Проблеми та перспективні напрямки розвитку фінансів зовнішньоекономічної діяльності

       Лізингова асоціація України була формально  заснована в червні 1997 р. Вона нараховує 16 лізингових компаній, загальна кількість її членів приблизно 100. Кількість компаній зростає, але тільки деякі з них працюють ефективно. За характером становлення та спектром операцій, що вони здійснюють, лізингові компанії можна розділити:

1. на холдингові компанії, створені українськими та іноземними банками;
2. спеціалізовані комерційні лізингові компанії;
3. відділення промислових, транспортних та комерційних підприємств, що реалізують лізингові проекти.

       На  лізинговому ринку України активно  працюють українсько-швейцарське спільне підприємство "Українська фінансова лізингова компанія" (м. Київ), лізингова компанія "Лізинг-нерухомість" (м. Луцьк), фінансово-лізингова компанія "Електрон-лізинг" (м. Львів), державне підприємство “Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія", "УКРАГРОЛІЗ" (м. Київ), командитне товариство "Лізингова компанія "Укрінтерлізинг" (м. Львів), лізингова компанія "Сокіл-транс-лізинг" (м. Львів), ТОВ "ОПТИМУС ЛІЗИНГ" (м. Київ), а також лізингові компанії банків "Аваль-лізинг" та "Укрексімлізинг". Існують регіональні лізингові компанії, наприклад Харківська регіональна лізингова компанія, яка була заснована 12 підприємствами, серед яких АК "Реал-банк", ХТЗ, Київська страхова компанія "Енергополіс" та ін.

       Традиційно  працювати, використовуючи запозичені кошти, в Україні сьогодні можуть переважно іноземні лізингові компанії, які мають доступ до дешевих кредитних ресурсів, серед вітчизняних лізингових компаній - лише ті, які створені при банківських структурах.

       Закордонні  компанії працюють в Україні, як правило, з найбільш ліквідними активами —  транспортними засобами та сільськогосподарською  технікою шоземних виробників. Такі схеми  придбання імпортної техніки  в лізинг пропонуються не тільки іноземними лізинговими компаніями, але й самими зарубіжними товаровиробниками, які мають представництва в Україні. Продаж автотранспорту за лізинговими схемами здійснюють такі виробники, як DAF, Scania, Renault, Mercedes, Volvo. Як правило, всі компанії-виробники надають машини в лізинг на 4 роки. Але пропоновані ними схеми оплати транспортних засобів розрізняються. Розмір початкового внеску становить від 15 до 30 %. Представництво компанії Volvo вимагає попередню оплату розміром 15-20 % від вартості обладнання. Початковий внесок при купівлі вантажних автомобілів DAF залежить від розміру партії: до 10 машин - 30 % від загальної вартості, більше 10 машин -10-15 %. Проценти з лізингових договорів можуть бути прив'язані до залишкової вартості обладнання, а можуть - до початкової. Наприклад, Volvo встановлює лізинговий процент на рівні 12-14 % річних у валюті від залишкової вартості автомобілів, Scania - на рівні 20 %, DAF пропонує клієнтам сплачувати 7 % початкової вартості машин. Договір лізингу укладається на чотири роки, щорічно виплачується 25 % від вартості обладнання плюс проценти розміром 9,6 % річних у валюті від залишкової вартості. Початковий внесок відсутній, але обов'язковою умовою є виставлення лізинговій компанії 25-відсоткового депозиту терміном на чотири роки, що є своєрідною страховкою від несплати чергового лізингового платежу. Проценти з депозиту становлять 4—4,5 % річних, тобто лізинговий відсоток скорочується до 8,6 %. Лізингова компанія також укладає з лізингоодержувачем договір про надання консультаційних послуг, вартість яких становить від 0,5 % до 2,5 % залежно від вартості обладнання.

       За  даними Державного комітету статистики України, загальний щорічний обсяг експорту-імпорту лізингових операцій становить близько $35—40 млн. Україна здійснює міжнародні лізингові операції з більше ніж 60 країнами світу, серед них 7 країн колишнього Радянського Союзу. Найбільші обсяги лізингових операцій Україна має з Польщею, Бєларуссю, Росією, Мальтою, Ліберією, Німеччиною, Японією, Швейцарією, Великобританією та США. За даними "Укр-лізингу", зараз діє близько 130 суб'єктів господарювання, які так чи інакше займаються лізингом. Для порівняння у Росії тільки спеціалізованих лізингових компаній 228.  

