Принцип
економічної ефективності в процесі
формування податкової системи має неоднозначне
трактування. Податкові відносини виникають
на стадії перерозподілу національного
доходу, і через податкову політику держава
втручається у відносини перерозподілу.
Отже,
податкова політика впливає тим чи
іншим чином на економічні процеси, незалежно
від волі держави.
Цей
вплив можна назвати пасивним,
оскільки головним завданням політики
державних доходів є забезпечення
достатнього обсягу надходжень до бюджету,
вплив насамперед податкової політики
на процеси відтворення має другорядне
значення. Доти, доки доходи, які отримувала
держава, не займали значної питомої ваги
в обсязі валового внутрішнього продукту,
вплив податкової політики на відтворювальний
процес був незначним і не привертав уваги
політиків і економістів. Але при подальшому
зростанні питомої ваги податків в обсязі
ВВП виникає необхідність мобілізувати
необхідні кошти найбільш раціональним
шляхом, тобто зводячи до мінімуму негативні
наслідки для розвитку економіки.
Принцип
соціальної справедливості означає, що
платниками податків мають виступати
всі члени суспільства, які отримують
доходи. Прямі і непрямі податки у вирішенні
цієї проблеми мають різне значення. Традиційним
с ставлення до непрямих податків як до
регресивних у соціальному плані в розвинутих
країнах світу [17, с. 25].
Стягнення
непрямих податків на предмети не першої
необхідності за високими ставками, споживачами
яких є сім’ї з досить великим рівнем
доходу, дещо пом'якшує проблему соціальної
справедливості, але це не значить, що
вона вирішується (в державах з розвинутою
ринковою економікою).
Переваги
прямих податків у вирішенні проблем
соціальної справедливості полягають
у тому, що рівень оподаткування прямо
пов'язаний з доходами, які отримують фізичні
і юридичні особи. Суперечки точаться
навколо питань необхідності прогресивного
оподаткування високих доходів, оскільки,
з точки зору соціальної справедливості,
особи, які мають достатньо високий рівень
доходів, можуть сплачувати до бюджету
більшу частину доходів, за допомогою
чого відбувається перерозподіл коштів
між населенням. Але, при досить високій
прогресії в оподаткуванні, виникають
такі негативні наслідки, як втрата платниками
стимулів до більш інтенсивної праці і
зацікавленість в ухиленні від сплати
податків. В Україні реальним прикладом
соціальної справедливості при оподаткуванні
доходів було застосування шкали оподаткування
прибутковим податком з громадян [17, c.25].
- стимулювання
підприємницької діяльності й інвестиційної
активності;
- обов’язковість;
- рівнозначність
та пропорційність;
- рівність,
недопущення будь-яких проявів податкової
дискримінації;
- соціальна
справедливість;
- стабільність;
- економічне
обґрунтування;
- рівномірність
сплати;
- компетенція;
- єдиний підхід
до розробки податкового законодавства;
- доступність
та зрозумілість норм податкового законодавства;
- адміністративна
спрощеність;
- економічна
ефективність;
- гнучкість;
- інфляційна
нейтральність.[17,c.26]
1.2
Становлення податкової
системи України
Україна
пройшла досить довгий шлях, поки податки
ввійшли в економіку і стали дзеркалом
формування бюджету і регулятором підприємницької
діяльності. Я вважаю, що історію виникнення
податкової системи України з часів СРСР
можна розділити на кілька етапів.Після
революції, у період громадянської війни
податки знаходилися в натуральній формі.
У жовтні 1918 року ВЦВК був прийнятий закон
про натуральний податок. У цей же час
були прийняті революційні податки. Місцевій
владі було дозволено ввести місцеві одночасні
першочергові революційні податки. В умовах
“воєнного комунізму” створюється система
натурального господарства, у результаті
якої грошові податки не мають дійсного
значення. У лютому 1921 року утримання грошового
податку було цілком зупинене і податковий
апарат був розформований.[6,c.30] Формування
податкової системи починається в період
Непа. Різноманіття економіки викликало
потребу в різноманітних формах податків.
Основу податкової системи складали прямі
податки. У плині 1921-1923 років були введені
промисловий прибутково-майновий і загальний
сільськогосподарський податки. Промисловий
податок був введений у 1921 році. Його виплачували
промислові виробничі підприємства і
кустарне виробництво. Податок складався
з патентного і порівняльного зборів.
