Шляхи перебудови фінансових відносин у період формування ринкової економіки

     Регулювання економіки стає багатоцільовим. До сфери регулювання входять:

     Ø економічне зростання та зайнятість;

     Ø грошовий обіг;

     Ø валютний курс;

     Ø соціальні фактори економіки;

     Ø структурна перебудова господарства.

     Фінансовий  механізм за цих умов працює на:

     1) скорочення обсягу перерозподілу національного доходу через фінансову систему;

     2) зниження бюджетного дефіциту;

     3) стимулювання росту накопичень  як джерела виробничого інвестування.

     Важлива роль надається податкам. Постає завдання щодо їх скорочення та зменшення ступеня  прогресивності оподаткування.

     Слід  зауважити, що різноманітні різновиди  регулюючої фінансової політики досить тісно пов’язані між собою. Саме тому однакові або схожі інструменти  фінансового механізму застосовуються в різних країнах, які використовують як кейнсіанську, так і неоконсервативну систему регулювання, що веде до їхньої конвергенції.

     Планово-директивна фінансова політика застосовується в країнах, що використовують адміністративно-командну систему управління економікою. Планова система управління, що ґрунтується на державній власності на засоби виробництва, дозволяє здійснювати пряме директивне керування усіма сферами економіки та соціального життя, в тому числі і фінансами.

     Мета  фінансової політики за цих умов - забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів державою (в першу чергу центральними органами влади та управління) для їх наступного перерозподілу у відповідності до основних напрямів державного плану.

     Основним  завданням фінансового механізму, що відповідає планово-директивній  фінансовій політиці, було створення інструментів, за допомогою яких відбувалося вилучення всіх невикористаних у відповідності з державним планом фінансових ресурсів.

     Вилучення коштів відбувалося у державних  підприємств, населення та органів  місцевої влади.

     Для державних підприємств було утворено механізм двоканального вилучення чистого доходу (з подальшими незначними змінами). Чистий дохід державних підприємств вилучався в бюджет спочатку за допомогою податку з обігу в галузях, де за рахунок цін, встановлених державою, утворювався надлишковий дохід (легка, харчова промисловість). Після чого за допомогою індивідуальних відрахувань від прибутку  (внесків  вільного залишку прибутку) вилучалися до бюджету всі надлишки прибутку, які за думкою держави, не можна було використовувати на підприємствах.

     При цьому визначався граничний розмір всіх витрат підприємства за рахунок  прибутку. (Визначалися фонди, що утворювалися за рахунок прибутку, нормативи їх формування та напрями використання. У випадку, якщо кошти будь-якого  фонду не використовувалися протягом поточного року, їх залишок стягувався до резервного фонду міністерства або відомства, у підпорядкування якого знаходилося підприємство. Переміщати кошти між визначеними фондами суворо заборонялося.) Тобто держава цілком регулювала весь фінансовий механізм державних підприємств. В окремі роки у державних підприємств вилучалося приблизно 80% їх чистого доходу.

     Регулювання використання грошових доходів населення  здійснювалось за допомогою прибуткового податку. Окрім того, частина коштів вилучалася за рахунок розміщення фактично примусових державних позик. (Так, заробітна плата або її частина могла видаватися облігаціями внутрішньої державної позики). Вільні кошти населення, що знаходилися на рахунках в ощадних касах, також спрямовувалися до бюджету у вигляді соціальної безоблігаційної позики.

     Приблизно такий самий механізм вилучення  доходів застосовувався і до кооперативних  підприємств.

     Вилучення коштів у місцевих органів влади  забезпечувалось обмеженнями щодо встановлення самостійних джерел доходів місцевих бюджетів. Сама система бюджетного планування передбачала такий підхід: спочатку всі податкові та неподаткові платежі спрямовувалися до державного бюджету, потім відбувався перерозподіл коштів за республіканськими бюджетами та бюджетами міст союзного підпорядкування, далі формувалися бюджети автономних республік та областей і так до формування найнижчої ланки бюджетної системи. Місцеві бюджети не мали власних джерел фінансування і отримували кошти за залишковим методом. Система місцевих доходів вміщувала невеликі за обсягом доходи, питома вага яких в бюджеті не перебільшувала 10-15% від загальної суми доходів. У зв’язку з цим рівень доходів місцевих бюджетів цілком залежав від обсягу коштів, які виділялися їм вищими бюджетами у відповідності з порядком бюджетного регулювання.[ 2;с.351-354]. 

