Оцінка кредитоспроможності позичальника

 

К_а = Власний капітал / Активи                                                                 (1.3)

 

Орієнтовне  значення знаходиться у межах 0,5-1. Що вищий цей коефіцієнт, то більш  фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство.

- коефіцієнт  фінансової незалежності, який свідчить  про питому вагу власних коштів  у загальній сумі заборгованості;

 

К_н = Залучені кошти / Власний капітал                                                 (1.4)

 

Критичне  значення становить 1. Що менший цей  показник, то більш фінансово незалежним вважається підприємство.

- коефіцієнт  маневреності власних коштів  показує, яка частина власного  капіталу використовується для  фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні  кошти, а яку капіталізовано. Характеризує ступінь мобільності використання власних коштів.

 

К_мвк = (Власний капітал – необоротні активи) / Власний капітал (1.5)

 

Нормативне  значення цього показника знаходиться  у межах 0-1. Зростання цього показника  в динаміці є позитивною тенденцією для позичальника.

Аналіз  і оцінка системи економічних  показників діяльності підприємства є  важливим і невід’ємним етапом аналізу  кредитоспроможності потенційного позичальника.

Наведені  економічні показники діяльності потенційного позичальника та їх рекомендовані значення є мінімально необхідними для  аналізу кредитоспроможності. Банки  мають право самостійно встановлювати  додаткові критерії оцінки фінансового  стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними [12].

Крім  способу оцінки кредитоспроможності  позичальників на основі системи  фінансових коефіцієнтів в банківській  практиці можуть використовуватись  й такі способи:

- на основі аналізу грошових  потоків;

- на основі аналізу ділового  ризику.

Оцінки кредитоспроможності  позичальників на основі аналізу грошових потоків передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація, створення резервів витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської, збільшення інших пасивів, збільшення акціонерного капіталу) і відпливу (скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонерного капіталу, фінансові витрати, погашення позик) коштів. Для аналізу грошових потоків на підприємстві-позичальникові беруться фінансові дані як мінімум за три роки. Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має стійке перевищення припливу над відпливом коштів [21].

Оцінка  кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає виділення найвагоміших чинників ділового ризику (надійність постачальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкретного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення позики.

Під час оцінки фінансового стану  і кредитоспроможності позичальника НБУ рекомендує комерційним банкам враховувати: соціальну стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів, роботи; сімейний стан; наявність реальної застави; вік і здоров'я клієнта; загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати; користування банківськими позиками у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами; зв'язки клієнта з діловим світом тощо.

НБУ рекомендує комерційним банкам будувати та аналізувати динамічні ряди за кожним показником кредитоспроможності  клієнта. Аналіз рядів динаміки дозволяє комерційному банкові простежити еволюцію фінансово-господарської діяльності позичальника та зробити припущення щодо його майбутнього стану. [2].

Згідно  з рекомендацією НБУ позичальники можуть бути поділені банком за рейтингом  надійності на п'ять класів:

- клас  “А” - фінансова діяльність позичальника  дуже добра, що свідчить про  можливість своєчасного виконання  зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми  боргу та відсотків за ним  відповідно до умов кредитної  угоди;

- клас  “Б” - фінансова діяльність позичальника  цієї категорії близька за  характеристиками до класу “А”,  але ймовірність підтримування  її на цьому рівні протягом  тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), віднесені до  цього класу, потребують більшої  уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність  надходжень коштів для обслуговування  боргу;

- клас  “В” - фінансова діяльність позичальника  задовільна і потребує більш  детального контролю. Надходження  коштів і платоспроможність позичальника  свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені;

- клас  “Г” - фінансова діяльність позичальника  незадовільна, і спостерігається  її нестабільність протягом року; високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою;

- клас  “Д” - фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не  забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірність  виконання зобов'язань з боку  позичальника/контрагента банку практично нульова [2,ст.4.5].