Патентний збір утримувався при видачі
патентів на право займатися промисловою
і торговою діяльністю. Порівняльним збором
обкладався оборот промислових і торгових
організацій. При його виплаті враховувалася
сума патентного збору. На мій погляд,
промисловий податок був першою формою
податку з обороту. Поряд із промисловим
податком частина прибутку підприємств
відчислялася у вигляді прибуткового
податку і відрахувань від прибутку. Державні
підприємства виплачували і прибутковий
податок, і відрахування від прибутку.[11,c.41]
У 1924 році вводиться прибутково-майновий
податок. Він поклав початок розвитку
прибуткового оподаткування громадян.
Оподаткуванню підляв сукупний доход,
що визначався на підставі декларації
платників. Ставки податку залежали від
розміру доходу, а ставки податку на майно
встановлювалися окремо. У 1924 році було
скасовано оподаткування майна, а прибутково
майновий податок реорганізований у прибутковий.
Прибутковий податок був розділений на
дві частини: основну і додаткову,а його
платникі – на окремі категорії і групи.
Податок утримувався у твердих ставках,
дифферинційних по категоріях і групах
платників. Додатковий податок встановлювався
в прогресивних ставках до сукупного податку,
що перевищував визначений розмі. В роки
Непа були введені “комунальні податки
і збори” : податок з будівель у містах,
квартирний збір, збір із власників транспортних
засобів, прописочний збір. Їх можна класифікувати
як місцеві податки і збори. На Україні
вперше місцеві податки та збори були
введені в 1993 році Дикретом Кабінету Міністрів
“Про місцеві податки і збори”. Ці податки
дають можливість, враховувати особливості
економічного і соціального розвитку
окремого регіону, доповнювати дохідну
базу бюджету. Сільське населення в перші
роки Непа виплачувало податки в натуральній
формі з різних видів сільськогосподарської
продукції. У 1922 році їх замінили загальним
натуральним податком. Крім нього, існували
різні платежі і повинності. Для розвитку
сільськогосподарського виробництва
в 1923 році всі податки були скасовані:
замість них уведений загальний сільськогосподарський
податок, що з 1 січня 1924 року став сплачуватися
тільки в грошовій формі. Як непрямі податки,
використовувалися акцизи у виді надбавки
на ціни товарів. Ставки були дифференційні
на товари. Найвищі встановлювалися на
товари не першої необхідності.[21,c.27] Протягом
1930-1931 років проводилася податкова реформа.
Була встановлена двуканальная система
платежів до бюджету: податок з обороту
і відрахування від прибутку. До податку
з обороту ввійшли промисловий, акцизи
та інші податки. До відрахувань від прибутку
– прибутковий податок, власні відрахування
від прибутку та інші. Для державних підприємств
були встановлені відрахування від прибутку
в розмірі від 10% до 81% фактично отриманого
прибутку. Кооперативні організації виплачували
прибутковий податок, а для сільськогосподарських
підприємств сільгоспподаток також був
замінений прибутковим. Цю реформу не
можна оцінити однозначно.[17,c.34] Позитивом
вважається уніфікація податкової системи.
Наприклад, податок з обороту вмістив
у собі 53 платежу. Це удосконалило роботу
розрахунку податків і для підприємств
і для держави. Але реформа мала негативні
моменти: диференційне відрахування від
прибутку ставило підприємства в не рівні
економічні умови; були скасовані місцеві
податки, і дохідна база місцевих
бюджетів залежила від державного,
тобто вже не можна було говорити про самостійність
бюджетної системи; податок з обороту
став єдиним непрямим податком, що виконував
тільки фіскальну функцію. У середині
60-х років з'явилися негативні тенденції
в розвитку економіки. У 1965 році проводиться
господарська реформа. Складовою
частиною реформи був перегляд взаємозв'язків
з бюджетом. Існуюча система платежів
до бюджету виконувала тільки фіскальну
функцію і не стимулювала виробництво.
Тому для підприємств була встановлена
плата за основні виробничі фонди й оборотні
кошти. Вона виплачувалася з прибутку
залежно від вартості виробничих фондів.
Для деяких підприємств (які мали більш
вигідні умови для своєї діяльності) уводилися
фіксовані (рентні) платежі. І останнім
платежем був вільний залишок прибутку.
Він вираховувався, як різниця між загальною
сумою прибутку, платою за виробничі фонди
і рентні платежі і сумою, що направлялася
у фонд економічної стимуляції. Це на якийсь
час поліпшило фінансовий стан підприємств.[9,c.22] Почався
пошук нових форм взаємин між державою
і підприємствами. Додатково до плати
за виробничі фонди і рентні платежі була
встановлена плата за трудові ресурси;
платежі вільного залишку прибутку були
замінені на норматив відрахування від
прибутку. Нормативи носили індивідуальний
характер, установлювалися вищими органами
і досить часто носили суб'єктивний характер. Єдиною
ефективною формою відносин між державою
і платниками можуть бути тільки податки.
