Шляхи перебудови фінансових відносин у період формування ринкової економіки

    У сфері державних фінансів па своє вирішення чекають такі важливі завдання, як:

• розширення доходної частини бюджетів за рахунок зменшення ставок оподаткування, і в такий спосіб розширити його бази за рахунок виведення з тіні значної кількості фінансових ресурсів та ін.
• здійснення заходів щодо економії державних коштів, скорочення бюджетних видатків (особливо це стосується витрат \іа управління), удосконалення форм і методів їх фінансування;
• вживання заходів щодо скорочення бюджетних дотацій і субсидій, переходу до надання адресної фінансової допомоги громадянам;
• раціоналізація мережі науково-дослідних і соціально-культур-нихзакладів, 'що утримуються за рахунок держави, розширення їх фінансування за рахунок позабюджетних джерел;
• визначення оптимального обсягу бюджетних коштів, що спрямовуються на фінансування капітальних вкладень шляхом визначення підприємств, які в умовах ринку не можуть забезпечити розширене відтворення.

    Значним кроком щодо реформування бюджетної  системи стало запровадження  Бюджетного кодексу України. Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв'язання економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків і доходів.

    Потребує  також удосконалення доходна  частина бюджетів. Загальний рівень оподаткування, розміри ставок податхі  і, їх кількість і база оподаткування повинні набути стабільності. Загалом, система оподаткування має забезпечити оптимізацію структури розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет у межах 45-47% від ВВП. Цьому має посприяти запровадження Податкового кодексу України. Деякі кроки в плані реформування податкової системи вже були зроблені через запровадження єдиної ставки оподаткування доходів громадян у розмірі 13%, зниження податку на додану вартість до 17%, зменшення ставки оподаткування прибутку підприємств до 25%.

    Нагальною щодо удосконалення чинної системи  мобілізації доходів є потреба  законодавчого забезпечення захисту  прав платників податків, розробка норм і правил ведення обліку та форм звітності для цілей оподаткування  з використанням міжнародних  стандартів. Усе це повинно бути відображено у податковому кодексі держави.

    У фінансовій системі України виникла  та розвивається нова підсистема, яка  одержала назву "Централізовані фонди  грошових коштів цільового призначення". До неї належать: Пенсійний фонд, Фонд обов'язкового державного страхування на випадок безробіття, Фонд конверсії, Державний інноваційний фонд, цільові фонди місцевих рад та інші. Загалом в Україні нині налічується понад 350 різних цільових фондів [4.;с.51- 54]. 

    5. Фінансові проблеми реформування системи пенсійного забезпечення 

    Тривалість  фінансової кризи пенсійного забезпечення в Україні свідчить про наявність  концептуальних прорахунків у соціально-економічній  політиці та застосування помилкових стратегій реформування системи пенсійного забезпечення. Для країн з перехідною економікою характерним є вичерпаність традиційних ресурсів фінансування сфери соціального забезпечення, які базуються на розподільчій системі, а загальні проблеми економічної ситуації та монетарної політики можна віднести до суб'єктивно-кон'юнктурних факторів обмеження фінансових ресурсів пенсійного забезпечення. В такому контексті об'єктивними чинниками, що визначають фінансовий стан пенсійної системи, є:

    — демографічні процеси зміни співвідношення працюючих і пенсіонерів

    на  користь останніх,

    — неможливість підвищення пенсійного віку;

    — неприйнятність збільшення пенсійних  внесків.

    Перший  об'єктивний фактор пов'язаний з динамікою  вікової структури працюючих  і пенсіонерів у суспільстві, а два інших уже зафіксовані  відносно .першого в контексті обмежень надто низького рівня доходів на душу населення в Україні. Отже, реформуванню пенсійної системи підлягають насамперед її структурно-організаційні й управлінські складові в умовах ринкової трансформації економіки і врахування суб'єктивних факторів. Перехід від розподільчо-солідарної системи пенсійного забезпечення до нагромаджувально-ін-дивідуальної відкриває кардинально нові можливості реформ та розвитку всієї системи з метою підвищення стандартів пенсійного забезпечення на основі механізмів фінансування страхових фондів. Водночас, що дуже важливо, відкривається можливість для забезпечення резервів швидкого економічного зростання всього суспільства і стабілізації його фінансової системи.