     3. Еволюція фінінсів 

    Розглядаючи генезис фінансів, можна виділити основні етапи їх розвитку, іншими словами — еволюцію. Розглянемо детальніше еволюцію форм фінансів та їх характерні риси у взаємозв'язку із суспільно-історичними формаціями.

    Перший  етап еволюційного розвитку фінансів — це нерозвинена форма. Вона характеризується невиробничим характером фінансів, тобто основна маса грошових коштів витрачалась на військові цілі та практично не впливала на економіку.

    В умовах панування натуральних відносин навіть у найбільш розвинутих державах гроші не виконували усіх своїх функцій. Тому й фінанси як система грошових відносин не могли бути загального характеру.

    Спираючись  на історичні довідки про господарський устрій первісного суспільного строю можна припустити, що за відсутності постійного державного апарату не було і системи формування доходів та витрат такої держави. У міру формування державного апарату і поширення його функцій, особливо під час формування постійних військ, проведення фортифікаційного і дорожнього будівництва, зростає й роль фінансів.

    Основними джерелами доходів рабовласницьких  держав є контрибуції, військова  здобич, натуральні податки і особисті повинності. Можливо, у конкретній державі в конкретний час деякі групи населення і платили грошовий податок, але в цілому для рабовласницької формації грошовий податок міг мати лише випадковий характер — грошові податки не могли панувати за феодалізму з натуральною формою ведення господарства.

    Тільки  на стадії розпаду цього суспільства, особливо після другого великого суспільного поділу праці, з'являються  товарно-грошові відносини з надзвичайно вузькою сферою їх застосування.

    Характерною рисою другого етапу еволюції фінансів була вузькість, тому що фінансова система складалася з однієї ланки — бюджетної, і кількість фінансових відносин була обмеженою. Більшість цих відносин була пов'язана з формуванням та використанням бюджету.

    З поділом праці й виникненням  товарного обміну з'явилася майнова нерівність, виникли антагоністичні класи. Була потрібна сила, здатна захистити власність, приборкати спалахи відкритої ворожнечі між класами. Такою силою стала держава, що прийшла на зміну родовій общині. Для забезпечення матеріальної основи функціонування державного апарату потрібні гроші, які можна взяти зі сфери матеріального виробництва. Отже, з виникненням держави в суспільстві з'являється об'єктивна потреба у формуванні системи перерозподільчих відносин (розподіл вже розподіленого), яка з розвитком товар-но-грошових відносин набуває грошової, а потім і фінансової форми.

    Враховуючи  той факт, що сфера фінансових відносин безпосередньо залежить від ступеня розвитку та значення товарно-грошових відносин у суспільстві, можна сформулювати деякі закономірності історичного розвитку фінансових відносин у рабовласницькому і феодальному суспільствах:

    — зі всієї сукупності відносин, виражених  фінансами, набули деякого розвитку головним чином податки, збори, позики;

    — фінанси стали органічно пов'язаними  з доходами і витратами держави, зайняли підлегле місце відносно цих категорій;

    — фінанси тісно пов'язані з правовою діяльністю держави, підпорядкованою  інтересам панівного класу;

    — фінанси почали виражати приватноправовий принцип діяльності держави;

    — податки, збори, позики, а також грошові  витрати держави мали вкрай неврегульований характер — вони, як правило, не контролювались представницькими органами влади;

    — витрати мали переважно непродуктивний характер.

    Розвиток  грошових відносин поряд з існуванням натуральних податей і трудових повинностей зіграв істотну роль в розпаді рабовласницького і феодального способів виробництва.

