Продуктивність праці на підприємстві СТОВ «Лан» Бершадського району Вінницької області . Шляхи її підвищення

   Вступ 

   Головною  продуктивною силою суспільства  є працююча людина. Праця була і залишається головним джерелом матеріального і духовного  достатку,  головною умовою  життя  і  розвитку  суспільства.  Вся  трудова   діяльність   людей здійснюється за участю трьох елементів: робочої сили,  знарядь  і  предметів праці. Основна роль  серед  них  належить  робочій  силі,  яка  використовує знаряддя і предмети праці. Засоби виробництва функціонують тільки в  процесі праці.

     З  розвитком  науково-технічного  прогресу  праця  трудівників  сільського господарства стає дедалі продуктивнішою забезпечуючи  зростання вчробіпщтна продуктів рослннництва і тваринництва для  задоволення  потреб  населення  і промисловості.  Раціональне  використання  трудових   ресурсів,   підвищення продуктивності праці на основі комплексної  механізації,  електрифікації  та автоматизації виробничих процесів  у    виробництві єодним з найважливіших завдань агропромислового комплексу.

   На  сучасному етапі розвитку народного  господарства України велика увага приділяється проблемі підвищення продуктивності праці.

   Практика  господарювання на ринкових засадах  підтверджує ту незаперечну істину, що результативність будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить передовсім від компетентності та творчої активності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази та соціальних аспектів господарювання.

   На  даному етапі продуктивність праці  є важливим планово-економічним  показником, що характеризує не тільки степінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним направленням розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.

   Також на ріст продуктивності праці впливає  оплата праці, тому що вона є стимулюючим  фактором для росту кваліфікації праці, в результаті чого робітник стає ефективніше працювати. Але це ненайкращий варіант для підвищення продуктивності праці.

   Важливість  проблеми підвищення продуктивності праці зумовлює актуальність її дослідження.

   Об'єктом  дослідження послужили статистичні матеріали СТОВ «Лан» Бершадського району Вінницької області.

   Основна мета даної курсової роботи полягає в тому, щоб дослідити питання продуктивності праці на підприємстві за останні роки, а також шляхи її підвищення.

     Мета  роботи реалізується шляхом виконання  таких завдань:

     - визначити сутність продуктивності  праці;

     - вивчення показників продуктивності праці;

     - оцінити шляхи підвищення продуктивності праці.

   Дослідження цих питань проводиться на конкретному підприємстві СТОВ «Лан» Бершадського району Вінницької області.

     Методи  що застосовувались в процесі  написання курсової роботи: монографічний, порівняльний, статистичний, метод ланцюгових підстановок. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Розділ 1. Продуктивність праці, як узагальнюючий  показник ефективності використання трудових ресурсів 

   1.1. Поняття продуктивності праці 

   З`ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції складається з:

   - живої праці, яка витрачається  в даний момент безпосередньо  в процесі виробництва даної  продукції;

   - минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія – повністю: машини, споруди, тощо – частково).

   Продуктивність  праці – це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створений продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

   Продуктивність  праці тісно пов`язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженої праці за одиницю  часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв`язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Отже, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, і фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії. [2, С. 213-218]

   Розрізняють індивідуальну, локальну та суспільну продуктивність праці.

   Під індивідуальною продуктивністю праці  розуміють продуктивність праці  окремих працівників на конкретній дільниці виробництва. Локальна продуктивність праці становить середню продуктивність праці по окремій дільниці, цеху, підприємству або галузі. Суспільна продуктивність праці — це середній рівень продуктивності праці в національному господарстві в цілому.

