Податковий облік і аудит екологічного податку на підприємстві

 

З'ясовано, що у Великобританії, наприклад, за використання 1тонни етилованого бензину сплачують 0, 19 євро, за бензин не етилований - 0, 21 євро, за дизельне паливо - 0, 176 євро.

В системі регулювання суспільних відносин в галузі Охорони довкілля плата за забруднення несе велике різноманітне навантаження — стимулююче, координаційне, контролююче та компенсаційне.

Стимулюючий бік плати за забруднення виявляється в її впливі на економічні інтереси екологічно небезпечних підприємств шляхом підвищення або зменшення економічного тиску на них в залежності від обсягів викидів (скидів) в довкілля (чим більше обсяг викиду — тим вище плата).

Для цього використовуються два види плати:

а) за лімітовані викиди (скиди) — в межах встановлених лімітів (тимчасово погоджених) викидів (скидів) забруднюючих речовин та згідно з дозволами на розміщення відходів в навколишньому середовищі. Щодо цих лімітованих викидів (скидів) встановлюються фіксовані нормативи плати;

б) за перевищення лімітів викидів (скидів), розміщення забруднюючих речовин. Тут плата визначається в кратному розмірі відносно фіксованих платежів.

Координаційний бік плати за забруднення виявляється в тому, що за її допомогою визначається фінансова частка кожного забруднювача в забезпеченні колективних зусиль в галузі охорони довкілля від "забруднення (нормативи плати встановлюються по кожному інгредієнту забруднюючих речовин (відходів) з урахуванням ступеня небезпечності їх для навколишнього природного середовища та здоров'я населення). Крім того, за допомогою цього роду плати дії всіх забруднювачів узгоджуються з потребами відповідних територій в вирішенні екологічних проблем (базової нормативи плати повинні враховувати природно-кліматичні особливості територій, стан довкілля в місці розташування джерел забруднення).

Контролююча функція плати за забруднення виявляється у можливості використання її як засобу реагування на досягнуті підприємствами-забруднювачами результати по охороні довкілля. В залежності від цих результатів контролюючий орган може залишити плату незмінною, або підвищити її, а також може частково чи повністю звільнити від плати за забруднення довкілля, якщо впроваджуються ефективні технологічні заходи щодо зменшення викидів (скидів) забруднюючих речовин в навколишнє середовище.

Компенсаційна функція — найважливіша в механізмі плати за забруднення довкілля. Відповідні платежі мають акумулюватись в цільових фондах охорони навколишнього природного середовища і забезпечувати фінансування заходів, пов'язаних з усуненням негативних наслідків забруднення на середовище перебування людини. Концентрація відповідних платежів в спеціальних державному та місцевих фондах дозволяє підвищити соціально-економічну ефективність інвестицій в охорону довкілля від забруднення. 

1.2. Огляд нормативної бази регламентування екологічного податку

 

 

Екологічний податок регулюється Податковим кодексом України та пов’язаний з багатьма галузевими законодавчими актами, які стосуються земельних ресурсів, водних ресурсів, ресурсів підземних надр, лісових ресурсів, ресурсів атмосферного повітря. Взаємозв’язок екологічного податку з нормативними актами інших галузей України узагальнимо на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Взаємозв’язок екологічного податку з нормативними актами інших галузей України

Отже, екологічні принципи охорони і використання природних ресурсів викладені в різних законодавчих актах України. Зокрема, Закон України «Про охорону земель» визначає правові, економічні та соціальні основи охорони земель з метою забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля.

Охорона земель система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

У Водному кодексі України зазначається, що усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами. В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки);

штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

1) внутрішні морські води та територіальне море;

2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;

2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

Кодексом України «Про надра» регулюється, що надра – це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Завданням Кодексу України про надра є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Державний фонд надр включає як ділянки надр, що використовуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Родовища корисних копалин  це нагромадження мінеральних речовин  в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання.

Техногенні родовища корисних копалин це місця, де накопичилися відходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат при зберіганні, транспортуванні та використанні продуктів переробки мінеральної сировини.

Лісовий кодекс України роз'яснює, що ліс - це тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце-розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території  України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно  від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. до спеціального використання лісових ресурсів належить:

• заготівля деревини під час рубок головного користування;
• заготівля живиці;
• заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревна зелень тощо);
• побічні лісові користування (випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна, деревних соків, збирання і заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини, лісової підстилки та очерету).

Деревина від рубок головного користування і живиця належить до лісових ресурсів державного значення.

Другорядні лісові матеріали  та лісові ресурси, віднесені до побічних лісових користувань, належать до лісових  ресурсів місцевого значення.

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» зазначає, що атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Цей закон спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище, визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря.

1.3. Адміністрування  екологічного податку

 

Початок активного вживання терміна адміністрування податків вітчизняними практиками й політиками припадає на другу половину 1990-х  років. Кожне його озвучування фактично засвідчувало сутнісну різницю, а інколи й невизначеність змісту. У нормативно-правових актах юридична категорія «адміністрування податків» поки що не знайшла свого закріплення, хоча досить часто використовується політиками та урядовцями, при цьому виявляється нетотожне розуміння її змісту. Для наукової літератури це поняття також є новим. Згідно з науковими поглядами відомого фахівця у галузі адміністративного права А.Селіванова, адміністрування податків - це «...правовідносини, які складаються у сфері здійснення уповноваженими державними органами заходів з погашення податкового боргу і передбачають застосування методів владно-примусового характеру до платників податків».

В Податковому кодексі  адміністрування податків взагалі  та екологічного податку зокрема  передбачає:

- листування з платником податку (податкове повідомлення, рішення, податкові вимоги, інші документи)

- податкова консультація( в усній та письмовій формах)

- визначення сум податкових  та грошових зобов’язань.

Метою адміністрування  є забезпечення погашення податкових зобов’язань платників шляхом оптимального втручання в їхню господарську діяльність через застосування законодавчо встановлених механізмів і процедур.

Основними процедурами  адміністрування екологічного податку є:

1. облікова робота (облік платників податків і облік надходжень);
2. масово-роз’яснювальна й консультативна робота;
3. прогнозно-аналітична робота;
4. контрольно-перевірочна робота.

Названі напрями управлінської  діяльності передбачають використання облікових, соціальних, аналітичних  і контрольних технологій відповідно. Функції адміністрування розподілені між суб’єктами, які наведені на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Суб’єкти адміністрування екологічного податку

 

Суб’єкти податкового адміністрування в межах своїх повноважень здійснюються такі дії:

- взяття на облік;

- декларування податкових зобов’язань;

- визначення податкових зобов’язань органами контролю;

- зміна строків виконання податкових зобов’язань;

-  повернення зайво сплачених податків;

- стягнення несплачених  податків;

- застосування забезпечувальних заходів (податкова застава, податкова порука, адміністративний арешт активів);

- оскарження рішень органів контролю і т. п.

Розглянемо основні  принципи, які використовуються у адмініструванні податків та екологічного податку зокрема (рис 1.3):

1. принцип єдиноначальності – всі рішення підпорядковуються конкретним вимогам керівника і виконуються відповідно до чітко сформульованих інструкцій;
2. принцип плановості – рішення керівництва щодо організації виробничого процесу повинні бути чітко спланованими;
3. принцип економічності – реалізація та виконання прийнятих рішень повинні забезпечуватись мінімальним обсягом витрат;
4. принцип комплексності – комплексний підхід до управління процесом адміністрування.