Особливості фінансування оборонної промисловості

     Найважливішим показником воєнно-економічної безпеки  країни є рівень витрат на національну  оборону у відсотках до ВВП, показовими є також витрати на оборону на 1 мешканця та на утримання 1 військовослужбовця.

     Нормою  асигнувань на оборону в країнах  НАТО є 2,2–2,5% від ВВП. Довідково: військовий бюджет 2010 р. становив: у Франції — 2,5% ВВП, Великобританії — 2,4%, Італії — 1,9%, Німеччині — 1,5%, США — 2,9% [6, 8, 9], що в абсолютних цифрах складає в середньому не менш ніж 15000 дол. США на військовослужбовця на рік. У Польщі, Угорщині цей показник дорівнює приблизно 20000, у більшості інших країн НАТО — від 40000 до 60000, у Великобританії — 90000, США — 200000 [9]. За рахунок оборонного бюджету в країнах НАТО сплачують пенсії військовим та проводять підготовку резервістів.

     В Україні відсоток витрат на оборону  від ВВП стабільно менший (2008 р. — 1,4%, 2009 р. — 1,2%, 2010 р. — 1,3%) [4]. На українського військовослужбовця нині припадає близько 3500 доларів щорічно. Бюджетом 2010 року на утримання 380000 військовослужбовців ЗС України виділено 775 млн. доларів США. Для порівняння: у Франції на 244000 військовослужбовців виділяють 37,2 млрд євро (згідно з даними «2007–2009Military Programme of France. Bill of Law»), у Великобританії на 211000 військовослужбовців — 36,1 млрд євро [6, 9].

     З 1992 р. спостерігається спадаючий  тренд для показника оборонних  витрат як відсоток від ВВП — з 2,1% до 1,2% у 1999 р. і потім повільне зростання на початку ХХІ ст. Крім того, реальне забезпечення фінансування необхідних потреб ОПК менше 50–60%.

     22 жовтня 2003 р. ухвалено нову Концепцію  національної безпеки, в якій  чітко визначено курс на євроатлантичну інтеграцію. Україна вже розробила конкретну програму збільшення фінансування на оборонні цілі до 2010 р. На 2008 рік передбачалося виділити на потреби оборони і Міноборони 1,57% від ВВП із доведенням цього показника до 2,48% від ВВП у 2010 р., нині на ці потреби припадає від 1,26% до 2,17% (http://www.korrespondent.net).

     Основи  державної політики фінансування оборонної  сфери закладені Законом України  «Про оборону України», який був  прийнятий Верховною Радою 6 грудня 1991 року. Законом проголошувалося, що «...фінансування потреб національної оборони держави здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України ..., ...обсяги фінансування оборони визначалися на рівні ...не менш ніж трьох відсотків від запланованого обсягу ВВП...».

     Нова  редакція Закону України «Про оборону  України» 2000 року залишила незмінною  вимогу фінансування оборони у 3% від  ВВП. Однак ця вимога не виконується. Якщо у 1990-ті роки це пояснювалося фінансовою кризою, то в останні роки недофінансування ОПК пояснюється потребою у значному скороченні ЗСУ.

     Фактично  програма реформування Обороно-промисловогокомплексу України містить три принципові питання:

     1) значне скорочення ЗСУ: до кінця 2011 року — до 200 тис. осіб (з них 160 тис. — військовослужбовці), подальше скорочення армії до 2015 року [10, 12]. Чисельність ЗСУ (точніше, успадкованої від СРСР частини армії) у 1992-2000 рр. скоротилася більш ніж у 2,5 раза (http://www.unp-ua.org). Станом на перший квартал 2009 р. вона становить близько 375 тис. осіб, що дорівнює армії Польщі на початку її вступу до НАТО. Як наслідок, більшість частин скорочувалася за так званим пропорційним принципом, що закріпило стару структуру ЗСУ та зменшило реальну обороноздатність, призвело до кадрових диспропорцій (28% персоналу в ЗСУ — офіцери);

