Особливості фінансування оборонної промисловості

y">     Через обмежене фінансування Міністерства оборони  припинено виконання значної частини науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). Наприклад, якщо в 2007 р. розроблялось близько 600 НДДКР і при цьому в них брало участь 133 науково-дослідні інститути (НДІ) та конструкторські бюро (КБ), то в 2009 р. виконувалось 318 НДДКР, а кількість виконавців зменшилась до 86 НДІ та КБ. Однак упродовж року Міністерство оборони через ненадходження коштів змушене було припинити ще 130 НДДКР. Фактично було призупинено виконання майже всіх найважливіших НДДКР, спрямованих на розробку нових зразків озброєнь і військової техніки.

     Починаючи з 1992 р., ОПК функціонував в умовах невизначеності економічної політики. Були відомі тільки загальні орієнтири  економічних перетворень. Нововведення, які випливали з макроекономічної політики уряду, майже завжди були раптовими і жорсткими. Помилки в економічній політиці, формуванні механізмів ринкових відносин в ОПК призвели до дезінтеграції старих зв’язків. Функціонування оборонної промисловості у сфері виробництва продовжувало визначатись потенціалом, який був нагромаджений ще за часів централізованого планування.

     Внаслідок значного скорочення купівельної спроможності продукція багатьох підприємств, навіть тих, що володіли високими наукоємними  технологіями і досконалими виробництвами, була несприйнята ринком. Значна частка цієї продукції виявилась неконкурентоспроможною, за якістю вона поступалася світовим зразкам, а за вартістю була набагато вищою.

     В Україні до цього часу діє “План  на 1986 розрахунковий рік”, який було розроблено для Збройних сил колишнього Союзу. Згідно з цим планом українська оборонна промисловість повинна виробляти бойові та допоміжні судна, літаки військово-транспортної авіації, танки, радіотехнічні системи, землерийну інженерну техніку та деякі інші системи зброї. План передбачає також виробництво зброї, яка за технічним рівнем морально застаріла (танки Т-64Б, Т-72А) або вилучена з озброєння і ліквідована згідно з міжнародними угодами (ракетний комплекс 9К76). Мобілізаційні потужності підприємств передбачають випуск озброєння та військової техніки в обсягах, які Міністерство оборони не зможе замовити. З одного боку, йому такі обсяги не потрібні, а з іншого – для їх збереження в країні немає відповідних коштів. Так, на утримання мобі-лізаційних потужностей в 2009 р. було виділено всього 10% коштів від запланованих, а в 2010 р. – 8,9%. Оборонні підприємства, зберігаючи і підтримуючи в готовності мобілізаційні потужності і резерви, несуть великі збитки. З метою компенсації цих збитків багато підприємств стали включати їх у собівартість продукції. Це ще більше загострило проблему її збуту.

     Основною  метою реформування ОПК повинно  стати збереження потрібної частки існуючих потужностей, які складатимуть “ядро” оборонної промисловості, і  поступове впровадження нових виробництв з урахуванням фінансових можливостей держави, потреб Збройних Сил, перспектив розвитку експорту тощо. Всі економічно безперспективні підприємства повинні бути перепрофільовані або визнані банкрутами.

     Досягнення  цієї мети вимагає радикальної зміни  структури виробництва і виробничих потужностей, форм власності, організаційно-правових форм підприємств-виробників, механізмів управління[6].

     Близько 45% загальної кількості підприємств  ОПК змінили форму власності, у т.ч.: 17% підприємств авіабудування; 25% — оборонних галузей; 58% — суднобудування та 79% — радіоелектронної промисловості14.   Розміщення військових замовлень на окремих з них обмежене законодавством і є стримуючим чинником для розвитку ОПК. Виробнича база підприємств ОПК потребує значного оновлення. Фізичний знос основних фондів сягає понад 70%.

     Більшість підприємств мають низький рівень рентабельності та є збитковими. Незадовільне фінансово-економічне становище підприємств призвело до виникнення заборгованості з виплати зарплати співробітникам.  

     1.2. Особливості фінансування та види видатків оборонної промисловості  

     Фінансування  оборони залежить від прийнятої  воєнної доктрини. Існують три  основні її типи:

     1. Повна відмова від військових  видатків.

     2.Створення  могутньої воєнної супердержави.

     3.Фінансування  оборони за принципом мінімальної достатності.

     Фінансування  видатків на оборону в Україні  здійснюється на основі третього принципу. Переважна частина видатків фінансується з Державного бюджету. Місцеві бюджети забезпечують утримання військових комісаріатів.

     Законом “Про оборону України” визначено воєнну доктрину держави, яка ґрунтується на принципах оборонної достатності Збройних сил і на тому, що Україна не визнає війну як засіб розв’язання міжнародних проблем; прагне до нейтралітету та дотримання неядерних принципів, а тому поставила за мету не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Україна не має територіальних претензій до жодної держави і не бачить у жодному народові образ ворога, ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо не стане сама об’єктом агресії.