   Залежно від прямого чи оберненого співвідношення обсягу продукції, робіт або послуг та кількості праці, затраченої на виробництво цього обсягу, вирізняють два показники рівна продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

   Продуктивність  праці є узагальнюючим показником ефективності використання трудових ресурсів, тому що він показує який обсяг робіт за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, декаду, місяць, квартал, півріччя, рік) виконав робітник. Цей показник характеризує досягнутий рівень прогресу в кожному підприємстві або трудовому колективі, районі, області.[9, С. 178-183] 

   1.2 Система показників  продуктивності праці та методика їх визначення

    

   У практиці економічної діяльності для  планування, обліку, аналізу результативності й ефективності праці використовується система показників, яка дозволяє визначити продуктивність праці  у масштабі окремого працівника, виробничої дільниці, підприємства, організації, галузі і суспільства в цілому.

      Показники продуктивності праці  мають бути наскрізними, зведеними,  порівняльними, мати високий ступінь  узагальнення, бути універсальними  у застосуванні.

      Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення існують два показники: виробіток і трудомісткість.[14, С. 105-108]

   Найпоширенішим  і універсальним показником є виробіток.

   Виробіток - це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу, і розраховується за формулою: 

                                                      В=V/T,                                                            (1.1) 

де  В - виробіток;

V - обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

Т - затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

   На  підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці.

   Якщо  обсяг продукції вимірюється  натуральними показниками (у штуках, тоннах, метрах тощо), то і відповідні показники продуктивності праці називаються натуральними. Наприклад, цукровий завод, на якому працює 50 осіб, виготовив за рік 1600 тонн цукру. Виробіток на цьому заводі становитиме 1600 : 50 = 32 тонни цукру за рік у розрахунку наодного працюючого. Натуральні показники точні, дуже наочні й показові, проте вони мають суттєвий недолік: неможливість застосування до різнорідної продукції. Якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції, обсяг випуску можна виразити в умовно-натуральних показниках, що приводять різну продукцію до одного виміру (наприклад, різні види палива перераховуються в умовне паливо з теплотворною здатністю 7000 ккал/кг). Проте застосування цих показників теж дуже обмежене.

   Розрізняють показники виробітку залежно  від одиниці виміру робочого часу (знаменник показника – затрати праці на виробництво продукції – Т).

      Вони можуть бути виміряні:

   - у відпрацьованих людино-годинах;

   - у відпрацьованих людино-днях;

   - у людино-місяцях, людино-роках (ці одиниці часу еквівалентні середній чисельності працівників за відповідний період).

      Годинний виробіток характеризує  продуктивність праці за фактично  відпрацьований час. (Годинний виробіток  визначається шляхом ділення  обсягу виробленої продукції  на кількість відпрацьованих  люд/год.). Денний залежить також  від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та втрати часу. Взаємозв’язок між цими показниками рівня продуктивності праці характеризує співвідношення: 

                                                Вден = Вгод × L,                                    (1.2) 

де  Вден - денний виробіток;

Вгод - годинний виробіток;

L - середня фактична тривалість робочого дня.

      У промисловості виробіток розраховується  як відношення обсягу продукції,  що виготовляються, до середньоспискової чисельності промислово-виробничого персоналу за той самий період часу.

      На транспорті виробіток розраховується  як відношення обсягу перевезень (т/км) до чисельності працівників,  які зайняті цими перевезеннями.

      У сфері послуг показник виробітку визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.

      У масштабі економіки рівень  продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини новоствореної вартості - національного доходу - за певний період (рік) до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду.[4, С. 57-58]

      Трудомісткість - це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

    

                                                         Тр = Т/Q,                                                     (1.3) 

   де Тр - трудомісткість на одиницю продукції;

   Q - обсяг виробленої продукції;

   Т - затрати робочого часу.

      Чим більший виробіток продукції  за одиницю часу або чим  менші затрати часу на одиницю  продукції, тим вищий рівень  продуктивності праці.

      Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відбиває суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино-годинах (нормо-годинах).

      Показник трудомісткості відображає  пряму залежність між обсягом  виробництва (Q) і затратами праці. [6, С. 2-4]

      Розрізняють такі види трудомісткості  залежно від складових затрат  праці на одиницю продукції:

      Технологічна трудомісткість, яка включає всі затрати праці основних робітників - як відрядників, так і почасовиків: