Особливості фінансування муніципальних установ

При частоті живлячої мережі 50 Гц гармонійні складові вібрації та шуму трансформаторів кратні частоті 100 Гц. В трифазних трансформаторах найяскравіше виражено перші три гармоніки - 100, 200, 300 Гц. Рівні звукового тиску в дБ в октавних смугах з середньо геометричними частотами: -  125 Гц - 56 дБ; - 250 Гц -50 дБ; - 500 Гц - 45 дБ.

Для даного типу приміщення згідно ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку» рівень шуму не перевищує 65 дБ. Тому приміщення ТП повністю відповідає нормативним вимогам.

За джерелом виникнення вібрації трансформатори відносяться до категорії 3. Рівні віброшвидкості в ТП при середньогеометричні частоти октавних смуг: - 125-500 Гц - 107 дБ. та віброприскорення - 125Гц - 89дБ; - 250Гц - 95 дБ; - 500 Гц - 101 дБ.

Для зменшення шкідливого впливу шуму та вібрації в ТП передбачене  своєчасне проведення планового  та попереджувального ремонту трансформаторів  з обов'язковим післяремонтним контролем  вібраційних характеристик.

Рівні напруженості магнітного поля промислової частоти (50 Гц) в ТП протягом робочого дня (8 годин) складає 1,3-1,4 кА/м, що задовольняє вимогам ДСН 3.3.6-096-2002 «Державні санітарні норма при роботі з джерелами електромагнітних полів».

На ТП для забезпечення безпеки раз в 6 місяців проводиться  контроль інтенсивності електромагнітного  випромінення, один раз на рік - медичний огляд, до ТП не допускаються особи  молодші за 18 років та які мають  захворювань центральної нервової системи, серця, органів зору.

Згідно НРБУ-97 «Норми радіаційної  безпеки України» приміщення ТП не відноситься до радіаційно-небезпечних, а трансформатори не є джерелами  іонізуючих випромінювань. Тому захист від іонізуючого випромінювання на ТП не передбачено.

ТП не забруднює навколишнє середовище - не має викидів у  повітряне середовище та водний басейн, а утилізація та поховання промислових  відходів не здійснюється через їх відсутність.

Згідно п. 4.2.70 «ПУЕ», для запобігання розтікання масла при ушкодженнях маслонаполненных силових трансформаторів (реакторів) виконані маслоприемники, маслоотводы й маслосборники з дотриманням наступних вимог:

- габарити маслоприемника виступають за габарити одиничного електроустаткування не менш чим на 1 м.;

- обсяг маслоприемника розраховано на одночасне приймання 100% масла, що міститься в корпусі трансформатора (реактора);

- у бакових вимикачів маслоприемники розраховано на приймання 80% масла, що міститься в одному баку;

- пристрій маслоприемников і маслоотводов виключає перетікання масла з одного маслоприемника в іншій, розтікання масла по кабельних і інших підземних спорудженнях, поширення пожежі, засмічення маслоотвода й забивання його снігом і льодом.

- дно маслоприемника засипане  великим чистим гравієм із  частками від 30 до 70 мм. Товщина засипання 0,35 м.;

Приміщення ТП передбачено  тільки для розміщення інженерного  обладнання. В ньому немає робочих  місць. Тому розміщення поряд побутових  та адміністративних будівель, передбачених СНиП 2.09.04-87* «Административные и бытовые здания», не є доцільним.

Комплекс протипожежних  заходів для трансформаторної підстанції розроблений згідно вимог НАПБ А.01.001-2004 «Правила пожежної безпеки України» та НАПБ В.01.056-2005/111 «Правила будови електроустановок. Протипожежний захист електроустановок».

З аналізу речовин та матеріалів, що використовуються, приміщення ТП згідно НАПБ Б.03.002-2007 «Норми визначення категорій приміщень, будинків і зовнішніх установок з вибухопожежної і пожежної безпеки» відноситься до категорії «В» виробництва з вибухової, вибухопожежної та пожежної небезпеки.

Відповідно до категорії  виробництва «В» з пожежної небезпеки  і вимогам ДБН В.1.1.7-2002 «Пожежна безпека об’єктів будівництва» та НАПБ В.01.056-2005/111 «Правила будови електроустановок. Протипожежний захист електроустановок» ТП відноситься до ІІ ступеня вогнестійкості (усі основні конструкції будівлі виконані із незгораючих матеріалів).