Тобто, реальні висновки та пропозиції за результатами оцінки кредитоспроможності  позичальників дозволяють уникнути в процесі банківської діяльності невиправданих ризиків при здійсненні кредитних операцій.

1.3 Класифікація методів оцінки кредитоспроможності

 

Перебудова  кредитної системи країни, утворення  комерційних банків і перехід  до дворівневої банківської системи, орієнтація на ринковий характер економіки  вимагають більш глибоких підходів до проблеми оцінювання банками кредитоспроможності  позичальників.

Кожен чинник повинен бути визначеним конкретним показником, що досить важливо для  банків. Проте додаткові складності у визначенні кредитоспроможності виникають у зв'язку з існуванням таких чинників, які виміряти і оцінити у цифрах не можливо. Це стосується, у першу чергу морального обличчя і репутації позичальника.[5, ст.12-15]

Отже, отримати єдину, синтетичну оцінку кредитоспроможності  позичальника і узагальненням цифрових і нецифрових даних не можна. Для  обґрунтованої оцінки кредитоспроможності, крім інформації у цифрових величинах, потрібна оцінка кваліфікованих аналітиків. Кредитоспроможність характеризує рівень фінансово-господарського становища  клієнта, на основі якого банківський  працівник робить висновок про його фінансову стійкість, можливу ефективність використання одержаних коштів, здатність і готовність повернути їх у відповідності з умовами угоди. [28, ст. 118-123]

Щодо зарубіжного  досвіду, то комерційними банками різних країн на сьогодні випробувано багато систем оцінки кредитоспроможності  позичальників. Ці системи відрізняються одна від одної кількістю показників, що застосовуються як складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними методиками складання характеристик та визначення їх пріоритетності. Але механічне перенесення зарубіжного досвіду проведення фінансового аналізу в багатьох випадках, з нашого погляду малоефективне, тому що не береться до уваги специфіка наших підприємств. [7, с.412]

Вивчення  світового досвіду в цій галузі дозволило нам виділити основні  методичні підходи до оцінки платоспроможності підприємства.[26, с.460]

Метод-коефіцієнтів базується на визначенні коефіцієнтів ліквідності і їх подальшому аналізі який може проводитись таким  чином:

а) порівняння із встановленими нормативами (нормативний метод);

б) порівняння коефіцієнтів певного підприємства з аналогічними показниками інших  підприємств цієї ж галузі (порівняльний аналіз);

в) порівняння коефіцієнтів певного підприємства з аналогічними показниками форм — провідних у даній галузі (бенчмаркінг);[31, с.30-31]

Метод коефіцієнтів простий у використанні не потребує спеціального інформаційного забезпечення, але має значні недоліки:

1. Оціночні коефіцієнти надають аналітику статичну інформацію (на певну дату) про платоспроможність підприємства і таким чином, об’єктивність аналізу падає.
2. Інфляція дуже перекручує дані балансових звітів, що також негативно впливає на ступінь об’єктивності аналізу.
3. Підприємство може використати прийом “прикрашення” звітності, щоб створити видимість вищих показників. Наприклад, підприємство взяло кредити на два роки. Перед поверненням боргу кошти утримувались декілька днів у вигляді готівки на розрахунковому рахунку. Якщо в цей час складався баланс, то показники платоспроможності розраховані методом коефіцієнтів, були б значно “прикрашені”. Але вже через кілька днів, після моменту погашення боргу, дані балансу давали б аналітику інше уявлення про стан платоспроможності підприємства.[24, с. 286]

Методи дискримінантних показників платоспроможності полягають у тому, щоб на базі низки коефіцієнтів оцінити синтетичним чином фінансову ситуацію підприємства з точки зору його життєздатності та безперервності господарської діяльності у короткостроковому періоді.

