Інструменти фінансового ринку

У цілому оцінювання внутрішньої  вартості активу складається з трьох  етапів:

• обчислення визначеного або оцінювання невизначеного очікуваного грошового потоку та оцінювання ймовірності отримання цього грошового потоку інвестором;
• визначення процентної ставки для дисконтування очікуваного грошового потоку;
• безпосереднє обчислення теперішньої вартості грошового потоку з використанням величини грошового потоку та процентної ставки.

До фінансових активів  з чітко визначеним майбутнім  грошовим потоком належать облігації, для яких визначаються величина і  моменти процентних виплат, а також  сума та термін погашення. У цьому  разі залишається тільки проблема оцінювання ймовірності отримання грошового  потоку. Для державних облігацій  ця ймовірність дуже висока, а якщо це облігації підприємства, можуть виникнути проблеми своєчасної виплати  доходу, загроза банкрутства підприємства тощо. Незважаючи на це, очікуваний грошовий потік для облігацій є практично  завжди більш визначеною величиною, ніж майбутній дохід від акцій. Дійсно, майбутні дивідендні виплати  залежать і від отриманого корпорацією  доходу, і від політики, що проводиться  менеджментом корпорації, і від ринкової вартості активів корпорації, яка  з часом може суттєво змінитись. Досить невизначеною може бути також  майбутня ціна продажу фінансового  активу на ринку у випадку, коли інвестор вирішить продати актив, що йому належить [16].

Для того щоб визначити  процентну ставку для дисконтування, треба розуміти, що ця ставка є сумою  двох складових - безпечної або безризикової процентної ставки та ставки, що являє собою премію за ризик інвестування в цей актив.

Безпечна процентна ставка на розвинених фінансових ринках дорівнює процентній ставці за короткостроковими (до 3 міс.) державними борговими зобов'язаннями. В Україні при визначенні безпечної  ставки враховують ставку рефінансування НБУ, ставки за депозитними вкладами тощо. Щодо премії за ризик, то тут важливо  врахувати основні види ризиків (кредитні, валютні, економічні), характерні для цього активу, та правильно оцінити їх величину.

Якщо фінансовий актив  є борговим зобов'язанням, ставка дисконтування  визначається на основі існуючих процентних ставок за подібними зобов'язаннями і відображає очікувану дохідність фінансового активу.

Механізм оцінювання акцій  відрізняється від механізму  оцінювання інших фінансових активів, оскільки акції є безстроковими  інструментами власності, дохідність яких залежить від багатьох чинників, які пов'язані не тільки з поточним фінансовим становищем корпорації, а  й з очікуваними в майбутньому змінами в її діяльності. Ринкову вартість акцій конкретної корпорації насамперед формують чинники, безпосередньо пов'язані з діяльністю корпорації та з очікуваннями учасників ринку щодо перспектив її розвитку.

До основних чинників, які  визначають ринкову вартість та дохідність акції, належать ефективність фінансово-господарської  діяльності корпорації, конкурентна  позиція на ринку, дивідендна політика, яку проводить менеджмент корпорації, стан галузі, в якій працює корпорація, стан економіки в цілому тощо. Крім визначення внутрішньої вартості акції  за наведеним вище алгоритмом, існує  ще кілька методів оцінювання поточної ринкової вартості акцій.

 

Метод "дійсної вартості акції" ґрунтується на аналізі співвідношення поточної ринкової ціни акції до величини прибутку корпорації, що припадає на одну акцію. Це співвідношення має назву Р/Е (price-earning ratio), є одним з найважливіших показників для оцінювання акцій і завжди наводиться в різних формах звітності про цінні папери корпорацій (формула 1.1):

       1.1.

Для покупця акцій велике значення показника Р/Е не є привабливим, оскільки свідчить про те, що на одиницю інвестованих коштів він отримає незначний прибуток. Наприклад, якщо Р/Е = 10, то це означає, що для отримання 1 гр. од. прибутку на рік інвестору потрібно вкласти в купівлю акцій 10 гр. од. Якщо припустити, що прибутковість акціонерного капіталу залишиться протягом наступних років на такому самому рівні, інвестиції в акції будуть окуплені через 10 років. Незручність в аналізі показника полягає в тому, що він залежить не тільки від ефективності діяльності корпорації та її прибутковості, а й від структури капіталу корпорації.