Приміщення ТП передбачено  тільки для розміщення інженерного  обладнання. В ньому немає робочих  місць. Тому аварійним виходом служить  його вхід. Розмір дверей складає 1×1,5 м. Площа ТП менше 300 м², тому є лише один аварійний вихід, що задовольняє вимогам ДБН В.1.1.7-2002 «Пожежна безпека об’єктів будівництва» та НАПБ В.01.056-2005/111 «Правила будови електроустановок. Протипожежний захист електроустановок».

Обладнання, силові та освітлювальні  мережі відповідають вимогам пожежної безпеки, оскільки виконані згідно вимог  розділу 5 НПАОП 40.1-1.32-01 «Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок» і мають ступінь захисту оболонок (ізоляції) електричних апаратів IР44, а освітлювальних мереж і світильників ІР23.

Для швидкого повідомлення служби пожежної охорони про виникнення пожежі в приміщенні ТП передбачена  автоматична пожежна сигналізація.

Згідно НАПБ В.01.056-2005/111 «Правила будови електроустановок. Протипожежний захист електроустановок», у якості заходів проти поширення пожежі передбачені первинні засоби пожежогасіння, розташовані на пожежному щиті. У комплект пожежного щита входять: вогнегасники - 3 штуки (порошкові-1, вуглекислотні-2); ящики з піском  місткістю 1 м³, 2 совкові лопати, 2 штикові лопати, кошма розміром 2×2м, 2 багра, 2 лома, 2 сокири. Щит розташований у видному і доступному місці у входу в ТП і пофарбований у червоний колір.

 

 

8.2 Заходи безпеки в надзвичайних ситуаціях

 

 

Планування евакуації - одне з найважливіших завдань штабів ЦО всіх ступенів. У масштабі міста  проведення евакозаходів планується штабом ЦО міста. Основний документ, який визначає обсяг, зміст, терміни проведення заходів  щодо розосередження й евакуації  населення і порядок з виконання, це план ЦО (розділ про захист населення). Виписки з цього плану доводяться до відома штабів ЦО міських районів  і об'єктів народного господарства в тій мірі, що їх стосується.

Вихідними даними для планування евакуації населення міста є:

- загальна чисельність проживаючих у місті;

- кількість підприємств, установ, навчальних закладів, науково-дослідних інститутів та інших установ і організацій;

- кількість робітників та службовців, що підлягають розосередженню разом із членами їхніх родин;

- кількість тих, хто підлягає евакуації;

- кількість населених пунктів сільської місцевості і приміщень у них, придатних для розташування людей, установ і організацій; їх санітарний стан;

- наявність залізничних, автомобільних і водних шляхів та їх пропускна здатність;

- кількість залізничних станцій і платформ, пристаней і причалів, пунктів посадки і висадки; стан мостів; можливості підвищення пропускної здатності доріг і водних шляхів;

- наявність у місті та у заміській зоні медичних установ, медичного персоналу, медикаментів і профілактичних засобів; можливості медичного забезпечення населення на збірних пунктах, на шляху проходження й у районах розміщення евакуйованих;

- наявність і розміщення запасів продовольства та предметів першої необхідності; кількість і пропускна здатність підприємств громадського харчування; наявність хлібозаводів, пекарень та їх продуктивність; можливість організації рухомих пунктів харчування; порядок доставки продовольства і предметів першої необхідності;

- наявність захисних споруд, їх місткість і захисні властивості;

- наявність матеріалів і конструкцій для будування БВУ і ПРУ;

- наявність і місця збереження індивідуальних засобів захисту, порядок і терміни забезпечення ними тих, кого евакуюють;

- наявність водойм, їх характеристика, можливості і терміни будівництва нових;

- метеорологічні умови, характерні для даної місцевості;

- можливості виникнення зон катастрофічного затоплення та інших стихійних лих.

Для начальників маршрутів і  начальників колон розробляються  схеми маршрутів евакуації. На схемі  начальника маршруту вказуються: перелік  колон, їх склад і нумерація, вихідний пункт, пункти регулювання, час проходження  їх колонами; райони і тривалість привалів; медичні пункти і пункти обігріву; проміжні пункти евакуації; райони постійного розміщення в заміській зоні; порядок  і терміни вивезення (виведення) населення з ППЕ в райони постійного розміщення; сигнали керування й  оповіщення.

На підставі плану евакуації  в ході підготовки до його здійснення:

- створюються і підтримуються в постійній готовності пункти управління, засоби зв'язку й оповіщення;

- підготовляються усі види транспорту, станції і пункти посадки та висадки; транспортні і пішохідні маршрути, ППЕ і райони розміщення в заміській зоні;

- виявляються приміщення і споруди, придатні для використання їх як ПРУ;

- будуються та обладнуються джерела водопостачання;

- підготовляється і виконується ряд інших заходів, які сприяють успішному проведенню розосередження й евакуації.