     2) створення на початку 2009 р. тривидових Збройних сил (це світова практика) загальною кількістю 200 тис. осіб;

     3) питання соціального плану (гарантії  щодо житла, працевлаштування, перенавчання  тощо). Однак у законопроекті стосовно  цього питання є нюанс — гарантується, але «в межах бюджетних призначень на 2011 рік». Тобто на цей рік бюджет уже затверджено, оборонний бюджет — 2010 недобирає до мінімальної потреби більш ніж 1 мільярд гривень, а за цим законопроектом скорочення становитиме 155 тис. осіб.

     Загалом на скорочення армії у 2011 році планується витратити 1,2435 млрд гривень, у 2012 р. — 1,716 мільярдів. При цьому переоснащення армії планують розпочати після 2015 р. (http://www.mil.gov.ua).

     Слід  зазначити, що зменшення державних  витрат на оборону випереджає процес скорочення особового складу і кількості озброєнь та військової техніки Збройних Сил України. Крім того, кошти, що планувалося витратити на оборону, повною мірою не виділялися через хронічне невиконання Державного бюджету.

     Особливістю оборонного бюджету України є те, що на утримання особового складу витрачають майже 40% коштів, а на такі статті, як «закупівля озброєння і військової техніки» і «науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи» виділяють мізерні кошти.

     І це при тому, що класичний військовий бюджет країни НАТО, як правило, складається з трьох частин: витрати на особовий склад (45%), операційні витрати (25%) та придбання нових зразків озброєння і техніки (не менш ніж 30%) (http://www.nato.int).

     Оборонний бюджет України на 2009 рік збільшено на 18% (порівняно з 2008 р. до 4,9249 мільярдів гривень), однак при цьому слід враховувати: значна частина коштів повернеться до бюджету відповідно до Закону «Про податок з доходів фізичних осіб»; Міністерство оборони запланувало витратити 4,137 мільярда гривень із загального фонду (1,41% розрахункового ВВП України у 2009 р.), ще 787,5 мільйона гривень передбачено отримати зі спеціального фонду, тобто фактично передбачено, що ці гроші Міністерство оборони заробить з продажу свого майна. Загалом це становитиме 1,7% від ВВП України (http://www2.pravda.com.ua). Отже, проект бюджету порушує умову щодо рівня оборонних витрат не менш ніж 3% від запланованого обсягу ВВП. Зі збільшенням доходної та витратної частин державного бюджету, що затверджено у 2009 р., зросте й фінансування оборони на 700 млн гривень.

     Складна ситуація з фінансуванням оборонних  НДДКР. У розвинутих країнах на проведення НДДКР, пов’язаних з розробкою і  виробництвом ОВТ, в середньому витрачають від 10 до 15% оборонного бюджету. В Україні на ці цілі виділяють близько 2% від оборонного бюджету [4].

     Розвиток  послуг оборони в Україні має  такі само проблеми, що і розвиток неринкових послуг взагалі: різке скорочення бюджетного фінансування; застаріле технічне оснащення; значне відставання від розвинутих європейських країн; руйнування людського та науково-технічного оборонного потенціалу; відсутність чіткої, обґрунтованої для різних сценаріїв розвитку внутрішнього і зовнішнього середовища довгострокової стратегії; різновекторна орієнтація розвитку армії (проголошений у 2002 р. курс на вступ України до НАТО) та ОПК (фактична реінтеграція українського та російського ОПК за домінуючої ролі останнього).

