Особливості фінансування оборонної промисловості

     Зміст 

     Вступ 3 

     1. Стан оборонного комплексу та особливості його фінансування в Україні                                                                                                                      5

     1.1.Характеристика складових та стану оборонно-промислового комплексу                                                                                                                 5

     1.2. Особливості фінансування та види видатків оборонної промисловості                                                                                                        11

     1.3. Джерела та механізми розподілу фінансових ресурсів оборонного комплексу                                                                                                               16 

     2. Аналіз бюджетного фінансування оборонного комплексу

     України  19

     2.1. Характеристика фінансово-економічного стану  підприємств вітчизняної оборонної промисловості                                                                 19

     2.2. Специфіка формування оборонних програм та бюджетів               21                           

     2.3. Аналіз рівня фінансування ОПК  за 2008-2010 роки                         23

     2.4. Оцінка планування та використання  бюджетного фінансування ОПК на 2009-2011 роки                                                                                        30 

     3. Необхідність ефективного бюджетного фінансування для реформування і розвитку оборонно-промислового комплексу України         34              

     Висновки 39

     Перелік літератури та інших інформаційних джерел 42

     Додатки 45 

     Вступ 

     Фінансування  на оборону та безпеку держави, як і фінансування на управління, зумовлені  природою і функціями держави, необхідністю захисту її інтересів у міжнародному співтоваристві. Зміни, які відбулися у світі після розпаду СРСР, припинення гонки озброєнь, ліквідація стратегічної військової техніки значно вплинули на склад і динаміку видатків на національну оборону і безпеку в Україні.

     Перед нами постало досить важке завдання: розкрити проблеми оборонного бюджету, з якими зіткнулася Україна.

     Складність  полягає в тому, що відсутні фундаментальні дослідження із зазначеної проблематики.

     Не  зважаючи на ці труднощі, необхідно  проводити наукові дослідження  із зазначеної проблематики, бо вони є  життєво важливими проблемами як для окремо взятої держави та її національної безпеки, так і для європейської безпеки в цілому.

     Планування  оборонного бюджету, його складання  та використання в Україні набагато складніше, ніж, наприклад, в Польщі чи Румунії.

     Вся різноманітність дискусійних проблем, що виникають під час оборонного планування та формування оборонного бюджету, може бути поділена на дві групи:

     -        проблеми, пов'язані з конституційним розвитком суспільства у перехідний період;

     -        проблеми пріоритетів розвитку видів Збройних Сил, систем техніки та озброєння.

     Для того, щоб Україна як незалежна  держава зробила правильно свій перший крок у плануванні оборонних  програм і складанні оборонних  бюджетів, а також з метою найефективнішого забезпечення оборони держави необхідно провести дослідження і сформувати концептуальні напрямки розвитку складових оборонного комплексу країни.

     Необхідно також визначити, яке місце займає сьогодні і яке місце має займати  завтра оборонна сфера нашої держави, спираючись на наукове обґрунтування.

     Наукові дослідження з даної проблематики в Україні не проводилися, тому можна  стверджувати, що оборонного бюджету  як структури чи структурного елементу на сьогодні немає. Такий висновок випливає з того, що:

     а)      відсутнє наукове обґрунтування терміну «оборонний бюджет»;

     б)      відсутня методологія складання оборонного бюджету України;

     в)      відсутня методика, на основі якої має формуватися оборонний бюджет;

     г)      відсутній класифікатор оборонного бюджету.

     Стан  вітчизняного ОПК і світові тенденції в оборонно-промисловій сфері не залишають Україні вибору — бажаючи стати рівноправним членом міжнародної системи розподілу праці, отримати певні конкурентні переваги на ринках озброєнь, вона змушена перейти на шлях прискореного та радикального реформування ЗС, реструктуризації і переведення ОПК на ринкові умови, зберігаючи на перехідному етапі цілеспрямовуючу та організуючу роль держави.