Тому в 1991 році був прийнятий перший Закон
СРСР “Про податки з підприємств, об'єднань
і організацій”. Україна почала формування
власної податкової системи з 1992 року. У
період 1990рр., коли власником переважної
маси засобів виробництва виступала держава,
доходи бюджету в основному поповнювалися
за рахунок грошових нагромаджень, створюваних
на державних підприємствах. Система стягування
платежів у бюджет у період з 1930 по 1990 роки
була жорстоко центтралізованою, носила
в основному фіскальний характер і будувалася
на використання індивідуальних ставок.
Ці методи відображали адміністративно-командний
підхід до мобілізації фінансових ресурсів. Найважливішим
недоліком формування доходів бюджету
було і те, що були відсутні об”єктивні
критерії, відповідно до яких визначалася
б частка участі кожного суб”єкта господарювання
в централізованому грошовому фонді країни.
Це неминуче привело до підриву фінансової
самостійності підприємств, зниженню
зацікавленості в результатах колективної
праці. Перехід до ринкових умов господарювання
зажадав використання економічних методів
управління суспільним виробництвом,
зміни системи формування дохідних надходжень
у бюджет. Ця система стала будуватися
на базі податкових платежів, а взаємини
підприємств із бюджетом були переведені
на правову основу, регульовану законом.[4,c.18]
РОЗДІЛ
2. Стан чинної податкової
системи
2.1.
Оцінка складу
та структури податкової
системи України
Формування
відособленої самостійної системи
України почалося ще в рамках колишнього
СРСР. У 1991 році був прийнятий Закон УСРС
“Про систему оподаткування ”. У цьому
Законі був приведений перелік загальнореспубліканських
податків, зборів і обов’язкових платежів,
стягнутих з юридичних і фізичних осіб.
Згодом у цей Закон був внесений ряд змін
і доповнень. Склад податкової системи
України передбачено Законом “Про систему
оподаткування”, прийнятим з доповненнями
і поправками в редакції 1997р. Податкова
система України складається із:[1,119] ¨загальнодержавних
податків і зборів (обов’язкові платежі); ¨
місцевих податків і зборів (обов’язкові
платежі). Загальнодержавні податки і збори
установлюються Верховною Радою України
і стягуються на всій території України.
В даний час передбачаються наступні види
загальнодержавних податків і зборів
(обов’язкових платежів):[7,c.438]
- податок на
додану вартість (ПДВ);
- акцизний
збір;
- податок на
прибуток підприємств;
- прибутковий
податок із громадян;
- ввізне і
вивізне мито;
- державне
мито;
- податок на
нерухоме майно (не регламентований);
- податок
за землю;
- рентні платежі;
- податок із
власників транспортних засобів і інших
самохідних машин і механізмів;
- податок на
промисел;
- збір за геологорозвідувальні
роботи;
- збір за спеціальне
використання природних ресурсів;
- збір за забруднення
навколишнього природного середовища;
- збір на обов’язкове
соціальне страхування;
- збір на обов’язкове
державне пенсійне страхування;
- збір до державного
інноваційного фонду;
- плата за
торговий патент на деякі види підприємницької
діяльності;
- відрахування
та збори на будівництво та реконструкцію
і ремонт доріг загального користування;
- фіксований
сільськогосподарський податок;
- єдиний податок
для суб’єктів малого підприємства;
- збір на розвиток
виноградарства, садівництва і хмелярства;
- єдиний збір,
що справляється у пунктах пропуску через
державний кордон.[17,c.26-28]
Місцеві
податки і збори, механізм їх стягування
і порядок сплати встановлюються
сільськими, селищними, міськими Радами
народних депутатів відповідно до переліку
й у межах граничних розмірів
ставок, установлених Законами України.
