Оцінка фінансово-економічного стану підприємства

    3. Порівняльний (просторовий) аналіз – це аналіз, що включає внутрішньогосподарський аналіз вільних показників звітності за окремими показниками фірми, дочірніх фірм, підрозділів, цехів, і міжгосподарський аналіз показників аналізованої фірми з показниками фірм конкурентів, з среднеотраслевыми і среднехозяйственными даними.

    4. Аналіз чинника – це аналіз впливу окремих чинників на результативний показник за допомогою детермінованих прийомів дослідження. Аналіз чинника може бути як прямим, коли результативний показник дроблять на складові частини, так і зворотним, коли окремі елементи сполучають в загальний результативний показник.

    5. Трендовий аналіз – порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренда, тобто основній тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів і індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренда прогнозуються можливі значення показників в майбутньому, а відповідно, ведеться перспективний прогноз аналізу.

    6. Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) – це розрахунок відношення між окремими позиціями звіту або позиціям різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників. [8, c.179]

      Фінансово-економічний  аналіз проводять за допомогою різного  типа моделей, що дозволяють структурувати і ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Можна виділити трьох основних типів моделей:

    - дескриптивні;

    - предикативні;

    - нормативні.

      Дескриптивні  моделі – відомі так само, як моделі описового характеру, є основними для оцінки фінансового стану підприємства. До них відносяться: побудова системи звітних балансів, представлення фінансової звітності в різних аналітичних розрізах, вертикальний горизонтальний аналіз звітності, система аналітичних коефіцієнтів, аналітичні записки до звітності.

      Предикативні  моделі – це моделі характеру, що передбачає, прогностичного. Вони використовуються для прогнозування доходів підприємства і його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширеними з них є: розрахунок точки критичного об'єму продажів, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані моделі чинників і регресійні моделі), моделі ситуативного аналізу.

      Нормативні  моделі. Моделі цього типа дозволяють порівняти фактичні результати діяльності підприємств з очікуваними, розрахованими по бюджету. Ці моделі використовуються в основному у внутрішньому фінансовому аналізі. Їх суть зводиться до встановлення нормативів по кожній статті витрат по технологічних процесах, видах виробів, центрам відповідальності і тому подібне і до аналізу відхилень фактичних даних від цих нормативів. [10, c.289]

1.3 СИСТЕМА АНАЛІТИЧНИХ КОЕФІЦИЕНТОВ

 

      Система аналітичних коефіцієнтів – провідний  елемент аналізу фінансового  стану, вживаний різними групами користувачів: менеджери, аналітики, акціонери, інвестори, кредитори і ін.

      Розрахунок  коефіцієнтів, званих фінансовими показниками, заснований на існуванні певних співвідношеннях між окремими статтями звітності.

    Коефіцієнти дозволяють:

    - визначити круг відомостей, який важливий для користувачів фінансової звітності з погляду ухвалення рішень;

    - оцінити положення даної звітної одиниці в системі господарювання і прослідити динаміку.

      Перевагою коефіцієнтів є і те, що вони элиминируют спотворюючий вплив на звітний матеріал інфляції, що актуально при аналізі в довготривалому аспекті. [7, c.230]

      Існують десятки цих показників, тому для  зручності їх підрозділяють на декілька груп.

    1. Аналіз платоспроможності. Показники цієї групи дозволяють проаналізувати здатність підприємства відповідати по своїх поточних зобов'язаннях. В результаті розрахунку встановлюється, чи в достатньому ступені забезпечено підприємство оборотними коштами, необхідним  для розрахунків з кредиторами по поточних операціях. Оскільки різні види оборотних коштів володіють різним ступенем ліквідності, розраховують декілька коефіцієнтів ліквідності:

      Коефіцієнт  загальної ліквідності (kо.л.) — це відношення оборотних активів (розділ II активу балансу) до короткострокових пасивів (розділ IV пасиву):

                                                k_о.л = IIА / IVП                                                (1.1)

      Характеризує  загальну забезпеченість підприємства оборотними коштами для ведення господарської діяльності і своєчасного погашення термінових зобов'язань підприємства. Цей коефіцієнт повинен мати значення не менше 2, хоча ряд економістів вважає його за явно завищеного.

      Коефіцієнт  термінової ліквідності (kсл) обчислюється як відношення оборотних активів  високої (терміновою) ліквідності до короткострокових пасивів:

                     (1.2)

      Цей коефіцієнт показує, яка частка поточних зобов'язань може бути погашена не лише за рахунок готівки, але і за рахунок очікуваних надходжень за відвантажену продукцію, виконані роботи або надані послуги. Нормальним для цього коефіцієнта є співвідношення 1:1

       Коефіцієнт абсолютної ліквідності (кал) — це відношення абсолютно  ліквідних активів до короткострокових пасивів:

                                                             (1.3) 

      Показує, яка частка поточної заборгованості може бути погашена на дату складання балансу або іншу конкретну дату. За нормальне значення для цього коефіцієнта вважається 0,2 [7, c. 254]

      Ліквідність означає також ліквідність балансу. Ліквідність балансу виражається в ступені покриття зобов'язань активами, термін перетворення яких в гроші відповідає терміну погашенню зобов'язань як по загальній сумі, так і по термінах настання. Аналіз полягає в порівнянні засобів по активу згрупованих по ступеню їх ліквідності і розташованих в порядку убування ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, об'єднаним по термінах їх погашення і в порядку зростання термінів. Залежно від ступеня ліквідності активи розділяються на 4 групи:

    А1 – найбільш ліквідні активи: грошові  кошти (готівка і на рахівницях) і  короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).

    А2 – активи, що швидко реалізовуються: дебіторська заборгованість і інші активи.

    А3 – активи, що повільно реалізовуються: запаси за винятком витрат майбутніх періодів.

    А4 – важкореалізовані активи: перший розділ активу балансу.

    Пасиви  групуються по ступеню терміновості їх оплати:

    П1 – найбільш термінові пасиви: кредиторська заборгованість і інші пасиви.

    П2 – короткострокові пасиви: короткострокові кредити і позикові засоби.

    П3 – довгострокові пасиви: довгострокові  кредити і позикові засоби.

    П4 – постійні пасиви: розділ 1 пасиву за винятком витрат майбутніх періодів.

      Для визначення ліквідності балансу  зіставляють підсумки приведених груп по активу і пасиву. Баланс вважається за абсолютно ліквідний, якщо: А1 >П1; А2 >П2; А3 >П3; А4 >П4 [5, c.98]

      Рівень  ліквідності підприємства залежить від його прибыльности, але однозначний зв'язок між цими показниками прослеживается тільки в перспективному періоді, де висока прибутковість є передумовою належної ліквідності. У краткосрочном періоді такого прямого зв'язку немає. Підприємство з непоганою прибыльностью може мати низьку ліквідність унаслідок великих виплат власникам, ненадійності дебіторів і тому подібне Следовательно, забезпечення задовільної ліквідності підприємства вимагає певних управлінських зусиль і оптимізації финансово-экономических рішень.

      2. Аналіз фінансової стійкості. За допомогою цих показників оцінюється склад джерел фінансування і динаміка співвідношення між ними. Аналіз заснований на тому, що джерела засобів розрізняються рівнем собівартості, ступенем доступності, рівнем надійності, ступенем риски і ін.

      Коефіцієнт  автономії (но) визначається шляхом ділення  власного капіталу на підсумкову цифру (підсумок) балансу підприємства:

                                                но = Кс/кб                                                           (1.4)

    де  Кс — власний капітал підприємства;

    Кб  — підсумок балансу підприємства за станом на певну дату.

      Цей коефіцієнт важливий як для інвесторів, так і для кредиторів, оскільки характеризує частку засобів, вкладених власниками в загальну вартість майна. У більшості країн на розвинені ринкові стосунки зважає, що якщо цей коефіцієнт більше або рівний 50%, то ризик кредиторів мінімальний: реалізувавши половину майна, сформованого з власних засобів, підприємство зможе погасити свої боргові зобов'язання.

      Коефіцієнт  забезпечення боргів (код) є модифікацією першого показника і визначається як співвідношення власного і привабленого капіталу:

                                              до _о.д = Кс/кд._o,                                                     (1.5)

    де  Кдо — боргові зобов'язання (приваблений  капітал).

      Коефіцієнт  фінансової стійкості (Кфін.ус) визначається як відношення суми власного капіталу і довгострокових позикових засобів  до підсумку балансу:

                                                    (1.6)

      Значення  цього коефіцієнта показує питома вага тих джерел фінансування, які  підприємство може використовувати  в своїй діяльності тривалий час

      Потрібно  враховувати той факт, що аналітична оцінка финансового стану на базі таких коефіцієнтів є не завжди однозначной. Безумовно, зменшення частки боргів в сукупному капитале укріплює фінансову незалежність підприємства. Проте в той же час звужується вибір джерел фінансування і возможность підвищення ефективності його діяльності.

      За  певних умов вигідно брати кредити. У такому разі виявляється ефект так званого фінансового важеля (ливериджа), який виражають через відношення задолженности до власного капіталу.

      Коли  плата за кредит менше ніж рентабельність активів з урахуванням оподаткування, збільшення заборгованості веде до зростання рентабельності власного капитала. Значить, залучення кредиту в даному випадку є фінансовим важелем (ливериджем) підвищення ефективності діяльності підприємства. [6, c.201]

      3. Аналіз прибутковості Показники цієї групи призначені для оцінки ефективності вкладення засобів в дане підприємство. Основними показникам є рентабельність капіталу, що авансується, і рентабельність власного капіталу.

      Рентабельність  активів (Ра) характеризує ефективність використання наявного майна підприємства і обчислюється по формулі

Р. =(По(ч)/Ка)*100,                                                (1.7)

    де  П0(Ч) — загальний (чиста) прибуток підприємства за рік;

    Но  — середня сума активів по річному  балансу.

      Рентабельність  власного капіталу (Рс.к) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних засобів:

    Рс.к. = (Пч/кс)*100,                                              (1.8)

    де  Пч — чистий прибуток підприємства;

    Кс  — власний капітал.

      Рентабельність  акціонерного капіталу (Рак) свідчить про верхню межу дивідендів на акції і обчислюється по формулі

    Ра.к.=(Пч/ку)*100,                                             (1.9)