Інтелектуальна власність

Творчість властива людині у будь-якій сфері її доцільної  діяльності. Конституція України проголошує свободу творчості (ст. 54 Конституції). Це означає, що людина може творити в будь-якій галузі діяльності і творити все, що їй забажається. Проте обмеження творчості встановлюються законом – творчість не може бути анти-суспільною, аморальною, спрямованою проти людства.

Творча діяльність – поняття більш широке ніж  інтелектуальна діяльність. Під поняття „результати творчої діяльності” чи просто „результати творчості” або „творчі результати” підпадають будь-які результати творчості. Результати інтелектуальної діяльності – це безперечно результати творчої діяльності. Але результати інтелектуальної діяльності обов’язково мають відповідати встановленим вимогам закону. Тільки за цієї умови результати інтелектуальної діяльності можуть стати об’єктами інтелектуальної власності. У разі їх невідповідності вимогам закону вони не можуть стати об’єктами правової охорони.

Інтелектуальна  діяльність і творча діяльність –  це розумова діяльність. У цьому аспекті ці два види діяльності співпадають. Але не всяка розумова діяльність є інтелектуальною чи творчою. Людина може розумово працювати, але творчого результату не досягти. Слід мати на увазі й те, що розумовою діяльність займаються багато людей і з розвитком суспільства їх стає більше, це – вчені, інженери, вчителі, лікарі тощо. Творчість, у результаті якої появляється щось нове, властива далеко не всім.

Таким чином, інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої  тим, що її результати неодмінно стають об’єктами правової охорони. Далеко не всі результати творчої діяльності стають об’єктами інтелектуальної власності і, отже, об’єктами правової охорони.

Кількість результатів  творчої діяльності значно переважає  кількості об’єктів інтелектуальної  власності. До результатів творчої  діяльності відносяться й ті, які з тих чи інших причин не можуть стати об’єктами правової охорони, наприклад, відкриття, винаходи, які втратили патентоздатність, не запатентовані об'єкти промислової власності.

Зазначена істотна  відмінність між інтелектуальною  власністю та іншим результатом творчої діяльності виявила таку ж істотну неузгодженість у правовому режимі цих двох результатів. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Видається, що наведену конституційну норму слід розуміти так: результати інтелектуальної і творчої діяльності наділені однаковим правовим режимом. Насправді це не так – наукові відкриття не підлягають правовій охороні як об’єкти інтелектуальної діяльності. Але ж ні в кого не викликає сумніву, що відкриття – це результат важкої, напруженої, тривалої творчої праці.

Аналогічна  ситуація складається і у випадках, коли на об’єкт промислової власності закінчився строк правової охорони. У більшості випадків винахід та інші об’єкти промислової власності з часом морально старіють і вже не представляють будь-якого економічного інтересу. Але ж серед таких винаходів інколи є такі, які морально не застаріли і продовжують використовуватися. Проте правова охорона на них уже не поширюється. У такому разі знову постає запитання – чия це власність. Держава від об’єкта промислової власності відмовляється, а патентовласник позбавлений правової охорони.

У наведених  прикладах власність і правова  охорона припиняються чи просто не виникають. У таких випадках об’єкт промислової власності може бути використаний будь-ким без будь-якого дозволу і без виплати винагороди будь-кому (державі чи патентовласнику Нарешті, об’єкт промислової власності з тих чи інших причин може бути просто не запатентованим. Винахідник просто не надав належного значення патентуванню.

Таким чином, певна кількість результатів  творчої діяльності не підлягає правовій охороні і на ці результати не виникає  право інтелектуальної власності. Складається парадоксальна ситуація – є творчий результат, який може стати або уже став об’єктом інтелектуальної власності, але перестав ним бути, а права на нього немає. Але ж така правова ситуація суперечить раніше зазначеній нормі Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм результатом творчої діяльності. Іншими словами, Конституція України визнає право власності на такий результат, а чинне законодавство України про інтелектуальну власність не визнає.