За інших однакових  умов зміна структури капіталу на користь боргу, тобто збільшення частки боргового та зменшення частки акціонерного капіталу, приведе до зростання прибутковості акціонерного капіталу ROE, а отже, до зменшення показника Р/Е. (Хоча, як правило, при цьому зростає також ринкова вартість акції.) Низьке значення показника Р/Е може свідчити як про високу прибутковість корпорації, так і про високий ризик структури капіталу (про значну частку боргу в капіталі корпорації).

Високе значення показника Р/Е може свідчити як про невисоку ефективність діяльності фірми, так і про її швидке зростання, коли ринкова ціна акцій різко підвищується, відображаючи не стільки поточну прибутковість фірми, скільки очікування ринку щодо перспектив її подальшого розвитку.

Метод оцінювання акцій на основі показника Р/Е такий. Якщо формулу 1.1.  представити у вигляді тотожності (формула 1.2)

               1.2.

а потім оцінити значення показника Р/Е та очікувані в майбутньому прибутки корпорації, можна отримати оцінку дійсної вартості акції (формула1.3):

      1.3.

Дійсна вартість акції  порівнюється з її поточною ринковою вартістю. Якщо оцінена дійсна вартість акції значно перевищує її ринкову  вартість, це означає, що акції недооцінені  ринком і доцільно інвестувати кошти  в їх купівлю. Оскільки при такому методі ринок вважається тимчасово  неефективним, інформація про дійсну вартість акцій стає доступна учасникам  ринку і, як наслідок, ринкова вартість акції також зростає до рівня  її дійсної вартості. Інвестор, який вкладає кошти в недооцінені  акції, отримує прибуток при зростанні  ринкової вартості придбаних акцій.

Недоліком цього методу є  те, що ризики в діяльності компанії не знаходять конкретного числового  відображення, а входять як складова до показника Р/Е. Цей показник може суттєво змінюватись залежно від макроекономічної ситуації та інших чинників, безпосередньо не пов'язаних з діяльністю компанії. Показник Р/Е змінюється з часом як для акцій окремих корпорацій, так і для всіх акцій на ринку в цілому. Так, у США в періоди економічного зростання показник Р/Е сягає 20, в періоди спаду зменшується до 10.

Метод "ринкової оцінки активів" передбачає проведення оцінювання активів  корпорації з метою уточнення  дійсної вартості акції. Цей метод, як правило, використовують у разі злиття та придбання корпорацій. При цьому вартість акцій визначається на основі ринкової оцінки власного капіталу корпорації. Ринковою вартістю активів виступає сумарна ліквідаційна вартість окремих активів корпорації, що обчислюється через знаходження інших аналогічних активів, для яких визначена ринкова вартість.

У разі придбання корпорації учасники ринку аналізують ліквідаційну вартість активів. На основі ліквідаційної  вартості активів визначають чисті  активи корпорації та обчислюють дійсну (ліквідаційну) вартість акцій (формула 1.4).

        1.4.

Якщо  поточна ринкова вартість акцій  значно менша від їх обчисленої ліквідаційної  вартості, доцільно інвестувати кошти  в придбання таких акцій.

Ще одним ефективним методом  оцінювання акцій, який враховує ризики, що супроводжують діяльність корпорацій, є метод, що базується на моделі оцінювання капітальних активів (МОКА). Він дає  змогу оцінити очікувану дохідність акцій на основі безризикових ринкових процентних ставок та ризику, що властивий конкретній акції. При оцінці доцільності інвестицій цей метод розглядає проект як акції компанії та припускає, що дохідність проекту пов’язана з дохідністю всіх активів компанії або з доходом всієї галузі. Розрахунок здійснюється за допомогою наступного рівняння (формула 1.5):

Kp = Rf + ( Km – Rf) p,                                                      1.5.

де:

Kp - необхідна ставка доходу від проекту, що оцінюється;

Km - дохідність ринкового портфеля;

Rf - безпечна ставка;

p – бета (коефіцієнт ризику) проекту [19].

Таким чином, очікувані грошові потоки за фінансовим активом можуть бути більш або менш визначені як за величиною, так і за терміном надходження. Тому оцінювання очікуваних грошових потоків за активом полягає в обчисленні визначених або оцінюванні невизначених грошових потоків. В останньому випадку оцінюється не тільки величина очікуваного грошового потоку, а і ймовірність його надходження.