    Третій  етап почав формуватися із розвитком  державності й подальшим розвитком  товарно-грошових відносин — виникала необхідність у нових загальнодержавних фондах грошових коштів та, відповідно, нових групах грошових відносин, пов'язаних із формуванням і використанням цих фондів.

    У період первинного накопичення капіталу фінанси набувають якісно нових закономірностей порівняно з феодалізмом:

    —  це вже система грошових відносин, контрольована представницькими органами влади;

    — відбувається розмежування доходів  і витрат держави та особистих  доходів і витрат монархів;

    — відносини, пов'язані з формуванням доходів держави та їх використанням, стають вартісними;

• в умовах усунення держави від підприємницької діяльності всі її витрати мають практично непродуктивний характер;

    - вирішальними методами формування  доходів держави починають виступати  податки й позики;

    — зростає значення державного кредиту.

    У XX ст. могутнього розвитку набули продуктивні сили, створення монополістичних об'єднань, розширення функцій капіталістичних держав (період розвинутого капіталізму). Держава не тільки забезпечує обороноздатність країни, охорону приватної власності на засоби виробництва, свободу підприємництва і правопорядок, але й бере участь у процесі виробництва, розподілу й використання суспільного продукту. У цей період різко зростають державні витрати, значною мірою обумовлені витратами на мілітаризацію. Істотно збільшуються частка й абсолютні суми витрат на соціальні цілі (освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення) та економіку. З'явилися нові державні витрати, зокрема на охорону навколишнього середовища, подолання економічної відсталості окремих регіонів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються тощо¹.

    Величезні затрати викликали необхідність збільшення податків — головного знаряддя мобілізації ресурсів у державний і місцеві бюджети та перерозподілу національного доходу. Історичний характер фінансів підтверджує, що будь-яка держава в будь-який час створює систему формування і використання фондів, необхідних для реалізації своїх функцій. Методи і форми створення і використання фондів можуть суттєво відрізнятися, однак джерела виникнення фондів завжди обмежені і жоден уряд не може створити нових джерел доходів для покриття своїх потреб. Йдеться не про форму вилучення, а про об'єкт, що оподатковується. Такими об'єктами історично були майно та дохід. Але стосовно форм вилучення можна сказати, що вже в античних державах, поряд із прямими існували і непрямі податки. Прямі податки стягувались із власників землі й худоби, за часів війни вводився майновий податок. Непрямі податки існували у формі мита та податків на торгівлю.

    Після Другої світової війни значного розвитку набули місцеві фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств.

    Важливою  сферою фінансових відносин є фінанси  корпорацій, еволюційний розвиток яких надав важливого значення питанням фінансового менеджменту.

    Якщо  в докапіталістичних формаціях  кредит мав характер операцій розподілу  держави з лихварями, то в капіталістичних — постає як банківський і комерційний. Кредитні ресурси надаються позичальникам на певний термін на умовах пово-ротності та платності, фінансові — безкоштовно і без повернення. Функціонування фінансів сприяє створенню і зростанню кредитних ресурсів. Функціонування кредиту, в свою чергу, дає змогу спрямовувати фінансові ресурси в розпорядження суб'єктів господарювання і держави, зокрема через фінансовий ринок.

    У наш час повсюди, незалежно від  політичного та економічного устрою держави, фінанси перейшли до нової стадії розвитку (четвертий етап). Це зумовлено великою кількістю ланцюгів фінансової системи, високим рівнем їх впливу на економіку, різноманітністю фінансових відносин. На цій стадії фінанси стають одним з найважливіших знарядь непрямого впливу на відносини суспільного відтворення матеріальних благ, робочої сили та виробничих відносин. Фінансам в розвиненій формі властиві такі закономірності:

    —  набувають розвитку всі ланки  фінансів;

    —  фінанси є одним з найважливіших  знарядь непрямої дії на відносини  суспільного відтворення: відтворення  матеріальних благ, робочої сили і виробничих відносин;