Інтелектуальна власність

Виключні права  на об’єкт інтелектуальної власності  діють протягом строку, передбаченого  чинним законодавством, яке може передбачати  продовження такого строку.

У загальних положеннях визначаються і принципові засади строків чинності права інтелектуальної власності. Загальним правилом строк чинності права інтелектуальної власності (чи виключного права) визначається чинним законодавством. На окремі види об’єктів промислової власності закон допускає продовження строків їх чинності. Проте особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності діють безстроково. Чинне законодавство про інтелектуальну власність чітко визначає підстави для дострокового припинення правової охорони окремих об’єктів права інтелектуальної власності, в тому числі внаслідок невикористання цього права протягом певного строку.

Визнання результатів  інтелектуальної, творчої діяльності об’єктами права інтелектуальної  власності зовсім не виключає виключного права на ці об’єкти. Саме по собі право власності на той чи інший об’єкт є виключним правом. Проте Закон України „Про авторське право і суміжні права” конкретизує це положення в ст. 12, яка проголошує, що авторське право і право власності на матеріальний об’єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об’єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.

І нарешті, до загальних  положень про інтелектуальну власність  можна віднести і норми про захист права інтелектуальної власності. Чинні закони про інтелектуальну власність для кожного виду визначають свої, нібито специфічні, властиві саме, цим об’єктам права інтелектуальної власності цивільно-правові засоби їх захисту. Вони не збігаються між собою, не узгоджені, і навіть суперечливі.

Чинне законодавство  містить такі способи захисту  інтелектуальної власності. Закон  України „Про авторське право  і суміжні права” захисту авторського права і суміжних прав присвячує спеціальний розділ V, який містить 4 статті. Зазначений Закон проголошує, що авторські права і суміжні права у випадку їх порушення захищаються в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. Будь-яке відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення є порушенням авторського права і суміжних прав, що є підставою для судового захисту. Примірники творів, фонограм, відеограм, виготовлених і розповсюджених з порушенням авторського права і суміжних прав, визнаються контрафактними.

Закон про авторське  право передбачає цивільно-правові  способи захисту авторського права і суміжних прав. Використання чужого твору без договору з особою, що має авторське право і суміжні права, недотримання умов використання твору і об’єктів суміжних прав, порушення особистих немайнових і майнових прав осіб, що мають авторське право і суміжні права, захищаються в судовому порядку судом.

Закон України  про авторське право передбачає таку цивільно-правову відповідальність за порушення авторського права  і суміжних прав:

1. Особи, що  мають авторське право або  суміжні права, можуть вимагати:

а) відшкодування збитків, заподіяних їм порушенням авторського права і суміжних прав, включаючи упущену вигоду;

б) вилучення і направлення на їх користь доходу порушника, одержаного ним внаслідок порушення авторського права або суміжних прав, замість відшкодування збитків;

в) виплати компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, встановленої законодавством України, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Крім відшкодування  збитків, стягнення доходів чи виплати компенсації суд чи господарський суд за порушення авторського права або суміжних прав стягує штраф в розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафу передається у встановленому порядку до Державного бюджету України.

Порушник авторського  права чи суміжних прав зобов’язаний відшкодувати особам, що мають авторське право і суміжні права, моральну шкоду в розмірі, що визначається судом.

Закон України  „Про охорону прав на винаходи і  корисні моделі” (далі – Закон про винаходи) захисту прав присвятив розділ VII, який складається з двох статей. Закон визначає, що будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені цим Законом (ст. 28), вважається порушенням права власності власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

На вимогу власника патенту таке порушення повинно  бути припинено, а порушник зобов’язаний відшкодувати власнику патенту заподіяну шкоду. Таким саме правом користується ліцензіат, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.

Усі спори, пов’язані  із застосуванням Закону про винаходи, розв’язуються судом. Суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про: авторство на винахід чи корисну модель; встановлення власника патенту; порушення майнових прав власника патенту; укладання та виконання ліцензійних договорів; право першокористування; винагороду винахіднику; компенсації. Суди розглядають також й інші спори, пов’язані з охороною прав, що надаються цим Законом.

Як видно  з наведеного, цей Закон не розрізняє адміністративної, цивільно-правової і кримінальної відповідальності за порушення прав винахідників. Разом з тим чинне законодавство передбачає адміністративну і кримінальну відповідальність за порушення патентних прав.

Такі самі норми  про захист містить Закон України „Про охорону прав на промислові зразки” (розділ VII, статті 26 і 27).

Закон України  „Про охорону прав на знаки для  товарів і послуг” містить розділ VI „Захист прав”, який складається з статей 20 – 22. Закон проголошує будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені цим Законом, порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно  бути припинено, а порушник зобов’язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Власник свідоцтва має також право вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Вимагати відновлення порушених прав власника свідоцтва має право також ліцензіат, якщо ліцензійним договором не передбачено інше.

Держава розглядає  захист права інтелектуальної власності  на науково-технічну продукцію як необхідну умову практичного використання науково-технічних досягнень. Держава законодавчо забезпечує суб’єктам науково-технічної діяльності рівні умови на захист права власності на науково-технічну продукцію в судовому порядку.

Такі основні  положення захисту прав інтелектуальної  власності в законодавстві України, їх побіжний огляд свідчить про відсутність якої-небудь системи, загальних правил, а також про певну непослідовність.

