Проблеми і напрямки вдосконалення місцевих податків і зборів до бюджетів

    Вагомий внесок у розвиток теорії оподаткування  зробили представники

шведської школи. Мається на увазі насамперед К. Віксель (1851-1926), який уперше застосував і науково обґрунтував роль податків у підвищенні суспільного добробуту. Він уперше розглянув податки не відокремлено, а в тісному взаємозв’язку з державними витратами на вигідні суспільству заходи. До його заслуг слід віднести те, що він заклав основи справедливого оподаткування відповідно до принципу еквівалентності між сумою сплачених податків і отриманими суспільними благами й послугами.

    Дослідження К. Вікселя в галузі оподаткування  були спрямовані на досягнення рівності усіх громадян перед законом, зростання економічного добробуту й мирного співіснування. Новим принципом справедливого оподаткування Віксель вважав корисність податків і досягнення еквівалентності між сумою вилучених податків та одержаними від держави послугами. Віксель вважав за доцільне розширити державний сектор із метою забезпечення послугами населення з низькими доходами. Податки, за його твердженням, не повинні порушувати добробуту окремих соціальних груп, якщо за рахунок державних послуг добробут окремих верств населення не підвищується, то вони мають бути звільнені від податків. У цілому теоретичні висновки мали великий вплив на розвиток науки про оподаткування і створення сучасної шведської податкової моделі.

    Дж. Кейнс стверджував, що надходження  майже за всіма податками залежать не лише від змін у податкових ставках, а й від коливань розміру номінальних доходів. Це положення стосується насамперед прибуткового податку, що стягується за прогресивними ставками. В умовах інфляції бюджетні надходження зростають швидшими темпами, ніж доходи громадян, що сприяє стабільності бюджету.

    Окремі  наукові дослідження в оподаткуванні у другій половині ХХ століття дістали назву неоконсерватизму. Найвідомішим представником цього напряму вважається М. Фрідман, голова чиказької школи. Основним висновком його наукових досліджень є твердження, що втручання держави в економіку має бути обмежене грошовою сферою. На його думку, треба проводити таку

грошово-кредитну політику, яка б створювала умови  для підприємницької активності. Для цього грошову масу в обігу слід збільшувати не більш як на 3-5%. Цей напрям в економічній теорії дістав назву монетаризму. Проте монетаристи схильні розглядати податки як вбудовані в економічну систему „механізми гнучкості”, що амортизують кризові явища в економіці. Ці теоретичні положення неокласиків стали основою податкової політики США й Великобританії, а згодом і більшості країн із розвиненою ринковою економікою.

    Податкові реформи 80-х років у США і  в низці європейських країн здійснювалися на базі ідей обмеження ролі державного втручання в економіку. Водночас слід зауважити, що метою податкових реформ у країнах Західної Європи наприкінці ХХ століття було зменшення податків на платників, і особливо зменшення оподаткування прибутку корпорацій. Ці заходи супроводжувалися зменшенням бюджетних видатків.

    Таким чином, підсумовуючи багатовіковий  досвід дослідження місця й ролі податків у суспільстві представниками різних наукових шкіл, можна зробити такі висновки: податки розглядаються як обов’язковий платіж, що використовуються для фінансування суспільних благ і послуг; є дієвим засобом фінансової політики держави для впливу на розташування ресурсів, перерозподіл багатства, суспільний вибір громадян у демократичному суспільстві.

    Сьогодні  податки є безальтернативним  за вагомістю джерелом формування

доходів бюджету держави та багатофункціональним інструментом перерозподілу ВВП з метою соціального забезпечення громадян і досягнення стійкого економічного зростання. Податки затверджуються на законодавчому рівні, тому є демократичним за способом встановлення і обов’язковими за процедурою сплати.

    Теорія  місцевого оподаткування почала інтенсивно розвиватися в середині XIX ст. У кінці XIX - на початку XX ст. сформувалося дві основні теорії місцевого оподаткування:

    - теорія поворотної послуги - визначає  місцеві податки як плату за  послуги, які надає орган місцевого самоврядування членам територіального колективу. За цією теорією, податки і збори не є державними податками;

    - теорія, яка не розрізняє природи  державних та місцевих податків  і вважає їх обов'язковими платежами громадян державі.

