запроваджено ще з перших років радянської влади, яка будувалась не на основі врахування досягнутого віку, а на підставі втрати працездатності й настання інвалідності. Ухвалена 5 грудня 1936 р. Конституція СРСР проголосила право усіх громадян СРСР на матеріальне забезпечення в старості. Однак пенсійне забезпечення регулювалось через ухвалення окремих постанов ЦК ВКП(б), Ради Народних Комісарів СРСР і ВЦРПС, а не законів.

      У 1956 р. був ухвалений Закон СРСР „Про держанні пенсії”, який закріпив існуючу на той час нерівність у соціальному забезпеченні робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників — з іншого.

      15 липня 1964 р. було ухвалено Закон СРСР „Про пенсії і допомогу членам колгоспів”, а у 1990 р. - Закони СРСР „Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР” і „Про пенсійне забезпечення військовослужбовців”.

      Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розробки національного  законодавства в системі пенсійного забезпечення й нової стратегії соціального захисту, яка б відповідала ринковим умовам, забезпечувала кращу соціальну захищеність пенсіонерів при одночасному досягненні макроекономічної стабілізації. Тому, Верховна Рада України ухвалила 5 листопада 1991 р Закон „Про пенсійне забезпечення”. Він майже нічим не відрізняється від аналогічного Закону СРСР 1990 р. Винятком стало істотне розширення пільгових категорій пенсіонерів, які одержали право на достроковий вихід на пенсію. Значним недоліком цього Закону є те, що він не враховує демографічного чинника при створенні пенсійної системи. На жаль, тоді українські політики ще не усвідомлювали, що процес старіння населення є об'єктивним соціальним феноменом, який треба враховувати під час побудови пенсійної системи. [20, c. 8-15]

      Молодій українській державі бракувало  політичної волі та досвідчених фахівців з соціальної політики, що, вочевидь, стало головною причиною допущених помилок у пенсійному забезпеченні. І 9 серпня 2003 р. було схвалено нові Закон України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” і Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення”, які більшою мірою відповідають європейським стандартам та соціально орієнтованій ринковій економіці.

     Відповідно  до ст.3 Закону України „Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування” суб’єктами системи пенсійного забезпечення в Україні є:

• суб’єкти солідарної системи: застраховані особи (фізична особа, яка підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує страхові внески); страховики (роботодавці та інші особи, що сплачують страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування); Пенсійний фонд; уповноважений банк (банк, що здійснює розрахунково-касові операції засобів Пенсійного фонду); підприємства та організації, які здійснюють виплату та доставку пенсій;
• суб’єкти накопичувальної системи: особи, від імені та на користь яких здійснюються накопичення та інвестування засобів; підприємства, організації та фізичні особи, які здійснюють перерахування внесків в систему накопичувального пенсійного забезпечення; Накопичувальний фонд; недержавні пенсійні фонди; зберігач (банк, що забезпечує зберігання та обслуговування засобів Накопичувального фонду); страхові організації (юридична особа, виключною діяльністю якого є страхування життя, а також здійснює страхування і виплату довічних пенсій).

     Управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування здійснює Пенсійний фонд, який є самоврядною неприбутковою організацією, проводить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовлює документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, здійснює контроль за цільовим використанням коштів, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші. Він проводить такі основні види платежів: виплати на підставі Закону „Про пенсійне забезпечення”; виплати військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ строкової служби та їхнім сім’ям;  пенсії відповідно до Закону „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за дорученням державного бюджету; виплати державним службовцям; цільова грошова допомога непрацездатним громадянам з мінімальними доходами; державна грошова допомога деяким категоріям пенсіонерів; пенсії та допомога на підставі Закону „Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту” та ін.

     Накопичувальний пенсійний фонд – цільовий позабюджетний фонд, що створюється Пенсійним фондом, який акумулює страхові внески застрахованих осіб, що вносяться на накопичувальний пенсійний рахунок та інвестуються з метою отримання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб, пенсійні активи яких використовуються для виплати договорів страхування довічної пенсії або разових виплат застрахованим особам. Засоби даного фонду є власністю застрахованих осіб.

