Інструменти фінансового ринку

 

ЗМІСТ    Стор.

 

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТРУМЕНТІВ ФІНАНСОВОГО РИНКУ……………………………………………………..….6

1.1. Сутність та класифікація  фінансових інструментів………………………..6

1.2. Властивості фінансових  активів…………………………………………...11

1.3. Оцінювання фінансових  активів……………………………………...……16

1.4. Інновації на ринку фінансових інструментів……………………………...22

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ІНСТРУМЕНТІВ ФІНАНСОВОГО РИНКУ……………………………………………………………….…………...27

2.1. Аналіз інструментів  позики………………………………………………...27

2.2. Аналіз інструментів  власності……………………………………………..38

РОЗДІЛ 3. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ ТА ЇХ ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ…...…………...45

Висновки.………………………………………………………………….……..55

Список використаних джерел.……………………………………………...…..58

 

 

 

ВСТУП

Об'єктивною  умовою  виникнення  та  обігу  найрізноманітніших  фінансових інструментів є процес грошового  заощадження. В сучасній ринковій економіці  грошове нагромадження  здійснюється  в  основному  у  формі  позикового  капіталу.  Власне, заощадження  грошового  капіталу  важливе  не  як  відокремлений  процес,  а  як  процес впливу  на  увесь  хід  економічного  відтворення.  У  цьому  відношенні  заощадження грошового капіталу тісно взаємодіє з реальним заощадження.

Способом  реалізації  даного  процесу  нагромадження,  руху,  розподілу  та перерозподілу  грошового  капіталу  в  межах  та  за  допомогою  фінансового  ринку  є найрізноманітніші фінансові  інструменти.

Актуальність роботи полягає у посиленні ролі фінансових інструментів у регулюванні економічних процесів і важливості регулювання фінансового ринку в умовах глобалізації. Утім  залишається дискусійним питання  тлумачення економічної сутності фінансових інструментів та їх класифікації.

Згідно з тлумаченням, що дають економічні енциклопедії: фінансовий інструмент – це будь-який контракт, результатом якого стає поява певної статті в активах  однієї сторони контракту та статті в пасивах іншої сторони контракту. Розрізняють інструменти грошового  ринку та інструменти ринку капіталів.

Також фінансові інструменти  визначаються як різноманітні види ринкового  продукту фінансової природи; цінні  папери,  грошові зобов’язання, валюта, ф’ючерси, опціони та ін. У вітчизняному законодавстві категорії «фінансовий інструмент» приділяється порівняно небагато уваги.

Серед усіх видів законодавчих актів та нормативних документів варто виділити насамперед Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» (далі –  П(С)БО 13), яке визначає методологічні  засади формування в бухгалтерському  обліку  інформації про фінансові  інструменти та її розкриття у  фінансовій звітності.

Норми цього стандарту  в обов’язковому порядку застосовують підприємства, організації та інші юридичні особи незалежно від  форми їх власності (крім бюджетних  установ). Згідно з П(С)БО 13 фінансовий інструмент – це контракт, який одночасно  зумовлює виникнення  (збільшення) фінансового  активу в одного підприємства і фінансового  зобов’язання або інструменту власного капіталу в іншого [8].

Предметом дослідження є  фінансовий ринок та фінансові інструменти, якими користуються його учасники.

Метою курсової роботи є  розкриття сутності фінансових інструментів, та їх класифікації, дослідження зарубіжного  досвіду використання інструментів фінансового ринку.

Об’єктом курсової роботи є фінансові інструменти, їх види.

Завданням курсової роботи є:

1. Теоретичне обгрунтування інструментів фінансового ринку;
2. Оцінка фінансових активів;
3. Аналіз інструментів позики та власності;
4. Аналіз використання інструментів фінансового ринку в зарубіжній практиці.

Теоретичні аспекти функціонування ринку фінансових інструментів досліджувалися у працях багатьох вітчизняних науковців, зокрема О. Барановського, М. Бурмаки, С. Глущенко, М. Гольцберга, О. Данілова, В. Євтушевського, Г. Карпенко, В. Корнєєва, В. Кузьмінського, Д. Леонова, В. Ліннікова, О. Маслова, О. Мендрула, А. Мертенса, О. Мозгового, О. Опалова, О. Оскольського, Г. Терещенко, В. Ходаківської, В. Шелудько та ін.