При цьому комунальний податок, збір за
паркування автотранспорту, ринковий
збір, збір за видачу ордера на квартиру,
збір за дозвіл на розміщення об’єктів
торгівлі і сфери послуг, збір із власників
собак є обов’язковими для встановлення
при наявності об’єктів оподаткування
чи умов, зв’язаних із введенням цих податків
і зборів.[10,c.273]
Основними
місцевими податками і зборами
є:
- податок з
реклами;
- комунальний
податок;
- готельний
збір;
- збір за паркування
автотранспорту;
- ринковий
збір;
- збір на видачу
ордера на квартиру;
- курортний
збір;
- збір
за участь у бігах на іподромі;
- збір за виграш
в бігах на іподромі;
- збір з осіб,
що беруть участь у грі на тоталізаторі
на іподромі;
- збір за право
використання місцевої символіки;
- збір за право
проведення кіно-і телезйомок;
- збір за проведення
місцевого аукціону, конкурсного розпродажу
і лотерей;
- збір на проїзд
по території прикордонних областей автотранспорту,
що спрямовується за кордон;
- збір за видачу
дозволу на розміщення об’єктів торгівлі
сфери послуг;
- збір із власників
собак;
- податок на
промисел;
- податок з
власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів;
- збір за право
використання суб’єктами підприємницької
діяльності приміщень, пов’язаних з їх
діяльності, що знаходяться у центральній
частині населеного пункту та у будинках,
що є пам’ятками культури.[12,c.164]
Систему
податків в Україні можна представити
у вигляді трьох основних підсистем
:
- підсистема
оподаткування юридичних осіб;
- підсистема
оподаткування фізичних осіб;
- збори в державні
цільові фонди. Усі ці підсистеми знаходяться
в тісному взаємозв’язку між собою, їх
складають одні і ті ж структурні елементи:
прямі податки, непрямі податки, а також
інші податки і збори.[16,c.314]
Структуру податкової
системи можна охарактеризувати наступним
чином: ¨
в залежності від об’єкту оподаткування; ¨
в залежності від органу, що стягує податок; ¨
в залежності від порядку використання.
Прямі
податки складають основу податкової
системи. Власно кажучи, прямі податки
– це платежі, що встановлюються на
доходи і майно фізичних і юридичних
осіб, що безпосередньо здійснюють
їх сплату. Розмір таких платежів залежить
від масштабів об’єкта оподаткування.
При прямому оподаткуванні грошові відносини
виникають між державою і самим платником
податку. Прямі податки підрозділяються
на реальні, що сплачуються з окремих видів
майна, і особисті, стягнуті з юридичних
осіб, із джерела доходу чи по декларації.
При цьому одні з них сплачуються тільки
юридичними особами, інші – тільки фізичними,
а треті – тими й іншими.[17,c.58] На відміну
від прямих, непрямі податки – це платежі,
що включаються в ціну товарів і послуг
у виді надбавок і сплачуються споживачем.
Для окремого платника їхній розмір прямо
не залежить від його доходів. При непрямому
оподатковуванні суб’єктом податку є
продавець товару (послуги), що виступає
посередником між державою і платником
(споживачем даного товару чи послуги).
Так само як і прямі, непрямі податки за
своїм характером неоднорідні. Умовно
їх можна підрозділити на три групи,
у залежності від характеру торгової діяльності.
Внутрішня торгівля зв’язана з використанням
двох видів непрямих податків: акцизів
і фіскальних монополій. Зовнішня торгівля
характеризується встановленням мита
на товари, що експортуються чи імпортуються. Акцизи
– це непрямі податки, що встановлюються
у виді надбавки до вільної ціни. Вони
характерні для системи ринкового ціноутворення,
при якому держава не втручається в цей
процес, а встановлює лише надбавку до
ціни.[8,c.14] Іншим видом непрямого оподаткування
внутрішньої торгівлі є фіскальна монополія.
Якщо при застосуванні акцизів держава
встановлює надбавку до вільної ціни,
то при фіскальній монополії воно встановлює
собі визначений доход. По економічному
змісту фіскальна монополія виражає прибуток
держави від реалізації монопольних
товарів. Об’єктом такої монополії завжди
були найбільш споживані товари: сіль,
алкогольні напої, тютюнові вироби й інші.[21,c.96] Третій
вид непрямих податків – мито. Воно встановлюється
при ввозі і вивозі товарів через кордон
даної держави чи за транзитне перевезення
товарів по його території. У залежності
від органа, що стягує податок і розпоряджається
його сумою, розрізняють : ¨загальнодержавні податки
– платежі, встановлювані і стягнуті центральними
органами влади й управління, що надходять,
в основному, у державний бюджет; ¨місцеві
податки – платежі, що встановлюються
місцевими органами управління на відповідній
території і направляються в місцеві бюджети. У
ряді країн загальнодержавні податки
стягуються місцевими органами управління
і передаються в державний бюджет. В Україні
частина загальнодержавних податків законодавчо
закріплена за місцевими бюджетами. В залежності
від порядку використання розрізняють: ¨загальні
податки – знеособлені платежі, що надходять
у державний бюджет і використовуються,
як правило, на загальнодержавні цілі; ¨спеціальні
(цільові) податки – платежі, що надходять
у бюджети різних рівнів, використовуються
для строго визначених цілей.[15,c.96]