Податкові системи

2.2. Аналіз сучасних проблем розвитку

    Ринкова трансформація української економіки зумовила необхідність переходу від переважно неподаткових до податкових методів акумуляції доходів у державному бюджеті, становлення самостійної податкової системи. Тепер ця система в основному сформована. До неї входять основні види загальнодержавних податків, які існують у розвинутих країнах світу, з рівнем ставок, що не перевищують середньоєвропейського. Разом із тим, податкова система України має ряд особливостей:

1. досить високий загальний рівень оподаткування, що визначається частиною доходів бюджету ВВП. При цьому офіційна статистика не дає повного уявлення про податковий тягар, оскільки при його визначенні не враховується сума нарахованих, але не сплачених податків (заборгованість платників перед бюджетом), яка сягнула в Україні значних розмірів;
2. нерівномірний розподіл податкового тягаря між окремими платниками внаслідок „тінізації“ економіки і недостатньо обґрунтованого пільгового режиму оподаткування окремих економічних суб'єктів;
3. внесення постійних змін у систему оподаткування, що зумовлюють надзвичайно високий рівень її нестабільності [6, c.253-254].

      Швидко  змінюються не тільки ставки (особливо граничні ставки особистого прибуткового податку), а й види податків, структура  податкової системи і загальний рівень оподаткування. Податкова система, яка перебуває в стадії становлення, повинна мати вищий рівень змінності, ніж зрілі податкові системи, які вже сформувалися.

      Те, що ми маємо сьогодні, виходить за рамки  нормального процесу становлення:

1. формування податкової системи України на основі впровадження досвіду оподаткування, накопиченого в розвинутих країнах світу. Хоча це процес неминучий і природний, некритичне запозичення зрілих форм оподаткування, адекватних іншим соціально-економічним і політичним умовам, веде до зниження ефективності оподаткування;
2. структура оподаткування, яка відрізняється від розвинутих країн і для якої характерні висока питома вага непрямих податків, низька питома вага особистого прибуткового податку і дуже високі нарахування на фонд заробітної плати;
3. незначна роль місцевих податків і зборів у формуванні доходів територіальних общин, нестабільність і недостатність їхньої дохідної бази взагалі;
4. використання податків перш за все як інструментів проведення фіскальної податкової політики, неувага до регулюючої функції податків [22, c.14].

    Проблема  податкової політики держави на сучасному  етапі полягає в оптимізації величини фінансових ресурсів, котрі мобілізуються до доходів бюджетів різних рівнів і тих грошових засобів, які залишаються в розпорядженні підприємницьких структур і фізичних осіб й можуть бути спрямовані на формування фінансового капіталу, але найчастіше використовуються для поточного споживання.

      Проявом податкової політики на практиці є  податкова система. В Україні вона має багато недоліків, які негативно позначаються на розвитку економіки:

1. Понад третина всіх доходів у формі податків, які надходять у розпорядження держави, стягується за допомогою непрямих податків, тобто об'єктом оподаткування є не тільки дохід або прибуток, але також витрати суб'єктів господарювання.
2. Податкова система не стимулює підприємницькі структури накопичувати фінансовий капітал й інвестувати його в основні та оборотні активи.
3. Для чинної податкової системи характерна нестабільність як за видами податків, базою оподаткування, податкових ставок, так і за методикою обчислення податків, термінів і порядку їх уведення в дію.
4. У податковій системі України практично немає податків, пов'язаних із майном (власністю).
5. Існуюча податкова система неефективна з позицій держави, але дуже вигідна для чиновників та недобросовісних платників податків, адже дає змогу одним приховувати свої доходи, а іншим отримувати частину цих доходів шляхом „прикриття “ несумлінних підприємців [14, c.7-8].

      Податкова система, що застосовується, не створює  умов для зменшення товарообмінних операцій в економіці України.

      Методи  державного регулювання можна умовно поділити на прямі і непрямі. Прямі ґрунтуються на владно-розпорядницьких відносинах, а непрямі, до яких належить і політика в сфері оподаткування, передбачають створення економічної зацікавленості або незацікавленості у певних діях. Непрямі методи регулювання найбільш органічно вписуються в існуючу реальність, і тому в рамках ринкової системи вони набули широкого застосування.

