Особливості фінансування оборонної промисловості

     Політика  уряду щодо розподілу ресурсів базується  на основних принципах, які характеризують роль держави в ринковій економіці.

     Держава здійснює втручання в економіку, виходячи із своїх функцій: постачання економіці необхідної кількості центральних грошей; задоволення потреб населення у благах і послугах, які повинен одержати кожен у рівній кількості; регулювання частини економічних процесів, що залишилися за межами ринкових відносин (охорона навколишнього середовища, соціальний захист окремих верств населення, перерозподіл фінансових ресурсів через бюджет). Задоволення потреб держава здійснює у межах споживання колективних благ і послуг, які у світовій економічній науці іменуються чистими суспільними товарами. До них належать:

     -        національна оборона, державне управління, охорона громадського порядку, єдина енергетична система, фундаментальна наука і т.ін.;

     -        підтримка рівня життя населення - включаючи продукти харчування, захист і забезпечення житлом (за мінімальними нормами) - шляхом переконання, що частина національного доходу отримується громадянами для особистого споживання;

     -        забезпечення майбутніх потреб - шляхом переконання в тому, що національний доход надходить до приватного сектора і направляється для інвестиції на нерухомість (будинки, техніка, транспортні засоби і т.ін.);

     -        створення фондів для цивільних потреб - у сфері охорони здоров'я, освіти, добробуту і забезпечення соціального захисту (надання підтримки особам похилого віку, фізично і духовно неповноцінним, безробітним та іншим); у сфері громадянського порядку, закону і здійснення судочинства для забезпечення внутрішньої безпеки;

     -        підтримка збройних сил для захисту громадян від іноземної агресії, гарантування зовнішньої безпеки (Рис. 1.1).

     

     Рисунок 1.1. - Види суспільних товарів

    Що  стосується іноземних інвестицій (прямих і портфельних), то вони є мізерними (переважноросійськими) і диференційованими за найперспективнішими сферами діяльності та отримувачами.Концепцією і Програмою передбачається, що в майбутньому головними отримувачами експортних та інвестиційних надходжень стануть компанії абоефективні головні підприємства інтегрованих структур, які “поділяться” зі своїми партнерами та підрядниками. Зараз цьому заважає нерозвиненість фондового

ринку, інвестиційних та інноваційних інститутів, що забезпечували б можливість перетоку капіталів.

    Крім  того, на початковому етапі створення  ВІС інвестиційні надходження не будуть значними внаслідок високого ступеню ризику. На наступнихетапах, з огляду на світові тенденції інтернаціоналізації оборонної індустрії, конкуренцію, а також реальний потенціал українських підприємств, найбільш імовірними отримувачами інвестицій можуть стати

не державні (або “напівдержавні”) компанії і  підприємства кінцевого виробництва  озброєнь, а приватні виробники комплектуючих виробів.

    Згадані джерела фінансових надходжень є важливими, але можуть забезпечити існування, а не розвиток виробництв. У Концепції і Програмі майже обійдений увагою такий важливий чинник розвитку підприємств, як кредит — можливо, внаслідок відсутності у вітчизняних банківських структур достатніх кредитних ресурсів або відсутності у державних підприємств права виставляти основні фонди під заставу. Хоча посилання банків на брак кредитних ресурсів можуть виявитися лише приводом “не зв’язуватися” з високими ризиками при реалізації озброєнь за умов низької якості менеджменту на оборонних підприємствах. Але початок роботи у сфері збройового бізнесу “ВАБанку”, “Приватбанку”, “Укрспецімпексбанку”, Народної страхової компанії доводить, що при бажанні, під надійний контракт кредитні ресурси можуть з’явитися. 

     2. Аналіз бюджетного фінансування оборонного комплексу України.

     2.1. Характеристика фінансово-економічного стану підприємств вітчизняної оборонної промисловості. 

