Оцінка кредитоспроможності позичальника

Аналіз показників, що характеризують якість управління, має на меті з’ясувати  ринкову позицію позичальника, рівень менеджменту потенційного клієнта  та якість і своєчасність надання  фінансової інформації.

Рівень менеджменту визначається професійним досвідом менеджерів у  бізнесі, їхніми зв’язками та репутацією у діловому світі, освітою і технічними знаннями в конкретній галузі.

Основною метою і завершальним етапом аналізу кредитоспроможності  підприємства «Приват банком» є розрахунок рейтингового показника фінансового стану та віднесення підприємства до певного класу позичальників для оцінки можливостей подальшої співпраці банку з цим контрагентом та формування резерву під кредитну операцію. Інтегрований рейтинговий показник фінансового стану розраховується на підставі коефіцієнтів, їхніх вагових значень та вагових коефіцієнтів аналітичних груп.

На підставі проведеного аналізу  розраховано рейтинговий показник фінансового стану ВАТ «Донбасенерго» (табл.2. 5). Відповідно до рейтингової шкали визначення класу позичальників (табл. 2.6), дане підприємство може бути віднесене до класу Б — підприємство з дуже стійким фінансовим станом.

Таблиця 2.5 Розрахунок інтегрованого рейтингового показника фінансового стану ВАТ «Донбасенерго»

Назва показника	Теоретичне значення показника	Вагоме значення показника	Розрахункове значення показника	З ураху-ванням вагомості
1	2	3	4	5=3*4
І група – Попередня оцінка позичальника. Вагомий коефіцієнт – 2
Період функціонування	0,5–5	0,5	2	1
Наявність бізнес-плану	0–1	1	-	-
Прибуткова діяльність	0–3	2	2	4
Погашення позичок	0–1	6	-	-
Сплата відсотків	0–1	6	-	-
Разом по групі І				5*2=10
II група –Показники платоспроможності. Вагомий коефіцієнт – 5
Коеф. загальної ліквідності	Не менше 2,0	8	1,07	8,56
Коеф. поточної ліквідності	Не менше 0,5	7	0,73	5,11
Коеф. миттєвої ліквідності	Не менше 0,2	6	0,01	0,06
Разом по групі II				13,73*5= 58,65
III група – Показники фінансової  стійкості. Вагомий коефіцієнт  – 4
Коеф. маневреності власних коштів	Не менше 0,5	6	-0,14	-
Коеф. Незалежності	Не більш 1	5	0,85	4,25
Коеф. Автономності	Не менше 0,5	4	0,54	2,16
Коеф. фін. Залежності	Не більше 0,5	4	0,46	1,84
Чистий робочий капітал	Зростання	4	1	4
Разом по групі III				49
IV група – Показники надійності  і ділової активності. Вагомий  коефіцієнт – 2
Коеф. забезп. Кредиту	не менше 1,6	8	-	-
Коеф. оборотності матеріальних запасів	2	2	11,45	22,9
Коеф. оборотності активів	2	2	1,18	2,36
Коеф. оборотності дебітор. Заборгованості	2	2	4,52	9,04
Коеф. оборотності кредитор. Заборгованосі	2	2	3,36	6,72
Коеф. рентабельності продажу	0,1 зростання	2	0,01	0,02
Коеф. рентабельності власного капіталу	0,2 зростання	2	0,02	0,04
Коеф. рентабельності активів	0,1 зростання	2	0,01	0,02
Разом по групі IV				82,2
Всього				190,85

 

При “доброму” обслуговуванні боргу його кредитна заборгованість класифікуватиметься як заборгованість “під контролем”, тобто коефіцієнт резервування (за ступенем ризику) становитиме 5%, кредитний ризик «Приват банку» незначний, такий кредит доцільно видавати.

 

Таблиця 2.6 Рейтингова шкала для визначення класу позичальника [2]

Значення показника	Клас позичальника
Понад 200	А
Від 160 до 200	Б
Від 135 до 160	В
Від110 до 135	Г
Менше 110	Д

           Отже, актуальною проблемою оцінки кредитоспроможності позичальників банківських установ залишається вироблення системи критеріальних значень коефіцієнтів фінансового стану для їхнього порівняння, оскільки існує множина значень, обумовлена галузевою приналежністю, а приведені в економічній літературі бажані значення фінансових коефіцієнтів не враховують галузевих особливостей і специфіки діяльності суб’єктів господарювання.  

