Система пенсійного забезпечення населення і шляхи її реформування

Джерело: Лібанова Е. Демографічні передумови реформування системи пенсійного забезпечення // Соціальний захист. – 2000. - №2 – с.54 

     Розмір  трудових пенсій практично не залежить від трудового стажу і сплачених  пенсійних внесків. Через обмеження  максимального розміру пенсій, які призначаються відповідно до Закону „Про пенсійне забезпечення”, дві третини колишніх робітників та службовців отримують майже однакові пенсії. З 1 серпня 2001 року максимальна пенсія перевищує мінімальну разом з цільовою грошовою допомогою тільки на 45 гривень. А у більшості країн максимальна пенсія перевищує мінімальну не більше, ніж у 4 - 5 разів. Люди, які все життя добросовісно працювали, незадоволені незалежністю розміру пенсій від трудового внеску. Це породжує споживацькі настрої, незацікавленість роботодавців і працівників у сплаті пенсійних внесків.

     Пенсії, призначені за різними законами, диференціюються  значно більше, ніж заробітки. На початку 2001 року середня пенсія народного  депутата перевищувала найменшу пенсійну виплату в 19 разів, тоді як середня заробітна плата в газодобувній промисловості (найвища) перевищувала заробітну плату в сільському господарстві (найнижча) - тільки в 7 разів.

     Частина пенсіонерів одержує необґрунтовано високі пенсії. Колишні народні депутати, державні службовці, працівники прокуратури та суду, науковці, журналісти після виходу на пенсію отримують до 90% колишньої зарплати.

     Набула  поширення практика встановлення окремим  категоріям громадян дострокових пенсій. За останні десять років коло осіб, що мають право на дострокову пенсію за професійною ознакою, суттєво розширилося. Якщо в 1971 році її одержували 7% від усіх пенсіонерів, то в 2001 році - уже 16%. У 2000 році 28% людей, які вийшли на пенсію, були молодші від загального пенсійного віку.

     Розмір  заробітку, з якого обчислюється пенсія, не обмежується, тоді як пенсійні внески сплачуються лише із заробітної плати до 1600 гривень. У результаті високооплачувані особи одержують  вищі пенсії, не сплативши адекватних пенсійних внесків, тобто фактично за рахунок інших працівників.

     Оскільки  для основної маси одержувачів пенсій діє обмеження максимального  їх розміру, то такий перерозподіл має  значення тільки для осіб, які користуються пенсійними пільгами. Наприклад, при  заробітній платі 2000 грн. представник пільгової категорії одержує 1800 грн. пенсії, а металург - 156, токар, слюсар, будівельник - 117 гривень. [5]

     Значна  частина пенсіонерів з пільгових  категорій продовжує працювати, повністю отримуючи свою високу зарплату і пенсію, яка не оподатковується. Це стосується народних депутатів, державних службовців, наукових працівників.

      Суттєвим  елементом соціальної несправедливості діючої пенсійної системи є відсутність  правових та фінансових механізмів закріплення  права власності громадян на пенсійні внески (частину пенсійних внесків), які вони сплачують. Це, в свою чергу, не дозволяє накопичувати та успадковувати пенсійні заощадження спадкоємцям платника внесків у випадку його передчасної смерті. Виправити такий стан справ у межах лише солідарної системи неможливо навіть після запровадження персоніфікованого обліку пенсійних внесків, оскільки він передбачає лише фіксацію прав щодо майбутнього розміру пенсії, а не встановлення прав власності на здійснені пенсійні внески. Від цього найбільше втрачають представники найбідніших верств населення, оскільки, як правило, помирають раніше забезпечених і за коротший період отримують пенсії. Сплачені ними пенсійні внески втрачаються, бо не є їхньою власністю і не можуть бути успадковані членами родини, а пенсія, що призначається у разі втрати годувальника, не співставна із сумою сплачених внесків.

     Значна  частина працівників фактично звільнена  від сплати страхових внесків, хоча водночас має право на одержання  пенсій з Пенсійного фонду.

     Надто складні і непрозорі процедури призначення та перерахунку пенсій. Діюча пенсійна система регулюється більш як 20 законодавчими актами і величезною кількістю нормативно-правових документів. Це викликає непорозуміння, недовіру та справедливі нарікання громадян.

      Таким чином, діюча пенсійна система передбачає необґрунтовано великі масштаби перерозподілу коштів Пенсійного фонду на користь окремих категорій пенсіонерів, не забезпечує рівності прав громадян на захист у старості, а тому є соціально несправедливою, суперечить основним принципам Конституції України, засадам правової держави та соціально орієнтованої ринкової економіки. 

     3.2 Проблеми економічного характеру 

     Діюча солідарна система пенсійного забезпечення є економічно необґрунтованою і  фінансово неспроможною.

     Надмірно  високі ставки пенсійних внесків спричиняють додаткове навантаження на економіку. Роботодавці змушені сплачувати до пенсійної системи третину фонду заробітної плати, що підвищує собівартість продукції і знижує її конкурентоспроможність, стримує зростання заробітної плати, не сприяє залученню інвестицій, легалізації тіньового сектору економіки та доходів населення.

     Надмірне  пенсійно-страхове навантаження на економіку  звужує платіжну базу і джерела пенсійних  надходжень.