    Історія запровадження місцевих податків в Україні починається ще від часів Київської Русі. Саме тут у період раннього феодалізму (ІX-XIIст.) кожне князівство поділялося на адміністративні округи, на міські й сільські товариства, що були пов?язані круговою порукою жителів у сплаті податків князеві та в оберіганні громадської безпеки. Міські самоврядні громади на Русі встановлювали збори з населення, які можна вважати ьпрообразом місцевих податків і які безпосередньо спрямовувалися  на розв’язання найважливіших громадських проблем у містах.

    За  часів Великого Литовського князівства населення зобов’язане було сплачувати щорічний податок – серебщину, а також виконувати інші державні повинності. У цей час з’явився ще один збирач податків – церква, на користь якої сплачували десятину. Існував інститут місцевих податків і зборів і за часів польського та російського панування, зокрема в царській Росії справлялися земські повинності і збори. Вони розроблялися земською управою і затверджувалися земськими зборами – представницьким органом місцевого самоврядування. Земські повинності правили за основне джерело прибутків земств – за рахунок них формувалося майже 70 % дохідної бази бюджетів земств (2/3 цієї суми надходили від оподаткування нерухомого майна і землі).

    Важливим  етапом становлення системи місцевих податків у Європі було утвердження інституту місцевого самоврядування буржуазної епохи. Ці процеси поширились і на Російську імперію та українські землі, які на той час перебували в її складі. Після земської реформи 1864 р. в 34 губерніях імперії було створено органи місцевого самоврядування земства. Вони отримали право на встановлення місцевих податків - земських зборів, якими оподатковувалося нерухоме майно в містах і повітах.

    Об'єктами оподаткування стали земля, житлові  будинки, виробничі й торговельні приміщення та інші споруди. Крім нерухомого майна, оподатковувалися свідоцтва на промислову продукцію та патенти заводів з виробництва напоїв. До земських зборів належали акцизи на заклади з продажу напоїв і на трактири в міських поселеннях, судове мито, збори за користування переправами, шляхами та ін. Законом визначалися максимальні ставки, в межах яких земства самостійно встановлювали земські збори.

    У 90-х роках XIX ст. повноваження земств було суттєво обмежено. Крім зборів, земства встановлювали й земські повинності, які, на відміну від перших, мали цільовий характер. Земські повинності забезпечували фінансування місцевої поліції, лікарень, шкіл, пожежної охорони та інших цільових витрат. Земські повинності забезпечувалися в грошовій і натуральній формах. Частина земських повинностей встановлювалася не земствами, а державою.

    Податкова система в кожній країні є однією з основ економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки - це об'єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни, а не керуватися побажаннями, хоч і найкращими, але нездійсненними. Саме тому побудова чіткої податкової системи - це одна з головних умов ефективного функціонування економіки і фінансів, оскільки через податки здійснюється найтісніший зв'язок між державою і юридичними та фізичними особами щодо формування, розподілу й використання їх доходів.

    Нині  відомо кілька схем оподаткування, серед  яких слід назвати три основні. Перша з них передбачає поосібне оподаткування, тобто стягнення податків з особи як такої залежно від її прибутку або інших властивостей. Друга схема передбачає стягнення податків з використовуваних загальних або неподільних ресурсів. Третя, яка найбільше поширилася у світі і діє в Україні, орієнтована на оподаткування результатів комерційної діяльності фізичних та юридичних осіб, а також частково їхньої власності.

    Незалежно від змісту оподаткування будь-яка податкова система має забезпечувати надійне надходження коштів у доходну частину бюджету. Розкриваючи зміст податкової системи, науковці часто наголошують на складній природі цього поняття. З одного боку, податкова система є сукупністю податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених, законодавче закріплених важелів з акумуляції доходів держави. У цьому разі вона може збігатися з системою податків, зборів і платежів. З іншого боку, податкова система містить досить широкий спектр процесуальних відносин зі встановлення, зміни, скасування податків, зборів, платежів, забезпечення їх сплати, організації контролю та відповідальності за порушення податкового законодавства.

    Отже, податкова система - це сукупність встановлених у країні податків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість.