Розділ 3. Шляхи удосконалення методики оцінки кредитоспроможності

 

3.1     Недоліки чинних  підходів в оцінці кредитоспроможності  позичальника

 

Більшість вітчизняних банків використовує так званий традиційний підхід до оцінки кредитоспроможності, який полягає у застосуванні стандартних аналітичних методів: горизонтального та вертикального аналізу, трендового, порівняльного аналізу, аналізу відносних показників. Спільним для традиційних методик фінансового аналізу є те, що вони передбачають вивчення простих математичних зв'язків між окремими позиціями фінансової звітності на основі обчислення певної вибірки показників (коефіцієнтів) та порівняння їх значень з нормативними, середньогалузевими та в динаміці. Типові недоліки в оцінці кредитних ризиків вітчизняними банками такі:

• ігнорування галузевих специфікацій позичальників (орієнтація на середньогалузеві значення окремих показників не дає змоги врахувати особливості виду діяльності позичальників, оскільки середньогалузеві значення є надто узагальненими);
• довільність визначення нормативних значень окремих показників (немає наукового та практичного обґрунтування);
• суб'єктивність формування вибірки показників, які підлягають аналізу ;
• ігнорування (або суб'єктивність врахування) чинника різної вагомості впливу окремих показників на загальні результати аналізу;

— деякі параметри фінансового стану визначаються за допомогою різної кількості показників, що викривляє результати аналізу;

• внутрішні методики не враховують усі фінансові параметри, що впливають на кредитний ризик;
• недостатній рівень об'єктивності показників звітності (проблема маніпулювання показниками на деяких рівнях менеджменту);
• нехтування показниками, які характеризують чисті грошові потоки, показниками, що нейтралізують вплив локальних особливостей оподаткування, нарахування амортизації тощо. [30]

Результати оцінювання кредитоспроможності за чинними методиками не дають об'єктивної інформації для прийняття зважених і обґрунтованих фінансових рішень, а використовуються лише для цілей виконання вимог нормативних актів та формування обов'язкових резервів. Часто банки присвоюють однаковий клас позичальникам із діаметрально протилежними значеннями фінансових показників. Водночас позичальники з незадовільними фінансовими показниками отримують найвищі класи. Різні банки присвоюють одному і тому ж позичальнику абсолютно різні класи за ризиком. Логічним наслідком низької якості методик оцінки кредитних ризиків є значна питома вага проблемних кредитів у кредитному портфелі українських банків .

 

3.2 Застосування нових удосконалених  методичних підходів в оцінці  кредитоспроможності позичальника

 

Для забезпечення точності оцінок та належного рівня диференціації кредитних ризиків доцільно запровадити дискримінантні моделі для позичальників різних видів діяльності у розрізі суб'єктів малого підприємництва, середніх (великих) підприємств. Для охоплення суб'єктів господарювання всіх видів економічної діяльності згідно з Класифікатором видів економічної діяльності (КВЕД) та забезпечення достатньої гомогенності груп позичальників виправданою була б розробка моделей для 8—10 груп видів економічної діяльності.

Для забезпечення повного та всебічного оцінювання кредитних ризиків необхідно враховувати результати інтегрального аналізу фінансового стану позичальників за методологією дискримінантного аналізу, їх спроможність обслуговувати зобов'язання, інформацію щодо якісних критеріїв кредитоспроможності (якість менеджменту, бізнес-плани, ситуація на ринках продукції тощо), стан обслуговування боргу та інші чинники, порядок визначення яких має наводитися у внутрішніх положеннях банків.

Оцінювання  спроможності позичальника обслуговувати отримані кредити за рахунок внутрішніх фінансових джерел здійснюється на основі розрахунку коефіцієнта покриття боргу як співвідношення суми чистого руху коштів від операційної та інвестиційної діяльності (без урахування сум нарахованих та сплачених відсотків) до вимог з обслуговування боргу на відповідний період. Для цього слід проаналізувати прогнозні показники балансу, прибутків та збитків, руху грошових коштів, а також графіки (календарі) обслуговування і погашення боргу впродовж строку обслуговування кредиту. Коефіцієнт покриття боргу вважається достатнім, якщо його значення є більшим за "1". У цьому разі чистих грошових потоків із внутрішніх джерел вистачить саме для виконання боргових зобов'язань. Водночас для забезпечення нормальної фінансово-господарської діяльності позичальника рекомендований коефіцієнт покриття боргу має бути на рівні "1,3" та вище. Послідовність оцінки ризику кредитної заборгованості на основі пропонованої методології відображено в таблиці 3.1

Таблиця 3.1 Порядок оцінки ризику кредитної заборгованості [30]

У систематизованому  форматі запропонований підхід включає низку послідових кроків для визначення показника ризику кредитної заборгованості.

Крок 1. Вибір моделі інтегральної оцінки фінансового стану позичальника:

а) з'ясування категорії підприємств, до якої належить позичальник: 
суб'єкт малого підприємництва чи середнє (велике) підприємство;

б) з'ясування виду економічної діяльності позичальника за КВЕД.

Крок 2. Розрахунок фінансових коефіцієнтів, які передбачені моделлю, та визначення інтегрального показника фінансового стану позичальника.

Крок 3. Розрахунок коефіцієнта покриття боргу, на основі якого визначається спроможність позичальника обслуговувати отримані кредити.

