Проблеми та перспективні напрямки розвитку фінансів зовнішньоекономічної діяльності

stify">       У країні Б недостатність фінансових коштів не дозволяє використовувати великі інвестиційні можливості, а конкуренція за право запозичування підштовхує рівень реального відсотка по кредиту до 8% річних.

       Внаслідок цього програють і країна А, і  країна Б з точки зору можливого зростання світового продукту.

       Тепер розглянемо ситуацію, коли всі обмеження на міжнародні фінансові потоки повністю ліквідовано. За цих умов у тримачів капіталу країни А з'являються сильні стимули до поєднання з позичальниками країни Б.

       Оскільки  в країні А кредитори мають  можливість надавати кредит лише за низькими ставками, то вони прагнутимуть надавати кредити в країні Б, де вища норма прибутку. У кінцевому підсумку конкуренція приведе до встановлення нової рівноваги, за якої норма прибутку знаходитиметься між 2 і 8%. Припустимо, що норма прибутку встановиться на рівні 5%. За такої ситуації фінансові ресурси країни А перевищують розміри її внутрішніх реальних активів на ту саму величину, на яку країна Б взяла позику для покриття додаткових реальних активів.

       За  умов вільного міжнародного кредитування відбувається максимізація світового продукту за рахунок відчутного приросту виробництва. Це відбувається внаслідок того, що свобода над індивідуальним тримачам капіталу можливість знайти макмальний рівень прибутку для світу в цілому. Отже, порівня 
повною відсутністю міжнародного кредиту вільний кредитний 
ринок дає виграш обом країнам. 

       Вигоди, які отримуються у світі, розподіляються між ними:

       1) національний продукт країни А збільшується внаслідок 
можливості даної країни надати свої багатства в кредит 
країні Б з 5% річних (а не 2%) замість того, щоб іти на 
менш прибуткові внутрішні інвестиції.

       2) національний продукт країни Б збільшується за рахунок 
розширення виробничого капіталу і за умови боргу кре 
диторам країни А за фонди, отримані з 5% річних (а не

       Всередині кожної країни існують групи осіб, які виграли і програли в умовах вільного міжнародного кредитування.

1. кредитори в країні А виграють внаслідок надання позик з 5%, а не з 2% річних. Це завдає шкоди позичальникам у країні А, оскільки конкуренція збоку позичальників країни Б змушує їх виплачувати такий самий високий 
   відсоток за новими позиками;
2. в країні Б позичальники виграють внаслідок можливості отримувати кредити з 5, а не з 8% річних. Водночас кредитори в країні Б програють, оскільки  змушені надавати кредити з розрахунку не 8, а 5% річних.

       Отже, лібералізація міжнародного кредиту  дає виграш світові в цілому, а також тим групам, для яких свобода означає додаткові можливості, але завдає збитків групам, для яких свобода означає більш жорстку конкуренцію.

       Аналогія  лібералізації міжнародної торгівлі і міжнародного кредиту стосується і питання про встановлення оптимального з точки зору країни податку на кредит.

1. або країна-кредитор, або країна-позичальник може ввести на міжнародний кредит податок. Він може бути оптимальним, якщо одна або інша країна, яка має достатню фінансову потужність для впливу на величину ставки відсотка 
   (в нашому прикладі країна А або країна Б), встановить податок, що не перешкоджає міжнародному кредитуванню;
2. якщо обидві країни (і країна А, і країна Б) спробують ввести податки на один і той самий міжнародний капітал, то це може бути рівнозначне забороні міжнародних фінансових операцій;
3. на практиці податкові обмеження міжнародного кредиту 
   вання і взаємозапозичення долаються шляхом приховування угод.  айпоширенішим інструментом такого приховування трансфертне  ціноутворення.

       Воно  сприяє підвищенню ефективності функціонування міжнародного кредиту, однак позбавляє державу доходів від міжнародних кредитних угод. Розвиток міжнародного кредиту на сучасному етапі значною мірою визнаться діяльністю ТНК, зростанням їх ролі в розвитку міжнародних економічних відносин. Це проявляється в:

• інтенсивному розвитку єврокредиту, тобто кредитних зобов'язань банку в іноземній валюті, яка виступає вже як над національна валюта. Приставка "євро" вказує не лише на іноземний характер валюти по відношенню до місця здійснення 
  кредитних операцій, а й про вихід міжнародного кредиту зі сфери національного валютного й податкового контролю;
• появі синдикованих єврокредитів, джерелом яких є ресурси євровалютного ринку;
• сек'юритизації, тобто заміщенні традиційних банківських 
  кредитів емісією цінних паперів (облігацій, акцій, векселів);

       • виникненні нових форм кредитування — факторингу, 
форфейтингу, лізингу.

       Особливістю сучасного міжнародного кредиту  є світова криза заборгованості, суть якої полягає у відмові від платежів по боргу суверенним боржникам з ряду причин. Основна частина заборгованості припадає на країни, що розвиваються.

       1.3 Сутність міжнародного лізингу

       У світовій практиці немає єдиного  визначення тепмін «лізінг». Спектр визначень лізингу містить його розуміння, і як товарного кредиту, і як довгострокової оренди машин, устаткування, транспортних засобів і споруд виробничого призназчення, і як особливий вид інвестиційної діяльності  а іноді його вважають завуальованою купівлею-продажем майна.

       Європейська федерація національних асоціацій  лізингових компаній дає таке визначення: "Лізинг - це договір про оренду заводу, промислових товарів, обладнання, нерухомості для використання їх у виробничих цілях орендатором, у той час як товари купуються орендодавцем і він зберігає за собою право власності"[2].