     Оборонні  витрати цілковито залежать не тільки від потреб ЗСУ, а й від можливостей  держави, її економічного зростання. На підставі вищезазначеного зроблено спробу розрахунку можливих витрат на оборону в Україні до 2020 р. залежно від:

• сценаріїв розвитку економіки:

     № 1 — помірно оптимістичний, з темпами  зростання у 2005-2015 рр. від 4,8 до 5,4%, після 2015 р. — до 6%;

     № 2 — найсприятливіший, з темпами  зростання ВВП у 2011 р. — 9,5%, після 2011 р. — 10%;

     № 3 — несприятливий, песимістичний, з  темпами зростання у 2011 р. — 4,2-4,8%, після 2011р. і до кінця періоду — 3%);

• рівня витрат на оборону: 1,6% ВВП — за тенденцією, 3% ВВП — відповідно до Закону «Про оборону України», 10% ВВП — максимальний (на зразок Китаю або за дуже несприятливих зовнішніх умов);
• пропорцій витрат військового бюджету, наближених до світових стандартів (НАТО): на утримання особового складу — 45%, на закупівлю нових зразків зброї та дослідження — 25% , на поточні матеріальні витрати армії — не менш ніж 30%.

     За  таких сценаріїв аналітично було визначено можливий рівень витрат на оборону з позицій макроекономіки (граничні обсяги витрат), місце послуг оборони в економічній системі. Результати розрахунків наведено у цінах 2009 р., показники інфляції через високий ступінь невизначеності не враховувалися.

     У випадку реалізації сценарію № 1 розвитку економіки України (не найгіршого) та базового рівня витрат на оборону (1,5% ВВП), оборонний бюджет у 2005-2010 рр. залишиться практично незмінним. Відставання України в оборонній сфері буде поглиблюватися, оскільки є велике стартове (2000–2001рр.) відставання нашої країни і за рівнем ВВП, і за рівнем оборонних витрат на душу населення. За реалізації найоптимістичнішого сценарію при 10% оборонних витрат у ВВП витрати на ЗСУ у 2020 р. досягнуть позначки 19,230 млрд дол. США, що за чисельності 200 тис. осіб становитиме 96150 дол. США на 1 військовослужбовця.

     У засобах масової інформації дедалі частіше говорять про негативний вплив оборонних витрат на економічний  розвиток країни та планують за рахунок  їх скорочення вирішити накопичені економічні та соціальні проблеми.

     Однак, за оцінками експертів, ОПК є одним з основних резервів, що дає можливість у взаємодії з іншими секторами економіки розраховувати на збереження країною статусу індустріально незалежної держави. Він є складовою частиною військового потенціалу країни та промисловою основою національної безпеки держави. Оборонні витрати реалізуються і впливають на економічний розвиток держави через розвиток ОПК, який виробляє озброєння, військову техніку, послуги національної оборони та іншу оборонну продукцію. Саме в ОПК народжуються високі технології, ноу-хау, що потім можуть застосовуватися й у цивільних галузях економіки. ОПК визначає та забезпечує НТП, розширює експортні можливості держави, насичує внутрішній ринок споживчими товарами.

     Зміну структури військового бюджету, крім завдань модернізації армії, диктують також потреби експорту. В умовах зниження внутрішніх потреб в озброєнні необхідно, щоб 60-70% загального виробництва зброї в Україні експортувалося, інакше рівень витрат унеможливить саме виробництво. З іншого боку, значний експорт малоймовірний, якщо новітнє озброєння, що пропонується («Зубри», Т-84, АН-70, «Вепрь» та ін.), не використовується в Україні. При цьому потенціал експорту старих видів озброєнь значною мірою вичерпано, нині розвинуті країни зброї не купують, бідні — задовольняються «секонд хендом», ті, що розвиваються, — лише технологією (разом із першою партією зброї).

     Замість додаткового фінансового ресурсу  від використання надлишку потенціалу, зосередженого у Збройних силах, держава несе додатковий тягар від  експлуатації зайвої техніки, озброєння, інфраструктури, ліквідність яких втрачається через фізичне та моральне старіння, величезні затрати на утилізацію та зменшення вибухово-пожежної небезпеки баз, складів, арсеналів. Усе це призвело до того, що потенціал безпеки перетворився на потенціал небезпеки.