     В оборонно-промисловому комплексі збереглися галузі, продукція яких ще відповідає світовому рівню. До них можна віднести ракетно-космічну галузь. Ракета-носій “Зеніт”, що розроблена ДКБ “Південне” і виготовлена на ВО “Південмаш” в кооперації з Російською Федерацією, є основою міжнародних проектів “Морський старт” і “Глобал стар”. На думку багатьох фахівців, на сьогодні це одна з найдосконаліших у своєму класі ракет. Великий інтерес іноземних фірм викликає розроблена в ДКБ “Південне” ракета-носій “Циклон”, що призначена для запуску супутників середньо-го класу.

     Україна має сучасну високорозвинену суднобудівну галузь, на яку в колишньому СРСР припадало 30% всього обсягу суднобудування по тоннажу і 40% – за кількістю суден. До її продукції входять різні типи суден: від малих патрульних кораблів на підводних крилах до великих крейсерів-авіаносців. Галузь має широкі можливості щодо ремонту та модернізації надводних і підводних кораблів.

     Авіаційна галузь посідає провідні позиції  у розробці транспортних і військово-транспортних літаків. Літак Ан-70, за оцінками фахівців, випереджає свої зарубіжні аналоги [“Геркулес” (США), Iл-76 (Росія), FLA (Західна Європа)] на 8-10 років. Ведеться підготовка серійного виробництва сучасного літака Ан-140, попит на який на світовому ринку оцінюється в 20-25 млрд дол. Вартість цього літака очікується на 40% меншою від вартості зарубіжних аналогів. У найближчі роки потреба в цих літаках оцінюється в 1500 одиниць, а на 10-15-річну перспективу – в 5000 одиниць. Україна виграла міжнародний тендер і розпочала в 1998-1999 рр. виробництво літака Ан-140.

     Значний науково-технічний і виробничий потенціал має авіаційне двигунобудування. Воно здатне виробляти широкий спектр двигунів для літаків і вертольотів. Двигуни запорізького АТ “Мотор-Січ” використовуються на літаках майже 60 країн світу[12].

     Підприємства  авіаційного двигунобудування мають широкі можливості міжнародного співробітництва, зокрема у наданні послуг у проведенні капітального і поточного ремонту двигунів для вертольотів типів “Мі” і “Ка”. В 1995 р. експорт продукції авіаційного двигунобудування приніс Україні понад 100 млн. дол.

     Світового рівня в розробці та виробництві  танків досягла бронетанкова галузь. Танки Т-80УД, які виробляються на заводі ім. Малишева, успішно конкурують на світовому ринку озброєнь і  військової техніки.

     Порівняно з авіаційною і суднобудівною галузями бронетанкова галузь значно меншою мірою залежить від імпортних поставок матеріалів, сировини, комплектуючих. Вона спроможна налагодити виробництво багатьох видів продукції практично за замкнутим циклом.

     Україна є світовим лідером у виробництві  навігаційних приладів, головок самонаведення для ракет “земля-повітря”, станцій радіотехнічного контролю, звукометричних систем артилерійської розвідки, складних систем управління, апаратури радіозв’язку, радіотехнічної і радіоелектронної боротьби, авіаційних і ракетних систем прицілювання.

     В Україні збереглась добре розвинена  електронно-оптична галузь.

     У колишньому Союзі їй належало лідерство  у виробництві універсальних  радарів.

     Стан  вітчизняного ОПК і світові тенденції  в оборонно-промисловій сфері  не залишають Україні вибору — бажаючи стати рівноправним членом міжнародної системи розподілу праці, отримати певні конкурентні переваги на ринках озброєнь, вона змушена перейти на шлях прискореного та радикального реформування ЗС, реструктуризації і переведення ОПК на ринкові умови, зберігаючи на перехідному етапі цілеспрямовуючу та організуючу роль держави.

     З огляду на ресурсні обмеження, зусилля  в реструктуризації ОПК доцільно зосередити на 5-6 найперспективніших напрямах, що відповідають тенденціям змін у кон'юнктурі світових ринків озброєнь і номенклатурі попиту ЗС України на військову продукцію. 