    Основна особливість впровадження нагромаджувальної системи пенсійного забезпечення полягає в тому, що, з одного боку, вона є джерелом фінансування пенсійних витрат за рахунок страхових внесків та інвестиційних доходів, а з іншого — стає основним джерелом акумуляції інвестиційних ресурсів через систему страхових пенсійних фондів для покращання всієї фінансово-економічної ситуації в суспільстві.

    У здійсненні пенсійної реформи переважає  підхід, який базується на спробах  узагальнення досвіду провідних  західних країн щодо розвитку соціально орієнтованих суспільств на основі поетапного створення пенсійно-страхової фінансової структури. Проблематика підготовки і реалізації реформ в Україні ускладнюється також і тим, що вітчизняні фахівці намагаються адаптувати західні пенсійні системи з урахуванням досвіду Росії. Небезпека таких економічних експериментів має подвійну дію можливих негативних наслідків. По-перше, порушення іманентних принципів порівняння економічних систем з різними етапами розвитку (провідні — перехідні країни) призводить до реформування із "зворотним ефектом", і в такому разі система соціального забезпечення може деградувати.

    Проаналізуємо можливі концептуальні проблеми і суперечності процесів реформування фінансової системи пенсійного забезпечення, врахування яких дає можливість уникнути стратегічних помилок у здійсненні соціальних перетворень в Україні.

    Більшість проектів пенсійної реформи базується  на трирівневій змішаній пенсійній  системі й поетапному впровадженні в соціально-фінансові структури суспільства та одночасному паралельному тимчасовому функціонуванні попередніх пенсійних систем. Трирівнева пенсійна система включає:

    а)  підсистему соціальних пенсій на бюджетній  основі;

    б)  обов'язкову нагромаджувальну підсистему;

    в)  підсистему додаткового пенсійного забезпечення для підтримки значно вищих стандартів.

    Поетапність реформи базується спочатку на модернізації існуючої пенсійної системи з наступним створенням і впровадженням трирівневої системи.

    Додатковим  важливим фактором успішної реалізації пенсійної реформи є створення  ефективної фінансово-кредитної інфраструктури для забезпечення нагромадження фінансових ресурсів на особистих рахунках і подальшого інвестування їх через інвестиційні фонди для збільшення фінансових ресурсів пенсійних фондів за рахунок інвестиційних доходів. Така інфраструктура вимагає підвищення культури страхового забезпечення, підготовки висококваліфікованих спеціалістів і впровадження дієвої системи державного управління, організації та менеджменту пенсійної системи.

    Розглянемо  деякі найвужчі місця і слабкі елементи пенсійної реформи на основі досвіду становлення системи пенсійного забезпечення в Росії. Передусім впадає в очі відсутність поглибленого фінансового аналізу, а також обгрунтування на основі інвестиційних і дисконтних розрахунків вікової структури розподілу працюючих за рівнями пропонованої пенсійної системи (в Росії — це межі ЗО і 40 років). Припустимо крайні випадки:

    а)  людина має 29 років, відслужила військову  службу, закінчує ВЗО, не має трудового  стажу — включається в повну  пенсійну систему;

    б)  людині 31 рік, 15 років трудового стажу  — включається лише в обмежену пенсійну систему;

    в)  людина має 41 рік, 24 роки трудового стажу  — взагалі не включається 

    в нову пенсійну систему. Немає також  обгрунтування й аналізу рівня  доходів громадян, оцінки розмірів заощаджень, рівня інвестиційних доходів, інфляції,

    девальвації і т.ін.

    Наступне  вузьке місце пенсійної реформи  в Росії, що визнають і російські економісти, — це її винятково антисоціальний характер, оскільки із контурів повної нагромаджувальної системи виключені більша частина працездатного населення (тих, кому понад 40) і повністю весь пенсійний контингент населення. Крім антисоціального аспекту, такий підхід значно зменшує кількісну базу нагромаджувальних внесків, породжує сумніви щодо достатності фінансових ресурсів та інвестиційних доходів для забезпечення збалансованої пенсійної системи. В даному випадку також відсутній конструктивний аналітичний механізм забезпечення фінансового обгрунтування запропонованої фінансово-кредитної інфраструктури соціального пенсійного забезпечення.