     Діюча солідарна система економічно не пристосована до нових форм комерційно-господарської діяльності, що виникли в нашій країні протягом останнього десятиліття. Внаслідок цього значна частина фізичних і юридичних осіб не охоплена обов'язком сплати пенсійних внесків - громадяни, які займаються підприємництвом, ведуть особисте підсобне господарство, здають в оренду землю, майно та житло, працюють за наймом без договору, або самозайняті. Глибока і затяжна економічна криза породила тінізацію економіки та безробіття, суттєво підірвала фінансову базу пенсійної системи. З 28,3 млн. людей працездатного віку в офіційному секторі економіки зайнято лише 18,7 млн., а систематично сплачують внески лише 15,3 млн. У 2000 році 130 тис. підприємств взагалі не сплачували страховий збір, звітуючи про відсутність господарської діяльності. Від незареєстрованої підприємницької діяльності та незадекларованих доходів населення Пенсійний фонд щорічно недоодержує близько 2 млрд. гривень.

      Низький рівень оплати праці і заборгованість з її виплати звужують базу нарахування  пенсійних внесків. У грудні 2000 року 22,3% працівників одержували мінімальну заробітну плату в середньому 118 гривень і лише 2,8% - понад 1000 гривень. Крім того, станом на 1 вересня 2000 року, внаслідок не виплат заробітної плати Пенсійним фондом недоотримано майже 1 млрд. грн. [5]

      Поширення пільг у сплаті пенсійних внесків  суттєво послаблює фінансову  базу пенсійної системи. У 2000 році до Пенсійного фонду надійшло від платників фіксованого сільськогосподарського податку 559,4 млн. гривень, а для виплат сільським пенсіонерам потрібно було 5,4 млрд., тобто у 10 разів більше. Подібні витрати Пенсійному фонду не компенсуються.

      Справжнім стихійним лихом для пенсійної  системи є періодичне списання заборгованості зі сплати пенсійних внесків. Це дуже підриває фінансову базу пенсійної системи і провокує ухилення роботодавців від сплати пенсійних внесків, а в умовах персоніфікованого обліку внесків це призведе до незарахування відповідних періодів до страхового стажу застрахованих осіб. У 2000 р. списано близько 3 млрд.грн., у попередні роки — понад 4 млрд.грн. Все це кошти, не отримані пенсіонерами. 

     3.3 Проблеми демографічного характеру

     Діюча солідарна пенсійна система дуже залежна від демографічних ризиків. Її фінансова стабільність визначається головним чином співвідношенням між чисельністю пенсіонерів і платників пенсійних внесків, яке у свою чергу залежить від загальної економічної ситуації (зайнятості, рівня оплати праці тощо) та від демографічних факторів (вік виходу на пенсію, рівень смертності у вікових групах тощо). Але якщо в економіці є підстави сподіватися на поліпшення ситуації, то демографічні прогнози на найближчі 40 - 50 років досить невтішні. Зараз в Україні вік виходу громадян на пенсію є одним з найнижчих у світі. Відповідно частка пенсіонерів у структурі населення істотно перевищує цей показник у більшості європейських країн (Таблиця 3.3, 3.4)

Таблиця 3.3

Рівень  постаріння населення  деяких країн Європи на початок 2000 року 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Джерело: Шишкіна Г.С. Вплив  демографічних факторів на реформування пенсійного забезпечення // Статистика України. – 2002. - №4 – с. 62

     За  таких тенденцій у середині XXI століття на 10 осіб працездатного віку припадатиме близько 7 пенсіонерів.

     Таблиця 3.3

Показники чисельності й  структури пенсіонерів в Україні

 Джерело: www.ukrstat.gov.ua 

     Крім  того, як уже було сказано, багато людей  виходять на пенсію достроково. Два  мільйони сьогоднішніх пенсіонерів  залишили роботу на 5 - 20 років раніше від настання загального пенсійного віку. Середній вік виходу на пенсію за вислугу років складає у чоловіків 51,5 року, жінок - 48 років. Середній період отримання пенсій наближається до середньої тривалості сплати пенсійних внесків. За таких умов неможливо оптимізувати співвідношення між розмірами заробітної плати, пенсійних внесків і пенсій.

     Навіть  ліквідація безробіття, скасування пільг  та повна сплата пенсійних внесків  не вирішують фінансових проблем  солідарної пенсійної системи без  подовження пенсійного віку.

     Таким чином, діюча система пенсійного забезпечення вступила у протиріччя з новими реаліями ринкової економіки і водночас стримує реформування системи оплати праці та зростання легальних доходів населення, економічний розвиток загалом.

     Зволікання  з проведенням пенсійної реформи  неминуче призведе або до збільшення розмірів пенсійних внесків, введення додаткових платежів і збільшення навантаження на економіку, або до зменшення пенсій, затримки з їх виплатою. Це остаточно дискредитує діючу систему пенсійного забезпечення, загострить економічну ситуацію і посилить соціальну напругу.

     Оскільки  в Україні сьогодні наявний вплив  як інфляційних чинників, так і  демографічних, а крім того, відчувається серйозна нестача інвестиційних  ресурсів, можна зробити висновок, що пенсійна система України має  включати елементи як солідарної, так і накопичувальної систем. Тому вибір Україною трирівневої моделі як основи для реформування чинної пенсійної системи можна вважати досить зваженим.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Основні напрями  реформування системи пенсійного забезпечення в Україні 

      Усі згадані обставини (про що йшлося в третьому питанні даної курсової роботи) приводять до висновку про невідворотність і нагальність кардинальної „реконструкції” пенсійної системи, застосування якісно нових підходів до її побудови та функціонування. Відмова від пенсійної реформи, зволікання з її проведенням неминуче призведе до загострення соціальних проблем, що робить неможливим для України перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки.