Інтелектуальна власність

Третя спільність, яка поєднує зазначені правові  інститути, полягає в тому, що простір  дії авторських і патентних прав – це територія України. Іншими словами, авторські і патентні права мають територіальний характер, вони діють лише в межах України. Звідси один дуже істотний висновок – патент, виданий патентним відомством України, дійсний тільки в межах України. Для того, щоб захистити патентні права українського винахідництва в іншій державі, наприклад у Франції, необхідно цей же винахід запатентувати ще раз, але тепер уже у Франції.

Що стосується авторського права, то ст. 3 Закону України  „Про авторське право і суміжні права” проголошує, що дія цього Закону поширюється і на твори, вперше оприлюднені за межами України, але після цього протягом 30 днів оприлюднені на території України.

Зазначені права  захищаються на території інших  держав лише на основі двосторонніх договорів або міжнародних конвенцій. Поза зазначеними договорами і конвенціями твори громадян України можуть використовуватися на території іноземних держав без спеціального на те дозволу і без виплати авторської винагороди.

Четвертою спільністю в правовому регулюванні відносин, що пов’язані з творчою діяльністю, є однакова дієздатність суб’єктів творчого процесу. Іншими словами, творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і неповнолітні.

Право авторства і право на ім’я, що складає п’яту спільність у регулюванні зазначених відносин, виникає як у автора будь-якого твору літератури, науки і мистецтва, так і у автора винаходу чи будь-якого іншого об’єкта промислової власності незалежно від віку.Кожен творець будь-якого результату творчої діяльності має право вважати себе автором свого винаходу чи іншого твору і вимагати цього від інших. Кожен з них має право випускати твір у світ або під власним іменем, або під псевдонімом, або анонімно. Творець об’єкта промислової власності має право просити, аби його витвору було присвоєно його ім’я або яка-небудь спеціальна назва.

Спільною ознакою  для всіх авторів результату творчої  діяльності є право на винагороду і підстави її виплати. Такою підставою  відповідно до чинного законодавства  є тільки факт використання цього  результату. За невикористаний твір чи винахід винагорода не виплачується, за винятком випадків, передбачених законом. Спільним є й те, що використання будь-якого результату творчої діяльності за загальним правилом може мати місце лише на підставі договору. Позадоговірне використання таких об’єктів допускається лише у випадках, передбачених чинним законодавством).

Спільним є  й те, що суб’єктом авторських і  патентних прав може стати у випадках, зазначених законодавством, держава. Так, після закінчення строку дії авторського права твір стає надбанням суспільства. Винахідник може передати виключне право на використання винаходу державі.

Незважаючи  на спільність у цивільно-правовому  регулюванні відносин, пов’язаних з творчою діяльністю, між ними існує також багато істотних відмінностей.

Істотною відмінністю  в цивільно-правовому регулюванні зазначених відносин є передусім різні об’єкти цих відносин. Суб’єктом авторських відносин є продукти творчої діяльності гуманітарної сфери або духовної діяльності. Зокрема, це – твори в галузі науки, літератури, мистецтва тощо. В свою чергу ці види творчої діяльності поділяються на ряд підвидів. Наприклад, науково-дослідна діяльність може завершитися різними підвидами своїх результатів – статтею, монографією, дисертацією, брошурою і т. ін. Мистецтво, в свою чергу, як вид творчої діяльності об’єднує комплекс окремих підвидів цієї творчості – живопис, музику, скульптуру, пластику, художню літературу, виконавську майстерність артистів, диригентів тощо. Як уже підкреслювалось, цей перелік невичерпний, і він не може бути іншим, бо мистецтво знаходиться в постійному розвитку, пошуку.

Іншу  групу об’єктів зазначених цивільно-правових відносин становлять об’єкти, які ми називаємо об’єктами промислової  власності. Ці відносини регулюються патентним законодавством. Це сфера науково-технічної творчості. Науково-технічна інформація як результат науково-технічної творчості є об’єктом права власності, проте на неї не видаються охоронні документи).

Відмінність об’єктів зазначених цивільно-правових відносин зумовлює особливості правової охорони цих об’єктів. Чинне законодавство передбачає для надання правової охорони об’єктам промислової власності їх попередню кваліфікацію як таких і наступну їх державну реєстрацію. Лише після виконання цих процедур заявникам видаються охоронні документи у формі патентів або свідоцтв.

Об’єкти, що охороняються авторським правом, для одержання  правової охорони не потребують подачі спеціальної заявки, проведення експертизи і державної реєстрації. На результати творчої духовної діяльності охоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих об’єктів досить надання їм об'єктивної матеріальної форми.

Істотною відмінністю  цивільно-правової охорони результатів  духовної і науково-технічної творчості є різні строки дії авторського і патентного права.

Право авторства, право на ім'я, право на недоторканність твору не обмежується будь-яким строком.

Право на ім’я також ніяким строком не обмежено. Воно діє безстрокове, як і право авторства. Різниця полягає лише в тому, що за авторським правом автор може випускати свій твір у світ під власним іменем, під псевдонімом або анонімно.

Що стосується об’єктів промислової власності, то автор має лише право просити  присвоїти своєму витвору своє ім’я чи спеціальну назву.

Після закінчення строку дії авторського чи патентного права твір або будь-який інший об’єкт промислової власності може використовуватися будь-ким без згоди автора і без виплати йому авторської винагородив.

