Інструменти фінансового ринку

Економічний розвиток країни залежить від ефективності розвитку фінансового ринку, а інвестиційні процеси – від насиченості  якісними фінансовими інструментами. Можна зробити висновок, що фінансові  інструменти – це сукупність фінансових продуктів, які відображають одночасно  права й зобов'язання учасників  фінансових відносин, забезпечують ефективне  використання фінансових ресурсів з  метою одержання доходу.

Згідно із Законом України  «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»  склад фінансових активів представлено коштами, цінними паперами, борговими  зобов’язаннями та правом вимоги боргу, які не віднесені до цінних паперів [16]. У Наказі ж Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 р. № 559 наведено більш широке тлумачення фінансового  активу, до якого віднесено «грошові кошти та їх еквіваленти; контракт, що надає право отримати грошові  кошти або  інший фінансовий актив  від іншого підприємства; контракт, що надає право обмінятися фінансовими  інструментами з іншим підприємством  на потенційно вигідних умовах, та інструмент власного капіталу іншого підприємства» [7].

Західні економісти через  широкий розвиток фінансового ринку  додають до цих інструментів також і гібридні інструменти, які важко віднести до якоїсь одної категорії, оскільки вони мають дещо ширші властивості. Як правило, вони утворюються на базі чотирьох ринків: процентних паперів, валютного, фондового і товарного. Останнім часом такі інструменти набули значного поширення, тому істотна частина фінансового інжинірингу присвячена саме ним.

Аналізуючи наукові праці вітчизняних і зарубіжних економістів щодо фінансового інструментарію, ми дійшли висновку, що не існує єдиного розуміння їх сутності.

Відомий дослідник М. А. Агарков зауважує, що теоретичне вивчення поняття цінних паперів розпочалося у 70-х роках ХІХ ст. у Німеччині. Під цінним папером розуміли документ, подання якого  є  необхідним  для  здійснення  втіленого  у  ньому  права. Це  право могло  мати: зобов’язуючий  характер  (облігації,  векселі); майновий  з  одночасним  зобов’язанням (розпорядчі товарні документи); членський (акції) [15].

Одним з найбільш ефективних інструментів фінансового ринку  у розвинених країнах вважається опціон. Опціонні ринки дуже успішні. Інвестори високо оцінюють портфельні стратегії, які виникають завдяки  торгівлі опціонами, що відбивається у  великому обсязі торгових операцій і  їхньому величезному успіху. Успіх  викликає бажання винаходити все  нові й нові варіанти, і за останні  роки ми стали свідками значних інновацій  у ряді опціонних інструментів, пропонованих інвесторам.

Під опціоном розуміють умовне зобов`язання, яке є потенційним  активом для однієї сторони та потенційним зобов`язанням –  для іншої.

Особлива, незвичайна структура  опціону носить назву екзотичної. Екзотичні опціони – опціони  зі складнішою структурою, ніж звичайні опціони, тобто гарантують іншу структуру  доходу, ніж стандартні американські чи європейські опціони купівлі  та продажу, вони містять спеціальні елементи або обмеження. Більшість  екзотичних опціонів обертається на позабіржовому строковому ринку. Вони краще, ніж стандартні опціони, відповідають потребам інвесторів, які прагнуть застрахуватися від несприятливих  змін цін базових інструментів, а  також інвесторів, які намагаються  використати майбутні ціни з метою  отримання високих прибутків.

Що стосується нашої країни, то можна сказати, що український  фондовий ринок лише тестує перші  деривативи, у тому числі ф’ючерси та опціони. Хоч їх частка, згідно даних  Державної комісії з цінних паперів  та фондового ринку України, ще незначна, однак у довшій перспективі часу вони мають велике майбутнє, оскільки їх розвиток призводить до підвищення ефективності та ліквідності фінансового  ринку, зростання кількості можливих інвестиційних стратегій на ринку, зниження коштів фінансових трансакцій, а також розсіяння ризику.

Таким чином, за формою фінансовий інструмент може бути як юридичним  документом, котрий містить усі передбачені  законом реквізити (документарна форма), так і здійсненим обліковим записом, що підтверджує право власності  певної особи на фінансовий інструмент (бездокументарна форма). Слід відмітити, що недотримання встановленої законодавством форми фінансового інструменту спричиняє його нікчемність.