 

 

 

1.4. Інновації на  ринку фінансових інструментів 

Економіка України сьогодні відчуває значну нестачу інвестиційних коштів. Істотну допомогу у процесі залучення  інвестицій може надати фінансовий ринок, який останнім часом розвивається дуже стрімко. Основною перепоною, що стримує його зростання, і надалі є нестача цікавих для інвестора фінансових інструментів. Тому на даному етапі розвитку фінансового сектору економіки основну увагу варто приділити питанню впровадження на ринку капіталів нових фінансових інструментів. З одного боку, це має сприяти подальшому ефективному розвиткові банківських і небанківських фінансових інституцій, зокрема пенсійних фондів, страхових компаній, торговців цінними паперами тощо, з другого — створити нові джерела покриття бюджетного дефіциту й фінансування пріоритетних і програм розвитку тих чи інших галузей економіки та об'єктів інфраструктури. Адже важливою функцією нових фінансових інструментів є надання можливості юридичним і фізичним особам для легального повернення в реальний сектор економіки коштів, які обертаються поза банківським сектором, що, у свою чергу, сприятиме зміцненню фінансової системи держави в цілому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про незгасаючий інтерес  вітчизняних науковців до проблем розвитку фінансового сектору економіки в цілому І та фондового ринку зокрема. Серед них можна виділити праці таких дослідників, як А. Безп'ятов, Т. Бурма, М. Бурмака, О. Мозговий, В. Оскольський, В. Корнєєв, Г. Карпенко, Г. Терещенко, Є. Шаповалов.

Проте, говорячи про фінансові новації  та можливості їх упровадження в Україні, автори дуже мало уваги приділяють дослідженню й теоретичному обґрунтуванню  власне самих понять "фінансові  інновації" та "фінансові інструменти". Дослідники також часто звертають  увагу лише на позитивні наслідки впровадження фінансових інновацій, ігноруючи негативні аспекти, які можуть проявлятися в умовах нестабільності економіки.

Зрозуміло, що коли йдеться про фінансові  інновації, то маються на увазі інновації, що функціонують у фінансовій сфері. Поняття "фінансова інновація" передбачає якісний стрибок у роботі фінансового сектору, по суті — це вид творчості, який приводить до появи зовсім нової, революційної технології, або новий поворот у використанні вже відомої ідеї.

Прикладом такої творчості є розширення сфери строкових контрактів на торгівлю товарами й фінансовими інструментами, які раніше не використовуватися  на ф'ючерсних майданчиках, введення нових  варіантів свопів чи створення нових типів взаємних фондів.

Як  фінансова інновація також може виступати об'єднання існуючих технологій чи процесів для створення фінансового інструмента, пристосованого до конкретної ситуації. Цей аспект часто ігнорують у дискусіях з питань фінансового інжинірингу, хоча за ступенем важливості він не поступається першим двом.

Прикладом є випадки застосування існуючих інструментів для зменшення фінансового ризику фірми, зниження вартості її фінансування, отримання користі з деяких існуючих особливостей бухгалтерського обліку та податкового законодавства чи з метою використання неефективного ринку [27].

Фінансова інновація складається з нових  фінансових інструментів і фінансових технологій. Фінансові інструменти поділяються на:

• концептуальні засоби — поняття й концепції, що лежать в основі фінансів як неформальної дисципліни (теорія вартості, теорія хеджування та ін.);
• фізичні засоби — інструменти й процеси, які можна використати для досягнення конкретної мети (інструменти — звичайні акції, цінні папери з фіксованим доходом і т. п.; процеси — електронна система торгівлі цінними паперами та ін.).

До  відносно нових фінансових інструментів належать брокерські рахунки , управління готівкою, облігації, забезпечення пулом  іпотек, процентні свопи, конвертовані облігації з правом дострокового погашення, звільнені від податку облігації з плаваючою ставкою та багато інших.

Фінансова технологія — це економічна й фінансова теорії, математичні й статистичні методи, комп'ютерна й телекомунікаційна техніка і т. п. Прикладом нових фінансових технологій може бути поява на Нью-Йоркській фондовій біржі комп'ютерної системи для поточного звіряння обсягу купівлі й продажу, відомої під назвою ДОТ-системи.

Технологічні  інновації прискорили й посилили процес глобалізації. Так, використання нових засобів зв'язку дало змогу  підвищити швидкість здійснення міжнародних операцій, що сприяло  збільшенню їх обсягу, зокрема через  створення розрахунково-платіжних систем СВІФТ, ТАРГЕТ тощо.