Крок 4. Визначення класу боржника відповідно до рівня його фінансового стану та спроможності обслуговувати борг.

Крок 5. Присвоєння категорії якості кредитної заборгованості відповідно до класу позичальника та стану обслуговування боргу.

Крок 6. Додатковий аналіз відповідно до внутрішнього положення.

Крок 7. Визначення показника ризику кредиту в межах встановленого для відповідної категорії якості діапазону. [30]

Розглянемо  детальніше визначені класи боржника. "Клас дебітора" означає категорію ризику рейтингової шкали дебітора у межах рейтингової системи, за якою дебітори призначаються на основі визначеного та чіткого комплексу рейтингових критеріїв, за якими отримуються оцінки РБ. Згідно з рекомендаціями Базеля ІІ та Директиви 2006/48/ЄС при побудові рейтингових систем рекомендується виокремлювати щонайменше сім рейтингових класів для кредитоспроможних позичальників і один рейтинговий клас для неспроможних (позичальників, які характеризуються станом дефолту).

У процесі  оцінювання кредитних ризиків із використанням рейтингів слід враховувати  таку закономірність: чим більше рейтингових  класів передбачено рейтинговою системою, тим вищий рівень гомогенності позичальників у межах одного рейтингового класу і точність оцінок. Згідно з п. 403 Базеля ІІ розподіл кредитів за класами ризику має бути обґрунтованим. Не слід допускати надмірної концентрації кредитів у рамках одного класу як із позиції рейтингу позичальника, так і з позиції рейтингу кредитів [3, с. 403— 404]. Враховуючи зазначені рекомендації, а також результати досліджень щодо розподілу позичальників за окремими класами, вважаємо за можливе виокремлення дев'яти рейтингових класів (див. табл. 3.2).

Таблиця 3.2 Рейтингові класи відповідно до рівня  коефіцієнта ймовірності дефолту

Запропонований  підхід передбачає, що залежно від значення інтегрального показника фінансового стану, коефіцієнта покриття боргу та стану обслуговування боргу позичальнику присвоюється певна категорія якості за кредитом, якій відповідає діапазон показника ризику кредитної заборгованості. Певний рівень показника встановлюється банком самостійно за результатами додаткового аналізу якісних критеріїв відповідно до внутрішнього положення з оцінки кредитних ризиків. У цьому документі банки мають враховувати:

— якість менеджменту боржника;

• ринки збуту продукції та вплив факторів виробництва;
• додаткові галузеві ризики суб'єкта господарювання;
• якість систем контролю та корпоративного управління;
• висновки аудиторів щодо достовірності звітності боржника (за наявності);
• рейтинги боржника, встановлені міжнародними рейтинговими агентствами;
• динаміку інтегрального показника фінансового стану щонайменше за три останніх роки;
• показники консолідованої звітності;
• іншу об'єктивну інформацію щодо подій та обставин, які можуть вплинути на своєчасність і повноту погашення боргу.

У внутрішніх положеннях необхідно також визначити порядок переведення якісних показників у їх кількісні еквіваленти і кількісну диференціацію показника ризику кредиту у межах встановлених у таблиці діапазонів. Відповідальними за розробку та вдосконалення системи внутрішнього рей-тингування у банках мають бути під розділи "Контролю кредитних ризиків". Вимога щодо створення у структурі банків відповідних підрозділів є у статті 84 Директиви 2006/48/ЄС [15]. Ця стаття передбачає також обв'язкове формування банку даних, необхідних для постійного вдосконалення системи рейтингування, а також документування інформації на основі якої формується рейтингова система та оцінюється її якість. З метою вдосконалення системи внутрішнього рейтингування банк має документувати кількість проблемних кредитів (дефолтів) за окремими рейтинговими класами у розрізі окремих звітних періодів.

Реалізація  окреслених пропозицій щодо вдосконалення  оцінки кредитоспроможності юридичних осіб — позичальників уможливить присвоєння однакового класу позичальникам з однаковими показниками звітності незалежно від банку та регіону його розташування. Такий підхід дає змогу враховувати актуальні зміни й тенденції у параметрах фінансового стану позичальників, зокрема, через щорічну актуалізацію моделей інтегрального оцінювання.

 

 

 

Висновки

Для забезпечення якісного процесу надання кредит необхідно правильно оцінити кредитоспроможність позичальника, так як це необхідно, як для кредитора так і для позичальника.

Таким чином, в першому розділі розглянули роль, значення, цілі, системи і задачі кредитоспроможності, показники, які характеризують фінансовий стан підприємства. Врахувавши всі труднощі визначення та аргументи, щодо поняття “кредитоспроможності”, зазначили, що кредитоспроможність – це спроможність позичальника за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності. Існує багато методик оцінки кредитоспроможності, які базуються в більшості випадків на показниках фінансового стану позичальника, згідно яких аналізується майновий стан, ліквідність, платоспроможність (фінансова стійкість), ділова активність та рентабельність підприємства. .