5 ПРАВО  ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В  УКРАЇНІ

5.1 Співвідношення права інтелектуальної власності і права власності

Право інтелектуальної  власності і правовласності на річ  не залежать друг від друга. Перехід  права на об’єкт права інтелектуальної  власності не тягне переходу права  власності на річ. Перехід права власності на річ не тягне переходу права на об’єкт права інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності  – це право на нематеріальний об’єкт (результат інтелектуальної, творчої  діяльності). Але цей результат  може сприйматися іншими особами і відтворюватися лише за умови, що він буде певним чином об’єктивованим, втіленим у визначену матеріальну форму, наприклад, добуток, втілений у книгу. Право на зміст книги (ідеї, образи, символи, думки, сентенції і т.п.) – правоінтелектуальної власності, – належить авторові або іншим особам, до яких це право перейшло на підставі закону або договору.

Особливість об’єктів права інтелектуальної власності  складається в їх властивості  до тиражування. Той самий результат  інтелектуальної, творчої діяльності (об’єкт права інтелектуальної власності) може бути відтворений у будь-якійкі якості в залежності від потреб. Тобто, той самий об’єкт права інтелектуальної власності, втілений у матеріальний об’єкт, може бути використаний багато разово, кожен матеріальний носій може приносити доход(прибуток). У силу цієї властивості кожен такий матеріальний носій може стати об’єктом права власності окремого суб’єкта. Суб’єкт права інтелектуальної власності буде один (або декілька) автор, його правонаступники, роботодавці, а суб’єктів права на матеріальний носій інтелектуальної власності може бути стільки, скільки буде виготовлено матеріальних носіїв.

Варто мати на увазі, що коли ЦК України говорить про право  власності на річ, то мова йде про право власності на матеріальний носій (річ) інтелектуальної власності. Зі сказаного зрозуміло, що право інтелектуальної власності право на матеріальний носій не залежать одне від одного. Тому перехід права на об’єкт інтелектуальної власності (зміст книги, сутність винаходу) не означає переходу права власності на матеріальний носій. Право власності на книгу (матеріальний носій) може належати багатьом власникам проданих книг. Промисловий виріб, у якому використаний винахід, також може перейти у власність багатьох покупців його виробу. Але власником об’єкта права інтелектуальної власності залишається при цьому та сама особа.

Суб’єкт права інтелектуальної  власності може продати свої майнові  права на цей об’єкт будь-якій іншій  особі, що стає суб’єктом його права (правонаступником). Але право власності  на матеріальний носій (річ) залишається в особи, що придбало книгу або інший промисловий виріб, у якому використаний об’єкт інтелектуальної власності.

Таж ситуація буде і тоді, коли право власності на матеріальний носій (річ) перейде за законом або  договором до іншої особи, право  інтелектуальної власності залишається в його суб’єкта без яких-небудь змін. Суб’єкту права інтелектуальної власності належить право на нематеріальний об’єкт (зміст книги, сутність винаходу), суб’єкту права на матеріальний носій належить право на річ.

5.2 Поняття права  інтелектуальної власності

Термін „власність” щодо результатів творчої діяльності в законодавстві і спеціальній літературі використовується уже давно. Термін і поняття „інтелектуальна власність” виникли порівняно недавно. Проте в спеціальній літературі поняття „власність” і „інтелектуальна власність” використовуються як однозначні. Можна вважати, що походження терміна „інтелектуальна власність” пов’язано з французьким законодавством кінця XVIII ст. Це поняття склалося під впливом французьких філософів-просвітителів. Термін „інтелектуальна власність” широко використовується й зараз. Найчастіше його розуміють як збірне поняття.

Поняття „інтелектуальна  власність” має принаймні два  основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб’єктивних прав творця на результат його творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності  у зазначенні цивільно-правового  інституту є сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання і охорони результатів інтелектуальної діяльності людей.

Суб’єктивне право інтелектуальної  власності є право його суб’єкта на володіння, користування і розпорядження  належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності.

Отже, зміст права інтелектуальної  власності ми визначаємо так, як він визначається для звичайного права власності. Зміст правомочностей звичайного права власності залежить від об’єкта власності.

Власник результату творчості  може ним володіти і володіє так  само, як і звичайний власник. Але  особливість об’єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що він має здатність до тиражування і його копією можуть володіти треті особи, яким належить право власності на носій результату інтелектуальної діяльності. Власники зазначених носіїв володіють результатом інтелектуальної власності від імені власника цього результату.

Як відомо, володіння може бути також двох видів – володіння  фактичного володільця чи власника і похідне володіння, яке здійснюється від імені власника третіми особами.

Стосовно творів науки, літератури і мистецтва, то до їхнього оприлюднення (опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо) володіння здійснюється їхніми авторами. Ніхто інший цими творами без дозволу автора володіти не може. Фактичне володіння здійснює сам автор твору. Після опублікування твору чи оприлюднення іншим способом в силу його здатності до тиражування право володіння на копії цього твору переходить до невизначеного кола інших осіб. Але їх володіння – це володіння похідне, яке їм передає автор чи його правонаступник шляхом видачі дозволу на опублікування чи інше доведення твору до широкого загалу. В усіх інших випадках володіння твором буде неправомірним.

Результати технічної  творчості знаходяться у виключному володінні авторів зазначених результатів до їх кваліфікації відповідним державним органом – в Україні Державним департаментом інтелектуальної власності, утвореним Указом Президента України „Про зміни у структурі центральних органів вищої виконавчої влади” від 15 грудня 1999 р. у складі Міністерства освіти і науки України. Після кваліфікації пропозиції як винаходу, промислового зразка чи якогось іншого результату складається патентний опис цього результату, який стає загальнодоступним. Описом будь-якого результату технічної творчості за невелику винагороду (збірне принципі може володіти будь-яка особа. Це також буде похідне володіння сутністю самого технічного рішення, яке здійснюється від імені автора чи його правонаступників. При цьому варто підкреслити, що володіти зазначеним рішенням можна, а використовувати – лише за дозволом автора чи його правонаступників.