У містах, районах і на об'єктах  народного господарства (підприємствах, організаціях і навчальних закладах) створюються евакуаційні комісії, а в сільській місцевості евакоприймальні комісії. Міська (районна) евакуаційна комісія створюється за рішенням голови міської (районної) адміністрації. Її головою призначається один із заступників голови адміністрації. До складу комісії входять відповідальні працівники органів місцевого самоврядування - керівники найважливіших відділів (транспорту, зв'язку, народної освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, внутрішніх справ, військкомату тощо).

До обов'язків міської (районної) евакуаційної комісії і штабу  ЦО міста (району) входять:

- облік населення, установ і організацій, що підлягають розосередженню й евакуації;

- облік можливостей населених пунктів заміської зони з прийому та розміщення тих, кого евакуюють;

- розподіл районів і населених пунктів заміської зони між районами міста, підприємствами, установами й організаціями;

- облік транспортних засобів і розподіл їх по об'єктах для проведення перевезень з розосередження та евакуації;

- визначення складу піших колон і маршрутів їх руху;

- розробка питань матеріального, технічного та інших видів забезпечення розосередження й евакуації;

- розробка, розмноження, збереження документів з питань розосередження й евакуації і забезпечення ними всіх евакуаційних органів міста;

- визначення термінів проведення розосередження й евакуації.

Об'єктова евакуаційна комісія  створюється за рішенням начальника ЦО об'єкта. До її складу включаються  представники завкому, відділу кадрів, штабу і служб ЦО об'єкта, начальники цехів; головою призначається один із заступників керівника об'єкта. Комісія займається:

- обліком робітників, службовців і членів їхніх родин, що підлягають евакуації;

- визначенням складу піших колон і уточненням маршрутів їхнього руху;

- вирішенням питань транспортного забезпечення;

- підготовкою ППЕ, районів розосередження й евакуації, пунктів посадки і висадки;

- організацією зв'язку і взаємодії з районною (міською) евакуаційною комісією і збірним евакуаційним пунктом;

- встановленням зв'язку з евакоприймальною комісією і приймальним евакопунктом сільської місцевості до вирішення разом з ними питань розміщення, працевлаштування, матеріального забезпечення, медичного і побутового обслуговування евакуйованого населення.

Розосередження й евакуація  проводяться через збірні евакуаційні  пункти (ЗЕП), створювані міськими евакуаційними  комісіями. Ці пункти призначаються  для збору, реєстрації евакуйованого  населення та населення, що розосереджується, і відправлення його на пункти (станції, платформи, пристані) посадки чи на вихідні пункти пішохідних маршрутів. На ЗЕП також покладаються: організація посадки людей на транспорт чи формування піших колон і відправлення їх у заміську зону, організація укриття людей у районі ЗЕП за сигналом «Повітряна тривога»; представлення даних в евакуаційну комісію про кількість людей, відправлених у заміську зону.

ЗЕП розгортаються в громадських  будовах (школах, клубах і т.п.) поблизу  залізничних станцій, платформ, пристаней, тобто поблизу місць посадки  на відповідний транспорт, а також  на підприємствах, що мають під'їзні колії або річкові (морські) причали, і на тих, на яких розосередження робітників та службовців і евакуація членів їх родин передбачені автомобільним  транспортом.

Для збору, реєстрації і відправлення населення пішки ЗЕП розгортаються  на окраїнах міста біля кінцевих пунктів  міського транспорту і вихідних пунктів  пішохідних маршрутів.

На території ЗЕП та поблизу  його повинні бути підготовлені сховища  й укриття з розрахунку розміщення в них усіх людей, які знаходяться  на ЗЕП одночасно.

Кожному ЗЕП привласнюється порядковий номер і до нього приписуються найближчі об'єкти народного господарства, установи, організації, ЖЕКи району (мікрорайону), населення якого буде евакуюватися через цей ЗЕП. Зразок складу ЗЕП: начальник, заступник начальника, група  оповіщення, група реєстрації й обліку, стіл довідок, група охорони громадського порядку, медпункт, начальники автоколон  або залізничних ешелонів, комендант  і чергові.

Начальник ЗЕП затверджується рішенням голови районної (міської) адміністрації  з числа керівного складу установ  і організацій, приписаних до даного ЗЕП, за поданням голови евакуаційної комісії. Заступник начальника підбирається також з керівних працівників, а  весь інший склад комплектується з робітників та службовців підприємств  і установ, на базі яких розгортається  ЗЕП.