Шляхи перебудови фінансових відносин у період формування ринкової економіки

    —  більша частка національного доходу перерозподіляється через державний  бюджет;

    —  податки використовуються як метод  впливу на розвиток матеріального виробництва;

    —  підвищується значення прибуткового податку  з населення як наймасовішого податку;

    —  різко зростає роль державного кредиту;

• відбуваються значні зміни в бюджетному устрої, бюджетному процесі;

    — існує тенденція довгострокового  бюджетного прогнозування;

    —  з'являються принципово нові форми  у фінансових відносинах: міждержавний бюджет, єдині принципи побудови деяких податків та ін.

    Історичний  огляд еволюції фінансів України  доводить, що її фінансова система  пройшла усі перелічені етапи  розвитку.

    Перші паростки фінансових відносин виникли  в Україні за часів Київської  Русі та Галицько-Волинського князівства (IX—XIII ст.). Основними потребами стародавніх слов'янських політичних союзів були утримання князя, військові заходи, державне управління та суд як найголовніша складова останнього. Певна частина коштів казни витрачалась на підтримку дипломатичних зв'язків. Задоволення цих потреб здійснювалося, головним чином, шляхом особистих повинностей і натуральних зборів. Князь жив перевалено на доходи від власного господарства, важливими елементами якого були мисливство, рибальство, скотарство, торгівля та землеробство, і до якого належала ціла система повинностей навколишнього населення (ставити княжий двір, годувати княжих коней, косити княжі луки, обробляти княжі поля тощо).

    Головним  джерелом доходів князівської скарбниці  були примусові побори. Данина — первісно військова контрибуція, що сплачувалася підкореними племенами, — згодом набула значення родового поняття, до складу якого входили всі обов'язкові платежі населення на користь князя. Це були натуральні збори, які князь збирав особисто (полюддя) або які доставлялися йому самим населенням (повози). До них додавалися добровільні дарунки населення — дари, поклони, почесть. Невдовзі ці збори набувають, повністю чи частково, грошової форми¹.

    Татарська навал а стала наслідком накладення на слов' янські князівства данини на користь татар ("ординський вихід"), для визначення розміру якої здійснювався періодичний перепис населення. Ця данина була прямим грошовим податком, що

    збирався  наприкінці XIII ст. по півгривні "з сохи", в якій "числиться два мужі робітники". Відтоді соха як певна економічна одиниця (значення якої значно змінювалось із часом), слугувала основною мірою для розподілу прямих зборів.

    Татарська данина відіграла важливу роль у  слов'янському державному житті. Данина, що виникла спершу як наслідок підкорення переможцю, привчила населення до сплати прямого податку та призвела до виникнення поняття тягла, як податного обов'язку населення.

    Збір  татарської данини з часом перейшов у руки московського князя. Знищення татарського ярма нічого у цьому випадку не змінило: населення продовжувало платити данину, але тепер, надійшовши до великокнязівської казни, вона там і залишалась. З виникненням нових потреб уряд скористався податною організацією, що склалася, для вилучення в населення нових коштів.

    В цілому основними джерелами поповнення князівської казни можна вважати  такі:

    — надходження від торгівлі (одна з  самих надійних і безперебійних статей князівських доходів);

    —  податкові платежі (данина, подать, митні збори);

    — доходи від органів судочинства;

    — доходи від надання позик.

    Отже, Київська Русь мала досить розгалужену  схему поповнення казни, яка відображала існуючий соціально-економічний уклад.

    Стабільність  держави забезпечувалась економічними, військовими та зовнішньополітичними чинниками, які базувались насамперед на'достатніх доходах княжої казни. Розбалансування цих чинників призвело до зменшення доходів, а згодом до занепаду держави.

    Без розвиненої економіки і міцного  державного управління Галицько-Волинське князівство та Київська Русь стали підвладні сильнішим державам — Польщі та Литві. Часи Польсько-Литовської доби (XIV—XVI ст.) характеризуються поступовим втрачанням атрибутів української державності (мови, традицій, державної символіки) та національних особливостей законодавчої, судової і податкової систем.

    Відновлення державності та фінансового устрою України відбулося під час  Козацької доби (XV—XVIII ст.). Запорізька Січ мала чіткий адміністративний устрій, власну податну систему, формувала відповідну фінансову систему.

    Основними джерелами доходів Січі були кошові регалії і домени; військова здобич; королівські та царські субсидії; мито; торговельний, подимний, мостовий та інші збори; орендна плата тощо.

    Крім  чіткого розмежування доходів, скарб  Запорізької Січі мав визначені статті витрат, зокрема:

    — утримання та спорядження Запорізького війська;

    — утримання церковних установ;

    — поточне утримання кошового господарства;

    — видача кредитів;

    —  виплати членам війська та допомога козакам;

    — видатки на користь Російської імперії;

    — задоволення претензій від інших  держав;

    — резервні кошти¹.

    Отже, Запорізька Січ мала завершену систему  надходжень та витрачання коштів скарбу.

    З кінця XVIII до початку XIX ст. на українських землях повністю сформувався товарний тип господарювання, що зумовило чіткий поділ верств населення. Але у цей час Україна була розмежованою територією, землі якої перебували у складі Російської, Австрійської та Австро-Угорської імперій. Панування інших імперій негативно позначилось на економічній, культурній та інших сферах суспільного життя України, гальмувало розвиток фінансової системи країни.

