Оцінка капітальних інвестицій

    • інвестиції у вигляді інших цінностей  відповідно до законодавства України.

    б) Залежно від джерел інвестування (вітчизняні чи іноземні) розрізняють внутрішні (участь у яких беруть лише вітчизняні інвестори), зовнішні (іноземні) інвестиції (здійснюються виключно іноземними інвесторами), спільні інвестиції (за участі вітчизняних та іноземних інвесторів).

    в) За методами господарювання розрізняють:

    - реальні інвестиції, тобто спрямовані  на збільшення реального капіталу  та розширення матеріального  виробництва; 

    - фінансові інвестиції – вкладення  у фіктивний капітал, тобто  витрати на купівлю цінних  паперів. 

    Закон України “ Про оподаткування прибутку підприємств ” (п. 1.28 ст. 1) дає дещо інший поділ інвестицій на види в залежності від методів господарювання на:

    - капітальні,

    - фінансові 

    - реінвестиції.

    Капітальна  інвестиція – це господарська операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно з названим Законом.

    Фінансова інвестиція – це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів [19].

    г) Залежно від характеру участі інвестора в інвестуванні розрізняють:

    прямі інвестиції (здійснюються безпосередньо  інвестором, що вимагає від нього  відповідної підготовки та професійних навичок);

    непрямі інвестиції (здійснюється за посередництвом інших осіб – інвестиційних або  фінансових посередників).

    д) Залежно від періоду інвестування виділяють:

    короткострокові інвестиції (строк вкладення яких не перевищує одного року);

    довгострокові інвестиції (здійснення яких перевищує один рік).

    е) Залежно від форм власності, на базі якої функціонує інвестор, та джерел інвестиційних коштів розрізняють:

    приватні  інвестиції (здійснюються фізичними  особами та юридичними особами, які  не належать до державної та комунальної власності, за рахунок власних або позичкових коштів);

    державні  інвестиції (здійснюються державними суб'єктами господарювання за рахунок  державних або позичкових коштів);

    комунальні  інвестиції (здійснюються органами місцевого самоврядування та створеними ними організаціями за рахунок коштів місцевих бюджетів та позичкових коштів);

    змішані інвестиції (здійснюються інвесторами, що функціонують на різних формах власності)[7].

 

     1.2. Джерела фінансування капітальних інвестицій.  
 
 

     В умовах ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень, що здійснюється за рахунок власних і залучених коштів. Найприйнятнішим для вирішення цієї проблеми є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз, який має визначити граничний розмір капітальних витрат, виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення інвестування.

    Необхідно підкреслити, що останніми роками гостру потребу в інвестиціях для структурних перетворень, інноваційної діяльності відчувають найрозвинутіші регіони України, що значно відрізняються часткою (вкладом) у ВВП держави. Тільки Київська область (включно із м. Київ) серед шести найрозвинутіших регіонів країни характеризуються найбільшою часткою у ВВП, перевищуючи такі високоіндустріальні області, як Донецька, Дніпропетровська, Харківська [8].

    Ринкові відносини в інвестиційній діяльності, насамперед, стосуються її джерел.

     Зростання обсягів капітальних вкладень у виробничу сферу зумовлене, у першу чергу, збільшенням обсягів власних та залучених коштів підприємств і деяким зменшенням капітальних вкладень, що фінансуються з бюджету

(табл. 1.1., додаток А).

     Аналізуючи дані таблиці 1.1 можна зробити висновок, що основним джерелом капітальних інвестицій є власні кошти підприємств та організацій - до 60,9% у структурі освоєних капітальних інвестицій. Питома вага коштів державного бюджету підвищилась - з 3,1 до 8,2%. Найменшу питому вагу займають кошти іноземних інвесторів - близько 2%.

    Такі показники свідчать про недостатню розвиненість інфраструктури інвестиційного ринку, недовіру іноземних інвесторів та фізичних осіб до процесу інвестування в країні.

    В табл. 1.2.наведено дані щодо обсягів інвестиційних вкладень за видами економічної діяльності.

    Таблиця 1.2.

Інвестиції  в основний капітал за видами економічної  діяльності

 

    Найважливішу роль у структурі інвестицій за видами економічної діяльності відіграє промисловість, питома вага якої дещо знизилась з 37,3% у 2005 р. до 32,9% у 2009 р. Значну питому вагу займають операції з нерухомим майном, орендою, інжинірингом та наданням послуг підприємцям -20,9% у 2009 р., що на 6,1% більше, ніж у 2005 р.

    Катастрофічно низькими є інвестиції в освіту, охорону здоров'я, надання соціальної допомоги та державне управління.

    Так, інвестиції в освіту знизились з 1,3% у 2005 р. до 0,9% у 2009 р.; питома вага інвестицій у галузь охорони здоров'я та надання соціальної допомоги знизилась з 1,9% у 2005 р. до 1,5% у 2009 р.; питома вага інвестицій у державне управління скоротилась з 1,5 до 0,8% відповідно.

     В даний час для підприємств  недержавної форми власності можна виділити наступний перелік джерел, що можуть застосовуватися для фінансування капітальних вкладень :

• власні засоби підприємств-забудовників (чистий прибуток, що залишається в їхньому розпорядженні);
• засоби Державного і місцевого бюджетів, отримані підприємствами і поворотній або безповоротній основі;
• засоби пайовиків чи паї інших підприємств;
• кредити банків і інші позики;
• іпотечний кредит;
• цільові облігації;
• фінансування будівництва житла Фондами фінансування будівництва і Фондами операцій з нерухомістю;
• засобу цільового фінансування й ін.