     З огляду на ресурсні обмеження, зусилля  в реструктуризації ОПК доцільно зосередити на 5-6 найперспективніших напрямах, що відповідають тенденціям змін у кон’юнктурі світових ринків озброєнь і номенклатурі попиту ЗС України на військову продукцію. 
 
 
 

     1. Стан оборонного комплексу та особливості його фінансування в Україні

     1.1.Характеристика складових та стану оборонно-промислового комплексу 

     Україна успадкувала після розпаду Радянського  Союзу майже третину підприємств, які виробляли оборонну продукцію. Основу оборонного промислового комплексу (ОПК) тоді становили 205 промислових  об’єднань і підприємств, 139 науково-дослідних і проектних організацій. На той час Україна виробляла 17% всієї оборонної продукції Союзу. Провідними галузями в ОПК тоді були ракетно-космічна техніка, суднобудування, транспортна авіація, бронетанкова та інженерна техніка, виробництво спеціальних радіотехнічних систем. Поряд з цим в Україні не вироблялись такі важливі компоненти озброєнь, як винищувальна, штурмова і бомбардувальна авіація, зенітно-ракетні комплекси, артилерійська зброя та ін.

     ОПК України значною мірою був  інтегрований у союзні структури  і став залежним від зовнішніх замовлень та обсягів постачання комплектуючих, матеріалів і сировини[6].

     Зміна геополітичних умов після розпаду  СРСР та розбудова України як незалежної і суверенної держави вимагали радикальної  перебудови ОПК. В його основу, як відомо, було покладено конверсію воєнного виробництва, що розглядалась як складова структурної перебудови всього народного господарства. На державному рівні було розроблено 22 цивільні програми, які включили понад 550 підпрограм щодо організації розробки і виробництва товарів широкого вжитку.

     Для фінансування конверсійних програм, які  планувалось здійснити головним чином упродовж 1993-1996 рр., передбачалось  виділяти 600 млрд крб. (в цінах 1993 р.). Внаслідок виконання конверсійних програм було впроваджено близько 2 тис. нових виробничих процесів, понад 1000 нових зразків цивільної продукції (від тролейбусів до устаткування для цукрової промисловості) і понад 3 тис. нових зразків товарів широкого вжитку (від міні-тракторів до відеомагнітофонів).

     Однак в цілому переорієнтація військового виробництва на випуск продукції цивільного призначення згідно з розробленими державними цільовими програмами не дала очікуваних позитивних результатів. Фактично надходило не більше 20-30% коштів від запланованих і використовувались вони багатьма підприємствами на збереження наявних виробничих потужностей та зарплату. Майже половина коштів із фонду фінансування конверсії одержували підприємства, які не мали ніякого відношення до ОПК. У зв’язку з недостатністю та неритмічністю фінансування (наприклад, у 1994 р. на програму конверсії було виділено близько половини від запланованих коштів), виробничі потужності оборонних підприємств було використано на 5-80% від їх проектної потужності.

     Проведення  конверсії вимагає значної державної підтримки і великих інвестицій. Важкий стан фінансово-кредитної системи, а також відсутність інвестицій як вітчизняних, так і іноземних інвесторів призвели до того, що багато оборонних підприємств не в змозі були організувати випуск потрібних товарів народного вжитку і згорнули своє виробництво.

     Опинившись  у важкому фінансовому становищі  та не маючи будь-яких перспектив на отримання держзамовлення на виробництво  озброєнь і військової техніки, виробничі  підприємства, науково-дослідні інститути, конструкторські бюро стали здійснювати конверсію, яка не відповідала їх технічному рівню і потенційним можливостям.

     Багато  керівників, не маючи можливостей  налагодити виробництво продукції  широкого вжитку, стали коригувати чисельність персоналу або відправляти  своїх працівників у довгострокові відпустки без збереження заробітної плати. Ситуація в ОПК ще більше ускладнювалась лібералізацією імпорту товарів широкого вжитку, внаслідок якої внутрішній ринок перейшов фактично до іноземного виробника. Вітчизняний виробник був не тільки не підготовлений до дій в умовах ринку, але й виявився незахищеним від безперешкодних надходжень іноземної продукції.

