ПРИБУТОК ЯК ОСНОВНИЙ ПОКАЗНИК ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ПІДПРИЄМСТВА ТА МЕХАНІЗМ ЙОГО ФОРМУВАННЯ НА ПРИКЛАДІ АТ «ІНДЕКС-БАНК»

    Формування  прибутку   в   умовах    ринку    має  першорядне значення   для  визначення  оподатковуваних  сум доходів.

    Основну ціль діяльності будь-якого виробника  (фірми, ділового     підприємства)  складає   максимізація   прибутку. Можливості  її одержання   обмежені,  по-перше,   витратами виробництва і, по-друге,  попитом   на   зроблену продукцію.

    Головним  обмежником прибутку є витрати виробництва. До їхнього визначення і виміру існують різні підходи, у  яких   можна виділити   погляд   економіста, орієнтований на перспективу фірми, і позицію бухгалтера, яких насамперед цікавить фінансові звіти  і баланси підприємства.

    Оскільки  усі  види ресурсів обмежені, будь-яке  рішення  про виробництво   якого-небудь товару  припускає   відмовлення  від використання тих же ресурсів для  випуску якогось  іншого виробу. Таким  чином,  усі  витрати  являють  собою альтернативні витрати. Точніше  кажучи,  витрати  будь-якого ресурсу, притягнуті  для виробництва товарів, відображають його цінність при найкращому з всіх  альтернативних варіантів використання чи цінність тих альтернативних   можливостей, якими   доводиться  жертвувати. Наприклад, метал, витрачений  на  виробництво  озброєння, вже неможливо застосувати  для  виготовлення  медичного   устаткування чи автомобілів. І якщо робітник  здатний   робити   як озброєння,   так   і   медичне  устаткування, то  витрати, які суспільство несе при використанні цього  робітника на військовому заводі,  будуть  дорівнюють  внеску,  що  він  міг  би  внести   у виробництво медичного устаткування.

    Варто дати  наступне  визначення економічним  витратам: економічні  витрати фірми - це ті виплати, які вона зобов'язана зробити власникам ресурсів, щоб залучити ці  ресурси для визначеного виробничого процесу і відвернути їх тим  самим  від альтернативних   варіантів  застосування. Всі   альтернативні витрати,   що понесе фірма в процесі виробництва, можуть  бути або зовнішніми (фактичними, явними), або внутрішніми (неявними). Зовнішні витрати приймають форму   грошових   платежів постачальникам факторів  виробництва,  проміжних виробів і ділових послуг. Тут говориться  про заробітну плату робітників і службовців,  витратах на сировину і матеріали, комісійних винагородах торговим фірмам,  внесках банкам і іншим фінансовим показникам, розрахунках за юридичні  консультації, транспортні послуги і т.п. Іншими словами, зовнішні витрати являють собою плату за ресурси постачальникам, самостійним стосовно даної фірми, не приналежним до числа її власників.

    У  процесі   виробництва   фірма   може  також використовувати ресурси приналежні їй самій. У цьому випадку вона   несе    внутрішні    витрати.    Вони    не  передбачені контрактами,  обов'язковими  для зовнішніх платежів,   і  тому  не здобувають грошову форму. З погляду фірми, вони дорівнюють грошовим   платежам, що могли б бути отримані за власний ресурс при найкращому з альтернативних способів його застосування. Так, якщо  фірма використовує  один   з приналежних їй будинків, то вона не несе ніяких зовнішніх витрат у вигляді орендної плати. Однак  внутрішні  витрати  є, тому  що  фірма втрачає  можливість  одержання  грошей, здаючи цей   будинок  кому-небудь  в  оренду.  Хоча  внутрішні витрати не відображаються в бухгалтерській звітності, вони існують цілком    реально і відповідно впливають на  прийняття  економічних  рішень: які обов'язково     повинні враховувати можливості кращого використання, що упускаються власних ресурсів виробника.

    У якості одного з  елементів внутрішніх витрат розглядається і так називаний   нормальний  прибуток підприємця, тобто винагорода за виконувані їм функції. Прикладом тут може послужити ситуація, у якій одноособовий власник дрібної фірми застосовує в ній винятково власну працю і грошовий капітал. Зовнішніх витрат на  виплату  заробітної  плати і відсотків він не несе. Але підприємець, про якого мова йде,  міг би покласти свої  гроші в банк і одержувати по них відсотки. Крім того,  керуючи  власним  підприємством, він відмовляється від заробітку,  що міг би мати, запропонувавши такі ж управлінські послуги іншій фірмі. Та  мінімальна плата,  що   необхідна,  щоб   удержати  його підприємницькі  здібності  і  кошти  в  даному  підприємстві, і називається  нормальним прибутком. Якщо вона  не забезпечується, перед підприємцем стоїть  питання  про відмовлення від  даного способу діяльності.

    Існують багато  визначень  прибутку. Економісти розглядають її  величину,   як  різницю між валовим доходом(тобто загальним виторгом  від  реалізації  продукції) і усіма витратами - як зовнішніми, так і внутрішніми (включаючи в останні  нормальний  прибуток  підприємця). 

1.2 Прибутковість: основні поняття та її сутність 

  У Законі України «Про підприємства в Україні»[2] записано:

    «Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який ... здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку». На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів і господарської діяльності є прибуток. Цими нормативними положеннями визначається роль і місце прибутку в економіці підприємства.

    Прибуток  підприємства — це перевищення доходів від його діяльності над сумою видатків; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень. Податок на додану вартість і акцизний збір, які надходять у складі виручки від реалізації продукції підприємств, являють собою форми централізованих нагромаджень, у повній сумі надходять у розпорядження держави, формуючи значну частку прибуткової частини державного бюджету.