        Висновки 

      За  допомогою іноземних інвестицій можна досягти значних успіхів у модернізації і динамізації розвитку окремих виробництв, навіть цілих галузей, а також розвитку експортного потенціалу. Спираючись тільки на іноземні інвестиції, неможливо досягти стабільності і якісного зростання економіки в цілому. Для успішного залучення іноземних інвестицій необхідно надавати пільги іноземним інвесторам. Проте набагато більше значення має сприйняття іноземними інвесторами країни як стабільної та передбачуваної, а її економіки - як такої, де макроекономічна стабільність асоціюється не лише з низькими темпами інфляції, а й з послідовним розвитком, включаючи стабільні темпи зростання виробництва, платоспроможний попит, що розширюється, а також економічну структуру, яка постійно модернізується. Жодна з країн не зазнавала успіху, якщо підпорядковувала свою економічну політику лише залученню іноземних інвестицій за будь - яку ціну.

       Результати  академічних досліджень, а також  експертні  
оцінки свідчать, що насьогодні іноземні інвестиції суттєво не впливають на стан національної економіки України та відчутно не сприяють розв’язанню завдань, визначених як пріоритетні: реструктурізації економіки, технологічного новленння виробництва і подолання залежності від імпорту. Тому для кардинального 
поліпшення структури інвестування в Україні необхідно поліпшити економічне становище країни та сформувати місткий динамічний і платіжноспроможний внутрішній ринок.

       Аналізуючи  результати багатосторонніх програм  подолання кризи міжнародної  заборгованості країн, що розвиваються, Світовий Банк дійшов певних висновків:

1. Основну роль в економічному розвитку країни відіграє не зовнішнє фінансування (кредити і допомога), а внутрішні ресурси і виважена економічна політика.
2. Широка опора на зовнішні капітали приводить у довгостроковому плані до посилення забезпечення соціально-економічного    розвитку   країни    від   несприятливих зовнішніх подій. Зовнішнє фінансування може відігравати корисну роль  лише  тоді,  коли воно  доповнює  і підкріплює здорову внутрішню економічну політику.

      Сьогодні  експерти оцінюють загальний обсяг венчурного капіталу, що працює або потенційно може почати працювати в Україні, у 400 млн дол. США. При цьому обсяг коштів, що ще не вкладені, оцінюється до 200 млн дол. США. Середній розмір капіталізації діючих в Україні фондів становить 20-30 млн дол. США. Якщо враховувати, що з метою диверсифікації ризиків фонди не можуть інвестувати в один проект більше ніж 10 % свого капіталу, то одержуємо максимальну суму інвестицій на один проект до 3 млн дол. США.

       Реструктуризація  боргу вимагає від країни-боржника проведення економічної політики, схваленої МВФ. Однак практика виконання рекомендацій МВФ, без урахування специфіки країни, в багатьох випадках призводить до погіршення стану її економіки, викликає соціальні конфлікти, що змушує відмовлятися від деяких вимог МВФ і тим самим утруднює подолання кризи заборгованості.

       Ринок лізингу в Україні перебуває  на початковій стадії розвитку. Зараз  національна промисловість та сфера  комерції перебувають на тій стадії розвитку, яка створює попит на фінансові інструменти. Національна банківська система не задовольняє цей попит. Введення будь-якої інновації, яка могла б частково задовольняти цей попит, заохочується. Лізинг — це саме та форма фінансування, яка має потенціал грати важливу роль у ефективному поєднанні цих розбіжностей.

         Список літератури 

       1. Закон України "Про лізинг" від 16 грудня 1997 p., № 723/97-ВР // України. - 1998. - 13 січ., № 5(1755). - С. 11-12

       2. Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макогон Ю.В. Міжнародна економіка: Навчальний посібник—2004.—672 с.

       3. Бойцун Н.Є., Стукало Н.В. Міжнародні  фінанси: Навч. посіб.—2004.—328 с.

       4. Внукова Н. Факторинг: проблеми та шляхи розвитку в Україні // Банківська справа. - 1998. - № 3. - С. 36-39.

       5. Венчурное финансирование: теория и практика / Сост Н.М. Фонштейн .— М.: АНХ, 1998.— С.13-14.

       6. Луніна І.О. Державні фінанси  України у перехідний період. –Харків: Форт, 2000. – 296с.

       7. Лях О. Загальні проблеми інвестування  та можливості залучення капіталів у економіку України // Фінанаси України. - № 7. - С. 34 - 39.

       8. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О.  Державні фінанси. – К.: Атіка,   2002. – 368с.

       9. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія). – К., 1999. – с.17-25.

       10. Ляшенко Г.П. Фінансові методи регуляторної політики // “Фінанси України”, №6, 2003. – с.94-98.

       11. Бровкова Е.Г., Продивус И.П. Финансово-кредитная система государства. – К., 1997. – с.37-41.

       12. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні  фінанси України. – К.: НІОС, 2002. – с.402-408.

       13. Кириленко О.П. Фінанси. – Тернопіль, 1999. – с.32-37.

       14. Рогач О.І. Міжнародні фінанси. –К., 2003. – 784с.

        Додаток А

       Характерні  ознаки еволюції державного зовнішнього боргу  України