Шляхи перебудови фінансових відносин у період формування ринкової економіки

    В економічній літературі давно визнано, що деякі твори М.А. Балудянського мають значну історико-теоретичну цінність. Так, у процесі підготовки записки про реформу фінансів Російської імперії учений написав великий твір, присвячений історії фінансів держави за 1700—1812 рр., з додатком таблиць доходів і видатків. М.А. Балудянський так писав міністру фінансів Гур'єву про свою діяльність: "Можу позитивно сказати, що протягом трьох років день і ніч весь час мій був присвячений виконанню такої роботи. Здобутком зазначених праць моїх була, по-перше, записка, піднесена Вами імператору в 1814 році, з викладом нового фінансового плану, який цілком удостоївся найвищого схвалення. Після того я подав Вам проекти утворення кредитних установ, банків... Не говорячи вже про згадані глибокі та досить складні праці, які я виконав за бажанням Вашим і за довірою Вашою до мене, підготував чи мало різних проектів з предмета обігу паперових грошей в прикордонних місцях імперії, з податків, позик і взагалі питань, які зобов'язували уряд до їх вирішення".

    У 1852 р. вийшла праця "Теория кредита" видатного українського вченого та державного діяча, професора Київського університету Миколи Христіановича Бунге (1823—1895). У ній поряд з оригінальною розробкою теорії кредиту подано всебічний аналіз історії та окремих видів кредитних відносин, запровадження яких мало важливе значення для розвитку ринкової економіки в країні. М.І. Туган-Барановський вважав: "Головна заслуга Бунге як ученого - розробка теорії кредиту та грошового обігу".

    Серед праць інших відомих українських учених другої половини XIX ст. відзначимо насамперед роботи професора Харківського університету М.М. Алексєєнка (1847—1917) "Развитие учення о налоге у зкономистов А. Смита, Ж.-Б. Сея, Д. Рикардо, С. Сисмонди и Дж.Ст. Милля" (1870), "Очерк нарастания государственного долга в Англии и Франции" (1872), "Действующее законодательство о прямых налогах" (1879), професора Новоросійського (Одеського) університету 1,1. Патлаєвського (1839—1883) "Денежньїй рынок в России с 1700 по 1762 год" (1868), "Теория денежного обращения Д. Рикардо и его последователей" (1871), "О подоходном налоге" (1877), професорів Київського університету В.А. Незабитовського (1824—1883) "О податной системе в Московском государстве со времени установлення единодержавия до введення подушного оклада Петром Великим", "Очерк системи казенних доходов в России со времени императора Петра Великого до кончини императрицн Екатериньї II (1882), М.М. Цитовича (1861 - 1918) "Местньїе расходьі Пруссии в связи с теорией местньїх расходов" (1898).

    Наприкінці  XIX —початку XX ст. з'явилися праці, присвячені реформаторській діяльності М.Х. Бунге в царині фінансів. Серед них - монографії В.Т. Судейкіна, П.Л. Кованька, М.І. Туган-Барановського, статті в "Знциклопедическом словаре" Ф.А. Брокгауза та І.А. Єфрона. До речі, працю П.Л. Кованька юридичний факультет Київського університету нагородив золотою медаллю та премією імені М.Х.Бунге. У подальшому предметом спеціального дослідження стала реформаторська діяльність СЮ. Вітте (праці П.П. Мігуліна та ін.).

    У цих дослідженнях, зокрема, виявлено корінний перелом у поглядах вітчизняних  учених і діячів на митну політику та роль держави в економічному житті. З другої половини 60-х років XIX ст. пануючі раніше ідеї вільної торгівлі та вільного підприємництва, в яких вбачали запоруку суспільного добробуту й економічного зростання, поступилися місцем ідеям захисту протекціоністської політики та необхідності активної ролі держави в економіці.

    Загальна  оцінка реформаторської діяльності трьох названих міністрів фінансів царської Росії зводилася до констатації її спадкоємності та до того, що фінансова система Росії була приведена у відповідність до нової реальності, яку започаткувала ліквідація кріпацтва та інші реформи після 1861 р.

