Розробка методичних підходів і практичних рекомендацій, спрямованих на їх забезпечення

     Вступ

     У період фінансової кризи, яка охопила  не лише вітчизняну, а й міжнародну економіку, управління ліквідністю  та платоспроможністю має пріоритетне  значення для менеджменту банків, оскільки докризовий період характеризувався значним рівнем мобільності міжнародних  капіталів, які з відносною легкістю залучалися і українськими фінансово-кредитними інститутами. На даний час така можливість майже вичерпалася. Перед менеджментом банку постала нова проблема: як зберегти нормальний рівень ліквідності  та платоспроможності у випадку  негативного впливу внутрішніх і  зовнішніх факторів.

     Актуальність  обраної теми курсової роботи та доцільність  проведення досліджень для оцінки стану  та перспектив розвитку платоспроможності  та ліквідності в комерційних  банках, полягає в необхідності вирішення  двох основних проблем:

     1) попит на ліквідні кошти банку  рідко буває рівним їх пропозиції  у будь - який момент часу;

     2) існує дилема між ліквідністю  та прибутковістю банку у вигляді  зворотньої залежності.

     Метою написання курсової роботі - дослідження показників ліквідності та платоспроможності банків, розробка методичних підходів і практичних рекомендацій, спрямованих на їх забезпечення.

     Об’єктом дослідження є діяльність комерційних банків, пов'язана з забезпеченням їх стабільного й ефективного існування.

     Предметом дослідження є ліквідність та платоспроможність комерційних банків.

     Теоретичне  і практичне значення роботи полягає  у можливості використання на практиці отриманих висновків і вироблених рекомендацій з метою удосконалення  банківського нагляду за ризиком  ліквідності та платоспроможності. 

     На  вирішення проблеми оптимального управління платоспроможністю та ліквідністю  в комерційних банках спрямовані дослідження, викладені в монографіях  наступних авторів: Л.Г.Батракова, М.О.Долгальова, Ю.С. Ребрик, Л.Н.Рябініна, В.І. Міщенко, Н.В. Черевик, В.С. Стельмах.

     Вивчення  й аналіз опублікованих з даного питання методологічних концепцій, методичних підходів і практичних розробок дозволили зробити висновок про те, що багато задач стосовно забезпечення ліквідності та платоспроможності залишаються недостатньо дослідженими як у науковому, так і в організаційно-практичному аспектах. Це й обумовлює об'єктивну необхідність подальших поглиблених теоретичних і методичних досліджень, спрямованих на удосконалення забезпечення ліквідності та платоспроможності банків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ЛІКВІДНОСТІ  І ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ  БАНКІВ 

     1.1 Сутність, взаємозв’язок та відмінності ліквідності і платоспроможності банку.

     Одним із найбільш важливих завдань банку є забезпечення його фінансової стійкості. Головним критерієм цього є ліквідність і платоспроможність. Проблеми з ліквідністю призводять до погіршення платоспроможності та фінансової стійкості, оскільки становлять єдину систему взаємопов’язаних показників діяльності банку.

     Але зберегти ліквідність і платоспроможність банку на прийнятному рівні досить важко, особливо якщо менеджерами обрані неадекватні методи управління платіжною позицією. Відповідність методів і способів залежить від правильного розуміння сутності ліквідності і платоспроможності та їхнього розмежування, оскільки на даний час не сформулювалася однозначна думка щодо трактування цих понять. Саме це і визначає необхідність розгляду сутності понять “ліквідність” і “платоспроможність” стосовно банку.

     Термін  “ліквідність” походить від латинського  liquidus, що в перекладі означає рідкий, текучий, тобто ліквідність характеризується легкістю реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей та інших активів у грошові кошти.

     Згідно  з 368 Постановою НБУ: Ліквідність – це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

     В цілому ліквідність суб’єкта можна  охарактеризувати за такими параметрами  як: наявність ліквідних активів  для виконання зобов’язань перед  постачальниками, підрядчиками, бюджетом, різними кредиторами; достатність  власних коштів для життєдіяльності (оборотних і основних коштів, які характеризуються якісними і кількісними показниками); залежність від зовнішніх джерел фінансування.

     У сучасних економічних умовах банківську ліквідність можна розглядати також  як багаторівневу систему категорій, яка об’єднує поняття:

     -ліквідність банківської системи,

     -ліквідність банку,

     -ліквідність балансу банку (ліквідність активів, ліквідність пасивів).

     Ліквідність банківської системи – це спроможність забезпечити своєчасне виконання всіх зобов’язань перед вкладниками, кредиторами та акціонерами банківських установ, можливість залучати в повному обсязі вільні кошти юридичних і фізичних осіб, надавати кредити й інвестувати розвиток економіки країни.

     Ліквідність банку – можливість банку швидко мобілізовувати джерела грошових коштів для своєчасного виконання зобов'язань за пасивом.

     Ліквідність балансу є співвідношенням окремих статей активу та пасиву балансу з метою порівняння їх значень зі значенням встановлених нормативів. Варто зазначити, що ліквідність балансу банку є основним фактором ліквідності самого банку. Тому немає підстав протиставляти ці поняття як несумісні.