Тому особливої актуальності набуває розроблення та закріплення  на законодавчому рівні такого комплексу  критеріїв, обов’язкова відповідність  яким дасть змогу віднести той  чи інший фінансовий інструмент до розряду ефективних (конкурентоздатних). Додатковими підставами для цього  кроку стали неефективність більшості  традиційних фінансових інструментів і відсутність адекватного правового  регулювання новостворених фінансових продуктів.

 

 

ВИСНОВКИ

Фінансові інструменти є  різноманітними фінансовими документами, що обертаються на ринку і мають грошову вартість. Вони поділяються на різні види залежно від способів, цілей, методів, форм накопичення коштів і відіграють найбільшу роль в організації фінансового ринку.

У  сучасній  економічній  літературі  наведена  велика  кількість  визначень фінансових інструментів, основними з яких є:

– фінансовий  інструмент є узаконеним сертифікатом, що належить його власнику та засвідчує вкладення коштів або майна  з метою отримання доходу винятково  за рахунок господарської діяльності інших;

– як фінансовий інструмент приймається будь-який документ, пов’язаний з виникненням права на грошові або інші цінності, що не можуть бути реалізованими або переданими іншій особі без наявності такого документа;

–  фінансові  інструменти  –  різноманітні  форми  фінансових  зобов’язань  (для короткострокового  та  довгострокового  інвестування),  торгівля  якими  здійснюється  на фінансовому ринку. Вони складаються з грошових коштів і цінних паперів;

– фінансові інструменти  – це контракти, результатом яких є поява певної статті в активах одного суб’єкта і статті у пасивах іншого суб’єкта фінансування.

Узагальнюючи теоретичні інтерпретації сутності фінансових інструментів, можна зробити висновок, що фінансові інструменти – це сукупність фінансових продуктів (товарів  і послуг фінансового ринку), які  відображають одночасно права й  зобов’язання учасників фінансових відносин, забезпечують ефективне використання фінансових ресурсів (фінансового капіталу) з метою одержання доходу.

Більшість фінансових інструментів втілюються у цінних паперах, під  якими розуміємо особливий об’єкт фінансового інвестування, який, з  одного боку, забезпечує надходження від права володіння певними ресурсами матеріального характеру, тобто отримання доходу, а з іншого – відмежований від реального капіталу (сам по собі не має внутрішньої вартості, а лише підкріплений ним).

Критеріями оцінки вартості фінансових інструментів є: види, типи та різновиди фінансових інструментів; види вартості, що визначається; дата проведеної оцінки; інвестиційні характеристики цінних паперів; мета оцінки; суб’єкт  оцінки (держава, інвестор, емітент, посередник); етап проведення операції (придбання, обіг чи погашення).

Найважливішими характеристиками фінансових інструментів є: дохідність, надійність та ліквідність цінних паперів. При цьому якісна оцінка фінансових інструментів передбачає певні цілі, принципи, виконує низку функцій  та ґрунтується на теоріях фінансової науки.

Можна зробити висновок, що фінансові інструменти – це певною мірою права на ресурси (активи), які повинні відповідати таким вимогам:

вільний обіг (здатність  купуватися та продаватися на ринку, виступати як самостійний платіжний інструмент, що полегшує обіг інших товарів);

доступність  (можливість бути об’єктом усіх видів угод  (позики, дарування, зберігання  тощо));  стандартність  (випуск однорідними  серіями, класами тощо);

документальність  (повинні  містити передбачені  законодавством реквізити, відсутність будь-якого з них вказує на  їх недійсність);

регулювання і визнання державою (мають регулюватися та бути визнані державою як передумова довіри до них); ліквідність (здатність бути швидко реалізованими без  істотних втрат для держателя); ризик  (можливість втрат, що пов’язані з інвестиціями у фінансові інструменти).

Існує дві основні категорії  фінансових інструментів, які суттєво  відрізняються надійністю щодо отримання доходу: інструменти позики (облігації, векселі, казначейські зобов'язання тощо); інструменти власності (акції).

Фінансові інструменти виконують  низку функцій у системі суспільного  виробництва. Вони є регулятором, що відображає дію  закону вартості  і динаміки норми прибутку в різних галузях виробництва, забезпечують приплив капіталу з одних галузей в інші, а також мобілізують грошові кошти інвесторів. У розвинених промислових країнах в умовах рівноважної економіки значна частина вільного капіталу вкладається безпосередньо в купівлю фінансових інструментів.