Отже, творчі результати – це результати творчої діяльності, які можуть бути об’єктами правової охорони, а можуть і не бути. Ті результати творчої  діяльності, які наділяються правовою охороною і визнаються об’єктами  інтелектуальної власності, і є результатами саме інтелектуальної діяльності.

Посилення правової охорони інтелектуальної  власності необхідне ще й тому, що саме інтелектуальна діяльність, як показує досвід країн з розвиненою економікою, все в більшій і більшій мірі буде визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни. Визначальне, пріоритетне місце буде посідати не виробництво, а саме наука, культура, техніка. Поняття „культура” в даному разі слід розуміти в її широкому значенні – це і освіта, і культура поведінки, науково-технічний рівень виробництва та іншої доцільної діяльності людини, література і мистецтво та багато інших складових, що визначають рівень цивілізованості того чи іншого суспільства.

Важливе питання, що виникає у зв’язку з проблемою  становлення законодавства про інтелектуальну власність України, – місце цього законодавства в новому Цивільному кодексі України.

З цього приводу  висловлюються різні погляди. Цікаву думку висловив проф. О.А. Пушкін. Він писав, що право інтелектуальної власності – це речове право і воно не повинно викликати ніякого сумніву. Воно характеризується такими самими рисами абсолютності і виключності і тому, здавалося б, логічно розділ „Право інтелектуальної власності” помістити одразу за розділом „Право власності та інші речові права”. Але слід враховувати, що здійснення права інтелектуальної власності пов’язано з виконанням специфічних договорів, видачею ліцензій і встановленням на їх основі таких саме специфічних зобов’язань. Тому цей розділ необхідно помістити після традиційного розділу „Зобов’язальне право”.

Н.М. Мироненко  вважає, що інститут права приватної  власності заслуговує на визнання як окремий, самостійний цивільно-правовий інститут, проте, вона не визначила місце цього інституту в Цивільному кодексі. Вона також висловила цікаві обгрунтовані думки з приводу визнання права інтелектуальної власності лише за творцем цієї власності. Обгрунтованим видається її твердження, що суб’єкту права інтелектуальної власності належать ті самі правомочності – право на володіння, на користування і розпорядження, що й звичайному власнику. Але не можна погодитися з твердженням Н.М. Мироненко, що суб’єкту права інтелектуальної власності належить право на недоторканність. Таке категоричне твердження не відповідає реальному стану речей. Право на недоторканність мають лише автори творів науки, літератури і мистецтва. Що стосується результатів технічної творчості, то їх автори такого права не мають. Тому є слушною думка В. Ф. Чигиря про те, що було б нерозумно заборонити використання науково-технічних досягнень як вихідної бази для створення нового технічного рішення. На думку В.Ф. Чигиря, право інтелектуальної власності має міститися після розділу „Зобов’язальне право”. Проте не можна погодитися з його твердженням, що результати інтелектуальної діяльності не можуть бути об’єктами права власності.

Викладені та інші зауваження щодо місця, поняття і  змісту права інтелектуальної власності, безумовно, мають важливе теоретичне і практичне значений. Деякі з них будуть враховані, інші – не будуть, але головне не в цьому. Головне в тому, що процес становлення власного законодавства України про інтелектуальну власність продовжується.

4.2 Загальні положення законодавства  України про інтелектуальну власність

Цивільний кодекс України до об’єктів інтелектуальної власності відносить:

1) результати  інтелектуальної діяльності:

– витвори науки, літератури і мистецтва;

– виконання, фонограми  і передачі організацій мовлення;

– винаходи, корисні  моделі, промислові зразки;

– селекційні досягнення;

– топології  інтегральних схем;

– нерозкриту інформацію, в тому числі і секрети виробництва (ноу-хау);

2) засоби індивідуалізації  учасників цивільного обороту,  товарів і послуг:

– фірмові найменування;

– знаки для  товарів і послуг;

– зазначення походження товарів;

3) інші результати  інтелектуальної діяльності і засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у випадках, передбачених чинним законодавством.