    У роки останньої третини XIX та в першому двадцятиріччі XX ст. зроблено серйозні спроби проаналізувати в історичному аспекті митну та податкову політику російського уряду (К. Ладиженський, П.І. Фомін, М.М. Соболєв та ін.), формування фінансово-кредитної системи, розвиток сільськогосподарського кредиту тощо. Цінними є історичні огляди розвитку різних галузей народного господарства країни, в яких учені

    (В.М.  Ландо, М.Ю. Цехановський, С. Франкфурт  та ін.) розглядали місце, роль, проблеми тієї чи іншої галузі в економічному та фінансовому житті України.

    У виданні товариства ім. О. Чупрова "Вопросы финансовой реформы России" (1915) комісія українських учених з реформи фінансової системи (В.Я. Желєзнов, М.М.Соболєв, С.Б. Веселовський, І. Поплавський) обґрунтовує необхідність перебудови російської фінансової системи, спираючись не лише на теоретичний, а й на історичний аналіз, узагальнення досвіду Російської імперії та деяких зарубіжних країн. Комісія дійшла висновку про необхідність реформування російських фінансів відповідно до загальних тенденцій еволюції фінансів тогочасних зарубіжних держав в умовах їх поступової демократизації.

    Неважко помітити хронологічну та тематичну "розкиданість" наукових досліджень учених, яка зумовлена насамперед їх власними науковими інтересами і запитами практики. Принципово важливим є те, що ці дослідження сформували кістяк історико-фінансової науки в Україні.

    Таким чином, в умовах третього геополітично-цивілізованого циклу в Україні тривав розвиток теорії та історії фінансів, хоча протягом тривалого часу країна була позбавлена державності. Осередками наукових досліджень у галузі фінансів стали насамперед університети (Львівський, Харківський, Київський, Одеський, Чернівецький). Академік 1.1. Янжул підкреслював, що в роки останньої третини XIX ст. в основу багатьох праць вітчизняних учених з історії російських фінансів, на відміну від попередніх періодів, покладено першоджерела й архівні матеріали. Він також звернув увагу на оригінальні праці багатьох вітчизняних економістів з теорії фінансів: "Праці В.П. Безобразова про актові податки та класифікацію державних доходів, І.І. Кауфмана про кредит і банки, М.Х. Бунге з питань про кредит, професорів М.М. Цитовича і В.О. Лебедева про місцеві витрати та податки, М.М.

    Алексєенка  й А.О. Ісаєва про  кредит і податки, І.Х. Озерова про подоходні податки та деякі інші являють собою більш-менш цінні внески до загальної теорії фінансової науки". Янжул відзначив, що наприкінці XIX ст. була нарешті заповнена значна прогалина у вітчизняній фінансовій літературі - з'явилися підручники з цієї науки. Серед них належне місце зайняв і "Курс финансового права" (Одеса, 1885) професора І.І. Патлаєвського з біографічним нарисом автора, написаним його учнем В.Н. Палаузовим.

    В інших джерелах поряд з названими  російськими та українськими вченими слід назвати також праці професорів-фінансистів Харківського університету П.П. Мігуліна, О.М. Анциферова, М.М. Соболева, Київського університету - батька та сина М.П. і Л.М.Яснопольських, Київського комерційного інституту - М.І. Мітіліно, П.Л. Кованька, Новоросійського (Одеського) університету - І.І. Патлаєвського та ін. Зокрема, П.П. Мігулін є автором ґрунтовних історико-критичних досліджень з питань державного та іпотечного кредиту, банкової політики, розвитку фінансів царської Росії протягом трьохсот років. Історико-фінансові дослідження українських учених свідчать про їх значний внесок у розвиток фінансової науки кінця XIX - початку XX ст.[1;с.64-72]. 

     2. Типи фінансової політики на різних історичних етапах суспільного відтворення. 

     Розвиток  держави пов’язаний із змінами фінансової політики. Використання того чи іншого типу фінансової політики пов’язано  з особливостями поточного етапу  розвитку економіки та соціальної сфери, інтересами правлячих партій та соціальних груп та пануючими теоретичними концепціями, що впливають на економічний та політичний курс держави. Це все забезпечує збереження та розвиток існуючої в даній країні системи суспільних відносин.