    Ще  одне вразливе місце запроваджуваної нагромаджувально-інвестиційної системи соціального забезпечення в Росії з відповідною небезпекою перенесення її помилок в Україну — недоопрацьована організаційна структура нагромаджувальної системи пенсійного забезпечення, яка схожа на ланцюг "внески — пенсійні фонди — особисті рахунки — Ощадбанк — інвестиційні фонди — портфельні інвестиції". Ця схема може включати і комерційні структури, за функціонування яких можливі випадки фінансових пірамід або втрати значних фінансових ресурсів через шахрайство. Навіть якщо уявити фінансову систему соціального забезпечення тільки на основі державних установ, то за сучасної структури ринку цінних паперів, грошового та фондового ринків відчутно не вистачає надійних механізмів їх функціонування, управління і менеджменту.

    Недавнє значне знецінення всіх заощаджень населення, неспроможність уряду і фінансово-кредитної  системи України їх відновити, резонансні злодійства у верхніх колах фінансової еліти і політичної влади, фінансовий обвал у країнах СНД — усе це підтверджує загальну нестабільність фінансової системи України і вимагає пошуку додаткових важелів забезпечення надійності та страхування від фінансових втрат вкладників у нагромаджувальних та інвестиційних процесах.

    Ще  одна проблема впровадження пенсійної реформи, характерна для всіх країн СНД, стосується системи пільг. До них можна віднести різні податкові пільги в інвестиційних доходах, які в своїй основі спричиняють дестабілізуючу дію на фінансову систему, порушуючи розподільчі й балансуючі функції податків у бюджетних відносинах. За цих умов необхідне впровадження відповідних фінансових механізмів, що відновлюють рівновагу в процесі фінансових йідносин. Інша група пільг — це власне механізм пільгових пенсій, що також вимагає відповідного обгрунтування на основі фінансового аналізу та інвестиційних розрахунків. Особливість чинної системи пільгових пенсій полягає в деструктивній дії державних і комерційних структур, яким вигідніше відправляти на пільгову пенсію працівників сфери шкідливих виробництв, ніж забезпечити покращання умов виробництва і створення ефективних систем профілактики, реабілітації, лікування. Подібна ситуація призводить врешті-решт до структурних змін у складі пенсіонерів, коли їх надвисока кількість не забезпечується попереднім нагромадженням страхових фінансових ресурсів.

    Фінансові проблеми пенсійного забезпечення ускладнюються  також загальними диспропорціями фінансової кризи через недостатність інвестиційних ресурсів, що пов'язано з інфляційним знеціненням заощаджень населення та доларовою лібералізацією валютного регулювання і, як наслідок, збільшенням готівкових доларових заощаджень поза банківською системою, недовірою до Ощадбанку, збільшенням тіньової грошової системи. Характерним у цьому контексті є те, що державна банківська політика стосовно заощаджень населення в структурах Ощадбанку, яка фактично означає банкрутство всієї фінансово-кредитної системи держави, переводиться на шлях нульового відшкодування вкладів через компенсаційні сертифікати або фіктивну відстрочку повернення заощаджень. Поняття нульового відшкодування означає, що на нерозвинутому ринку цінних паперів вкладання знеціненних вкладів через компенсаційні сертифікати нічого не дає ані вкладникам, ані збанкрутілим підприємствам. Інше поняття — фіктивна відстрочка повернення заощаджень — означає, що за своєю тривалістю згідно з принципами дисконтування заощаджень в майбутньому таке повернення якраз еквівалентне повній втраті їх вартості, зважаючи на можливі терміни повернення цих вкладів. Така ситуація, коли основні фінансові джерела інвестиційних ресурсів виключаються із нагромаджувальних структур фінансово-кредитної системи, здатна фактично призвести в майбутньому до деградації фінансової інфраструктури суспільства взагалі й фінансових механізмів пенсійного забезпечення зокрема. Для України ці питання особливо актуальні, оскільки неповернення заощаджень в системі Ощадбанку має навіть законодавчу основу.