     Недержавний пенсійний фонд (НПФ) – юридична особа, що має статус неприбуткової організації (не має на меті отримання прибутку), функціонує і здійснює діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників НПФ з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам НПФ. За типами вони поділяються на: відкриті НПФ – створюються юридичними особами і учасниками цих фондів будуть громадяни, які здійснюватимуть добровільні пенсійні внески (але вони підходять для деяких категорій працівників – високооплачуваних або самозайнятих, у яких є достатньо коштів для вкладів до НПФ. В Україні це приблизно 10% громадян); корпоративні НПФ – створюються роботодавцями, які беруть на себе безумовне зобов’язання сплачувати додаткові пенсійні внески, а учасниками є громадяни, що пов’язані трудовими відносинами з цими роботодавцями (але вони є прийнятними для великих компаній); професійні НПФ – створюються об’єднанням громадян або юридичних осіб за професійною ознакою і учасниками є громадяни, пов’язані за родом їх професійної діяльності (вони є найбільш прийнятними для пересічних громадян – роботодавець і працівники сплачують до фонду стільки, скільки можуть; завдяки великій кількості учасників і навіть невеликих внесків утворюється значна сума) [15.ст.21] (Див.Додаток 3).

     У 2000 році, який став переломним в економічній динаміці, досягнуто певних зрушень у сфері пенсійного забезпечення. Вперше за останні п'ять років доходи Пенсійного фонду перевищили його видатки. Позитивну роль відіграли додаткові збори та персоніфікований облік внесків, завдяки чому надходження до Пенсійного фонду зросли у 2000 році майже на 2,2 млрд. гривень. Це дозволило повністю ліквідувати заборгованість з виплати пенсій (Графік 3.1), яка на початку року складала близько 1,4 млрд. гривень, і приступити до поетапного підвищення пенсій.

Графік 3..1

Джерело: Івашкевич В. Пенсійна реформа в Україні// Україна: аспекти  праці. – 2001. - №2 –  с.22-29 

     З листопада 2000 року по вересень 2001 року розмір найменшої пенсійної виплати (мінімальної пенсії з адресною грошовою допомогою) збільшено з 46 до 72 гривень, середній розмір пенсій - з 72 до 106, а реальні доходи пенсіонерів за 2001 рік зросли в середньому на 25,8%.

     Триває  розмежування витрат на фінансування пенсій, призначених за різними програмами, з Державного бюджету та Пенсійного фонду. На 2001 рік у Державному бюджеті  на зазначені цілі передбачено близько 1,4 млрд. гривень, що майже у чотири рази більше, ніж у 2000 році. Це звільняє Пенсійний фонд від фінансування невластивих йому виплат.

     Формується  єдина інформаційна система соціального  страхування, у тому числі персоніфікованого  обліку пенсійних внесків, якою вже охоплено 19млн.осіб. Удосконалюється управління системою пенсійного забезпечення. Здійснюються заходи щодо скорочення адміністративних витрат, зокрема, пов'язаних із доставкою та виплатою пенсій. [5]

     Водночас, незважаючи на деякі зрушення у здійсненні пенсійної реформи, у цій сфері  ще залишається багато нерозв'язаних проблем.

     Так як в Україні історично склалась однорівнева схема пенсійного забезпечення на засадах солідарності поколінь, яка певним чином узгоджувалася з командно-адміністративною системою, то за ринкових умов вона не забезпечує громадянам адекватного заміщення пенсією заробітку, втраченого ними у зв'язку із старістю, та запобігання бідності серед людей похилого віку.

     Внаслідок цього діючою пенсійною системою незадоволені як платники пенсійних  внесків, так і переважна більшість  пенсіонерів. Зволікання з усуненням зазначених суперечностей може призвести до гострої і затяжної соціальної напруженості.

     Основні проблеми діючої системи пенсійного забезпечення в контексті ринкової трансформації економіки мають соціальний, економічний та демографічний характер.  

     3.2 Проблеми соціального  характеру. 

     Діюча солідарна система пенсійного забезпечення є соціально несправедливою - у  першу чергу і найбільшою мірою  стосовно найбідніших верств населення.

     Середній  розмір виплачуваних пенсій дуже низький (Таблиця 3.1). Навіть після підвищення з серпня 2001 року середній розмір трудових пенсій складає близько 43% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. При цьому співвідношення пенсії до заробітної плати в Україні не перевищує 34%. Особливо обділені пенсіонери, які одержували високі заробітки і сплачували великі суми страхових внесків, але не належать до пільгових категорій і одержують пенсії відповідно до Закону „Про пенсійне забезпечення”.                                              

     Таблиця 3.1

Середній розмір пенсій (на початок року)

* З урахуванням цільової грошової допомоги та індексації

Джерело: www.ukrstat.gov.ua 

     Якщо в середньому вихід на пенсію означає втрату приблизно двох третин доходу, то ці люди позбуваються з припиненням роботи майже 90% колишнього заробітку. Тим часом у країнах ЄС пенсіонер з виходом на пенсію втрачає не більше 40% попереднього доходу. Низький рівень пенсій змушує багатьох людей продовжувати роботу; протягом перших десяти років після виходу на пенсію працює майже третина пенсіонерів (Таблиця 3.2) 

Таблиця 3.2

Економічна  активність та зайнятість населення похилого віку( у %)