    На  відміну від ПДВ і акцизного збору, прибуток, що його одержують підприємства у сфері виробництва товарів і послуг, хоч він також є одним із головних джерел формування централізованих фінансових ресурсів держави, в значній своїй частині використовується тими підприємствами, які його одержали, на збільшення виробництва, реконструкцію і технічне переозброєння їх основних засобів, удосконалення технології, матеріальне заохочення трудящих соціальний розвиток колективів.

1. За характером відбиття в обліку виділяють бухгалтерський і економічний прибуток підприємства.

    - Бухгалтерський прибуток характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків). Обсяг балансового прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку та відбивається на рахунку 80 «Прибутки та збитки».

    - Економічний прибуток являє собою різницю між сумою доходів підприємства, з одного боку, і сумою його поточних витрат, з іншого. При цьому враховуються поточні витрати як внутрішні так і зовнішні, перші не відбиваються бухгалтерським обліком та оцінюються по їх альтернативній вартості. Економічний прибуток підприємства завжди менше бухгалтерського на величину внутрішніх поточних витрат.

2. За характером діяльності підприємства розділяють прибуток від звичайної діяльності й прибуток від надзвичайних подій.

    - Прибуток від звичайної діяльності характеризує фінансовий результат від всіх традиційних для даного підприємства видів діяльності й господарських операцій, формується на регулярній основі.

    Пзд = П – П.                   (1) 
де П - прибуток від звичайної діяльності до оподаткування; ПП - податок на прибуток.

    - Прибуток від надзвичайних подій характеризує незвичайне або дуже рідкісне для даного підприємства джерело формування.

3. По основних видах господарських операцій підприємства виділяють прибуток від реалізації продукції й прибуток від позареалізаційних операцій.

    - Прибуток від реалізації продукції — товарів, робіт, послуг — є основним його видом на підприємстві, безпосередньо пов'язаним з галузевою специфікою діяльності. Аналогом цього терміна виступає термін «прибуток по основній діяльності». В обох випадках під цим прибутком розуміється результат господарювання по основній виробничо-збутовій діяльності підприємства.

    Прибуток  від реалізації продукції складається  з прибутку у нереалізованих залишках річної продукції на початок року, прибутку від випуску товарної продукції  звітного періоду та прибутку у залишках нереалізованої продукції на кінець року

    - Прибуток від позареалізаційних операцій формально характеризується терміном «доходи від позареалізаційних операцій», однак за своїм сутнісним змістом ставиться до категорії прибутку, тому що відбивається у звітності у вигляді сальдо між отриманими доходами й понесеними втратами від цих операцій. До складу доходів, що формують цей прибуток, ставляться доходи від пайової участі даного підприємства в діяльності інших спільних підприємств з вітчизняними й закордонними партнерами (у вигляді розподіленого прибутку на суму його паїв у спільних підприємствах); доходи від облігацій, акцій і інших цінних паперів, що належать підприємству та випущені сторонніми емітентами (у вигляді сум відсотків і дивідендів); доходи від депозитних внесків підприємства в банках; отримані штрафи, пені й неустойки та ін.

4. По основних видах діяльності підприємства виділяють прибуток, отриманий від операційної, інвестиційної й фінансової діяльності.

    - Прибуток від операційної діяльності являє собою сукупний обсяг прибутку від реалізації продукції й прибутку від інших операцій, що не ставляться до інвестиційної або фінансової діяльності.

    ЧД-С = ОВ + ПО,                  (2)

де ЧД- чистий дохід від реалізації товарів (робіт, послуг);

С - собівартість реалізованих товарів (робіт, послуг);

ОВ - операційні витрати;

ПО прибуток від операційної діяльності.

    - Прибуток від інвестиційної діяльності характеризує підсумковий фінансовий результат від операцій по придбанню (спорудженню, виготовленню) і продажу — основних фондів, нематеріальних активів і інших необоротних активів, а також короткострокових фінансових інвестицій, які не є еквівалентами коштів.

    - Прибуток від фінансової діяльності характеризує фінансовий результат операцій, які приводять до зміни розміру й складу власного капіталу й позичок підприємства (залучення додаткового акціонерного або пайового капіталу, емісії облігацій і інших боргових цінних паперів, залучення кредиту в різних його формах, погашення зобов'язань по основному боргу тощо).

    Пфд = ВП +Іод – АВ – ВЗ – Іов,                 (3)

    де  ВП - валовий прибуток;

Іод - інші операційні доходи;

АВ - адміністративні витрати;

ВЗ - витрати на збут;

Іов - інші операційні витрати.

5. За складом елементів, що формують прибуток, розрізняють маржинальний, валовий (балансовий) і чистий прибуток підприємства.

    Під цими термінами звичайно розуміють  різні ступені «очистки» отриманих доходів від понесених підприємством у процесі господарської діяльності витрат.

    - Маржинальний прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком суми змінних витрат.

    - Валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком всіх операційних витрат, як постійних, так і змінних

    - Балансовий прибуток являє собою різницю між всією сумою чистого доходу підприємства і всією сумою його поточних витрат, він включає три основні елементи:

      - прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг;

      - прибуток (збиток) від реалізації основних засобів, їхнього вибуття, реалізації іншого майна підприємства;

- фінансові результати від позареалізаційних операцій.

    - Чистий прибуток характеризує суму балансового (валового) прибутку, зменшеного на суму податкових платежів за його рахунок.

6. За характером оподаткування прибутку виділяють оподатковувану і не оподатковувану податком його частини.

    Такий розподіл прибутку відіграє важливу роль у формуванні податкової політики підприємства, тому що дозволяє оцінювати альтернативні господарські операції з позицій кінцевого їх ефекту. Склад прибутку, що не підлягає оподатковуванню, регулюється відповідним законодавством.