    Таким чином, податкова система кожної держави має свою структуру, тобто класифікацію податків залежно від різних ознак. Структура податкової системи визначається, здебільшого, рівнем економічного розвитку держави, а також політичними силами, що перебувають при владі. У класичному плані всі податки поділяються на державні й місцеві, прямі й опосередковані (непрямі), податки з юридичних і податки з фізичних осіб, натуральні й грошові, звичайні і надзвичайні. Податки, які надходять до державного бюджету, називаються державними. Вони встановлюються законами держави або декретами уряду. Також місцеві податки та збори теж встановлюються законами держави, але місцеві органи влади мають повні права щодо обкладання цими податками. Вони можуть диференціювати ставки, податків у межах ставки, визначеної законом, надавати додаткових пільг окремим платникам, змінювати строки сплати. 

    1.2 Роль і значення  місцевих податків та зборів у формуванні місцевих бюджетів 

    Виникнення  місцевих податків і зборів зумовлене  необхідністю розмежування джерел доходів між бюджетами різних рівнів. Це розмежування здебільшого має політичне забарвлення і свідчить про те, наскільки центральний уряд довіряє місцевим органам влади. З іншого боку, це розмежування свідчить про рівень розвитку демократії в державі, бо надмірна централізація фінансових ресурсів завжди приховує небезпеку встановлення фінансової диктатури.

    Сьогодні  ведуться значні наукові і практичні  дискусії навколо питань зміцнення фінансової незалежності місцевих бюджетів, наукового обгрунтування концепції розмежування доходів і витрат різних ланок бюджетної системи, взаємовідносин між місцевими бюджетами і Державним бюджетом. Усі ці питання тією чи іншою мірою знайшли своє відображення у Бюджетному кодексі. Проте реформування бюджетної системи залежить від того, який рівень самостійності і незалежності буде надано місцевим Радам. Самостійність місцевих Рад повинна мати в своїй основі законодавче закріплений розмір доходів, що надходять до місцевих бюджетів залежно від обсягу створюваних і використовуваних фінансових ресурсів на певній території [3].

    Доходи  місцевих бюджетів формуються за рахунок  місцевих податків і зборів, неподаткових доходів, надходжень із бюджетів вищого рівня. Співвідношення між цими джерелами залежить від функцій, що покладені на регіональні органи управління, від потенційних можливостей отримання ними місцевих податків, а також від можливостей вищих органів влади надавати фінансову підтримку територіям.

    Податки є головним джерелом місцевих бюджетів. В свою чергу всі податки, що надходять до місцевих бюджетів, поділяють на дві групи: місцеві податки і надходження із бюджетів вищого рівня.

    Місцеві податки і збори — це платежі, які встановлюються місцевими органами влади і обов'язкові до сплати їх платниками на певній території.

    Місцеві податки та збори – це податки  та збори, які встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства, вони є обов’язковими до сплати в межах адміністративно-територіальних одиниць та зараховуються до їх бюджетів.

    Місцеві податки і збори - обов'язкові платежі, що встановлюються сільськими, селищними, міськими радами згідно законодавства, справляються в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць і зараховуються до їх бюджетів.

    Складність  формування місцевих бюджетів і особливо при розподілі і перерозподілі їх витрат на потреби місцевого спрямування показує, що у більшості випадків місцеві органи самоврядування фактично не мають повної самостійності у використанні коштів, що спрямовуються до місцевого бюджету.

    Вони  не мають можливості на правових засадах  і в повному обсязі розпоряджатися цими коштами на свій розсуд, хоча формально є визначена частка бюджетних ресурсів, які направляються державою до них. Державою визначено основні джерела формування місцевих бюджетів. Надходження коштів до місцевих бюджетів та їх формування здійснюються за рахунок: місцевих податків і зборів, частки загальнодержавних податків, надходжень від здачі в оренду об’єктів (майна) комунальної власності, плати за ліцензії, сертифікати та державну реєстрацію суб’єктів господарської чи іншої підприємницької діяльності, штрафів та фінансових стягнень, дотацій з бюджетів вищого рівня, які визначаються в установленому порядку; спонсорських внесків, пожертвувань, гуманітарної допомоги, шефської допомоги та інших добровільних внесків і вкладів населення, що йдуть на забезпечення регіональних потреб.