     Як  наслідок, оборонна галузь стала втрачати свій науково-технічний, виробничий та кадровий потенціали.

     На  сьогодні, як зазначається у Програмі, в Україні відновлені замкнуті цикли виробництва основної номенклатури військової техніки у виробництві бронетанкової техніки, Близько 45% загальної кількості підприємств ОПК змінили форму власності, у т.ч.: 17% підприємств авіабудування; 25% -оборонних галузей; 58% - суднобудування та 79% - радіоелектронної промисловості. Розміщення військових замовлень на окремих з них обмежене законодавством і є стримуючим чинником для розвитку ОПК. Виробнича база підприємств ОПК потребує значного оновлення. Фізичний знос основних фондів сягає понад 70%. Більшість підприємств мають низький рівень рента бельності та є збитковими. Незадовільне фінансово-економічне становище підприємств призвело до виникнення заборгованості з виплати зарплати співробітникам.

     На  сьогодні ОПК характеризується наступними складовими:

     Авіаційна промисловість  найбільш повною мірою відповідає потребам у виробництві військово-транспортних літаків і літаків цивільної авіації, ремонті та модернізації військових і цивільних літаків. Галузь володіє належним кадровим, науково-технічним і виробничим потенціалом. Підприємства авіаційної галузі значною мірою інтегровані з авіабудівними підприємствами Росії у межах діючої системи виробничої кооперації. Перспективи кооперації обмежуються особливостями динаміки кон’юнктури на ринку авіаційної техніки та планами російських компаній стосовно міжнародного співробітництва.

     Суднобудівна  галузь здатна здійснювати роботи зі створення практично всіх типів кораблів, катерів і суден надводного флоту, силових установок і навігаційного обладнання, з виготовлення близько 20% виробів суднового машинобудування та майже 10% виробів морського приладобудування. Водночас, підприємства галузі не здатні забезпечити замкнутий цикл створення кораблів, виробництва морської зброї і ряду важливих корабельних технічних засобів та обладнання.

     Бронетанкова  підгалузь за структурою і наявним виробничим потенціалом є самодостатньою та здатною забезпечити замкнутий цикл від розробки до серійного виробництва кінцевої продукції. У загальному обсязі поставок комплектуючих імпорт складає лише 2,5%. До головних перспективних напрямів належать технології двигунобудування, броньові матеріали та конструкції, оптичні прилади, тепловізійна техніка, виготовлення стволів.

     Виробництво боєприпасів і товарів спеціальної хімії є найбільш незбалансованою підгалуззю, промислові потужності якої не завантажені, а їх можливості перевищують як наявні, так і перспективні потреби ЗС та інших військових формувань.

     Підгалузь військової радіоелектроніки та засобів зв’язку за наявним виробничим і науково-технічним потенціалом здатна забезпечити розробку та виробництво основної номенклатури радіоелектронного обладнання. Найбільших втрат зазнав сектор виробництва елементної бази радіоелектроніки.

     Нині  ОПК перебуває в стані глибокої кризи. Йому загрожує цілковита “ерозія”, спричинена різким спадом обсягів оборонного замовлення, розривом коопераційних зв’язків з країнами СНД, значною залежністю від постачання комплектуючих та матеріалів. У 1991 р. в Україні на 750 підприємствах було розроблено та виготовлено озброєнь і військової техніки в обсязі оборонного замовлення близько 27% від загального обсягу виробництва Мінпромполітики. У даний час загальний обсяг оборонного виробництва знизився до 4%, кількість оборонних підприємств зменшилась у 5 разів, а кількість працюючих на оборонних підприємствах скоротилась майже в 7 разів.

     До 2009 р. рівень обсягів виробництва ОПК утримувався практично за рахунок продукції широкого вжитку, але вже 2010 р. він скоротився в 2 рази. Співвідношення між виробництвом озброєнь і військової техніки та продукцією широкого вжитку зараз становить 4:96, що свідчить про значну деградацію науково-технічного потенціалу ОПК.