       У статті 1 Закону України "Про лізинг" зазначається, що лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачеві майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингових платежів. Виділимо чотири основні характеристики лізингу:

       1.Право  власності на активи відокремлюється  від права користування цими  активами. Лізингоотримувач може  при дбати право використовувати актив без права власності на нього.

       2.Лізингоотримувач  повинен зробити серію виплат  лізингодавцю.

       З.Строк  лізингу - це певний період часу, протягом якого право  икористовувати актив  відокремлено від права власності  на нього. Перед або після цього  строку право власності та право  використовувати актив об єднані в лізингодавця обо в лізингоотримувача.

       4.Лізинговий  строк, як правило, збігається  зі строком корисної служби  лізингованого майна. 

       Закон України «Про лізинг» дає таке визначення: «Міжнародний лізинг—  це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони». Сутність міжнародного лізингу розкривають його основні, домінантні особливості. Серед них слід виділити такі:

       1. Відокремлення права власності від права користування активом протягом певного періоду повинно здійснюватися в узгодженні, як мінімум, з двома юридичними, бухгалтерськими та податковими системами;

       2. Передача активу в лізинг може  відбуватися в прямій або опосередкованій  формі. Пряма форма — коли  майно фізично перетинає кордон  для того, щоб потрапити в країну  лізингоотримувача. Опосередкована  — коли майно не треба перевозити через кордон, бо воно вже знаходиться в країні лізи- 
нгоотримувача.

       3. Період лізингового договору  може бути або часом, протягом якого лізингоотримувач користується майном без урахування часу транспортування майна від лізингодавця до лізингоотримувача, або часом, який покриває і транспортування, і користування майном. У разі внутрішнього лізингу часперевезення активу, як правило, такий короткий, що нимнехтують під час прийняття рішення. У міжнародному лізингу термін "лізинг", як правило, означає й час доставки, якщо він довгий та витрати на доставку високі. Так, час перевезен 
ня, витрати на транспортування та страхування — це важливі фактори в разі прийняття рішення про укладання договору міжнародного лізингу.

4. Термін лізингової угоди, як правило, збігається з терміном корисної служби активу.
5. Лізингові платежі в разі міжнародного лізингу можутьздійснюватися у формі національної валюти лізингодавця, лізингоотримувача або третьої країни, у формі колективної валюти або у формі товару, послуги або природного 
   ресурсу.

       Джерелом  розвитку міжнародного лізингу є закладені в ньому широкі можливості та переваги для кожного учасника угоди. 

      ^{2. Проблеми та перспективні напрямки розвитку фінансів зовнішньоекономічної діяльності} 

      ^{1.1 Наслідки прямих іноземних інвестицій}

      ^{Прямі іноземні інвестиції істотно впливають як на соціально-економічний розвиток країн-інвесторів (звідки відходить капітал) і приймаючих країн (куди спрямовується капітал), на становище різних соціальних груп у цих країнах, так і на стан та динаміку розвитку світового господарства в цілому та окремих його регіонів.}

      ^{Вплив ПІІ на приймаючі  країни і країни-інвестори  звичайно розглядається за такими напрямками: накопичення капіталу; оволодіння сучасною технологією та управлінськими ноу-хау; стан платіжного балансу; рівень зайнятості та заробітної плати; реалізація національних економічних планів; культурні зміни; урядова соціальна та економічна політика тощо.}

      ^{За  всіма цими напрямами  вплив іноземних  інвестицій може бути як позитивним, так  і негативним, різним для приймаючих країн і країн базування, для розвинутих країні країн, що розвиваються, країн з перехідною економікою.}

      ^{Більшість економістів поділяють  думку, що потенційна вигідність ПІІ найбільш очевидна для промислово розвинутих країн, виступають вони в ролі інвесторів чи в ролі приймаючої країни. Як країни базування вони отримують доходи у формі відсотків, дивідендів, ліцензованих платежів та платежів за управлінські послуги, що збільшує можливість накопичення капіталу, кількість робочих місць, надходження податків до бюджету і т. ін. ПІІ для цих країн означають розширення експортних ринків, доступ до сировини та дешевої робочої сили, можливість реалізації специфічних переваг фірм-інвесторів в технології та управлінні, мінімізації оподаткування та, як наслідок, підвищення конкурентоспроможності.}

      ^{Країна-інвестор може зазнавати і  збитків внаслідок  відпливу капіталу. Це відбувається в тому випадку, якщо доход від ПІІ не надходить до країни базування. Але головний негативний момент для країни базування стосується зайнятості: експорт ПІІ — це експорт робочих місць. Реальною є й така небезпека: ноу-хау, які супроводять зарубіжні інвестиції, можуть бути використані в приймаючій країні проти цієї фірми.}

      ^{Якщо  країна (фірма) базування  не може повністю реалізувати свої переваги, пов'язані з ПІІ, і багато з них можуть бути привласнені іншими суб'єктами, то виникає потреба або припинити відплив ПІІ, або обмежити його встановленням оптимального оподаткування на відплив ПІІ.}

      ^{Як  приймаючі промислово розвинуті країни також мають незрівнянно більші (ніж країни, що розвиваються) можливості реалізувати такі потенційні вигоди від ПІІ, як збільшення робочих місць, стимулювання внутрішньої конкуренції, структурна перебудова економіки.}

      ^{Що  стосується країн, які  розвиваються, а також  країн з перехідною економікою, то більшість із них вкрай потребують ПІІ.}

      ^{Для країн, що розвиваються,та країн з перехідною економікою ПІІ це:}

• ^{робочі місця і, отже, зростання добробуту почасти як наслідок навчання і підвищення кваліфікації робочої сили;}
• ^{залучення невикористовуваних ресурсів до економічного}