 
 
 
 
 
 
 
 

 

     1.3. Обчислення необхідного обсягу  капітальних інвестицій 
 
 

    Процес  прогнозування (планування) капітальних  вкладень на підприємствах охоплює  два послідовно здійснювані етапи: перший — обчислення необхідного обсягу реальних (виробничих) інвестицій на розрахунковий період (рік, кілька років); другий — визначення конкретних джерел їхнього фінансування. Масштабність і складність розрахунків на першому етапі залежать від можливих варіантів конкретної економічної ситуації на ринку та на підприємстві:

    1) за кількісними та якісними  характеристиками попит ринку  задовольняється повністю, а відтак  немає потреби у збільшенні  обсягу виробництва певної продукції  на відповідному підприємстві;

    2) попит на продукцію підприємства постійно зростає, а отже, виробник заінтересований у відповідному збільшенні обсягу виробництва з допомогою введення в дію додаткових виробничих потужностей;

     3) має місце різке зменшення  попиту ринку на пропоновану  для продажу продукцію, через  що підприємство мусить модернізувати її або терміново організувати виробництво нової, конкурентоспроможної продукції.

    За  першим варіантом має здійснюватись  лише просте відтворення основних фондів переважно за рахунок амортизаційних відрахувань. У цьому разі розрахункова процедура обмежується визначенням акумульованої суми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів та її порівнянням з потребою капіталу для заміни застарілих видів устаткування сучасними досконалішими моделями такого. Необхідний для цієї мети розмір капіталу (грошових коштів) обчислюється на підставі інформації про потребу в новому устаткуванні у фізичних одиницях та про реальні ціни на нього. При цьому мають бути враховані вартість монтажу (встановлення) нової техніки і капітальний дохід від реалізації машин та інших засобів праці, що вибувають з експлуатації.

    Другий  варіант передбачає здійснення розширеного  відтворення основних фондів і об'єктів  соціальної інфраструктури. Наслідком  цього процесу має бути нарощування  до необхідних розмірів виробничої потужності підприємства переважно через його технічне переозброєння, реконструкцію або розширення за попередньо розробленим проектом. Такий варіант збільшення виробничих можливостей підприємства зумовлює необхідність ретельного складання програми (плану) його технічного переозброєння та реконструкції (розширення).

    Розробці  програм (плану) мають передувати аналіз і оцінка техніко-економічного й  організаційного рівня виробництва  за системою показників, яка охоплює  такі основні групи: технічна оснащеність виробництва і технічний рівень устаткування; відповідність застосовуваних технологій сучасним вимогам; технічний рівень і якість продукції; рівень організації виробництва.

    Програма (план) складається звичайно за розділами:

    1) зведені техніко-економічні показники (приріст виробничої потужності й обсягу товарної продукції; підвищення рівня механізації (автоматизації) виробництва; зростання продуктивності праці; економія енергетичних і матеріальних ресурсів; загальна сума капітальних вкладень);

    2) заходи за окремими напрямками  техніко-технологічного та організаційного  розвитку (впровадження прогресивної  технології, механізація та автоматизація  виробництва, модернізація діючого  устаткування, удосконалення організації  виробництва й управління) з визначенням для кожного з них приросту виробничої потужності та інших економічних показників;

    3) потреба в устаткуванні (вітчизняне, у тім числі виготовлене власними  силами; імпортне; типові вузли для  модернізації діючого устаткування).

    Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень за цим варіантом економічної ситуації використовують залежно від стадії планування два методи:

    перший  — попередньо-приблизних розрахунків (на підставі показника питомих капітальних  вкладень на одиницю приросту виробничої потужності);

    другий  — прямих розрахунків (за даними кошторису  технічного переозброєння і реконструкції  або розширення підприємства).

      За першим методом розрахунки  здійснюють у такій послідовності (дані умовні) :

    а) обчислюють необхідну середньорічну величину виробничої потужності підприємства виходячи з очікуваного коефіцієнта її використання в розрахунковому році (К_р) та виявленого попиту ринку на продукцію (П_р):  

    N_cp = П_р: К_р                                                                                              (1.1)      

    б) визначають величину середньорічної виробничої потужності, якої бракує для задоволення ринкового попиту на продукцію, ∆Ν_cp за відомої реальної потужності підприємства, що становить (П_п):  

    ∆Ν_cp = N_cp — П_п                                                                                      (1.2) 

    в) розраховують абсолютну величину необхідної додаткової виробничої потужності підприємства ∆Ν_a6c, використовуючи для цього спеціальний коефіцієнт перерахунку середньорічного її приросту в абсолютний, який дорівнює (К_сп): 

    ∆Ν_a6c =∆Ν_cp : К_сп                                                                                     (1.3) 

    Третій можливий варіант економічної ситуації на ринку й підприємстві потребує докорінної перебудови техніко-технологічної бази виробництва. В такому варіанті потрібно додатково враховувати значні капітальні витрати, зв'язані з маркетинговими дослідженнями і проектуванням нових виробів, які мають за своїми техніко-економічними характеристиками повністю задовольняти вимоги покупців.