      Розглядаючи оподаткування в системі державного регулювання, необхідно зазначити деякі його особливості, а саме:

• тісний зв'язок податків із державною владою, для якої вони є найважливішим джерелом доходів;
• примусовий, законодавчо встановлений характер платежів;
• вплив податків на економічні процеси [6, c.254].

      Аналізуючи процес формування бюджету в Україні та більшості економічно розвинених країн, не можна не відзначити той факт, що сьогодні на частку податків припадає від 70 до 90 відсотків усіх бюджетних надходжень. Отже, світова практика доводить, що головним джерелом мобілізації коштів та формування фінансових ресурсів держави є саме податки. Звичайно, держава може використовувати для покриття витрат й інші джерела, але вони мають обмежений характер.

      Примусовий, законодавчо встановлений характер оподаткування зумовлений самою природою податкових відносин і є примусовим вилученням частини доходів чи інших актів платників податків з метою забезпечення суспільно необхідних витрат і реалізації політики перерозподілу національного доходу.

      Повною  мірою вплив податків проявляється в реалізації податкової політики, що є однією з найгостріших соціально-економічних проблем сучасної держави, а її розробка вимагає рішення чимраз складніших завдань. Одна з основних причин цього - інтеграція національних економік і всесвітня конкуренція за інвестиції. За таких умов деяке збільшення податкового тягаря порівняно з державами-конкурентами породжує втечу інвестицій, відповідне зменшення бази оподаткування і кінцеве зниження обсягу коштів, що мобілізуються до бюджетів різних рівнів. Отже, одним із факторів конкурентної боротьби за перерозподіл інвестиційних потоків є державне регулювання економіки і продумана податкова політика як її складовий елемент.

      Ця  проблема стосується не тільки інвестицій, але і конкурентоспроможності національних виробників, оскільки податки є ціноутворювальним чинником. На практиці це означає отримання конкурентних переваг національним виробництвом тієї країни, де податковий тягар нижчий порівно з іншими державами. Так, наприклад, зниження податків у Німеччині в 2000 р. змусило, в умовах інтеграції країн ЄС вживати адекватних заходів для підтримки конкурентоспроможності національного виробництва уряду Франції та Іспанії. Тобто можна говорити про те, що в умовах глобалізації світової економіки виникає ефект „податкового доміно“. Звідси можна зробити важливий для формування національної податкової системи висновок: податкова політика будь-якої держави повинна будуватися у взаємозв'язку і під певним впливом податкових реформ, що проводяться країнами-великими економічними партнерами даної держави.[13]

      Цей висновок має особливе значення, оскільки міжнародні організації іноді практикують застосування санкцій щодо товарів із країн, податкова система яких суперечить прийнятим ними стандартам. Звідси очевидно, що орієнтація на нестандартну податкову систему приречена на невдачу, навіть у тих випадках, коли вона видається дуже привабливою для досягнення поточних економічних і політичних цілей. Варто враховувати і той факт, що сутність податкової політики кожної країни визначається різними факторами, такими як загальнонаціональні цілі держави, співвідношення між різними формами власності, політичний лад тощо. Концепцію побудови національної економіки і податкову політику розробляють державні органи влади й управління.[14]

     Характерними рисами податкової системи є непрозорість, суперечливість та незрозумілість норм, що застосовуються. Особливо це торкається:

• оподаткування прибутку, коли до його складу вимагається включити значну частину витрат підприємств (що є формою вилучення частини їх основного і оборотного капіталу); коли примушують сплачувати податок не тільки з прибутку, а й фактичних збитків (шляхом не включення збитків до розрахунку фінансових результатів); коли вимагають сплачувати цей податок неприбуткові підприємства (кооперативи, споживчі й кредитні товариства, наукові, медичні, учбові, видавничі, мистецькі, громадські, благодійні організації); коли вільно тлумачать час фактичного отримання доходів; коли прибуток оподатковується неодноразово (додатково оподатковуються виплати премій, дивідендів, здійснення інвестицій – купівля акцій, обладнання, оплата будівельних робіт тощо);
•   збору й компенсації сплаченого ПДВ: по перше, цей податок пристосований до оподаткування продажів товарів, але застосовується й до надання послуг – при цьому визначається, що ціна по слуги складається лише з доданої вартості і не містить витрат матеріалів та компенсації зносу основного капіталу (фондів); по-друге, об’єктом оподаткування є митна вартість імпортованих товарів, яка не містить доданої вартості; по-третє, у багатьох випадках ПДВ нараховується на ціни товарів та послуг, а не вираховується з укладених цін. Це сприяє фактичному збільшенню цін для споживачів, які погоджувалися на їх нижче значення; по-четверте, підприємства, що сплатили ПДВ, але мають право на компенсацію цього платежу (на приклад, експортери), позбавляються цього права або отримують неповну компенсацію, оскільки вона здійснюється вибірково та із затримкою у часі на місяці і роки;
• невиправданою є уніфікація податку з індивідуальних доходів, різних за своєю природою і важкістю отримання. Зрозуміло, що отримання прибутку від надання в оренду майна, земельних ділянок є лег шим за отримання зарплати за виконану працю. Звичайно, більш легкими для отримувачів є й доходи від виграшів в лотерею й успадкування майнових цінностей, але це сьогодні не віддзеркалюється у ставках оподаткування;
• не враховує податкова система й потребу незабезпечених сімей мати більш сприятливі умови соціального, освітнього, культурного розвитку й медично го захисту (хоча зараз вводиться порядок повернення сплачених податків в частині окремих витрат на освітні послуги). [18,c.323]

     На  заваді ефективності дії податкової системи стоять також усклад нена організація і непомірно дороге утримання податкової служби. Тут треба врахувати як прямі бюджетні витрати на службу, так і витрати бізнесу на виконання норм ускладненої системи оподаткування.

     Обтяжливість  витрат бізнесу, зокрема, обумовлена основними  вадами останньої, наведеними раніше (надзвичайною обтяжливістю й нерівномірністю, непрозорістю і не зрозумілістю норм, нестабільністю законодавства, суперцентралізацією, ускладненням й викривленням податків у ході їх адміністрування, можливос тями укладання домовленостей та інше).

     Окрім того, додаткові витрати виникають через непомірну кількість податків. Станом на 01.07.2007 р. в Укра їні діяло 26 загальнодержавних та 14 видів місцевих податків і зборів, про те, за соціологічними дослідженнями, суб’єкти господарювання в середньому сплачують 9-12 видів податків й обов’язкових зборів.

     Як  показує аналіз, сис тема переобтяжена численними дрібними податками, витрати  на облік, конт роль і адміністрування  яких перевищують надходження від їх сплати. Обтяжливість утримання системи митно-податкових зборів зумовлена також її перевантаженістю контрольно-каральними функціями, скорочення яких мо жливе лише за зовсім інших відносин у системі оподаткування та після її суттєвого реформування.[22] 

РОЗДІЛ 3  Основні напрямки вдосконалення податкової системи України                                                                                           

     Чинна податкова система потребує якісного реформування. Таке реформування має  здійснюватися цілеспрямовано, системно, відкрито, виважено за складовими і  поступово у часі. Це потрібно аби відбулося вирішення спектру цільових задач системного реформування.

     До  них треба віднести:

• забезпе чення результативності змін;
• залучення до процесу всіх суб’єктів відносин;
• базування на інтересах громадянського суспільства і всіх громадян України;
• забезпечення адекватного і прогнозованого реагування суб’єктів сплати по датків на зміни, що запроваджуються, їх прилаштування до нових вимог.[24]

     Окрім того, процес трансформації не може допустити будь-якого, навіть тимчасового  зменшення ресурсів державно-фінансового перерозподілу, оскільки це може стати політичною причиною зупинки нововведень. Такий під хід вимагає розробки збалансованої, взаємоузгодженої, послідовно й динамі чно виконуваної стратегії реформування податкової системи.