    Перебування України у складі Радянського  Союзу (1922— 1991 рр.) дало змогу наростити  її економічний, промисловий, сільськогосподарський, військовий потенціал, але одночасно була знищена державна самостійність країни. Тому й розвиток фінансової та кредитно-грошової систем відбувався за законами адміністративно-командної економіки.

    Сьогодні  Україна є незалежною суверенною державою, за державним устроєм — парламентсько-президентською респуб-

    лікою. За роки незалежності в Україні сформувалися стійкі тенденції до формування ефективних ринкових відносин, зміцнення бюджетної системи, відбувається відповідне реформування податкової системи.

    Розглядаючи розвиток сучасної фінансової системи України, можна впевнено стверджувати, що вона досягла етапу еволюції, який характеризується наявністю великої кількості ланцюгів фінансової системи, високим ступенем їх впливу на економіку, різноманітністю фінансових відносин.[3.;с.41-49]. 

    4. Проблемні питання становлення і розвитку фінансової системи України 

    У фінансовій системі в цілому і  в розрізі окремих сфер і ланок  зосереджені значні обсяги фінансових ресурсів, що становлять понад вісімдесят відсотків обсягу валового внутрішнього продукту. Окремі складові фінансової системи, тобто сфери і ланки, мають конкретне функціональне призначення в процесі перерозподілу валового внутрішнього продукту. Головною метою функціонування окремих ланок і фінансової системи в цілому є створення умов економічного зростання і забезпечення на його основі підвищення суспільного добробуту.

    Провідна  роль у фінансовій системі держави  належить підсистемі фінансів суб'єктів  господарювання. Тут створюється  основна частка * валового внутрішнього продукту держави.

    У підприємницьких структурах зосереджені  значні фонди фінансових ресурсів, проте в розрізі окремих підприємств  кошти розміщені нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові. Нерівномірність фінансового  забезпечення деяких підприємств за рахунок власних ресурсів пов'язана як з внутрішніми факторами, гак і з зовнішніми.

    До  числа внутрішніх факторів належать собівартість продукції, її якість, рівень організації виробництва тощо. До зовнішніх -система оподаткування, ліцензування, насиченість ринку товарами певної групи, платоспроможність покупців.

    Держава, використовуючи фінансові методи, може регулювати темпи й пропорції  розвитку окремих галузей економіки. Для цього використовується насамперед податковий механізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можна запроваджувати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створення офшорних зон, технополісів, спеціальних економічних зон тощо.

    Найзначніші можливості щодо використання фінансів підприємств для розвитку економіки закладені в удосконаленні організації та управління на самих підприємницьких структурах. Адже управління фінансовими ресурсами безпосередньо на підприємствах має досить слабку методичну й організаційну забезпеченість. В Україні немає досвіду управління фінансами підприємств на рівні виробничої структури в умовах ринку.

    Досить  гострою є проблема з використання обігових коштів, від чого значною  мірою залежить розвиток виробничої сфери. Протягом 1995-1998 р.р. обсяг обігових коштів в економіці держави збільшився у 3,5 рази. Станом на 1 січня 1999 р. обсяг обігових коштів перевищував річний показник валового внутрішнього продукту. Ця тенденція притаманна і сучасному стану економіки країни. Відволікання такої значної кількості фінансових ресурсів у виробничі запаси, на незавершене виробництво та готову продукцію, що зберігається на складах, значно знижує темпи економічного розвитку.

    А прискорення обороту обігових коштів лише на один день дає нині змогу в економіці в цілому вивільнити 4,2 млрд. гривень фінансових ресурсів. Це значні резерви для економічного зростання та подолання нестачі коштів у підприємств.

    Водночас  треба вжити більш дієві та ефективні заходи щодо посилення  платіжної дисципліни й відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності за своєчасне здійснення розрахунків та виконання договірних зобов'язань. Несвоєчасне проведення розрахунків створює труднощі для фінансового забезпечення господарської діяльності.

    Державні фінанси, тобто насамперед система бюджетів держави, в ринкових умовах є одним із найдієвіших інструментів впливу на

    темпи та пропорції розвитку економіки  й соціальної сфери. Мобілізуючи  доходи до бюджету, держава впливає  на фінансові можливості гос.подарських структур і громадян за допомогою об'єктів оподаткування, ставок податків і пільг при оподаткуванні.

    Через державний бюджет може здійснюватися  значний вплив на темпи та пропорції  розвитку економіки при фінансуванні витрат на її розвиток. Так, із бюджету здійснюється фінансування операційних та інших витрат на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капітальні вкладення в низку об'єктів загальнодержавного значення, фінансуються науково-технічні програми.

    Через систему бюджетного фінансування створюються  спеціальні економічні зони, які суттєво  впливають на прискорення територіального розвитку економіки. Проте найбільше бюджет впливає на темпи та пропорції розвитку економіки завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. При цьому з бюджету фінансується підготовка кадрів, охорона здоров'я, збереження довкілля тощо. Звісно, що обсяги витрат із бюджету на науку відіграють вирішальну роль для розвитку економіки та соціальної сфери.