Коефіцієнти даного методу отримують в результаті дослідження згідно з технікою дискримінантного аналізу, а саме:

• порівнюються за певний період на основі низки коефіцієнтів дві вибірки підприємств, побудовані за обсягом та/або видом діяльності, одна з яких містить підприємства, що мають труднощі з платежами, а інша включає тільки “здорові” підприємства;
• відбираються за допомогою різноманітних статистичних тестів коефіцієнти, що дозволяють визначити краще підприємство, представлене в одній з двох вибірок;
• розробляється за допомогою прийомів дискримінантного аналізу лінійна комбінація з визначальних коефіцієнтів.

Для України  використання аналогічних показників на сьогоднішній день неможливе з  причини їх відсутності. Для їх розробки необхідно проводити спеціальне дослідження на галузевому рівні, зібрати  обширу статистичну базу, що в наших умовах досить складно.

Дослідження грошових потоків потягає у вивченні обсягів і структури надходжень грошових коштів та їх витрачання, визначення основних джерел надходження та напрямків  витрачання грошей, а також порівняння за обсягами та часом вхідних та вихідних грошових потоків, тобто вивчення їх збалансованості. Цей метод ґрунтується  на посудові бюджетів готівки та їх аналізі. [25,с.19-22]

 

Розділ 2. Методика оцінки кредитоспроможності  позичальника на прикладі «Приват Банку»

2.1 Процедура оцінки кредитоспроможності позичальника

Оцінюючи  кредитоспроможність позичальника, «Приват Банк» керується власними положеннями та методиками, в основу яких покладено методичні рекомендації Національного банку України. Перелік елементів кредитоспроможності позичальника і показників, які її характеризують, залежить від цілей аналізу, видів кредиту, стану кредитних відносин банку з конкретним клієнтом, результатів господарсько-фінансової діяльності останнього, а також від наявного забезпечення.

Методики  аналізу і система показників кредитоспроможності потенційного позичальника за процедурою «Приват Банку»  визначаються в залежності від позичальника: фізичної особи, юридичної особи та комерційного банку.

Фізичної  особа, що хоче отримати кредит подає  до банку наступні документи:

Для одержання  кредиту позичальник подає такі документи:

• індивідуальна заява (Додаток А);
• паспорт або документ, що його заміняє;
• довідка з місця праці (пенсіонер - пенсійне посвідчення) та інші документи для визначення кредитоспроможності;
• документи, що підтверджують забезпечення кредиту (гарантію, поруку, договір страхування або застави майна);
• документ, що підтверджує право на пільговий безпроцентний кредит;
• інші документи, які вимагають банки, щоб зменшити кредитний ризик.

 При оцінці кредитоспроможності фізичної особи в «Приват банку»  найбільшу увагу звертають на довідку про доходи за останні півроку, головною умовою задоволення прохання є правдива інформація, надана банку, та достатність ресурсів для погашення кредиту та відсотків за ним.

Для оцінки кредитоспроможності  юридичної особи «Приват Банк» спирається на певну систему фінансових коефіцієнтів – це коефіцієнти ліквідності, ділової активності, фінансової стійкості, рентабельності та показники грошового потоку підприємства.

Підприємство, яке бажає отримали кредити, подає  до банку :

• кредитну заявку з інформацією про: мету кредиту; суму кредиту (Додаток А);
• строк користування кредитом; конкретні дати погашення;
• коротку характеристику заходу, що кредитується, і а економічний ефект від його здійснення.

На  вимогу банку позичальник надає, крім заявки, інші матеріали:

• копії установчого договору, статуту або інших документів, що підтверджують його правоздатність в отриманні кредиту;
• техніко-економічне обґрунтування (бізнес-план) заходу, що кредитується, з розрахунками надходжень, які очікуються від його реалізації;
• копії контрактів, угод, інших документів, що стосуються даного заходу;
• зобов'язання із забезпечення своєчасного повернення кредиту (угода застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво тощо);
• бухгалтерську звітність, звіт про прибутки та збитки, декларацію про доходи, виписки з рахунків, що відкриті в інших банках.