Правова охорона  зазначених об’єктів здійснюється рядом  законів України про інтелектуальну власність. Безумовно, в правовій охороні окремих об’єктів є свої характерні особливості, властиві тільки цій групі об'єктів чи навіть окремим із них. Проте є такі положення, які стосуються усіх зазначених об'єктів і які можна вивести, так би мовити, за рамки окремих законодавчих актів про інтелектуальну власність.

До  загальних положень належать, зокрема, такі. Підстави виникнення прав на об’єкти  інтелектуальної власності. Права  на об’єкти інтелектуальної власності виникають за фактом їх створення або внаслідок надання правової охорони уповноваженим державним органом у випадку і в порядку, передбачених чинним законодавством. Так, твори у галузі науки, літератури і мистецтва не потребують обов’язкової державної кваліфікації і реєстрації.

Права на зазначені  твори виникають внаслідок факту їх створення. Об’єкти промислової власності потребують і державної кваліфікації, і державної реєстрації. Через це права на об’єкти промислової власності виникають лише з того моменту, який визначено відповідним законом.

Умови, за яких надається правова охорона зазначеним об’єктам права інтелектуальної власності, також визначаються законом.

В усіх суб’єктів  права інтелектуальної власності  виникають права, які прийнято поділяти на дві основні групи: особисті немайнові  права і майнові права на об’єкти  інтелектуальної власності.

Особисті  немайнові права належать авторові незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним у випадку переходу його майнових прав на результати інтелектуальної діяльності до іншої особи. Але слід мати на увазі, що суб’єктам прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг належать стосовно цих засобів лише майнові права.

Право визнаватися автором результату інтелектуальної діяльності (право  авторства) є особистим немайновим правом і може належати тільки тій особі, творчою працею якої створено цей результат інтелектуальної діяльності.

Право авторства  є таким, що не відчужується і не передасться.

Якщо результат  створений спільною працею двох або  більше осіб, вони визнаються співавторами. Стосовно окремих видів результатів інтелектуальної діяльності законом може бути визначено коло осіб, які визнаються співавторами твору в цілому.

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність наділяє суб’єктів  права виключними правами на об’єкти  інтелектуальної власності. Суб’єкту майнових прав на результати інтелектуальної діяльності або засоби індивідуалізації належить виключне право правомірно використовувати цей об’єкт інтелектуальної власності на свій розсуд у будь-якій формі та у будь-який спосіб. Із цього загального правила є один виняток. Зазначення місця походження товару не може бути власністю окремої особи і, отже, на нього не може бути виключного права на використання. Одним, і тим самим найменуванням можуть користуватися кілька осіб незалежно один від одного.

Використання  іншими особами об’єктів інтелектуальної  власності, щодо яких їх правоволодільцеві  належить виключне право, допускається тільки з дозволу суб’єкта цього права. Суб’єкт виключного права на об’єкт інтелектуальної власності має право передати це право іншій особі повністю або частково за договором, має право дозволити іншій особі використати цей об’єкт і має право розпорядитися ним іншим чином, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Обмеження виключних  прав, у тому числі шляхом надання можливості використання об’єкта інтелектуальної власності іншими особами, визнання цих прав недійсними та їх припинення (анулювання) допускається у випадках, межах і порядку, що встановлені чинним законодавством.

Виключні права  на об’єкти інтелектуальної власності можуть бути предметом цивільних правочинів. Майнові права, що належать суб’єкту виключних прав на об’єкт інтелектуальної власності, можуть бути передані повністю або частково іншій особі за договором, а також переходять у порядку спадкування і внаслідок ліквідації юридичної особи – суб’єкта виключного права.

Передача майнових прав за договором та їх перехід  у порядку спадкування не мають наслідком передачу або обмеження права авторства та – інших невідчужуваних і таких, що не передаються, виключних прав.

Виключні права, які передаються за договором, мають  бути в ньому визначені. Права, не зазначені в договорі як відчужувані, припускаються такими, що не передані, оскільки не доведене інше. До договору, який передбачає надання виключного права в період його дії іншій особі на обмежений час, застосовуються правила про ліцензійні договори.