Теоретичні,  методологічні  та  практичні  аспекти функціонування фінансового ринку  та його  інструментів вивчалися в різні часи  такими зарубіжними дослідниками, як Г. Александер, Дж. Бейлі, Д. Блекуелл, З. Боді, Е. Брігхем, Л. Гапенські, Л. Гітман, М. Джонк, А. Кейн, Д. Кідуелл, Б. Койлі, Дж. Лінтнер, Г. Марковіц, А. Маркус, М. Міллер, Я. Моссін, Р. Петерсон, Т. Райс, Дж. Тобін, Дж. Трейнор, Ф. Фабоцці, Е. Фама, В. Шарп.

Систематизація і узагальнення праць зазначених науковців дозволяють нам стверджувати, що  теоретичні  засади, практика функціонування фінансового ринку  і його інструментів всебічно  досліджені.  Разом  з  тим  зазначені  проблеми  в Україні та  інших країнах з трансформаційною економікою вивчені поки що недостатньо.

Першою специфічною рисою  фінансового інструменту є його мета. Як свідчить аналіз сучасної правової літератури, вона полягає в отриманні  прибутку або управлінні будь-якими  фінансовими ризиками. Причому достатньо  часто ці дві мети об’єднуються в одну — отримання прибутку.

На нашу думку, таке об’єднання є не зовсім коректним, оскільки закладений у фінансовому інструменті механізм захисту від різноманітних ризиків  не завжди може приводити до отримання  прибутку. В певних випадках він  спрямований лише на збереження реальної вартості фінансових активів, а іноді  може бути зовсім неефективним.

Вважаємо, що метою фінансового  інструменту має бути, як мінімум, збереження реальної вартості фінансових активів, у  іншому разі  існування  фінансового інструменту не має  сенсу. За сприятливих умов метою  фінансового інструменту може виступати  отримання прибутку.

Інформаційну  базу дослідження становлять законодавчі  та нормативні акти, матеріали статистичних щорічників, довідкова література, монографічні дослідження вітчизняних  вчених та періодичні видання.

У процесі дослідження  використовуються основні методи та прийоми аналітичного угрупування  і узагальнення, порівняння, факторний  аналіз тощо.

 

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТРУМЕНТИВ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

 

1.1. Сутність та  класифікація фінансових інструментів 

Першочерговим  завданням  у  період  становлення  ринкових  відносин  в Україні  є забезпечення безперервності процесу формування  і використання фінансових ресурсів у країні та за її межами. Прискорений розвиток національної фінансової системи та її інтеграція в глобальну економіку вимагає якісного рівня побудови фінансового ринку в Україні, пошуку його ефективної моделі і потребує фундаментальних і прикладних досліджень у цьому напрямі. Ті чи  інші форми торгівлі фінансовими зобов’язаннями, на думку істориків, виникли щонайменше до часів Римської  імперії. Фінансові зобов’язання, які можна вважати прообразом сучасних фінансових інструментів, існували ще в середні віки, і найвідоміший приклад – зобов’язання італійських міст-держав. Серйозним аргументом на користь ринку фінансових  інструментів як додаткового каналу мобілізації коштів є наявність багатьох можливостей фінансування різноманітних проектів, вибору шляхів і способів прибуткового вкладання, а також динамічність переміщення фінансових ресурсів відповідно до поточних потреб господарства [15].

Фінансові  ринки  формуються  як  ринки,  покликані  забезпечити  надійні механізми  створення,  зберігання  та обміну фінансових активів  через певну  інфраструктуру  торгівлі цими активами. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про фінансові  послуги та державне регулювання  ринків фінансових послуг" - "фінансові  активи - кошти, цінні папери, боргові  зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів" [4]. 