     Виходячи  із спрямованості воєнної доктрини особливістю видатків на національну  оборону і безпеку є те, що вони не пов’язані з проведенням агресії, війн, з участю у міжнародних конфліктах тощо. Головне завдання, яке стоїть перед Збройними силами України, це захист державного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Україна виступає на світовій арені за послідовне втілення принципу неподільності та гарантування безпеки усіх держав за безпеки кожної, а також за право всіх держав обирати ті засоби безпеки, які вони вважають за доцільне. З метою посилення гарантій національної безпеки Україна провадить політику інтеграції до європейських та євроатлантичних політичних та економічних організацій та структур безпеки.

     Отже, абсолютні обсяги видатків на оборону  і безпеку держави визначаються багатьма чинниками, серед яких:

• міжнародне становище та пріоритети зовнішньої державної політики
• участь у військових угрупованнях
• рівень розвитку економіки і фінансові можливості держави з фінансування оборони
• територія країни, довжина та характер кордонів
• обсяг грошового утримання та пенсійного забезпечення військовослужбовців
• рівень цін на сучасну військову техніку, вартість та обсяги поставок для армії та флоту.

 
 
 
 

Таблиця 1.1 – Види видатків на ОПК та їх характеристика

 

     Видатки на оборону та безпеку держави  мають непродуктивний характер, оскільки вони не сприяють приросту ВВП, розвитку продуктивних сил, і тому важливим питанням є обґрунтування абсолютних обсягів вказаних видатків. Адже скорочення Збройних сил, зменшення військових видатків дає змогу спрямувати бюджетні кошти на інші потреби країни, зокрема на забезпечення стійкого економічного зростання, розвиток науки та техніки, збільшення інвестиційних ресурсів, покращення добробуту населення.

     Видатки на національну оборону згідно з  функціональною класифікацією видатків включають(Табл. 1.1):

• утримання Збройних Сил;
• закупівлю озброєння і військової техніки;
• капітальне будівництво і придбання обладнання для Міністерства оборони, будівництво житла для військовослужбовців;
• науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи;
• інші видатки в галузі оборони (участь в міжнародних заходах з підтримки миру, утримання Головної військової інспекції та науково-координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених в запас, фінансування заходів з ліквідації стратегічних озброєнь, підготовка призовників);
• мобілізаційна підготовка галузей народного господарства.

     До  складу видатків на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави  долучаються видатки на утримання :

• органів внутрішніх справ
• внутрішніх військ МВС України
• прокуратури
• кримінально-виправної системи
• Прикордонних військ
• Служби безпеки України
• Пожежної охорони
• Головного управління урядового зв’язку
• інших правоохоронних органів (управління державної охорони, спеціалізованих монтажно-експлуатаційних підрозділів, адресно-довідкових бюро, розвідувальних органів, національного бюро розслідувань).

     Верховна  Рада України відповідно до повноважень  затверджує загальну структуру, чисельність, визначає функції Збройних сил України, Служби безпеки України, інших військових формувань, а  також Міністерства внутрішніх справ.

     Для установ Міністерства оборони розпорядники коштів поділяються наступним чином:

• Головним розпорядником коштів є Міністр оборони України
• Розпорядниками коштів другого ступеня є командуючі оперативних командувань і видів Збройних сил
• Розпорядниками коштів третього ступеня є командири (начальники) військових частин, установ та організацій.

     Утримання військових частинздійснюється на основі кошторису. Основні статті видатків — грошове утримання військовослужбовців та заробітна плата вільнонайманих. Планування цих видатків здійснюється за загальноприйнятою методикою: кількість посад множиться на середній розмір грошового утримання чи ставку. Кількість посад визначається кількістю військових підрозділів (взводів, рот, батальйонів і т. д.). Розмір грошового утримання залежить від двох основних чинників — посади та військового звання. Також встановлюється надбавка за вислугу років. Важливе місце в кошторисі займають видатки на утримання військовослужбовців — харчування, обмундирування, витрати на проведення бойової підготовки (навчання, стрільби, польоти).

     Фінансування  придбання озброєння та військової техніки визначається потребами, пов'язаними з постійною заміною техніки і озброєння в зв'язку із закінченням термінів експлуатації та моральним старінням.

     Контроль  за цільовим використанням бюджетних  коштів, які спрямовуються на національну  оборону, правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави  здійснюють Верховна Рада України, Кабінет  Міністрів, Міністерство фінансів. 
 
 
 

     1.3. Джерела та механізми розподілу фінансових ресурсів оборонного комплексу. 

     Джерелами фінансових ресурсів для ОПК є  державний бюджет, надходження від  експорту озброєнь, внутрішні та зовнішні інвестиції.

     Недостатні  обсяги фінансування вважаються причиною усіх нещасть в Україні. Ефективна економічна система намагається компенсувати брак коштів їх концентрацією на пріоритетних напрямах і раціональним використанням. Про ефективність використання бюджетних коштів в Україні свідчать наступні дані за результатами перевірок Рахункової палати України,

з $66,4 млн., використаних за 10 років Міністерством оборони (МО) як головним замовником ОПК на реалізацію оборонних програм, були виконані роботи на $11,88 млн., з яких впроваджено у виробництво лише 14 робіт на суму $0,471 млн., тобто 0,7% загальних витрат. У 2008р. на конверсію ОПК було виділено близько $6 млн. (61% від плану); значна частина цих коштів (близько $2 млн., або 37% фактичних витрат) використана, за оцінками Рахункової палати, на задоволення потреб державного апарату, підтримку підприємств і організацій, що не належать до ОПК.