     Аналіз  статистичних даних свідчить, що зростання  обсягів оборонної продукції  не заважає, а навпаки, сприяє збільшенню обсягів цивільної продукції, що виробляється ОПК.

     Це  підтверджує й аналіз світової практики. Рівень військових витрат США протягом 30 років (1960-1990 рр.) становив 5-9% від ВВП, і в цей само період номінальний ВВП збільшився майже у 12 разів, а реальне зростання ВВП становило близько 200%. Аналогічна ситуація мала місце в Туреччині (5 років тому) [8].

     Економетричний аналіз панельних даних у середовищі Eviews (побудова регресійної моделі з фіксованими ефектами) засвідчив, що в межах розглянутої комплексної моделі розвитку економіки військові витрати спричиняють вплив на наступні макроекономічні показники (зростання військових витрат на 1 млрд дол. США): рівень ВВП (+125910,9 млн гривень); темпи зростання ВВП (+1,8%); темпи зростання виробництва (+3,4%); кінцеве споживання (+70307,46 млн гривень); прямі іноземні інвестиції (+1923,65 млн дол. США); рівень безробіття (– 506,3 тис. осіб) 

     2.4. Оцінка планування та використання бюджетного фінансування ОПК на 2010-2011 роки 

     Фінансування  потреб оборонного комплексу України  в 2011 р. збільшено на 4 млрд 142,7 млн грн порівняно з минулим роком. 

     В 2010 р. на потреби оборонного комплексу було направлено 12477,1 млн грн, з яких по загальному фонду передбачено 9052,8 млн грн, по спеціальному фонду - 2664 млн грн, і по стабілізаційному фонду - 760,3 млн грн. На сьогоднішній день, Міноборони отримало 89,8% передбачених держбюджетом коштів на поточний рік.

     Зокрема, витрати бюджету на Міноборони на даний момент по загальному фонду  профінансовані на 97,4%, по спецфонду - на 61,6%, по стабфонду - на 40,1%.

     Станом на 15 листопада, надходження до спеціального фонду Міноборони склали 690,3 млн грн (61,6% від запланованих коштів). 
Основними джерелами наповнення спецфонду були надходження з бюджетних установ, які склали 89,1% від річного плану.

     Так, згідно з паспортом бюджетної  програми на 2010 рік за КПКВК 2101160 “Прикладні дослідження у сфері військової оборони держави”, на ці цілі передбачене бюджетне призначення в обсязі 109149,3 тисяч гривень (80936,7 тисяч гривень по загальному фонду та 28212,6 тисяч гривень - по спеціальному). У тому числі на проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт щодо розробки і модернізації озброєння та військової техніки за державним оборонним замовленням передбачається виділити 33822,9 тисяч гривень, на створення ракетного комплексу “Сапсан” – 36917,8 тисяч гривень, а на створення корабля класу “корвет” – 35880,9 тисяч гривень. 2527,7 тисяч гривень буде загалом виділено на воєнно-теоретичний, військово-технічний напрямки досліджень та супроводження виконання державних контрактів.

     У відповідності до паспорту бюджетної  програми на 2010 рік за КПКВК 2101150 “Закупівля і модернізація озброєння та військової техніки для Збройних Сил України”,  бюджетне призначення планується в обсязі 346709,6 тисяч гривень (7111,7 тисяч гривень по загальному фонду та 339597,9 тисяч гривень – по спеціальному. У тому числі 40000,0 тисяч гривень передбачається виділити на будівництво військово-транспортного літака Ан-70, на будівництво корабля класу “корвет” – 114410,6 тисяч гривень, на серійне виробництво танків БМ “Оплот” – 30000,0 тисяч гривень, на модернізацію танків Т-64Б до виду БМ “Булат” з проведенням ремонту за технічним станом – 50259,2 тисяч гривень тощо.