Фінансові інструменти здійснюють інформативну функцію, відображаючи економічний стан. Наприклад, стабільне зниження біржових курсів тих чи  інших цінних паперів, а також масове падіння курсів є ознакою погіршення економічної кон’юнктури. І навпаки, стабільні курси або їх підвищення, зазвичай, засвідчують нормальне економічне становище країни.

Відтак, фінансові  інструменти  виконують свої функції доти, поки  інститути, що їх випустили, відповідають за зобов’язаннями, які оформлені цими фінансовими  інструментами.

Аналіз чинного законодавства  України з цінних паперів та фондового  ринку, а також міжнародного досвіду  функціонування ринків капіталу та директив Європейського Союзу вказує на недостатність  існуючої нормативно – правової бази для регулювання ринків фінансових інструментів та неповну відповідність  окремих вітчизняних законодавчих та нормативних актів сучасним вимогам.

Наявність фінансових інструментів, прийнятних для вкладання коштів, є визначальним фактором для будь-якого інвестора, насамперед інституційного. Перспективами подальших досліджень у даному напрямі є більш детальний аналіз функціонування фінансового ринку, кількості й якості його інструментів, нормативно-правових актів, що регулюють порядок і процедуру  емісії цінних  паперів  в Україні,  визначення  напрямів  активізації  діяльності фінансових інститутів як основних покупців фінансових інструментів.

 

Список використаних джерел

1. Закон України  «Про  банки та банківську діяльність»  № 1578-IV (1578-15) від 07.12.2000р.

2. Закон України  «Про  обіг  векселів  в Україні»  та  національне вексельне законодавство  // Юридичний журнал. – 2003. – №  9 (15). – С.28-32.

3. Закон України «Про  цінні папери та фондовий ринок»  № 3480 –ІV від 23 лютого 2006 року.

4. Закон України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг вiд 15 грудня 2005 року N 3201-IV.

5. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вiд 16.07.1999 № 996-XIV.

6. Постанова Верховної  Ради Про проект Закону України  «Про похідні цінні папери».

7. Наказ Міністерства  фінансів України від 30 листопада  2001 р. N 559 .

8. Положення (стандарти)  бухгалтерського обліку - 13 «Фінансові  інструменти».

9. Директива ЄС 97/9/ЄС «Про  схеми компенсації інвесторам».

10. Директива ЄС 2004/39/ЄС  від 21.04.2004 «Про ринки фінансових  інструментів, що вносить зміни  в Директиви 2000/12/ЄС Європейського  Парламенту та Ради і припиняє  дію Директиви Ради 93/22/ЄЕС»

11.  Рішення Державної  комісії з цінних паперів та  фондового ринку «Про затвердження  правил випуску та обігу фондових  деривативів» № 13 від 24.06.1997.

12. Річні звіти Державної  комісії з цінних паперів та  фондового ринку за 2000-2008 рр./Державна  комісія з цінних паперів і  фондового ринку.

13. Статистичний щорічник  України за 2006 р. – К.: Консультант, 2006. – 551 с.

14. Статистичний щорічник  України за 2008 рік / за ред. О.  Г. Осауленка. – К. : Державний комітет статистики України, Консультант, 2009. – 567 с.

15. Шелудько В.М. Фінансовий ринок. - К.: Знання, 2008

16. Боринець СЯ. Міжнародні фінанси. — К.: Знання-Прес, 2007.

17. Маслова С.О., Опалов О.А. Фінансовий ринок. — К.: Каравела, 2006.

18. Ходаківська В.П., Бєляєв В.В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика. — К.: ЦУЛ, 2002.

19. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. — К.: Молодь, 1997.

20. Банківська справа / під  ред. Дзюблюк О.В.- К.: Фінанси і статистика – 2002 р. – с. 430.

21. Банківська справа/Склеповий  Є.В. – К.: Фінанси і статистика  – 2002. – с. 408.

22. Руденко Т. Вексель  як антикризовий фінансовий інструмент // Фінансовий ринок України. –  2009. - № 11(73). – С. 25-27

23. Руденко Т. Вексельний обіг та перспективи використання фінансових векселів в Україні // Фінансовий ринок України. – 2009. № 7-8. – С. 15-19