     Аналіз  фінансових політик, що знаходили своє застосування в практиці світової державної діяльності, дав змогу визначити три її характерних типи:

     1) класична;

     2) регулююча;

     3) планово-директивна.

     Класичний тип фінансової політики

     До  кінця 20-х років поточного сторіччя основним типом фінансової політики був її класичний варіант.

     Така фінансова політика базувалась на працях класиків політекономії А.Сміта (1723-1790) та Д.Рикардо (1772-1823) та їх послідовників.

     Основні її напрямки це:

     ·невтручання  держави в економіку;

     ·збереження вільної конкуренції;

     ·використання ринкового механізму як головного регулятора господарчих процесів.

     Як  наслідок, були зменшені державні витрати  і податки, що забезпечувало умови  для формування та виконання рівноважного (збалансованого) бюджету.

     Фінансовий  механізм будувався виходячи з цілей  фінансової політики.

     Держава намагалась зменшити витрати бюджету, які в основі складали витрати  на військові цілі, виплати відсотків  за державним боргом та його погашення  й витрати на управління.

     Система оподаткування працювала на забезпечення  необхідного надходження коштів для формування збалансованого бюджету. Причому система податків будувалася в своїй основі на непрямих та майнових податках, які були досить простими й ефективними з погляду механізму їх вилучення.

     Система управління фінансовою діяльністю була досить простою і керувалася, як правило одним органом управління - міністерством фінансів (Казначейством).

     Регулюючі типи фінансової політики

     В наслідок бурхливого розвитку продуктивних сил, а також загострення комплексу економічних, політичних та соціальних проблем більшості держав наприкінці 20-х років, виникла необхідність перегляду фінансової політики.

     В цей період в західних країнах  здійснюється перехід до застосування регулюючої політики. (Дж. М. Кейнс 1883-1946р.р.).

     Основний  постулат регулюючої фінансової політики можна сформулювати як: необхідність втручання та регулювання державою циклічного розвитку економіки

     Фінансова політика поряд з традиційними завданнями починає переслідувати мету використання фінансового механізму для регулювання економіки та соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення.

     Основним  інструментом втручання в економіку  виступають державні витрати, за рахунок  яких відбувається формування додаткового  попиту. Саме тому державні витрати забезпечують зростання підприємницької діяльності, збільшення національного доходу та сприяють скасуванню безробіття через фінансування створення нових робочих місць.

     Система податків в умовах регулюючої фінансової політики докорінно змінюється. Головним механізмом регулювання стає прибутковий податок з громадян, що базується на прогресивних ставках. Цей податок забезпечує вилучення у суб’єктів економічної діяльності доходів, які використовуються у вигляді накопичень, що дозволяє збалансувати державний бюджет при високому рівні витрат.

     Питома  увага в фінансовому механізмі  приділяється системі державного кредитування, на базі якого впроваджується політика дефіцитного фінансування. Держава  активно застосовує довгострокові  та середньострокові позики. Ринок позичкового капіталу стає другим за значенням джерелом доходів бюджету, а бюджетний дефіцит використовується для регулювання економіки.

     Змінюється  система управління фінансами. Замість  єдиного органу управління виникає  декілька самостійних спеціалізованих органів.

     Відокремлюються служби, що займаються плануванням  бюджету та бюджетних витрат, їх фінансуванням, контролем за надходженням податків, управлінням державним  боргом.

     В цілому кейнсіанська регулююча фінансова  політика довела свою порівняльну ефективність в західних країнах. Вона забезпечила у 30-60-х роках стабільне економічне зростання, високий рівень зайнятості та ефективну систему фінансування соціальних потреб у більшості цих країн.

     На  зміну кейнсіанській політиці у 70-х роках прийшла неоконсервативна стратегія. Вона базувалася на неокласичному напряму економічної теорії.

     Цей різновид фінансової політики не відмовляючись  від регулювання як цілі, обмежив  втручання держави в економіку  та соціальну сферу.