Статтею 1  Закону  України «Про  цінні  папери  та  фондовий  ринок»  встановлено більш наближене до  світових норм фінансового права  визначення поняття «фінансові  інструменти - цінні папери, строкові контракти (ф’ючерси),  інструменти грошового обігу, відсоткові строкові контракти (форварди),  строкові  контракти на  обмін (на певну дату  в майбутньому)  в  разі  залежності ціни  від відсоткової  ставки,  валютного  курсу  чи фондового  індексу (відсоткові,  курсові  чи  індексні  свопи), опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у тому числі тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони)» [3].

Фінансові активи є специфічними неречовими активами, які являють собою законні вимоги власників цих активів на отримання певного, як правило, грошового доходу в майбутньому. За допомогою фінансових активів здійснюється передавання фінансових ресурсів під тих, хто має їх надлишок, тобто від інвесторів, до тих, хто потребує інвестицій. Ціна на будь-який фінансовий актив встановлюється на рівні, що характеризує зрівноваження попиту й пропозиції на цей актив.

Тих, хто від свого імені  випускає (емітує) фінансові активи і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску, називають емітентами фінансових активів. Власників фінансових активів називають інвесторами. Емітентами та власниками фінансових активів виступають суб'єкти фінансового ринку: держава в особі центральних, місцевих органів влади та управління, юридичні особи і рідше фізичні особи. При цьому емітентами одних активів можуть бути тільки певні, визначені законом суб'єкти ринку, емітентом інших фінансових активів може виступати досить широке коло суб'єктів ринку. Наприклад, емітентами облігацій можуть виступати як держава, так і широке коло юридичних осіб, емітентом акцій може бути лише акціонерне товариство. Той чи інший суб'єкт фінансового ринку може виступати одночасно емітентом одних фінансових активів і власником інших. Так, комерційний банк, що емітував і розмістив на ринку власні акції, стає інвестором, придбавши облігації внутрішньої державної позики [17].

Стосовно зобов'язань  емітентів щодо задоволення фінансових вимог інвесторів, то вважається, що найбільш надійним емітентом є держава, оскільки завжди може виконати свої фінансові зобов'язання перед інвесторами, навіть у випадках, коли результатом такого виконання буде підвищення рівня інфляції або інші негативні явища в економіці країни.

Існує дві основні категорії  фінансових інструментів, які суттєво  відрізняються надійністю щодо отримання  доходу :

• інструменти позики (облігації, векселі, казначейські зобов'язання тощо);
• інструменти власності (акції) (рис.1.1).

Інструменти власності є  безстроковими інструментами і  засвідчують пайову участь інвестора  в статутному фонді емітента (акціонерного товариства), тобто характеризують відносини співввласності між даним інвестором та іншими учасниками акціонерного товариства; дають право їх власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів, право на частку майна товариства при його ліквідації [18].

Характерною рисою інструментів позики є те, що вони відображають відносини  позики між емітентом та інвестором і, як правило, пов'язані з виплатою доходу інвестору за надану емітентові позику. Крім того, вони характеризуються визначеним терміном обігу. До інструментів позики належать як кредитні інструменти, так і боргові цінні папери  -  облігації, векселі, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати тощо.

Зобов'язання за інструментами  позики виконуються емітентом у  першу чергу, а після цього, якщо є можливість, виконуються зобов'язання за інструментами власності.

Під похідними інструментами, або деривативами, розуміють ті фінансові  інструменти, механізм випуску та обігу  яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів. Ціни на похідні фінансові інструменти  встановлюються залежно від цін  активів, які покладені в їх основу і називаються базовими активами. Базовими активами можуть бути цінні  папери, процентні ставки, фондові  індекси, товарні ресурси, дорогоцінні  метали, іноземна валюта та ін. Похідними  фінансовими інструментами є ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими угодами.

 

 

 

 

 

 

Рис.1.1 Класифікація фінансових інструментів

Одні зі строкових угод є обов'язковими до виконання, інші дають право виконати чи не виконати угоду. Одні орієнтовані на поставку активу, що лежить в основі угоди, інші практично ніколи не закінчуються реальною поставкою активу. Одні укладаються  виключно на біржі, інші можуть бути як біржовими, так і позабіржовими. Строкові угоди для інвесторів та професійних учасників ринку виступають ефективним механізмом страхування цінових ризиків і є високодохідним об'єктом інвестування вільних фінансових ресурсів [26].