     2.2. Специфіка формування оборонних програм та бюджетів 

     Формування  оборонних програм - це складний процес, який потребує урахування багатьох чинників як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Вони відносяться не тільки до оборонної сфери, а й до політичної і економічної сфер.

     Під час формування оборонних програм  фахівці зустрічаються з низкою труднощів, які включають:

     а)  політичну невизначеність, зумовлену непідготовленістю держав до стрімкого руйнування соціалістичної системи;

     б) раптовий розрив інтеграційних зв'язків;

     в) кризу влади;

     г)  виникнення воєнного протистояння на етнічній та релігійній основах;

     д) раптове падіння соціально-економічного рівня (стрімке падіння валового внутрішнього продукту, гіперінфляцію, соціальний розподіл суспільства, раптове падіння життєвого рівня).

     Сьогодні  труднощі полягають в тому, що старі  методики формування оборонних програм  та оборонного бюджету використовувати  вже не можна, а нових, науково обґрунтованих та випробуваних методик ще не існує.

     Отже, найголовніше - це те, що суттєву частку ВВП кожної країни займають воєнні витрати, які ні до нагромадження, ні до використання віднесені бути не можуть. Незважаючи на політичні, воєнні або технологічні переваги, звичайний споживач не користується воєнною продукцією.

     Україна, яка за бойовим потенціалом відноситься  до другої групи, а за оборонними витратами - до третьої групи, тобто, до країн  з низькими оборонними витратами, врахувала  реальне становище економіки і вибрала інший шлях - скорочення оборонних витрат (табл.2.1).

     Таблиця 2.1-Витрати Державного бюджету України

 

 Успадкований  Україною величезний воєнно-промисловий комплекс став скоріше черговою перепоною на шляху розвитку її економіки, ніж позитивним надбанням.

     По-перше, ВПК має потребу у величезних інфляційних кредитах.

     По-друге, його дуже важко перевести на рейки  цивільного виробництва.

     По-третє - надто великий ступінь його інтеграції з підприємствами колишнього СРСР.

     Головним  критерієм визначення розвитку економіки  є валовий внутрішній продукт. Тому його обсяг, структура і динаміка розвитку мають вкрай важливе  значення, в першу чергу, для визначення реального стану національної економіки як в цілому, так і для її складової частини - оборонної економіки.

     2.3. Оцінка бюджетного фінансування ОПК за 2008-2010 роки. 

     Глобалізація  та фрагментація сучасного світу  висувають на передній план проблеми демілітаризації міжнародних відносин, створення необхідних гарантій для встановлення довгострокового та міцного миру. Але при цьому кожна держава має виходити насамперед з інтересів власної національної безпеки. Як доводить світова практика, фінансування національної безпеки — гарантія зміцнення країни, умова стабільності та ефективності її економіки.

     Проблеми  національної безпеки та фінансування Оборони України висвітлювалися у наукових працях В. І. Мунтіяна, В. Т. Шлемка, І. Ф. Бінька, А. Д. Лодзянова, В. Й. Ольшевського, Г. М. Перепелиці [1–4].

     Економіка України трансформується нині у  соціально-ринкову економіку. Така економічна орієнтація країни потребує вивчення впливу оборонних витрат на економічне зростання. Оборонні витрати: важкий тягар для країни чи додатковий фінансовий ресурс і механізм цього самого зростання?! Відповідь на це питання недостатньо висвітлена у науковій літературі. Тому метою даної статті є спроба економетричного аналізу взаємовпливу оборонних витрат та показників економічного зростання в Україні.

     Як  свідчить світова статистика, на початку  третього тисячоліття на планеті  налічувалося майже 200 армій загальною  кількістю близько 24–25 млн осіб, що становить 0,4% світового населення [5].

     Країни  світу не забувають про власну воєнну безпеку як важливу складову національної безпеки, виділяючи на неї значні фінансові ресурси [6, 8, 9]. Україна за ці роки має стабільно найнижчий рівень військових витрат.