 

5.4 Державне  управління інтелектуальною власністю

 

Передусім слід підкреслити, що будь-яке регламентування  творчої діяльності, якою є саме інтелектуальна діяльність, об’єктивно не припустиме. Творчий процес людини поки що регулювати тим чи іншим чином неможливо. Тому мова може йти лише про управління у сфері суспільних відносин, що складаються в процесі створення, використання, поширення та захисту результатів інтелектуальної діяльності.

Основні засади державного управління інтелектуальною  діяльністю визначаються Конституцією України. Держава всіляко сприяє розвиткові науки та будь-якій іншій  інтелектуальній діяльності. За Конституцією України, відповідно до п. 6 ст. 85 Верховна Рада України затверджує програми науково-технічного розвитку в державі. Що стосується інших видів інтелектуальної діяльності (наукова, літературна, художня, виконавська тощо), то відповідне регламентування ці питання знайшли в Конституції України також. Кабінет Міністрів України відповідно до п. 4 ст. 116 Конституції України розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України.

Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в цій галузі суспільної діяльності. Він утворює державні органи управління інтелектуальною діяльністю. До них передусім відносяться майже всі державні органи управління народним господарством – міністерства, відомства, державні комітети тощо, які здійснюють управління інтелектуальною діяльністю відповідно до визначеної їм Конституцією України компетенції.

Управління  інтелектуальною діяльністю певною мірою здійснюють також громадські організації – творчі спілки, фонди тощо. У межах своєї компетенції вони видають відповідні акти у сфері інтелектуальної діяльності. Проте вирішальною формою управління інтелектуальною діяльністю все ж є державне управління.

На базі Міністерства освіти України та Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної  власності утворено Міністерство освіти і науки України. Відповідно до Указу  Президента України Кабінет Міністрів України своєю постановою від 4 квітня 2000 р. № 601 утворив у складі Міністерства освіти і науки Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного управління.

Основними завданнями Департаменту інтелектуальної власності  Положення визначає:

– участь у межах  своєї компетенції у забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності;

– прогнозування  і визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері інтелектуальної  власності;

– організаційне  забезпечення охорони прав На об’єкти  інтелектуальної власності.

Відповідно  до визначених Положенням завдань Департамент:

– реалізує у межах своїх повноважень  єдину економічну, фінансову, науково-технічну, інвестиційну, соціальну політику у  сфері інтелектуальної власності  та розробок на основі результатів аналізу діяльності державної системи охорони інтелектуальної власності, пропозиції щодо її вдосконалення;

– здійснює в  межах, визначених Міністерством освіти і науки, управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства;

– забезпечує у  межах своїх повноважень виконання  актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією;

– розробляє  пропозиції щодо вдосконалення законодавства  з питань, що належать до його компетенції, вносить їх на розгляд Міністра освіти і науки;

– забезпечує функціонування системи експертизи заявок на об’єкти  інтелектуальної власності;

– бере участь у роботі з удосконалення системи  обліку, звітності і державної статистики в сфері інтелектуальної власності;

– визначає порядок державної сертифікації діяльності в сфері інтелектуальної власності;

– здійснює державну реєстрацію та ведення державних  реєстрів щодо об'єктів інтелектуальної власності;

– видає в  установленому порядку охоронні документи на об’єкти інтелектуальної власності;

– здійснює реєстрацію договорів про передачу прав на об’єкти  інтелектуальної власності, що охороняються на території України, та ліцензійних договорів;

– координує  діяльність щодо передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності, в тому числі створені повністю або частково за рахунок державного бюджету;

– організовує  розгляд заяв і скарг Щодо видачі охоронних документів на об'єкти інтелектуальної власності, а також інших звернень фізичних та юридичних осіб з питань інтелектуальної власності;

– координує  роботу з інформаційного забезпечення діяльності в сфері інтелектуальної власності, здійснює нормативно-методичне керівництво в цій сфері, забезпечує комплектування національного фонду патентної документації;

– вносить в  установленому порядку до Міністерства освіти і науки пропозиції щодо участі України в роботі міжнародних організацій з питань інтелектуальної власності, здійснює міжнародне співробітництво та бере участь в підготовці та укладенні міжнародних угод з питань інтелектуальної власності;

– організовує  роботу з підготовки та перепідготовки спеціалістів з питань інтелектуальної  власності;

– здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Положенням  визначено коло прав Департаменту. Він має право залучати спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженнями з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції. Департамент здійснює контроль, проводить перевірки та інспекції з питань, що належать до його компетенції. Як і будь-яка фізична чи юридична особа Департамент має право одержувати інформацію, необхідну йому для виконання покладених на нього завдань. Департамент проводить в установленому порядку конференції, семінари, наради з питань, що відносяться до його компетенції. Департамент здійснює й інші повноваження, що визначаються законодавством України.

Свою діяльність Департамент здійснює в тісному  співробітництві з іншими органами державної виконавчої влади та управління, зокрема, з Радою з питань науки  та науково-технічної політики при Президентові України, центральними та місцевими органами виконавчої влади, Національною академією наук, іншими академіями наук, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.

Департамент (далі – Установа) є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Наказом Міністерства освіти і науки України на базі Державного агентства з авторських і суміжних прав створено Державне підприємство „Українське агентство з авторських і суміжних прав”, яке підпорядковане Державному департаменту інтелектуальної власності.

На базі Науково-дослідного центру патентної експертизи (НДЦПЕ) створено Державне підприємство „Український інститут промислової власності”, яке також підпорядковане Державному департаменту інтелектуальної власності. Ці дві структури є основними підрозділами Державного департаменту інтелектуальної власності.