     Сучасні економісти виділяють два підходи  до характеристики ліквідності. Ліквідність  можна розуміти як “запас” чи як “потік”. “Запас” характеризує ліквідність банку на визначений момент, його здатність відповісти за своїми поточними зобов’язаннями, особливо за рахунками до запитання. Як “потік” ліквідність оцінюється за певний період чи на перспективу. При цьому ліквідність з точки зору “запасу” характеризується як досить вузький підхід. При розгляді ліквідності як “потоку” більша увага приділяється можливості забезпечення перетворення менш ліквідних активів у більш ліквідні, а також притоку додаткових засобів, включаючи одержання позик. Таким чином найбільшого значення набуває також оцінка ліквідності-“прогнозу”.

     Оцінка  ліквідності-“прогнозу” є найбільш проблематичною, так як вона пов’язана  з оцінкою ризику активних операцій банку. В українській практиці для цього служать економічні нормативи, які розраховуються комерційними банками згідно Інструкції №10 НБУ.

     Отож  для оцінки сукупної ліквідності комерційних банків слід розглядати в системі стаціонарну ліквідність (“запас”), поточну ліквідність (“потік”) і перспективну ліквідність (“прогноз”).

     У вітчизняній економічній літературі, на відміну від усталеної міжнародної  банківської термінології, часом  змішують два поняття – ліквідність  балансу банку і платоспроможність  останнього, що в подальшому призводить до ототожнення методів і засобів  підтримки ліквідності і платоспроможності  кредитних інститутів. Якщо перше  більшою мірою стосується самого банку і він самостійно обирає в конкретних умовах ті або інші інструменти підтримки своєї  ліквідності на рівні встановлених норм, то друге, як правило, відноситься  до функцій держави в особі  центрального банку.

     Ці  поняття, «ліквідність» і «платоспроможність», розглядаються подекуди як споріднені, а різниця між ними вбачається у часовому горизонті аналізу: ліквідність  є окремим випадком платоспроможності, а саме можливістю своєчасного виконання  зобов’язань. За тимчасової відсутності ліквідності банк може не виплатити депозит сьогодні та сплачувати штраф за затримку. Після отримання коштів він може виплатити депозит та відновити ліквідність. У такому випадку платоспроможність банку як мала, так і має місце, незважаючи на несвоєчасне виконання зобов’язання.

     Платоспроможний банк – це банк, що раніше чи пізніше в змозі виконати свої зобов’язання, а ліквідний банк – це той, що виконує всі свої зобов’язання у строк. У зв’язку з цим можливі такі сполучення як «платоспроможність – неліквідність», «неплатоспроможність – ліквідність». Останнє можливе тоді, коли банк підтримує ліквідність шляхом залучення нових ресурсів у зростаючому обсязі. Виконання зобов’язань, строк за якими уже настав, відбувається за рахунок нових залучених коштів. За умови припинення нових залучень банк стає неліквідним. Неплатоспроможність ліквідного банка визначається достатньо просто: при припиненні нових залучень він не зможе виконати свої зобов’язання. Якщо ліквідний банк при припиненні нових залучень зможе виконати свої зобов’язання, то він вважається і платоспроможним.

     Існує і причинно-наслідковий зв’язок  між ліквідністю і платоспроможністю. Ситуація «неліквідність – платоспроможність» не може бути довгостроковою, оскільки штрафи зростають з кожним днем невиконання  зобов’язань. За певною межею неліквідність призводить і до неплатоспроможності, оскільки зобов’язання зростають значно вищими темпами, аніж активи. Тому, якщо банк зможе відновити ліквідність до цієї межі, то криза ліквідності була тимчасовою. В іншому випадку з кризи ліквідності банк переходить у кризу платоспроможності. Ситуація «ліквідність – неплатоспроможність» більш складна, оскільки відновити платоспроможність при ліквідності важче, аніж відновити ліквідність при платоспроможності.

     У таблиці 1.1 розглянемо основні відмінності між поняттями “платоспроможність” та “ліквідність” банку, розглядає їх сутність, цілі та регулювання НБУ. 

     Таблиця 1.1

     Основні відмінності між поняттями “платоспроможність” та “ліквідність”

 
 

1.2  Методи оцінки ліквідності та платоспроможності комерційного банку

     У своїй роботі я використала ряд методів, які використовуються при оцінці платоспроможності та ліквідності:

     - нормативні показники капіталу  та ліквідності;

     - коефіцієнтний аналіз ліквідності;

     - матричний метод та аналіз грошових потоків банку.

     НБУ регулюють рівень ліквідності та платоспроможності банків шляхом встановлення нормативних показників, виконання  яких є обов’язковим.

     Ці  показники оцінки відображають надійність та фінансову стійкість банку, безпеку  його діяльності та виступають одночасно  як критерії оцінки діяльності банку.

     Комплексними  інструментами управління загальним  рівнем платоспроможності банку  є контроль стану виконання нормативів Н1, Н2 та Н3.

     Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1)-відображає можливість регулятивного капіталу забезпечити безперервну діяльність банку, оскільки неочікувані збитки покриваються за рахунок регулятивного капіталу, окремі складові елементи якого тримаються як резерв. Нормативне значення цього показника може бути не нижчим 120 млн.грн.

     Норматив  адекватності регулятивного капіталу/ платоспроможності (Н2)- співвідношення капіталу банку (К) і активів (Ар) визначає достатність капіталу банку для проведення активних операцій з урахуванням ризиків, що характерні для різноманітних видів банківської діяльності.